Справа № 686/20908/22
Провадження № 1-кп/686/121/25
25 березня 2025 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі
колегії суддів:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia) в залі суду у м. Хмельницькому кримінальне провадження № 22022240000000066 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Москва, СРСР, громадянки російської федерації, місце проживання невідоме, депутата Державної Думи Федеральних Зборів російської федерації, робоча адреса: російська федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, 1, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України,
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН
від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 07 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканою.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади рф та службових осіб з числа керівництва ЗС рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС рф як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам рф, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту рф на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС рф вирішили досягти шляхом розв'язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС рф, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та російської федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території рф службові особи Генерального штабу Збройних Сил російської федерації (далі - ГШ ЗС рф), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей рф, які, на думку співучасників, були прямо пов'язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Указаний план повною мірою відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника ГШ ЗС рф ОСОБА_8 перед Академією військових наук рф з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру.
У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами рф і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості рф на світовій арені, представники влади та ЗС рф, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів рф здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян рф і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники крайнє націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС рф серед інших територій України, які були об'єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту російської федерації (далі - ЧФ рф), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС рф поряд з іншими елементами гібридної війни; а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС рф, співробітників інших силових відомств рф, представників влади, інших громадян російської федерації та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади рф створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС рф.
Зокрема, на військовослужбовців ЧФ рф співучасниками покладалося вжиття заходів щодо підготовки та розв'язання агресивної війни на території АР Крим і м. Севастополя, а саме:
- планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об'єктах ЧФ рф військових підрозділів ЗС рф, які передбачалися ГШ ЗС рф для здійснення вторгнення на територію АР Крим і м. Севастополя для ведення агресивної війни проти України;
- організація блокування підрозділами ЧФ рф у взаємодії з військовими козацькими товариствами рф, діючими під виглядом місцевих жителів АР Крим і м. Севастополя, та з представниками так званої «самооборони» - незаконними збройними формуваннями, військових частин Збройних Сил України (далі - ЗС України) та Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України) з метою перешкоджання їхній законній діяльності щодо відсічі збройній агресії рф, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;
- організація блокування транспортних комунікацій з метою нейтралізації роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об'єктів, які мають важливе оборонне значення для України;
- організація захоплень будівель і споруд органів державної влади України з метою перешкоджання їхній нормальній роботі.
Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії рф території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС рф.
У подальшому військовослужбовці ЧФ рф, у взаємодії з підрозділами спеціальних військ ЗС рф, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств рф, і регулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств рф, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АР Крим та м. Севастополя.
Зокрема, 27 лютого 2014 року близько 04 год. 30 хв. понад 100 озброєних військовослужбовців НОМЕР_1 окремого полку спецпризначення ПДВ ЗС рф проникли до будівель Верховної Ради АР Крим за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, проспект Кірова, 13, та Ради Міністрів АР Крим за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Карла Маркса, 18, захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для рф рішень.
Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим і м. Севастополя, представники командування ЗС рф на виконання вказівок та розпоряджень представників влади РФ продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Зокрема, упродовж 27-28 лютого 2014 року здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден.
Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗС України, дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗС України, дислокованих в АР Крим і м. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу рф та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» ЧФ рф військові літаки та вертольоти з військовослужбовцями ЗС рф на бортах.
Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗС України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії рф, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями ЧФ рф у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення ЗС рф, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя.
Крім того, з 27 лютого 2014 року військовослужбовцями ЧФ рф, у взаємодії з представниками інших підрозділів ЗС рф, військових козацьких товариств рф, на виконання розробленого злочинного плану розпочато заходи з блокування та захоплення військових частин ВМС ЗС України та ДПС України.
Окрім цього, з метою контролю за використанням зброї та перешкоджанням виконання службових обов'язків щодо здійснення охорони державного кордону України, невеликими групами військовослужбовців зі складу невстановлених підрозділів спеціального призначення ЗС рф, у кількості до 100 осіб, у спеціальному екіпіруванні, озброєних автоматами, штурмовими гвинтівками, снайперськими гвинтівками та шумовими гранатами, здійснено напади та захоплення органів управління ДПС України на території АР Крим і м. Севастополя усіх рівнів - від регіонального управління до підрозділів охорони кордону.
Крім того, у період з 27 лютого до 18 березня 2014 року військовослужбовці ЗС рф спільно з іншими особами, у тому числі з числа військових козацьких товариств рф, вчинили захоплення і блокування будівель правоохоронних органів, органів державної влади, підприємств, установ та організацій для взяття під свій контроль місцевих засобів телерадіомовлення і комунікації та забезпечення виконання іншими співучасниками ведення агресивної війни згідно з відведеними їм ролями в реалізації спільного умислу, спрямованого на окупацію та подальшу анексію території АР Крим та м. Севастополя.
Таким чином, з 20 лютого 2014 року представниками влади рф і службовими особами ЗС рф розпочато збройне вторгнення регулярних військ рф на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва ЗС рф забезпечити військову окупацію території АР Крим та м. Севастополя, проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16 березня 2014 року незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до російської федерації із пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу рф як нового суб'єкта федерації.
Так, 06 березня 2014 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму».
Вищевказаною постановою Верховна Рада АР Крим постановила увійти до складу російської федерації як суб'єкт російської федерації та провести 16 березня 2014 року загальнокримський референдум (включаючи місто Севастополь), на який винести альтернативні запитання: «1) Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації?»; «2) Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?». При цьому, на голосування не виносилося питання про проголошення незалежності АР Крим та м. Севастополя.
Цією ж постановою Верховної Ради АР Крим також затверджено текст бюлетеня для голосування на загальнокримському референдумі 16 березня 2014 року і Тимчасове положення про загальнокримський референдум, утворено Комісію Автономної Республіки Крим із проведення загальнокримського референдуму.
Водночас, Указом виконувача обов'язків Президента України від 7 березня 2014 року № 261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11 березня 2014 року № 1727-6/14 затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 року № 3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв'язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, частині 2 статті 135, статтям 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень статті 73, пункту 2 частини першої статті 85 Основного закону України.
У своєму рішенні Конституційний Суд України, зокрема, наголосив, що право на самовизначення на території Автономної Республіки Крим та в місті Севастополі було реалізовано їх жителями як невід'ємною частиною всього Українського народу під час всенародного голосування на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Ураховуючи результати цього референдуму, Верховна Рада України, діючи від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, 28 червня 1996 року прийняла Конституцію України, в якій проголосила Україну суверенною і незалежною державою (стаття 1) та закріпила принцип її територіальної цілісності (стаття 2).
Конституційним Судом України у цьому ж рішенні зазначено, що Конституція України не передбачає права окремої частини громадян України (в тому числі і національних меншин) на одностороннє самовизначення, в результаті якого відбудеться зміна території України як унітарної держави.
16 березня 2014 року на окупованих російською федерацією територіях АР Крим та м. Севастополь представниками влади та ЗС рф, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум.
Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17 березня 2014 року нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до російської федерації з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу російської федерації як нового суб'єкта рф зі статусом республіки.
Після цього, представники влади рф продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим.
Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади рф на території півострова Крим референдуму 16 березня 2014 року, нелегітимність існуючих органів влади Автономної Республіки Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов'язанням рф стосовно України, 17 березня 2014 року видано Указ Президента рф № 147 «Про визнання Республіки Крим».
Цього ж дня Президентом рф видано розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між російською федерацією та Республікою Крим про прийняття до російської федерації Республіки Крим та утворення у складі російської федерації нових суб'єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.
18 березня 2014 року в м. Москва рф, Президентом рф ОСОБА_9 та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму» ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , а також самопроголошеним так званим «мером» м. Севастополя ОСОБА_12 підписано «Договір між російською федерацією та Республікою Крим про прийняття до російської федерації Республіки Крим та утворення у складі російської федерації нових суб'єктів» (далі - «Договір»).
Наступним етапом щодо реалізації злочинного плану представників влади та ЗС рф було надання незаконному «Договору» видимості юридичної сили, зокрема, шляхом визнання уявної міжнародної правосуб'єктності адміністративно-територіальних одиниць України - Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Так, відповідно до статті 8 Федерального конституційного закону «Про порядок прийняття до російської федерації та утворення в її складі нового суб'єкта російської федерації», єдиною умовою внесення до Державної Думи на ратифікацію міжнародного договору, що не вступив в силу, є визнання його Конституційним Судом рф таким, що відповідає Конституції російської федерації.
У подальшому, ввечері 18 березня 2014 року (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), до Конституційного суду рф надійшов запит Президента рф про перевірку відповідності Конституції рф тимчасово застосовуваного вищевказаного «Договору» про прийняття «Республіки Крим» до складу рф (далі - Запит).
Постановою Конституційного Суду рф від 19 березня 2014 року № 6-П «У справі про перевірку конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між російською федерацією та Республікою Крим про прийняття до російської федерації Республіки Крим та утворення у складі російської федерації нових суб'єктів», безпідставно визнано незаконний «Договір» таким, що відповідає Конституції рф.
20 березня 2014 року Державна дума Федеральних зборів рф прийняла Федеральний закон № 36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між російською федерацією і Республікою Крим про прийняття до російської федерації Республіки Крим та утворення у складі російської федерації нових суб'єктів» та погодила супутній до «Договору» Федеральний конституційний Закон № 6-ФКЗ «Про прийняття до російської федерації Республіки Крим та утворення у складі російської федерації нових суб'єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя».
21 березня 2014 року Рада Федерації Федеральних зборів рф на позачерговому засіданні своєю постановою № 68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою № 69-СФ прийняла супутній до «Договору» Федеральний конституційний закон щодо утворення в рф двох нових суб'єктів - «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя».
У той же день вищевказані федеральний (№ 36-ФЗ) та федеральний конституційний (№ 6-ФКЗ) закони були підписані Президентом рф та набули чинності.
Таким чином представниками влади рф здійснена окупація частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.
В тимчасово окупованих АР Крим і м. Севастополі під виглядом органів державної влади створені окупаційні адміністрації російської федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління указаними територіями на місцевому рівні.
Також представниками влади і ЗС рф вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС рф вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС рф, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.
Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС рф.
Указані терористичні організації мають: конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв'язки, чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, керівники та учасники яких підпорядковуються лідерам організації, а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов'язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.
Так, на учасників політичного блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладаються наступні обов'язки:
- створення так званих органів державної влади «ДНР» та «ЛНР» та організація їх діяльності;
- видача нормативно-правових актів від імені нелегітимних органів державної влади «ДНР» та «ЛНР»;
- організація та проведення незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних утворень «ДНР» та «ЛНР»;
- проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» з метою схиляння їх до участі у вказаних терористичних організаціях та отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;
- організація збору та отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників терористичних організацій та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також розподіл такої допомоги;
- налагодження взаємодії між терористичними організаціями «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка» та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на повалення конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні, а також дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та Збройним Силам України;
- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітацій, висвітлення діяльності «ДНР» та «ЛНР», дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції, та формування думки серед населення про законність власних дій, а також вчинення за допомогою таких ЗМІ закликів до повалення конституційного ладу і захоплення державної влади в Україні та дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам бойового блоку «ДНР» та «ЛНР» для забезпечення їх протиправної діяльності;
- забезпечення учасників «ДНР» та «ЛНР» транспортом, символікою, агітаційними та іншими необхідними матеріалами.
На учасників силового блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладались наступні обов'язки:
- систематична організація та ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України;
- організація у групи осіб, які є прихильниками злочинної діяльності учасників «ДНР» та «ЛНР», озброєння зазначених осіб та керівництво їхніми діями, з метою опору представникам державної влади та унеможливлення припинення злочинної діяльності правоохоронними органами та Збройними Силами України;
- створення не передбачених законом збройних формувань та участь у їх діяльності;
- вербування нових учасників до складу силового блоку «ДНР» та «ЛНР» та керівництво їхніми діями;
- захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об'єктів на території Донецької та Луганської областей;
- скоєння терористичних актів та диверсій на території України;
- захоплення зброї чи заволодіння у інший спосіб боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами, а також будівництво укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у проведенні антитерористичної операції та забезпечення власної злочинної діяльності;
- викрадення осіб з метою отримання матеріальної вигоди та залякування мешканців, які підтримують діючу владу в Україні;
- силова підтримка учасників політичного блоку при проведенні незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних державних утворень «ДНР» та «ЛНР», а також укріплення та охорона зайнятих ними будівель та споруд;
- вчинення дій, спрямованих на унеможливлення проведення 25 травня 2014 року позачергових виборів Президента України на території Донецької та Луганської областей;
- організація поставок зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки та їх розподіл серед учасників терористичної організації;
- охорона полонених військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та цивільного населення, незаконно утримуваних учасниками терористичних організацій.
На керівників блоків покладається керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входять до складу вказаних блоків.
Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
Враховуючи викладене, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об'єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
07 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).
13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов'язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного російською федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.
Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
Відповідно до положень Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 27 січня 1977 року № ETSN90, Протоколу, що вносить зміни до зазначеної конвенції від 15 травня 2003 року № ETSN190, Резолюції Ради Безпеки ООН від 28 вересня 2001 року № 1373 по боротьбі з тероризмом, Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 року, терористична організація виділена як вид злочинної організації за спеціальною метою - здійснення терористичної діяльності.
Водночас, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична діяльність - діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.
Терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених частинами 1-3 ст. 258 КК України, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, направлених на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення. При цьому, злочини терористичної організації відрізняються від інших споріднених злочинів саме фактором цілеспрямованості залякування населення як засобу досягнення поставленої мети.
Враховуючи вищевикладене, «ДНР» і «ЛНР» містять усі необхідні ознаки терористичної організації, мають стабільний склад лідерів, які підтримують між собою тісні стосунки, централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоків лідерам організацій, а також план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
Виходячи із системного аналізу положень ст. 28 КК України та ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична організація за своєю правовою природою є одним із різновидів стійких злочинних об'єднань. Установлення наявності чи відсутності у певної групи чи організації ознак такого об'єднання та визначення його виду належить до повноважень суду при ухваленні вироку про притягнення до кримінальної відповідальності фізичних осіб за участь у злочинному об'єднанні, оскільки такі ознаки є обов'язковими елементами складу відповідних злочинів.
Для підтримки підконтрольних терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» представники влади рф створили регулярні незаконні збройні формування. Указані збройні формування систематично підкріплювалися найманцями з рф, у тому числі з числа звільнених у запас військовослужбовців ЗС рф, а також постачанням зброї і військової техніки, у тому числі танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та зенітно-ракетні комплекси, що постачались рф на територію України.
Учасниками терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за підтримки незаконних збройних формувань, озброєних банд, груп найманців, у тому числі засланих в Україну з рф, а також розвідувально-диверсійних груп, які очолювали офіцери ГУ ГШ ЗС рф, шляхом вчинення терористичних актів, захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів інфраструктури, актів застосування збройної сили проти держави України, а також інших злочинів, здійснено окупацію частини території Донецької та Луганської областей та взято під контроль частину державного кордону України в указаних областях.
Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади рф провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади рф залучили до його виконання не лише терористичні організації та іррегулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи ЗС рф, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території рф.
Зокрема, 22 червня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою ЗС рф із застосуванням мінометів, гранатометів та стрілецької зброї обстріляно колону підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 на перехресті доріг Біловодськ-Чугінка-Розквіт.
05 липня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою ЗС рф, яка рухалася на двох маломірних плавзасобах з боку рф, в Азовському морі здійснено мінометний обстріл підрозділів « ІНФОРМАЦІЯ_3 » і « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ІНФОРМАЦІЯ_5 .
11 липня 2014 року з території рф із реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» здійснено обстріл підрозділу тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в районі населеного пункту Зеленопілля.
У травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані.
Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях, представники влади рф прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів ЗС рф на територію Донецької області.
Упродовж 07-11 серпня 2014 року здійснено посилення угруповання ЗС рф уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп (далі - БТГр) та 3 ротно-тактичних груп (далі - РТГр). Чисельність особового складу становила не менше 45 100 осіб, танків - до 160 одиниць, БМП та БТР - до 1 360 одиниць, артилерії - до 350 одиниць, РСЗВ - до 130 одиниць, бойових літаків -192 одиниці, вертольотів - 137 одиниць.
24 серпня 2014 року військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії ПДВ ЗС рф загальною кількістю близько 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами ЗС рф у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці ЗС РФ у кількості понад 3500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у т.ч. до 16 протитанкових, близько 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і ЗС рф, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда - Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в район м. Іловайськ Донецької області, де оточили підрозділи сил АТО.
При цьому, з метою введення в оману сил АТО, на військовій техніці ЗС рф було знято або замасковано тактичні знаки, які вказували на її приналежність до ЗС рф, а замість них нанесені розпізнавальні позначки, які використовувалися силами АТО.
29 серпня 2014 року, безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і ЗС рф гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО, за наказами вищевказаних осіб, були розстріляні підрозділами ЗС рф та учасниками терористичної організації «ДНР».
У період з літа 2014 року по листопад 2015 року для організації оперативного управління й контролю іррегулярних незаконних збройних формувань рф та підрозділів терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», їх забезпечення (фінансування) озброєнням, військовою технікою та іншим майном, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей представниками влади і ЗС рф сформовано два армійські корпуси - 1-й армійський корпус (зі складом: 5 бригад, 3 окремі полки, 8 окремих батальйонів (дивізіонів), 5 батальйонів територіальної оборони та 2 окремі роти) на окупованій території Донецької області та 2-й армійський корпус (зі складом: 4 бригади; 2 окремі полки; 6 окремих батальйонів (дивізіонів), 8 батальйонів територіальної оборони, 2 окремі роти) на окупованій території Луганської області, які укомплектовувалися за рахунок підрозділів учасників терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» та регулярних військ ЗС рф.
Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні незаконні збройні формування рф та військовослужбовці ЗС рф чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади рф під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації російської федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
З огляду на викладене, між державами рф та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія російської федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з іррегулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
З листопада 2021 року представники влади та ЗС рф, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів ЗС та інших військових формувань рф до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10 лютого 2022 року.
Станом на 08 лютого 2022 року вздовж усього кордону з Україною з боку рф, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140 тис. військових рф, включаючи повітряний та морський компонент.
З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС рф розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян рф та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території рф та тимчасово окупованим територіям України.
Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом рф «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.
На виконання зазначених намірів, 15 лютого 2022 року Державна Дума російської федерації звернулася до Президента російської федерації з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».
18 лютого 2022 року керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.
19 лютого 2022 року вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента російської федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.
В цей же день, Президент російської федерації скликав позачергове засідання Ради безпеки російської федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.
Службові особи з числа вищого керівництва рф, які входять до складу Ради безпеки рф, публічно підтримали звернення Державної думи рф та заявили про необхідність визнання Президентом рф незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».
Цього ж дня Президент російської федерації підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.
22 лютого 2022 року Президент російської федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації рф.
В цей же день Президент російської федерації, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації рф звернення про використання Збройних Сил рф за межами рф, яке було задоволено.
23 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента російської федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.
24 лютого 2022 року о 5 годині Президент російської федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні.
В подальшому цього ж дня Збройними Силами рф, які діяли за наказом керівництва рф і ЗС рф, віроломно здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань рф здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
У період з 5 години 24 лютого 2022 року підрозділи ЗС та інших військових формувань рф здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об'єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
У свою чергу, депутат Державної Думи Федеральних Зборів рф восьмого скликання ОСОБА_7 , яка вступила у повноваження 19 вересня 2021 року, будучи представником влади рф, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів російської федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС російської федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що вона порушує встановлений ст.ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу рф, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю російської федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), ст. 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року, за адресою російська федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, прийняла участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів рф, де підтримала постанову із зверненням до Президента російської федерації з проханням розглянути питання про визнання російською федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року, за тією ж адресою, прийняла участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів рф, де підтримала ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою Донецької народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою Луганською народною республікою, у такий спосіб ОСОБА_7 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинила умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Зазначені рішення Державної думи Федеральних Зборів рф були частиною злочинного плану, так як сам факт їх існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою.
Дії рф призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Такі дії ОСОБА_7 судом кваліфікуються за ч. 3 ст. 110 КК України, як посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Вказане кримінальне провадження, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, здійснювалося за відсутності обвинуваченої (in absentia) в порядку спеціального досудового та судового провадження, що обумовлюється наступним.
До початку судового процесу за відсутності обвинуваченої суд зобов'язаний переконатися, що вона була повідомлена про судовий розгляд. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд in absentia допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов'язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченої на захист.
Судом встановлена відмова обвинуваченої від особистої присутності під час його розгляду, адже є дійсним факт того, що у відношенні неї у цьому кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування та установлено дані її інформування про цей процес у максимально можливі і доступні способи.
Так, у межах досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_13 , у відповідності до вимог ч. 8 ст. 135, ч. 1 ст. 278 КПК України, 11.04.2022 повідомлена про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, про що 19.04.2022 розміщено публікацію в газеті «Урядовий кур'єр» №90 (7211), на офіційному Інтернет веб-сайті СБУ та на офіційному веб-сайті офісу генерального прокурора, а також скеровано на офіційний сайт державної думи федеральних зборів російської федерації та вказане повідомлення опрацьовано про що свідчать скріншоти від 27.04.2022. Крім того, в газеті «Урядовий кур'єр», на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора розміщені повідомлення про виклики ОСОБА_7 до органу досудового розслідування та повідомлено про спеціальне досудове розслідування.
Повідомлення про підозру ОСОБА_7 також вручено захиснику підозрюваної, про що свідчить розписка в матеріалах кримінального провадження.
Для вирішення питання про здійснення спеціального кримінального провадження визначальним є факт оголошення підозрюваної в міжнародний розшук внаслідок ухилення без поважних причин від явки на виклик слідчих органів або суду.
Постановою старшого слідчого в ОВС слідчого відділу Управління Служби Безпеки України у Хмельницькій області майора юстиції ОСОБА_14 від 04.05.2022 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 оголошено в державний та міжнародний розшук.
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.09.2022 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022240000000066 від 05.05.2022 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
Факти численних викликів ОСОБА_7 у порядку ст. 135 КПК України підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
Також, з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваної ОСОБА_7 , у порядку ст. ст. 46, 48, 49, 52, 110 КПК України та п. 7 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», залучено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомогиу Хмельницькій області адвоката ОСОБА_6 , якому відповідно до вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК України вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрюваній.
Відповідно до ч. 1 ст. 297-5 КПК України, повістки про виклик підозрюваної у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем її проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження підозрювана вважається належним чином ознайомленою з її змістом.
Таким чином, під час досудового розслідування були вжиті всі доступні способи інформування для виклику на той час підозрюваної ОСОБА_7 до слідчого/прокурора.
Після надходження провадження до суду, обвинувачена ОСОБА_7 інформувалася також у всі доступні для суду процесуальні способи, передбачені ст. 323 КПК України.
Про день, час та місце проведення судових засідань у вказаному кримінальному провадженні, обвинувачена повідомлялась шляхом розміщення на офіційному веб-сайті судуhttps://kmm.km.court.gov.ua та публікації оголошень в газеті «Урядовий Кур'єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, до суду не з'явилась, жодних заяв та клопотань від неї не надходило.
Крім того, про всі судові засідання інформувався та приймав в них участь захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_6 .
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25.03.2024 задоволено клопотання прокурора та у кримінальному провадженні № 22022240000000066 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України призначене спеціальне судове провадження.
Окрім того, повістки про виклик ОСОБА_7 до слідчого, повідомлення про підозру, обвинувальний акт, у тому числі у перекладі на російську мову, скеровано на офіційний сайт Державної Думи російської федерації, підтвердження про що містяться в матеріалах кримінального провадження.
У підсумку, суд констатує, що з наявних матеріалів справи (численні документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченої) вбачається, що ОСОБА_7 усвідомлювала, що щодо неї розпочато кримінальне провадження. Також обвинувачена отримала чи мала би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, у тому числі у перекладі на російську мову, маючи можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя.
Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самій захисника; приймати участь в розгляді і захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безплатно для неї.
Вказане узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Натомість, обвинувачена скористалася своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову обвинуваченої ОСОБА_7 , яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права постати перед українським судом за вчинені діяння, юрисдикцію якого над собою вона не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді не бажає, а так само свідчать про її наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.
Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд оцінює як реалізацію останньою її невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Також, суд зауважує, що згідно з рішенням Ради адвокатів України №183від 27.12.2022 (1) неможливість в таких ситуаціях (йдеться про in absentia) виконання адвокатом правил адвокатської етики (наприклад, інформування адвокатом клієнта щодо ведення дорученої йому справи) не зумовлює обов'язкової неможливості здійснювати захист особи від кримінального обвинувачення за її відсутності. Можливість надання правової (правничої) допомоги визначається адвокатом, виходячи з конкретних обставин справи та інтересів клієнта у ній; (2) адвокат, діючи як захисник відсутньої особи, самостійно визначає свою правову позицію у справі. Ця правова позиція включає в себе форму участі (не участі) в засіданні, заявлення (не заявлення) клопотань, надання (не надання) доказів суду, позицію по суті справи чи клопотання, позицію щодо оскарження судових рішень тощо.
Отже, зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, констатує, що надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченої як учасника кримінального провадження, яке відбувається за її відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Згідно з адресованим Генеральному прокуророві України рапортом від 08.03.2022, виявлені ознаки вчинення представниками влади російської федерації кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
Відповідно до протоколу огляду від 10.03.2022 мережі інтернет, а саме публікації сайту «http://vote.duma.gov.ru/vote/117112», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади російської федерації та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів російської федерації 15.02.2022 за звернення до президента російської федерації про визнання незалежності так званих «ДНР» і «ЛНР», відповідно до якого за вказане звернення проголосувало «за» 351 депутат з 368 присутніх та відповідно до поіменного списку, серед тих хто голосував «за» зазначено і ОСОБА_7 .
Під час огляду (протокол від 10.03.2022) мережі інтернет, а саме інформаційного ресурсу «http://vote.duma.gov.ru/vote/117233», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади російської федерації, виявлена інформація про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів російської федерації 22.02.2022 за проєкт федерального закону №75578-8 «О ратификаци Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Донецкой Народной Республикой», відповідно до якого за прийняття вказаного законопроєкту проголосувало «за» 400 депутатів з 400 присутніх та відповідно до поіменного списку, серед тих хто голосував «за» вказана і ОСОБА_7 .
Даними протоколу огляду від 10.03.2022 мережі інтернет, а саме інформаційного ресурсу «http://vote.duma.gov.ru/vote/117237», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади російської федерації встановлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів російської федерації 22.02.2022 за проєкт федерального закону №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Луганской Народной Республикой», відповідно до якого за прийняття вказаного законопроєкту проголосувало «за» 400 депутатів з 400 присутніх та відповідно до поіменного списку, серед тих хто голосувала «за» зазначена і ОСОБА_7 .
Аналогічні відомості містяться в дослідженій судом Інформації про результати голосування депутатів Державної Думи рф, що зафіксована на на DVD диску, який є додатком до протоколів оглядів від 10.03.22 VIDEX EXCELLENTI DVD-R 16x, 4.7 GB, 120 MIN, з папками під назвами «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 15.02.2022 ДНР»; «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 22.02.2022 ДНР»; «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 22.02.2022 ДНР», а також в переглянутих у судовому засіданні відеозаписах засідань Державної Думи Федеральних Зборів російської федерації, що відбулись 15.02.2022 та 22.02.2022. На згаданих відеозаписах зафіксовано, як всі депутати одноголосно та узгоджено голосують за запропоновані законопроекти, що зокрема доводить попередню змову групи осіб вчинити кримінальне правопорушення.
Згідно з протоколом огляду від 29.03.2022 з додатками до нього, оглянута офіційна сторінка Державної думи Федеральних зборів російської федерації в мережі інтернет, де наявна інформація про голосування депутата 8 скликання Державної думи ОСОБА_7 за законопроекти за період з 15.02.2022 по 25.02.2022, зокрема її голосування 15.02.2022 та 22.02.2022 за звернення до президента російської федерації про визнання незалежності так званих «ДНР» і «ЛНР»; за проект закону «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой»; «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Луганской Народной Республикой».
Відповідно до протоколу огляду електронних документів з додатками від 07.04.2022, слідчим проведений огляд ресурсів мережі інтернет на предмет наявності інформації щодо реєстрації та руху: постанови №58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ К Президенту Росийской Федерации о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской народной Республики», федеральних законів рф «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой» №75577-8 від 22.02.2022 та №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой», у якому оглянуто тексти проєктів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федерального Зібрання рф по зазначеним законопроєктам та згідно яких встановлено що ОСОБА_7 проголосувала «ЗА». У додатках до цього протоколу зокрема наявні тексти законопроекту №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой», та законопроекту №75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой», у яких прямо вказується ( у статтях 3, 4, 5, 7) на надання з боку рф військової допомоги для «устранения угрозы».
Відповідно до протоколів огляду від 29.04.2022, оглянуті матеріали кримінальних проваджень № 12022243200000068, № 12022242000000199, № 12022243000000515, № 12022242000000240, № 12022243000000640, № 12022242000000580 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 438 КК України, в них містяться відомості про численні факти загибелі цивільних осіб, отримання ними поранень, руйнувань та знищення майна внаслідок злочинних дій військовослужбовців ЗС рф, що в свою чергу перебуває у прямому причинному зв'язку з діями, вчиненими ОСОБА_7 .
Згідно з протоколом огляду від 22.09.2022, оглянуто в мережі інтернет публікацію на офіційному веб-сайті ООН в Україні, де міститься інформація щодо втрат серед цивільних осіб станом на 19.09.2022 внаслідок збройного нападу російської федерації на Україну, зокрема Управління Верховного комісара ООН з прав людини зафіксувало 14532 випадки загибелі або поранення цивільних осіб в Україні, що підтверджує настання загибелі людей та інших тяжких наслідків зокрема внаслідок дій ОСОБА_7 .
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Президент України видав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022. На даний час строк дії воєнного стану не скасовано.
Таким чином, суд вважає загальновідомими факти тимчасової окупації з боку рф частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014 та повномасштабного вторгнення рф на територію України 24.02.2022, а також анексії з боку рф частини території України є за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами рф, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у цьому випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
Судом встановлено, що обвинувачена ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних зборів російської федерації, безпосередньо прийняла участь у засіданні Державної Думи 15.02.2022, на якому підтримала та проголосувала «за» постанову щодо звернення до Президента російської федерації з проханням розглянути питання про визнання російською федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав. У подальшому, 22.02.2022 депутат Державної Думи Федеральних зборів російської федерації ОСОБА_7 прийняла участь у засіданні Державної Думи, де підтримав (проголосувала «за») ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою «ДНР» та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою «ЛНР».
Всі депутати Державної Думи Федеральних Зборів рф, які прийняли участь у голосування за проекти федеральних законів про ратифікацію вищевказаних договорів про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, одноголосно проголосували «ЗА»; що у своїх виступах окремі депутати Державної Думи російської федерації, безпосередньо перед самим голосуванням 22.02.2024 року, а також офіційний представник президента російської федерації, уже позитивно оцінюють «прийняте рішення», як факт, що уже відбувся, хоча саме голосування за вказані законопроекти відбувалось значно пізніше цих виступів, що через невеликий проміжок часу Президент російської федерації оголосив рішення про початок спеціальної військової операції в Україні, збройні сили та інші військові формування російської федерації 24.02.2022 о 05:00, застосовуючи ракети, авіацію, броньовану техніку та інше озброєння, завдавши вогневих ударів, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України.
Зазначені обставини, в тому числі чітке узгодження дій, свідчать про безумовну попередню змову депутатів Державної Думи Федеральних Зборів російської федерації між собою та з представниками влади та Збройних сил російської федерації на посягання на територіальну цілісність і недоторканість України , з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Внаслідок ратифікації 22.02.2022 договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, російська федерація під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» здійснила 24.02.2022 повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки. Тобто наслідками посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вчиненого обвинуваченою ОСОБА_7 за попередньою змовою з іншими депутатами Державної Думи Федеральних Зборів російської федерації та з представниками влади і збройними силами російської федерації стало: загибель та поранення великої кількість людей в Україні, окупації частини території України, знищення та пошкодження належного державі Україна, фізичним та юридичним особам майна, житлових будинків, виробничих приміщень, адміністративних будівель та споруд, в тому числі об'єктів медичної, енергетичної, транспортної інфраструктури, знищення та захоплення живої сили та військової техніки Збройних Сил України, забруднення ґрунтів та зовнішнього навколишнього середовища.
Ці наслідки є загальновідомим фактом, адже факт вторгнення російської федерації на територію України з 24 лютого 2022 року встановлено рішеннями міжнародних організацій (резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ЕБ-П/І від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п.п. 17, 18 Наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти РФ).
Окрім того, ці наслідки підтверджуються такими, що набрали законної сили вироками Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26.04.2023 (справа № 733/923/22), Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18.10.2023 (справа № 585/2381/22), Києво -Святошинського районного суду Київської області від 09.01.2024 (справа № 369/3120/23), Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31.05.2024 (справа №748/1469/24), Тростянецького районного суду Сумської області від 03.06.2024 (справа №588/156/24), Деснянського районного суду міста Чернігова від 13.06.2024 (справа № 748/2095/23), Херсонського міського суду Херсонської області від 05.08.2024 (справа №766/1560/24), якими встановлено факти воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями збройних сил російської федерації на території України, наслідком яких є загибель людей, у тому числі цивільних осіб.
Вказані вище рішення Державної думи Федеральних зборів російської федерації були частиною злочинного плану, так як самі факти їх існування використовувалися при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і були спробою виправдання агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою.
Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду цього кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, не надано.
Судом проаналізоване кримінальне процесуальне законодавство на предмет наявності у ОСОБА_7 дипломатичного імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження судом, однак такого не встановлено. В Україні питання дипломатичного імунітету регулюється Указом Президента України від 10.06.1993 року № 198/93, відповідно до якого депутати Держдуми рф таким видом імунітету не наділені. Жодна із ратифікованих Україною конвенцій, зокрема: Віденська конвенція про консульські зносини 1961 року; Конвенція про спеціальні місії 1969 року; Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 року; Конвенція про представництво держав у відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру, не наділяють депутатів Держдуми рф дипломатичним імунітетом.
Дослідивши під час судового розгляду всі обставини кримінального провадження, оцінивши відповідно до ст. 94 КПК України кожний доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов висновку про доведення поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
Правильність саме такої кваліфікації вищезазначених дій депутата Державної Думи Федеральних Зборів російської федерації підтверджена Верховним Судом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 30.05.2024 у справі №127/26784/22), який відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, і який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчинених дій, особу винної та обставини, що пом'якшують та обтяжують їй покарання.
Суд враховує, що обвинувачена ОСОБА_7 раніше не судима, вчинила особливо тяжкий злочин, який за своїм характером представляє особливу суспільну небезпеку та призвів до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Обставин, які б пом'якшували чи обтяжували покарання обвинуваченій, судом не встановлено.
Беручи до уваги вчинення ОСОБА_7 умисного особливо тяжкого злочину, наслідків скоєного, суд приходить до висновку що виправлення обвинуваченої можливе лише в умовах ізоляції від суспільства і винній слід призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі в максимальному розмірі з конфіскацією майна, оскільки лише воно буде необхідне й достатнє для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нею нових правопорушень.
Під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 17.05.2022 відносно ОСОБА_7 , в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Разом з тим, такий запобіжний захід до неї не застосовано, обвинувачена, на підставі ст. 281 КПК України оголошена у розшук та під вартою не утримується.
За таких обставин обраний відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід залишити без змін до вирішення судом питання про його застосування.
Початок строку відбування ОСОБА_7 основного покарання у виді позбавлення волі необхідно рахувати з моменту фактичного її затримання на виконання цього вироку суду.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368, 370, 371, 373, 374-376 КПК України, суд
ОСОБА_7 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією всього належного їй на праві власності майна.
Початок строку відбування основного покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_7 на виконання цього вироку суду.
Обраний запобіжний захід відносно ОСОБА_7 залишити попередній, - тримання під вартою.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Апеляційна скарга подається через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити прокурору, захиснику та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Копію вироку, яка підлягає врученню ОСОБА_7 , вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
Головуючий суддя ОСОБА_15
Суддя ОСОБА_16
Суддя ОСОБА_17