Дата документу 27.03.2025
Справа № 334/2899/23
Провадження № 2/334/49/25
27 березня 2025 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Баруліної Т.Є.,
за участю секретаря Мохунь М.С.,
представників позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
представника відповідача ОСОБА_5 - Віхляєва В.В.,
представників відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про визнання недійсним повністю договору купівлі-продажу квартири,
В провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя перебуває позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про визнання недійсним повністю договору купівлі-продажу квартири.
Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_9 . Внаслідок смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина. До складу спадкового майна належить, зокрема, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка на час смерті батька належала йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Трестом «Запоріжалюмінбуд» 06.10.1993 року.
24.04.2020 року, між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Войтовим В.В. та зареєстровано в реєстрі за № 378.
Зі змісту пп. 1.3, 4.4 вказаного договору купівлі-продажу квартири від 24.04.2020 р.:
«1.3. Квартира належить Продавцю на праві приватної власності та набута на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя, від 18.07.2005 року. № 2-3749/2005, рішення набрало чинності 29.07.2005 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Василівською районною державною адміністрацією Запорізької області. 21.04.2020 року, номер запису про право власності: 36319074. реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2072526723101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданий Василівською районною державною адміністрацією Запорізької області. 23.04.2020 року за № 207356083.1.4. Відчужувана квартира є особистою приватною власністю Продавця, так як набута згідно рішення суду. Шлюб розірвано з 27.11.2003 року».
Надалі 24.04.2020 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Войтовим В.В. на підставі зазначеного договору купівлі-продажу квартири від 24.04.2020 р. за ОСОБА_6 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 24.04.2020 року між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_6 , позивач вважає таким, який потрібно визнати недійсним повністю з моменту його вчинення, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу квартири від 24.04.2020 р. продавець ОСОБА_5 не набула у законний спосіб право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а тому вона не мала права здійснювати відчуження цієї квартири.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.07.2005 р. в цивільній справі № 2-3749/2005, яке у договорі купівлі-продажу квартири від 24.04.2020 р. зазначено як правовстановлюючий документ, на підставі якого ОСОБА_5 набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , Ленінським районним судом м. Запоріжжя не ухвалювалося, такого рішення суду не існує, воно було підроблене та після цього надане ОСОБА_5 нотаріусу як правовстановлюючий документ на квартиру. За номером цивільної справи 2-3749/2005 Ленінським районним судом м. Запоріжжя було ухвалено інше рішення від 23.11.2005 р. у справі за позовом комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про стягнення боргу по оплаті за воду і послуги каналізації.
За вказаними фактами були відкриті кримінальні провадження №12020080020001100 від 12.06.2020 року за ч.3 ст. 190 КК України та №12020080020000754 від 14.04.2020 року за ч.3 ст. 365-2 КК України, в яких позивачку визнано потерпілою.
Враховуючи вищевикладене, позивачка просить суд визнати недійсним повністю з моменту його вчинення договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 24.04.2020 р. між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Войтовим В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 378.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.05.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін та призначено справу до розгляду. Роз'яснено відповідачам право подання відзиву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України.
Одночасно з даним позовом надійшла заява адвоката Железняка Андрія Вікторовича про забезпечення позову по цивільній справі, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.04.2023 року, було задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Железняка А.В. про забезпечення позову. Накладено арешт на об'єкт нерухомого майна, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6 .
21.06.2023 року, представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат Прядко Д.В., подав до суду відзив на позову заяву, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відзив обґрунтований тим, що 24 квітня 2020 року ОСОБА_6 разом зі своїм чоловіком під'їхали до офісу приватного нотаріусу Войтова В.В. за адресою: м. Запоріжжя, бульвар Шевченко, 27/43. Від нотаріуса дізнались, що власником квартири згідно рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 2005 року є ОСОБА_12 . Нотаріус пояснив, що ОСОБА_12 є родичкою ОСОБА_9 , що в 2005 році між ними була укладена угода про продаж квартири, яка була узаконена судовим рішенням. Також нотаріус повідомив, що може запросити до офісу дочку ОСОБА_9 - ОСОБА_1 , яка підтвердить цю інформацію. Через декілька хвилин зайшла, як виявилось ОСОБА_1 , вона підійшла до неї та показала свій паспорт, свідоцтво про народження, про шлюб, а також паспорт матері. ОСОБА_1 підтвердила слова нотаріуса та пояснила, що ні в неї, ні в матері ніяких претензій з приводу квартири до них не буде. Обговоривши всі деталі з чоловіком, вони все ж таки вирішили укласти договір. ОСОБА_1 знаходились в офісі приблизно 20-30 хвилин та під час розмови у нотаріуса неодноразово говорила, що ОСОБА_12 є її сестрою, що вони вже вирішать питання, як розпорядитися грошима за квартиру. В позовній заяві позивач зазначає, що вона є спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_9 . Однак, в той же час вона не надає докази того, що вона прийняла спадщину, подавши заяву про прийняття спадщини, звернулася до нотаріальної контори або вчинила інші дії щоб прийняли спадщину. В позовній заяві позивач не зазначає ту обставину, що вона була присутня під час укладення оскаржуваної нею угоди, а саме 24.04.2020 року під час укладення договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_6 , та що позивачу було відомо про рішення суду та інші обставини. Крім того відносно позивача було відкрито кримінальне провадження №12021082050000447 від 01.04.2021 року за ч.1 ст. 383 КК України, підставою для відкриття яких стало те, що позивач під час допиту у кримінальному провадженні №120200800200001100 надала неправдиві свідчення та завідомо неправдиве показання, в той час як саме позивач була ініціатор та замовником незаконного продажу квартири свого батька. Відповідач ОСОБА_6 є добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки вона придбана нею за відплатним договором купівлі-продажу, на момент укладання правочину були правовстановлюючі документи на вказану квартиру, претензій зі сторони позивача не було. Про те, що продавець квартири не мала права відчужувати квартиру, ОСОБА_13 не знала і не могла знати, оскільки на момент укладання правочину жодних обмежень і заборон не існувало. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача.
18.10.2023 року представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат Прядко Д. В., подав до суду клопотання про долучення доказів в якому просив долучити 3 DVD-диски з аудіо-записом судового засідання Василівського районного суду Запорізького області по кримінальній справі, в якому була допитана ОСОБА_1 як потерпіла та свідки, які підтвердили, що ОСОБА_1 була присутня під час оскаржуваного правочину.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.10.2023 року, у вказаній справі було закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
16.11.2023 року, від представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Віхляєва В.В. надішли письмові пояснення, в яких представник відповідача вказав, що ОСОБА_5 заперечує проти позову, оскільки позивачка не є стороною правочину, не прийняла спадщину, не надала жодного доказу, що вона прийняла спадщину, а отже не є заінтересованою стороною, тому жодного її права, оспорюваним нею у цій справі договором купівлі продажу не порушено, що є самостійною підставою для відмови в позові.
В судовому засіданні 24.07.2024 року відповідачка ОСОБА_6 пояснила, що вона з її чоловіком знайшли квартиру на сайті "ОЛХ" в дуже поганому стані. Вона спілкувалась із жінкою ОСОБА_14 по телефону, вона була наче ріелтор. Показував квартиру чоловік на ім'я ОСОБА_15 , вони домовились, що трошки вони уступляться, щоб зробили ремонт. Сусіди сказали, що в цій квартирі жив чоловік ОСОБА_16 , він помер, мав дружину і доньку. Вона зрозуміла, що якщо ріелтор показує, то це донька або дружина продають квартиру. Коли вони пішли до нотаріуса, він їм сказав, що вони купляють квартиру по суду. Вона заперечила, та сказала, що є донька і дружина. Тому до нотаріуса приїхала ОСОБА_1 , показала свої документи і документи матері. Казала, що ОСОБА_12 це двоюрідна сестра батька, казала, що вона заплатить кошти, а вона з ОСОБА_17 вже між собою поділять. Вона поспілкувалась з ОСОБА_1 та дійсно їй повірила, вона відповіла на всі запитання. ОСОБА_18 поїхала і вони залишились у нотаріуса з ОСОБА_17 підписувати договір. Вона вимагала щоб у договорі прописали дійсну вартість квартири, за яку вона купувала, вона передала 16 500 доларів США у нотаріуса ОСОБА_19 . Потім після купівлі квартири почали робити ремонт, поміняли вікна, двері, підлогу, переклеїли шпалери, нову сантехніку поставили, кахель поклали, бо в квартирі потрібно було міняти все. І за місяць зателефонував їй слідчий і сказав, що вона купила квартиру по фальсифікованим документам. Її потерпілою не визнали, визнали ОСОБА_18 , бо вона спадкоємиця, але остання вважає її співучасницею по кримінальному провадженню.
В судовому засіданні 12.09.2024 року відповідачка ОСОБА_12 пояснила, що до неї звернувся знайомий ОСОБА_20 , попросив допомогти, сказав що є ОСОБА_18 , в неї мати лежача, діти, купа кредитів, треба допомогти. Сказали що їй треба оформити квартиру на себе і продати, показав їй всі документи про смерть власника квартири ОСОБА_21 . Він казав що це не протизаконно і вона повірила. Коли вони були вже у нотаріуса, ОСОБА_22 не хотіла без Навродської підписувати договір. Всі документи вже були у нотаріуса. Навродська сиділа з ОСОБА_23 в машині, потім вона зайшла до кабінету нотаріуса, остання сказала як звати її, хто її матір, що батько помер, сказала, що вона її сестра. Вони у нотаріуса, в присутності Навродської оформлювали договір. Гроші брав той чоловік ріелтор, який був із ОСОБА_24 . Потім коли вони, разом з ОСОБА_18 та ріелтором сіли в машину, ріелтор перерахував кошти, частину дав ОСОБА_18 , сказав їй витратити їх з розумом. Також ОСОБА_12 пояснила, що мала сумніви при укладанні цієї угоди, однак погодилась, тому що приїхала ОСОБА_18 , сказала, що вона є її сестрою, відповідала на питання, погоджувалась на продаж квартири.
Крім того, в судовому засіданні 12.02.2024 року було допитано приватного нотаріуса ОСОБА_25 , який пояснив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були учасниками його правочину по купівлі-продажу квартири. ОСОБА_1 не була учасником правочину, але за день до правочину вона була у нього в кабінеті, принесла всі документи і про правочин вона знала, надала документи про смерть свого батька, що квартира належить не батьку. А ОСОБА_5 принесла паспорта, коди, свідоцтва про шлюб, про наступний правочин їй було відомо, про те що квартира за рішенням суду належить ОСОБА_17 їй теж було відомо. В Державному реєстрі речових прав було зареєстровано право власності Василівською районною державною адміністрацією Запорізької області за ОСОБА_17 . Він дізнався що в цій квартирі зареєстровані люди, а саме померлий ОСОБА_21 та його дружина, тому він мав побачитись із родичами і так з'явилась ОСОБА_1 , яка пояснила, що в квартирі зареєстрована її мати, але вона себе погано почуває, тому хоче її забрати до себе. Йому вже згодом стало відомо, що є кримінальні справи, а тоді було зареєстроване право власності в реєстрі за ОСОБА_5 , однак рішення було 2005 року, його не було в системі, перевірити було неможливо.
Суд визнавав явку позивачки ОСОБА_1 обов'язковою для надання особистих пояснень у судовому засіданні, щодо позову. Однак ОСОБА_1 не вийшла на зв'язок із судом, а представник позивача пояснив у судовому засіданні, що позивачка перебуває за кордоном, та у нього також відсутній зв'язок з позивачкою. В позовній заяві зазначено телефон адвоката Железняк А.В., а не телефон ОСОБА_1
19.03.2025 року, представник позивача адвокат Железняк В.К., через систему «Електронний суд» подав до суду заяву про приєднання копій раніше наданих документів та протоколу допиту потерпілої ОСОБА_1 на досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні №12020080020000754 від 14.04.2020 року.
В судовому засіданні 19.03.2025 року представник позивача Железняк В.К. просив позовну заяву задовольнити з підстав які викладені в позовній заяві, зазначив, що при розгляду вказаної справи слід врахувати, що інтереси позивачки ОСОБА_1 переважають над інтересами ОСОБА_6 , оскільки позивачка має трьох дітей і не має іншого житла.
В судовому засіданні 19.03.2025 року представник відповідача ОСОБА_6 адвокат Кара Ю.М. просила відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки відсутність порушеного, невизнанного або оспорюваного відповідачем права є самостійною підставою для відмови в позові. Позивачка також не є стороною оспорюваного правочину купівлі-продажу квартири і не є іншою заінтересованою особою, оскільки після смерті ОСОБА_9 позивачка спадщину не прийняла, тому в силу вимог ЦПК у неї не виникло права володіння та користування спадковим майном, а також не довела належними і допустити доказами, що спірним договором порушено будь-які її права та законні інтереси. При укладанні договору купівлі-продажу від 24.04.2020 року, ОСОБА_6 є добросовісним набувачем спірної квартири, недобросовісність набувача ОСОБА_6 не розглядалась і не доказана.
Представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Віхляєв В.В. в судовому засіданні 19.03.2025 року просив відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки позивачка не є стороною правочину, не є іншою заінтересованою особою, оскільки не прийняла спадщину після спадкодавця, якому належала дана квартира, не має права власності чи речового права на предмет правочину та не може за законом претендувати на те, щоб спірне майно в натурі було передано їй, а також не довела належними і допустимими доказам, що спірним договором порушено будь-які її права та законні інтереси, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Судом встановлено, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 . (а.с.10)
У померлого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась донька ОСОБА_26 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 . (а.с.11)
28.10.2006 року ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уклала шлюб з ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та змінила прізвище на « ОСОБА_18 », що підтверджено копією свідоцтва про шлюб від 28.10.2006 року. (а.с. 12)
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №2082799911 від 06.05.2020 року, яка сформована у рамках кримінального провадження №12020080020000754, квартира АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі продажу від 24.04.2020 року, засвідченого Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Войтова В.В. належить на підставі приватної власності ОСОБА_6 . Датою та часом державної реєстрації зазначено 24.04.2020 року, 12:26. Державний реєстратор: приватний нотаріус Войтов Володимир Вікторович. (а.с. 13-16)
При цьому у вказаній інформаційній довідці вказано, що 21.04.2020 року о 16:53, (перед укладенням договору купівлі-продажу) державним реєстратором Міюц Світланою Олександрівною, внесено запис про право власності ОСОБА_5 на вказану квартиру, підставою для державної реєстрації права власності зазначено рішення Ленінського районного суду Запорізької області №2-3479/2005, яке видано 18.07.2005 року.
До вчинення вказаної реєстрації, квартира АДРЕСА_2 , належала на праві приватної власності ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на підставі свідоцтва про права власності, 134, 06.10.1993 року, Трест «Запоріжалюмінбуд». Дата прийняття рішення про державну реєстрацію та дата внесення запису 07.05.2004 року.
Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Згідно долученої копії Договору-купівлі продажу квартири від 24.04.2020 року, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Войтовим В.В. та зареєстровано у реєстрі за №378, громадянка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (далі іменована як Продавець) та громадянка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (далі іменована як Покупець) уклали договір про те, що ОСОБА_5 зобов'язується передати майно у власність ОСОБА_6 , а ОСОБА_6 зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму. Пунктом 1.2 Договору визначено, що квартира, що відчужується за даним Договором, розташована в АДРЕСА_1 . (.а.с.17-18)
Пунктом 1.3 Договору визначено, що квартира належить Продавцю на праві приватної власності та набута на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя, від 18.07.2005 року, №2-3749/2005 набрало чинності 29.07.2005 року, зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Василівською районною державною адміністрацією Запорізької області, 21.04.2020 року, номер запису про право власності 36319074, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2072526723101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданий Василівською районною державною адміністрацією Запорізької області, 23.04.2020 року за №207356083.
Пунктом 1.4 Договору визначено, що ОСОБА_5 стверджує, що відчужувана квартира є її приватною власністю і на момент укладення цього договору вказана вище квартира не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладене будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса вона не використовується. Малолітні і неповнолітні діти та особи, передбачені ст. 74 Сімейного Кодексу України, не мають прав на користування та проживання у вищевказаній квартирі та права зазначених осіб за цим договором не порушуються.
Пунктом 2.1.5 Продавець зобов'язується звільнити відчужувану квартиру від предметів вжитку та погасити заборгованість за комунальними послугами. Зняти з реєстраційного обліку усіх зареєстрованих осіб до 08.05.2020 року.
Пунктом 3.1. Договору визначено, що продаж відчужуваної квартири за домовленістю сторін вчиняється за 397 000 грн., які отримані Продавцем від Покупця повністю до підписання цього договору.
До позовної заяви була долучена копія рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.07.2005 року у справі №2-3749/2005, на підставі якого було проведено державну реєстру права власної ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 . В тексті вказаного рішення зазначено, що Ленінський районний суд м. Запоріжжя розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_9 про визнання угоди купівлі-продажу дійсною, визнання права власності на житлове приміщення. Рішенням суду було визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 04 липня 2003 року між ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_9 з іншої. Визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
На запит слідчого Олександрівського ВП Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області від 16.04.2020 року Вих. №01-22/139/2020 Ленінським районним судом м. Запоріжжя було надано відповідь 23.04.2020 року, на питання «Чи виносилось суддею Лихосенко М.О. рішення №2-3749/2005 від 18.07.2005 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя ?» зазначено, що Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя №2-3749/2005 було прийнято по цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про стягнення боргу по оплаті за воду і послуги каналізації. Дата прийняття рішення по вищевказаній справі прийнято 23.11.2005року, головуючий суддя Колесник С.Г. (а.с.22-24)
Згідно долученого до вищевказаного листа №01-22/139/2020 від 23.04.2020 року, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.11.2005 року у справі №2-3749/05, було ухвалено судом у складі головуючого судді Колесник С.Г. у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про стягнення боргу по оплаті за воду і послуги каналізації. (а.с.21)
В Листі в.о. голови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.08.2020 року за Вих. №01-22/226/2020, слідчому Олександрівського ВП Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області НПУ, на питання «Чи надходив на адресу Ленінського районного суду м. Запоріжжя запит за Вих.№04 від 21.04.2020 року від державного реєстратора Міюц С.О.?» вказано, що відповідно до проведеної перевірки документообігу Ленінського районного суду м. Запоріжжя за період з 21.04.2020 року по 17.08.2020 року на адресу Ленінського районного м. Запоріжжя запит за Вих. №04 від 21.04.2020 року від державного реєстратора ОСОБА_28 не надходив та у системі документообігу суду не реєструвався. (а.с.32-33)
Згідно долученого представником позивачки обвинувального акту відносно ОСОБА_28 , зазначено, що ОСОБА_9 який був власником квартири на час проведення державної реєстрації помер, за законом має спадкоємців дружину ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_10 та дочку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Водночас квартира АДРЕСА_2 мала б перейти у власність ОСОБА_29 , але враховуючи, що остання не бажає отримувати спадщину, квартира мала б. перейти у власність ОСОБА_1 (а.с. 35-48)
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При цьому визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.
Обов'язковою умовою задоволення позову про визнання правочину недійсним є встановлення судом факту порушення у зв'язку із його вчиненням прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися способом захисту свого права, який має відповідати встановленим законом і крім того, забезпечувати ефективний захист порушеного права.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто, за змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Положеннями статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його дійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Позов особи, яка не була учасником правочину, про визнання недійсним оспорюваного правочину може бути задоволений лише в тому разі, якщо таким правочином порушено право цієї особи - не учасника правочину, і воно може бути відновлене шляхом повернення сторін цього правочину до первісного стану.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка звертається з позовом про визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала; у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.
Так, позивач ОСОБА_1 не була стороною оскаржуваного нею правочину - договору купівлі-продажу від 24.04.2020 року. Разом з тим вона вважає, що спірний договір купівлі-продажу унеможливлює реалізацію нею свого права, а саме права на спадкування майна після смерті свого батька.
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно з статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно ч.1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч.1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Позивачка ОСОБА_1 не надала суду підтвердження, що вона у встановленому законом порядку прийняла спадщину, зі слів її представників вона із заявою про прийняття спадщини після померлого батька до нотаріуса не зверталась. Отже, з дня смерті батька ОСОБА_9 з 03.02.2020 до цього часу, позивачка не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
В той же час, суд звертає увагу, що із наданого представником позивача обвинувального акту відносно ОСОБА_28 вбачається, що на момент реєстрації договору купівлі-продажу, в квартирі АДРЕСА_2 була зареєстрована дружина померлого ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , яка можливо вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки відсутні підтвердження, що вона відмовилась від прийняття спадщини. (а.с. 43, 46)
Отже, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (постанова Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, постанови Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18 (провадження № 61-22947св19), від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17 (провадження № 61-15468св19)).
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Судовий захист повинен бути повним і відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Суд звертає увагу позивачки, що задоволення її позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, стороною якого позивачка не є, не призведе до поновлення прав позивачки на квартиру, які вона вважає порушеними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) вказано, що ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ОСОБА_1 не була стороною Договору купівлі-продажу квартири від 24.04.2020 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , та який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Войтовим В.В. та зареєстровано у реєстрі за №378.
При зверненні до суду, її представник зазначив, що вона є заінтересованою особою, яка заперечує дійсність даного правочину. Однак, ОСОБА_1 не є заінтересованою особою, оскільки після смерті батька ОСОБА_9 позивачка спадщину не прийняла, тому в силу вимог ЦПК у неї не виникло права володіння та користування спадковим майном. Отже в судовому засіданні ОСОБА_1 не довела належними і допустити доказами, що спірним договором порушено будь-які її права та законні інтереси.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду , викладеної в Постанові від 29 червня 2022 року у справі №523/9145/18, аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України свідчить про те, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення чи врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи, що ОСОБА_1 не була стороною зазначеного договору, суду не надала доказів, що вона як спадкоємець є такою, що прийняла спадщину та відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України є заінтересованою особою для оспорювання вказаного договору купівлі-продажу, та що у неї існують майнові права на квартиру, тому суд, вважає, що у позивачки відсутнє порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу як особи, яка звернулася до суду, та відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позивачка не довела порушення її майнових прав або законного інтересу.
У зв'язку з відмовою у позові, судовий збір на підставі ч.2 ст. 141 ЦПК України, покладається на позивача.
Керуючись ст. ст.10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про визнання недійсним повністю договору купівлі-продажу квартири- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3
Відповідач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .
Відповідач - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: Баруліна Т. Є.