25 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/10801/24 пров. № А/857/30987/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року (судді Крутько О.В., ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/10801/24 за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в якому просить визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 20.02.2024 по 29.04.2024 (включно), стягнути зі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із 20.02.2024 по 29.04.2024 (включно) в розмірі 24389,40 грн.
Оскаржуваним рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Зазначає, що при вирішенні питання про протиправність дій відповідача щодо невиплати коштів на дату звільнення позивача суд врахував Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, вважаючи, що зазначений порядок регулює спірні правовідносини та затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 (далі - Порядок № 643). Згідно п.2 Порядку № 643 виплата винагороди державним виконавцям органів державної виконавчої служби здійснюється за рахунок стягнутого виконавчого збору в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду державного бюджету на відповідний рік. Стягнутим виконавчим збором для цілей цього Порядку вважається сума виконавчого збору, яка стягнута в порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження», та перерахована до спеціального фонду державного бюджету. Скаржник наголошує на тому, що сума виконавчого збору, яка стягнута ним в порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження», була перерахована до спеціального фонду державного бюджету до моменту звільнення, тобто до 19.02.2024. Пункт 3 Порядку № 643 передбачає, що державному виконавцю відділу державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Мін'юсту (далі - відділ державної виконавчої служби), відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Мін'юсту (далі - відділ примусового виконання рішень управління), відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту (далі - відділ примусового виконання рішень управління в місті Києві), відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту (далі - відділ примусового виконання рішень Департаменту) винагорода виплачується у розмірі 25 відсотків суми стягнутого ним виконавчого збору. Відповідно до абз.1.2 п.8 Порядку № 643 для нарахування винагороди особам, визначеним пунктами 3-6 цього Порядку, використовуються звіти про суму стягнутого виконавчого збору, які формуються автоматизованою системою виконавчого провадження, та табелі обліку використання робочого часу. У звіті про суму стягнутого виконавчого збору для нарахування винагород особам, визначеним пунктами 3, 4 цього Порядку, відображаються суми виконавчого збору, стягнуті кожним державним виконавцем, та суми винагород, які підлягають виплаті кожному державному виконавцю за місяць, а також загальна сума виконавчого збору, стягнута відповідним відділом за місяць. Згідно п.9 Порядку № 643 звіт про суму стягнутого виконавчого збору для нарахування винагород начальнику управління забезпечення примусового виконання рішень і його заступникам та звіти про суму стягнутого виконавчого збору для нарахування винагород державним виконавцям відділів державної виконавчої служби, відділу примусового виконання рішень управління щомісяця подаються начальником управління забезпечення примусового виконання рішень відповідному уповноваженому структурному підрозділу міжрегіонального управління Мін'юсту, відповідальному за організацію бухгалтерського обліку та звітності. Нарахування винагороди особам, визначеним пунктами 4, 5 цього Порядку, здійснюється на підставі звітів, передбачених абзацами другим та третім пункту 8 цього Порядку. Міжрегіональне управління Мін'юсту не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів з дня подачі звіту про суму стягнутого виконавчого збору (у разі наявності асигнувань) видає наказ, в якому зазначаються особи, яким виплачується винагорода, та її розмір. Відповідно до Порядку № 643 підставою для виплати винагороди державного виконавця є відповідний наказ міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Такий наказ видається за наявності бюджетних асигнувань не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів з дня подачі звіту про суму стягнутого виконавчого збору. Звіт формується за результатами роботи державних виконавців за місяць (має містити суми виконавчого збору, стягнуті кожним державним виконавцем, та суми винагород, які підлягають виплаті кожному державному виконавцю за місяць, а також загальну суму виконавчого збору, яка стягнута відповідним відділом за місяць). Суд встановив, що відповідач дотримався Порядку № 643 при виплаті позивачу винагороди державного виконавця у розмірі 7203,12 грн., однак саме вищезазначене твердження суду є неправильним застосуванням норм права. Відповідно до частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Відповідно до норм права, які полягали застосуванню, спірні правовідносини регулюються двома нормативно-правовими актами різної юридичної сили - Кодексом законів про працю України, який закріплює обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та Порядком виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, який регулює виплату винагороди державним виконавцям. Позивач вважає, що відповідно до частини третьої статті 7 КАС України, пріоритетними нормами є норми Кодексу законів про працю України, як кодифікованого закону, у порівнянні із підзаконним нормативно-правовим актом. Застосувавши норми Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця суд першої інстанції звільнив роботодавця від обов'язку, встановленого законом. Вважає, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. Скаржник наголошує на тому, що звіт про суму стягнутого виконавчого збору для нарахування винагород державним виконавцям Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за лютий 2024 року було сформовано автоматизованою системою виконавчого провадження 06.03.2024. Тобто, навіть 06.03.2024 відповідач знав про порушення термінів розрахунку з скаржником, проте у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань виплату не здійснив. Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у справі №184/689/16-ц від 30.01.2019. Саме відсутність бюджетних асигнувань і стала підставою для затримки розрахунку із скаржником.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Звертає увагу, що за лютий 2024 року сума виплати винагороди державним виконавцям в розрізі підрозділів Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції становила 4272429,49 грн., що підтверджується наказами Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції «Про виплату винагороди працівникам органів державної виконавчої служби у Закарпатській, Івано- Франківській, Тернопільській, Львівській, Рівненській, Чернівецькій, Волинській областях». У зв'язку з відсутністю вказаної суми (асигнувань), у квітні 2024 року Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції звернулося з листом до Міністерства юстиції про збільшення кошторисних призначень для виплати винагороди державним виконавцям. Відповідно до Розрахунків видатків до довідки про зміни до кошторису на 2024 рік №4 від 15.04.2024 по КПКВК 3601010 за спеціальним фондом державного бюджету (виконавчий збір) додаткова потреба на виплату винагороди для 985 штатних одиниць на 5 місяців складала 17 850 000 грн. У зв'язку з цим були затверджені зміни до кошторисних призначень за спеціальним фондом державного бюджету згідно довідки № 4 від 15.04.2024. Водночас у разі наявності асигнувань видається наказ, в якому зазначаються особи, яким виплачується винагорода, та її розмір згідно затвердженого Порядку № 643. У зв'язку з відсутністю асигнувань для виплати винагороди державним виконавцям за лютий, відповідний наказ було прийнято у квітні 2024 року після затвердження змін до кошторису. Зважаючи на це, в квітні 2024 року позивачу була виплачена сума винагороди державного виконавця після вирахування податків та зборів в розмірі 7 203,12 грн. за лютий 2024 року згідно наказу № 964/03 від 23.04.2024, виданого на підставі звітів про суму стягнутого виконавчого збору, які формуються в автоматизованій системі виконавчого провадження безпосередньо підрозділами державної виконавчої служби. Зважаючи на вищевикладене, можна зробити висновок, що дії Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо нарахування та виплати позивачу платежу від 30.04.2024 в розмірі 7 203, 12 грн. є законними та відповідають нормам чинного законодавства, оскільки відповідачем надані належні та допустимі докази того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, були відсутні кошти (асигнування) на виплату позивачу винагороди державного виконавця, а також докази звернення до відповідного органу щодо виділення додаткових коштів для зазначеної мети. Також звертає увагу суду, що на час виникнення спірних відносин у справі, яка розглядається, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Крім того, підпунктом 2 пункту 4 вказаного Указу Кабінет Міністрів України зобов'язано невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України, який продовжувався і триває на час виникнення спору. Діяльність органів державної влади обмежується частими оголошеннями повітряної тривоги на території України, а також введенням стабілізаційних відключень електроенергії.
Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі статті 311 КАС України справу призначено в порядку письмового провадження.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2025 продовжено строк розгляду справи на 15 днів, з 26.12.2024 по 02.01.2025 суддя-доповідач перебувала у відпустці, а з 21.01.2025 по 22.01.2025 тимчасова непрацездатність.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно наказу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №3404/03 від 20.08.2023 ОСОБА_1 з 22 вересня 2023 року призначено на посаду головного державного виконавця Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
19 лютого 2024 року позивача звільнено з посади головного державного виконавця Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення відповідно до частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби на підставі наказу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №385/03 від 16.02.2024.
Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції на електронну адресу позивача 29.02.2024 надіслало розрахункові листки за січень та лютий 2024 року. Згідно розрахункового листка за січень 2024 року нарахування, що належать до виплати становлять 8888,74 грн. Згідно розрахункового листка за лютий 2024 року нарахування що належать до виплати становлять 9238,38 грн.
30.04.2024 відповідно до звіту про суму стягнутого виконавчого збору для нарахування винагород державним виконавцям Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за лютий 2024 року, який сформований автоматизованою системою виконавчого провадження 06.03.2024, та згідно розрахункового листа ОСОБА_1 за квітень 2024 року, позивачу виплачено 7203,12 грн винагороди державного виконавця.
Позивач не погодившись із діями відповідача подав позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС).
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України визначено, що У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Суд на підставі матеріалів справи встановив, що 19 лютого 2024 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного виконавця Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення відповідно до частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби на підставі наказу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №385/03 від 16.02.2024. При звільненні ОСОБА_1 із Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, позивачу не було виплачено 7203,12 грн. винагороди державного виконавця, що сторонами не заперечується.
Позивач набув право на відповідні кошти за період його роботи на посаді головного державного виконавця Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, такі не є спірними, тому належали до виплати ОСОБА_1 .
Разом з тим, при вирішенні питання про протиправність дій відповідача щодо невиплати цих коштів на дату звільнення ОСОБА_1 колегія суддів аналізуючи подані сторонами доводи враховує наступне.
Механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця визначає Порядок
виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 (далі - Порядок № 643)
Згідно пункту 2 Порядку № 643 виплата винагороди державним виконавцям органів державної виконавчої служби здійснюється за рахунок стягнутого виконавчого збору в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду державного бюджету на відповідний рік. Стягнутим виконавчим збором для цілей цього Порядку вважається сума виконавчого збору, яка стягнута в порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження», та перерахована до спеціального фонду державного бюджету.
Пункт 3 Порядку № 643 передбачає, що державному виконавцю відділу державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Мін'юсту (далі - відділ державної виконавчої служби), відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Мін'юсту (далі - відділ примусового виконання рішень управління), відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту (далі - відділ примусового виконання рішень управління в місті Києві), відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту (далі - відділ примусового виконання рішень Департаменту) винагорода виплачується у розмірі 25 відсотків суми стягнутого ним виконавчого збору.
Відповідно до абзаців 1.2 пункту 8 Порядку № 643 для нарахування винагороди особам, визначеним пунктами 3-6 цього Порядку, використовуються звіти про суму стягнутого виконавчого збору, які формуються автоматизованою системою виконавчого провадження, та табелі обліку використання робочого часу.
У звіті про суму стягнутого виконавчого збору для нарахування винагород особам, визначеним пунктами 3, 4 цього Порядку, відображаються суми виконавчого збору, стягнуті кожним державним виконавцем, та суми винагород, які підлягають виплаті кожному державному виконавцю за місяць, а також загальна сума виконавчого збору, стягнута відповідним відділом за місяць.
Згідно пункту 9 Порядку № 643 звіт про суму стягнутого виконавчого збору для нарахування винагород начальнику управління забезпечення примусового виконання рішень і його заступникам та звіти про суму стягнутого виконавчого збору для нарахування винагород державним виконавцям відділів державної виконавчої служби, відділу примусового виконання рішень управління щомісяця подаються начальником управління забезпечення примусового виконання рішень відповідному уповноваженому структурному підрозділу міжрегіонального управління Мін'юсту, відповідальному за організацію бухгалтерського обліку та звітності.
Нарахування винагороди особам, визначеним пунктами 4, 5 цього Порядку, здійснюється на підставі звітів, передбачених абзацами другим та третім пункту 8 цього Порядку.
Міжрегіональне управління Мін'юсту не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів з дня подачі звіту про суму стягнутого виконавчого збору (у разі наявності асигнувань) видає наказ, в якому зазначаються особи, яким виплачується винагорода, та її розмір.
Отже, аналізуючи Порядок № 643 колегія суддів дійшла висновку, що підставою для виплати винагороди державного виконавця є відповідний наказ міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Такий наказ видається за наявності бюджетних асигнувань не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів з дня подачі звіту про суму стягнутого виконавчого збору. Звіт формувається за результатами роботи державних виконавців за місяць (має містити суми виконавчого збору, стягнуті кожним державним виконавцем, та суми винагород, які підлягають виплаті кожному державному виконавцю за місяць, а також загальну суму виконавчого збору, яка стягнута відповідним відділом за місяць).
Відповідно до пункту 33 частини 2 статті 29 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду Державного бюджету України належать 50 відсотків виконавчого збору, стягнутого органами державної виконавчої служби.
Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному вказаним Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Суд встановив, що відповідач дотримався Порядку № 643, який є чинним, а тому на підставі нього Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції виплачено позивачу винагороду державного виконавця у розмірі 7203,12 грн., що апелянтом не заперечується.
Звіт про суму стягнутого виконавчого збору для нарахування винагород державним виконавцям відділу державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а також начальнику (заступнику начальника) відділу державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за лютий 2024 року сформовано 06.03.2024.
На запит Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції затверджені Зміни до кошторисних призначень за спеціальним фондом державного бюджету згідно довідки № 4 від 15.04.2024.
23.04.2024 видано наказ № 964 «Про виплату винагороди працівника органів державної виконавчої служби у Львівській області» (а.с. 58-61), в Додатку №1 до нього за порядковим номером 35 вказаний ОСОБА_1 .
На підставі цього наказу ОСОБА_1 30.04.2024 виплачено 7203,12 грн винагороди державного виконавця.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що за відсутності сформованого звіту про суми стягнутого виконавчого збору, відповідних бюджетних призначень та наказу про виплату винагороди, у відповідача були відсутні підстави для нарахування та виплати винагороди ОСОБА_1 на дату звільнення його з посади головного державного виконавця Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 19.02.2024.
Необхідною умовою для виплатити працівникові його середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України є наявність вини роботодавця щодо невиплати належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Посилання позивача на постанову Верховного суду у справі №184/689/16-ц від 30.01.2019 не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки ця справа не є подібною до справи за позовом ОСОБА_1 , в справі №184/689/16-ц позивач звернулась до суду з позовом до управління освіти виконавчого комітету Орджонікідзевської міської ради (на час розгляду справи назву змінено на Покровську міську раду) про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Апеляційний суд звертає увагу, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, колегія суддів вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки відповідач зобов'язаний був здійснити виплату суми винагороди з дотриманням вимог Порядку № 643, в наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №380/10801/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 25.03.2025