Справа № 358/626/19 Головуючий у суді І інстанції Тітов М.Б.
Провадження № 22-ц/824/7948/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
про відмову у відкритті апеляційного провадження
26 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богуславського районного суду Київської області від 27 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення інфляційних втрат та моральної шкоди,
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 27 листопада 2024 року, повний текст якого виготовлено 30 грудня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 11 лютого 2025 року позивач через підсистему «Електронний суд» звернувся з апеляційною скаргою із пропуском строків, встановлених статтею 354 ЦПК України, зазначаючи, що копію повного рішення суду першої інстанції було отримано ним в електронному вигляді у підсистемі «Електронний суд» 29 січня 2025 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 березня 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено строк десять днів з моменту отримання копії даної ухвали для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Суд апеляційної інстанції вказав, що зазначені позивачем обставини не дають підстав вважати, що строк на апеляційне оскарження не пропущено у розумінні норми частини першої статті 354 ЦПК України.
При цьому суд звернув увагу, що відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Богуславського районного суду Київської області про доставку електронного документу копія повного рішення від 27 листопада 2024 року в електронному вигляді була доставлена до електронного кабінету ОСОБА_1 саме 08 січня 2025 року.
Однак, з апеляційною скаргою на це судове рішення позивач звернувся лише 11 лютого 2025 року і клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження не заявив (з посиланням на поважні причини пропуску цього строку).
Таким чином, позивачу необхідно було надати суду апеляційної інстанції заяву, в якій, вказавши на підстави поважності причини пропуску установленого законом строку на апеляційне оскарження, порушити питання про поновлення цього строку.
На виконання вимог зазначеної ухвали 16 березня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав до апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якої зазначив, що копія повного тексту оскаржуваного рішення була отримана ним в електронному кабінеті лише 29 січня 2025 року.
Посилаючись на зазначені обставини, а також на введений в Україні воєнний стан, часті відключення електроенергії та велику зайнятість, що не завжди дає змогу користуватися інтернетом, відповідно з отриманою електронною кореспонденцією він може ознайомитися невчасною, позивач вважає, що вправі просити суд поновити строк на апеляційне оскарження з наведених підстав.
Дослідивши матеріали цивільної справи та обґрунтування заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не може бути прийнята до апеляційного провадження з наступних підстав.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження судового рішення, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно із вимогами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
У відповідності до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином строк, передбачений статтею 354 ЦПК України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти лишеті обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Тобто, причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв'язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 1227/8971/2012 (провадження № 14-198звц21) врахувала практику Європейського суду з прав людини, який роз'яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.
З аналізу практики Європейського суду з прав людини вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania)).
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.
Як вбачається матеріалів справи, 26 листопада 2024 року ОСОБА_1 надіслав через підсистему «Електронний суд» до суду першої інстанції заяву про розгляд даної справи без його участі.
В судовому засіданні 27 листопада 2024 року, проведеному за участю представника відповідача, Богуславським районним судом Київської області оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення про відмову у задоволенні позову, а його повний текст було складено місцевим судом 30 грудня 2024 року.
08 січня 2025 року повний текст оскаржуваного рішення було доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1. у підсистемі «Електронний суд», що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документу, складеною та підписаною відповідальним працівником Богуславського районного суду Київської області(а.с. 143).
Згідно із вимогами частини третьої статті 272 ЦПК України у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи(пункт 2 частини шостої статті 272 ЦПК України).
Отже, відповідно до вимог пункту 2 частини шостої статті 272 ЦПК України позивач вважається таким, що фактично отримав повний текст рішення Богуславського районного суду Київської області від 27 листопада 2024 року саме 08 січня 2025 року.
Тобто, будучи достеменно обізнаним зі змістом повного тексту оскаржуваного рішення, порядком та строками його оскарження 08 січня 2025 року після його отримання в електронному кабінеті, ОСОБА_1 з апеляційною скаргою звернувся лише 11 лютого 2025 року, так і не зазначивши причин пропуску тридцятиденного строку на апеляційне оскарження, які можливо визнати поважними.
При цьому в апеляційній скарзі та поданій заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження позивач невірно розуміє і тлумачить норми статті 354 ЦПК України, вважаючи, що строк на оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку починає свій відлік з дати отримання ним повного тексту такого рішення.
За змістом частини першої та другої статті 354 ЦПК України якщо в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, тридцятиденний строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Водночас, учасник справи, якому повний текст рішення суду не був вручений, зокрема у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Самі по собі посилання позивача у поданій заяві на уведений в Україні правовий режим воєнного стану не можуть бути визнані судом поважними підставами для поновлення пропущеного строку.
Дійсно, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який був затверджений Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено та який продовжує діяти.
Разом з тим, після запровадження воєнного стану на території України діяльність судів не зупинялася. Лише на окупованих територіях змінено територіальну підсудність судових справ. Київський апеляційний суд, які і підсистема ЄСІТС «Електронний суд», через яку позивач подав апеляційну скаргу, працює у штатному режимі.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22 (провадження № 11-107заі22) та від 08 грудня 2022 рокуу справі № 990/102/22 (провадження № 11-119заі22), саме по собі введення воєнного стану на території всієї держави, який продовжений і на теперішній час, без посилання на конкретні обставини, які були об'єктивно непереборними, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасному зверненню до суду у визначений законом строк, не може бути належною підставою для поновлення строку.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі № 697/2360/21, від 14 вересня 2022 року у справі № 200/21749/17, від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 та 25 вересня 2024 рокуу справі № 760/19995/21-ц.
Позивачем не наведено жодної обставини, яка пов'язана з веденням в Україні воєнного стану, яка дійсно перешкодила йому у встановлений законом строк звернутись з апеляційною скаргою. Відповідних доказів на підтвердження обставин, на які він посилається, ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надано.
Доводи позивача щодо постійного відключення електроенергії також не заслуговують на увагу.
Верховний Суд у постанові від 06 червня 2024 року у справі № 559/2655/23 дійшов висновку, що застосування аварійних відключень електроенергії, тривала відсутність електропостачання також не можуть бути обґрунтованими підставами для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки воєнний стан на території України оголошено 24 лютого 2022 року і з цього часу відбуваються масовані ракетні обстріли російською федерацією населених пунктів України, в тому числі об'єктів критичної інфраструктури, проте такі атаки не проводяться щодня, оскільки це складний логістичний процес. Разом із цим, судочинство в Україні продовжує здійснюватися у встановленому Законом порядку. Не було встановлено в Україні й повного припинення роботи банківських устав, комунальних служб та/або поштового зв'язку.
У даній справі, в якій вирішується питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, позивачем не надано будь-яких доказів (наприклад, графіку відключення світла, який би підтверджував цілодобове відключення світла, або його нетривалу наявність протягом дня), що підтверджувало б об'єктивну неможливість через відключення електроенергії подати апеляційну скаргу у визначений законом строк.
Процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.
В заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало суб'єкту оскарження реалізувати право на апеляційне оскарження судового рішення протягом встановленого законом строку після отримання повного тексту цього рішення, а вищевказані посилання на введений в Україні воєнного стану і часті відключення електроенергії є необґрунтованими підставами для поновлення пропущеного строку та за встановлених обставин свідчать про свідоме зволікання позивачем з поданням апеляційної скарги.
У поданій заяві позивач в порушення вимог частини третьої статті 357 ЦПК України не вказав підстави, які підтверджують поважність причини пропуску строку на апеляційне оскарження з посиланням на належні та допустимі докази.
Між тим, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Колегія суддів наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
У цій справі ОСОБА_1 як у заяві пропоновлення строку на апеляційне оскарження, так і в апеляційній скарзі не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Він не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним апеляційної скарги не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження рішення (справи «Олександр Шевченко проти України» 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ визначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Поновлення процесуального строку зі спливом зазначеного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
Отже, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком осіб, які беруть участь у справі і безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).
Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статті 358 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
За таких обставин, надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності та співставленні, колегія суддів вважає, що такі причини є неповажними, а відтак з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України, відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тастаттями 357, 358 ЦПК України, суд
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богуславського районного суду Київської області від 27 листопада 2024 року у справі № 358/626/19 відмовити.
Копію ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження надіслати скаржнику разом з апеляційною скаргою та доданими до неї матеріалами. Копію апеляційної скарги залишити у справі.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених в частині другій статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній