Справа №678/500/25
Провадження №1-кс-678-230/25
27 березня 2025 року селище Летичів
Слідчий суддя Летичівського районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 , ознайомившись із клопотанням (скаргою) представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 про звільнення незаконно утримуваного ОСОБА_2 , в порядку ст.206 КПК України,
встановив:
27.03.2025 року на розгляд слідчому судді Летичівського районного суду Хмельницької області надійшло клопотання (скарга) представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 від 26.03.2025 року про звільнення незаконно утримуваного ОСОБА_2 , в порядку ст.206 КПК України.
В обґрунтування поданого клопотання (скарги) представником заявника зазначено, що 21.03.2025 року приблизно о 16 год. 30 хв., її довірителя ОСОБА_2 , зупинили на вулиці в селищі Летичів, особи у військовій формі, які пересувалися на транспортному засобі. Після перевірки облікових даних, вони вимагали мого довірителя сісти в автомобіль, щоб бути доставленим в місцевий ТЦК, для оновлення військово-лікарняної комісії. ЇЇ довіритель тактовно і з повагою попросив виписати йому повістку на інший день для проходження ВЛК, але йому було відмовлено на підставі того, що повістку може виписати тільки начальник ТЦК, для чого вимагали його проїхати з ними у ТЦК. На запитання її довірителя чи може він відмовитися сідати в авто, йому повідомили що у цьому разі вони викличуть поліцію, яка все рівно доставить його до ТЦК, але з протоколом і зі штрафом. Після чого, її довірителя було доставлено до ТЦК в селищі Летичів. Оскільки начальника не було, працівники ТЦК вимагали, щоб її довіритель негайно присів у транспортний засіб, після чого він був доставлений ними в ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження ВЛК. Її довіритель наполягав на те, що немає правових підстав для такого відправлення, і вимагав, щоб йому виписали повістку на інший день. Йому була виписана повістка на цей же день і годину, і він, зазнаючи тиску, був попри своєї волі, доставлений в ІНФОРМАЦІЯ_1 . 21.03.2025 року приблизно о 18 год. 30 хв. її довіритель відразу повідомив працівника РТЦК, що є Свідком Єгови, має при собі довідку, яка засвідчує це, і хоче подати письмову заяву про заміну виконання обов'язку з військового на невійськовий. Після проходження ВЛК, о 20 год. 30 хв., її довіритель знов вимагав, щоб йому дали можливість подати заяву і довідку, але йому було відмовлено, з тих підстав, що в канцелярії немає працівників, і що він зможе подати довідку о 09 год. 00 хв. наступного дня. Також працівник РТЦК повідомив, що він (її довіритель) залишиться до ранку в приміщенні РТЦК. Її довіритель наполіг, що для цього немає підстав і попросив повістку для узгодження облікових даних на наступний день, щоб подати всі необхідні документи. Натомість йому була виписана повістка на відправку до частини на 21.03.2025 року на 21 год. 00 хв. Її довіритель відмовився підписувати повістку, оскільки через релігійні переконання та сумління не погоджується на відправку до частини для проходження служби. Також, він пояснив, що навчене Біблією сумління не дозволить йому виконувати накази командирів, одягати військову форму і прийняти присягу. Після цього на нього було складений акт про відмову отримати повістку і всупереч його волі був доставлений в приміщення для ночівлі. 22.03.2025 року о 09 год. 00 хв. її довіритель наполягав, щоб працівники РТЦК провели його в канцелярію для подачі документів, але йому було відмовлено. Він продовжив залишатися в приміщенні РТЦК. 23.03.2025 року попри те, що її довіритель категорично відмовився від відправки до військової частини для проходження військової служби, його було насильно, з погрозами застосувати силу, відправлено до військової частини для проходження військової служби. Ввечері, працівники РТЦК повернули його назад в приміщення РТЦК.
Так, з 21.03.2025 року її довірителя, незаконно, всупереч його волі утримують у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 . Так, перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , її довіритель, ОСОБА_2 повідомив cлужбовим особам зазначеного державного органу про те, що він належить до Релігійної організації Свідків Єгови в Україні, і його релігійні переконання не дозволяють йому проходити військову службу, а тому він не підлягає призову на військову службу за призовом по мобілізації та бажає скористатися правом на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантованим йому ч.4 ст.35 Конституції України. З метою виконання своїх громадських обов'язків перед державою, її довіритель, ОСОБА_2 намагався подати письмову заяву про те, щоби йому замінили спосіб виконання його обов'язків з військового на невійськовий і він міг би виконувати альтернативну (невійськову) роботу приносячи користь державі, однак службові особи ІНФОРМАЦІЯ_2 не надали її довірителю такої змоги. Також, на підтвердження правдивості своїх релігійних переконань її довіритель надав службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_2 довідку про приналежність до релігійної організації Свідків Єгови. Після проходження ВЛК її довірителю повідомили про те, що його мають намір мобілізувати попри те, що його релігійні переконання не дозволяють йому проходити військову службу та він вже проходить альтернативну (невійськову) службу, чим в повній мірі виконує свій громадянський обов'язок перед державою. Таким чином, незважаючи на ясно виражену відмову її довірителя від проходження військової служби з мотивів особистих релігійних переконань, його шляхом примусу протиправно утримують на території ІНФОРМАЦІЯ_2 із наміром відправити до військової частини. 21.03.2025 року о 22 год. 11 хв. її довіритель викликав слідчо-оперативну групу. Номер звернення 227356380, Трембач. оператор лінії «102». Група прибула і її довіритель подав заяву щодо незаконного позбавлення волі. 24.03.2025 року приблизно о 09 год. 30 хв. дружина її довірителя подала скаргу на дії працівників ТЦК на гарячу лінію МОУ (1512). Заяву прийняла оператор ОСОБА_4 (230). Також мій довіритель, 24.03.2025 року приблизно о 12 год. 00 хв., особисто подав заяву про злочин на дії працівників Хмельницького РТЦК і Хмельницького ОТЦК в ДБР за посиланням https://dbr.gov.ua/pov-crime, по ст.146 ККУ (незаконне позбавлення волі). Однак, її довіритель продовжує незаконно утримуватися у зазначеному місці, що свідчить про те, що працівники правоохоронних органів належно не зреагували на вказане повідомлення та не припинили відповідні злочини, а тому просить доставити ОСОБА_2 до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи, постановити ухвалу, якою негайно звільнити з-під незаконного утримання ОСОБА_2 , який утримується на території ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 , з підстав викладених у поданому клопотанні (скарзі) та долучених до нього документів.
Вивчивши матеріали поданого клопотання (скарги), приходжу до висновку про наявність правових відстав для відмови у відкритті провадження у зв'язку із наступним.
Ст.206 КПК України, якою регламентовано загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини, належить застосувати у комплексі із іншими нормами КПК України, в тому числі із загальними положеннями КПК України, які визначають статус слідчого судді та межі його повноважень.
Відповідно до положень ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
П.18 ч.1 ст.3 КПК України визначено, що слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому ст.247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.
Кримінальне провадження це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п.10 ч.1 ст.3 КПК України).
Положеннями п.5 ч.1 ст.3 КПК України передбачено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Аналіз наведенихвище положень КПК України свідчить про те, що слідчий суддя уповноважений на здійснення ним судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у конкретному кримінальному провадженні на стадії його досудового розслідування та його повноваженнями не охоплюється вирішення питання щодо законності позбавлення особи свободи, яке здійснюється у межах процедур, врегульованих іншими, окрім КПК України, нормативно-правовими актами (у тому числі Законам України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «;Про військовий обов'язок і військову службу» тощо).
Із змісту ч.ч.2, 3 ст.206 КПК України, на яку посилається заявник, обґрунтовуючи вимоги клопотання, слідує, що якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи. Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Тобто слідчий суддя за наслідками розгляду клопотання, поданого у порядку ст.206 КПК України на стадії досудового розслідування кримінального провадження, наділений правом ухвалити лише рішення про звільнення особи, яка тримається під вартою та за наявності двох підстав: 1) не надання органом державної влади чи відповідною службовою особою судового рішення, яке набрало законної сили, яке би уповноважувало їх на таке утримання особи під вартою; 2) не доведення органом державної влади чи відповідною службовою особою наявності інших правових підстав для позбавлення особи свободи шляхом її тримання під вартою.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про попереднє ув'язнення», підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених ст.615 КПК України.
Згідно зі ст.4 Закону України «Про попереднє ув'язнення», установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Із змісту поданого клопотання (скарги) слідує, що ОСОБА_2 не є особою, яка тримається під вартою у зв'язку із застосованим відносно нього запобіжним заходом, не є затриманим у порядку ст.208 КПК України та не є особою, затриманою не уповноваженою службовою особою у порядку ст.207 КПК України, не утримається правоохоронними органами у зв'язку із розслідуваним ними кримінальним правопорушенням у межах жодного порушеного кримінального провадження.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду клопотання у порядку ст. 206 КПК України.
У даному випадку належним способом реагування на незаконне, за твердженням заявника, позбавлення особи волі, про що зазначає представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 , є звернення до працівників правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Положеннями Кримінального процесуального Кодексу України не врегульовано питання щодо відмови у відкритті провадження за клопотанням, яке подано в порядку ст.206 КПК України.
Однак, згідно ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою ст.7 цього Кодексу.
Так, ч.4 ст.304 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає, що наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження за поданим представником ОСОБА_2 - адвокатом ОСОБА_3 клопотанням.
У зв'язку із викладеним, приходжу до висновку, про наявність правових відстав для відмови у відкритті провадження.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст.110, 206, 303, 304, 395 КПК України, слідчий суддя
постановив:
У відкритті провадження за клопотанням (скаргою) представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 про звільнення незаконно утримуваного ОСОБА_2 , в порядку ст.206 КПК України, - відмовити.
Копію ухвали разом із клопотанням (скаргою) надіслати скаржнику.
На ухвалу протягом п'яти діб з дня одержання її копії може бути подана апеляція до Хмельницького апеляційного суду.
Повний текст ухвали складено 27 березня 2025 року.
Слідчий суддя Летичівського районного суду
Хмельницької області ОСОБА_1