Провадження № 11-кп/824/3349/2025
ЄУН: 752/3478/22 Головуючий суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
20 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 5 лютого 2025 року,
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 5 лютого 2025 року обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 (шістдесят) діб до 4 квітня 2025 року включно. Визначено ОСОБА_8 заставу у виді 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 302800 (триста дві тисячі вісімсот) гривень у національній грошовій одиниці.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та звільнити ОСОБА_8 з-під варти в залі суду, застосувати до нього будь-який інший запобіжний захід, що не пов'язаний з триманням під вартою.
Захисник обґрунтовує вимоги апеляційної скарги тим, що прокурор у порушення вимог ч. 3
ст. 199 КПК України не навів жодних обставин, які би свідчили або могли би свідчити про наявність вказаних ним ризиків, як і не навів жодних переконливих аргументів щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, що не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема, йдеться про домашній арешт за місцем реєстрації обвинуваченого. Припущення прокурора щодо можливого переховування ОСОБА_8 від суду з метою уникнення покарання були спростовані захистом з посиланням на ухвалу апеляційної інстанції у цьому кримінальному провадженні, якою попередній вирок скасований та за змістом якої вбачається, що досліджені в судовому засіданні докази обвинувачення не є беззаперечними і в сукупності з іншими доказами у провадженні можуть спростувати наявність у ОСОБА_8 умислу на вбивство двох осіб.
На думку захисника, ОСОБА_8 , як обвинувачений за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, цілком здатний виконувати покладені на нього процесуальні обов'язки, передбачені КПК, і не перебуваючи під вартою, оскільки з обвинувального акту та реєстру матеріалів до нього не вбачається, що обвинувачений дійсно мав умисел на вбивство двох осіб. Твердження, що ОСОБА_8 став би переховуватись з метою уникнення покарання за кримінальне правопорушення без надання реальних доказів, є припущенням.
Крім того, захисник зазначає, що визначений обвинуваченому розмір застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що дорівнює 302800 грн., з урахуванням його матеріального становища, - безхатченка, відсутності джерел для отримання будь-якого доходу, у сукупності свідчить, що такий альтернативний запобіжний захід є цинічним глузуванням над його правом бути звільненим з-під варти за рахунок застави, адже визначення суми застави у такому розмірі, хоч і не є максимальним, проте, є явно і завідомо непомірним для обвинуваченого. Мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить обґрунтувань для визначення саме такого розміру застави.
Отже, сторона захисту вважає, що суд не застосував норму, яку повинен був застосувати, а саме, ч. 2 ст. 194 КПК України, за імперативним змістом якої суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених ч. 1 цієї статті.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 422-1 КПК України суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: ухвалу про продовження строку тримання під вартою; клопотання про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
На виконання вимог ч. 2 ст. 422-1 КПК України апеляційним судом з суду першої інстанції витребувані копії вказаних документів.
Заслухавши доповідь судді, позицію захисника та обвинуваченого на підтримку доводів апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши наявні та витребувані матеріали, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, колегія суддів доходить такого висновку.
Зі змісту наявних матеріалів встановлено, що у провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження № 12021100010002318 від 27 вересня 2021 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.
Під час судового розгляду прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_8 , будучи раніше притягнутим в якості обвинуваченого за вчинення кримінальних правопорушень, на шлях виправлення не став, належних висновків не зробив та вчинив нове кримінальне правопорушення, а саме, 27 вересня 2021 року приблизно о 03 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, маючи неприязні відносини з ОСОБА_9 та знаючи, що він проживає у самопобудованому приміщенні разом з ОСОБА_10 , що розташоване поблизу УПЦ монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь», за адресою м. Київ, вул. Полковника Затєвахіна, 14, направився до вказаної самобудови. Зайшовши у вказане приміщення, ОСОБА_8 побачив там ОСОБА_10 та ОСОБА_9 . У цей момент у нього раптово виник злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті двох осіб, а саме ОСОБА_10 та ОСОБА_9 . Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_11 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання у вигляді заподіяння смерті двох осіб, а саме ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті останніх, дістав з кишені свого одягу ніж розкладного типу та, тримаючи його в правій руці, одразу наблизився до ОСОБА_10 та наніс ним декілька цілеспрямованих ударів в область його живота, передпліччя та шиї. Внаслідок даних ударів ОСОБА_10 впав на землю. Після чого ОСОБА_8 , з метою завершення свого злочинного умислу, який був спрямований на умисне вбивство двох осіб, а саме ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їхні суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання у вигляді заподіяння смерті ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті останніх, тримаючи в правій руні ніж розкладного типу, наблизився до ОСОБА_9 та одразу наніс ним численні цілеспрямовані удари в область його голови, рук, грудної клітини та стегон. Відчувши небезпеку для свого життя та здоров'я, ОСОБА_10 виповз з самопобудованого приміщення, спустився вниз по схилу та заховався за деревом, очікуючи, коли ОСОБА_8 залишить вищевказане приміщення. У свою чергу, ОСОБА_8 , вважаючи, що досяг своєї злочинної мети та виконав усі дії, які на його думку були необхідні для доведення свого злочину до кінця, а саме щодо заподіяння смерті двох осіб ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , покинув місце вчинення злочину. Однак, ОСОБА_8 не довів свої злочинні дії до кінця з причин, що не залежали від його волі, у зв'язку із своєчасно наданою медичною допомогою потерпілим.
Прокурор наголошує, що ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, а, окрім того, вважає, що необхідно продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою у зв'язку з наявністю ризиків у кримінальному провадженні, те, що необхідно допитати свідків, потерпілих, дослідити письмові докази, допитати обвинуваченого, який є уродженцем Запорізької області, неодружений, не має на утриманні малолітніх дітей та непрацездатних осіб, без визначеного місця проживання на території м. Києва, зареєстрований у Запорізький області, раніше судимий 10 липня 2017 року вироком Голосіївського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 121 КК України до позбавлення волі строком на 8 років 6 місяців, 24 лютого 2020 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 185 КК України до штрафу в сумі 850 грн.
З посиланням на положення п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, прокурор наголошує, що під час досудового розслідування встановлена наявність ризиків, які на теперішній час не зменшились та продовжують існувати, а саме, ОСОБА_8 , усвідомлюючи тяжкість вчиненого злочину та відповідальність, яку останній може понести за вчинене кримінальне правопорушення, у разі обрання іншого запобіжного заходу у подальшому може переховуватись від суду, оскільки не має постійного місця проживання, роботи та міцних соціальних, зв'язків, а також може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином
Крім того, ОСОБА_8 може незаконно впливати на потерпілих, а також на свідка у вказаному кримінальному провадженні та загрожувати їх життю з метою зміни ними показань, наданих під час слідства, оскільки вони є знайомими.
Також, як звертає увагу прокурор, ОСОБА_8 раніше судимий за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, що, на переконання прокурора, може свідчити про наявність ризику вчинення нових злочинів, або доведення до кінця злочину, в якому він на теперішній момент обвинувачується.
На переконання прокурора, станом на теперішній час судовий розгляд не завершено, а тому існує ризик знищення, переховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та доведення кримінального провадження до справедливого та законного рішення.
Прокурор вважає, що запобіжний захід у виді особистого зобов'язання чи застави не може бути застосований до ОСОБА_8 у зв'язку з тим, що він обвинувачується обґрунтовано у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, з застосуванням насильства, що потягло тяжкі наслідки. Також, на думку прокурора, до ОСОБА_8 не можуть бути застосовані запобіжні заходи у виді особистої поруки та домашнього арешту, оскільки відсутні особи, які б могли бути поручителями за обвинуваченого, а, окрім того, під час досудового розслідування встановлено, що обвинувачений не має постійного місця проживання у м. Києві.
Прокурор зазначив у клопотанні про те, що стан здоров'я обвинуваченого задовільний, що не виключає і не унеможливлює його перебування під вартою.
За змістом оскаржуваної ухвали захисник заперечував проти продовження тримання обвинуваченого під вартою, вказавши, що ризики прокурором не доведені і докази на підтвердження вини відсутні. Також вказав, що раніше визначений розмір застави є непомірним для ОСОБА_8 з огляду на те, що він тривалий час не має доходу. Клопотання стороні захисту надано невчасно.
Обвинувачений підтримав думку захисника, зазначивши, що клопотання є надуманим, і йому вручено не було.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК Українитримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
За змістом ст. 178 КПК України суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Наведені вище положення КПК України свідчать про те, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України, при тому, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався наведених вимог закону.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції погодився з доводами про те, що у кримінальному провадженні встановлені ризики, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування або зміни запобіжного заходу.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням ОСОБА_8 застави у виді 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 302800 (триста дві тисячі вісімсот) гривень у національній грошовій одиниці, суд обґрунтував рішення тим, що при визначенні питання доцільності продовження тримання обвинуваченого враховано, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні замаху на умисне вбивство двох осіб, тобто, у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я осіб. Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання обвинуваченого винуватим в інкримінованому йому злочині, обставини вчинення злочину, а саме наявність двох потерпілих, відсутність даних про наявність в обвинуваченого будь-яких стійких соціальних зв'язків, постійного місця проживання, місця роботи, офіційного доходу, враховуючи наведені дані, а також дані про попередню судимість за вчинення злочину проти життя та здоров'я особи, суд дійшов висновку, що на даний час немає обґрунтованих підстав вважати, що зникли ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, можливість незаконно вплинути на свідків та потерпілих, переховуватись від суду, з врахуванням, у тому числі, і воєнного стану в Україні та наявності ряду тимчасово окупованих територій, які не підконтрольні органам державної влади. З врахуванням викладеного, суд не вбачав підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу. Крім того, судом не встановлено порушень вимог ст. 194 КПК України, оскільки прокурором 4 лютого 2025 року направлені копії клопотань про продовження запобіжного заходу як на адресу захисника, так і на адресу Київського СІЗО.
Також суд дійшов висновку, що раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою, є обґрунтованим та співмірним пред'явленому ОСОБА_8 обвинуваченню, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є доцільним та необхідним.
На підставі ч. 3 ст. 189 КПК України суд вважав за доцільне визначити обвинуваченому розмір застави у виді 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції та вважає, що стороною обвинувачення на даний час доведена наявність у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати, а викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
При цьому колегія суддів враховує, що з наявних даних встановлено, що питання продовження строку тримання обвинуваченого під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження, тобто, прокурором у цьому кримінальному провадженні визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта відносно ОСОБА_8 за інкримінованим йому обвинуваченням та прийнято рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий до суду у порядку ст. 291 КПК України, отже, ОСОБА_8 набув статусу обвинуваченого, і обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції шляхом дослідження доказів, наданих сторонами обвинувачення та захисту, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, та яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті шляхом ухвалення остаточного рішення у кримінальному провадженні.
За таких обставин доводи апеляційної скарги, як і пояснення захисника та обвинуваченого під час апеляційного розгляду про відсутність у діях ОСОБА_8 складу інкримінованого злочину, відсутність доказів на підтвердження обставин інкримінованого обвинуваченому злочину,є непереконливими, оскільки підлягають перевірці під час судового розгляду судом першої інстанції.
Встановлені обставини свідчать про те, що, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд врахував обставини та тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, його наслідки, та виходив з наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до даних, які містять в наявних матеріалах, ОСОБА_8 раніше судимий.
За змістом висунутого обвинувачення йому інкримінується вчинення особливо тяжкого злочину за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
При цьому колегія суддів враховує, що практика ЄСПЛ свідчить, що загроза відносно суворого покарання може враховуватися поряд з іншими обставинами при обранні виду запобіжного заходу (пункт 76 рішення ЄСПЛ у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25 квітня 2000 року).
У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27 червня 1980 року «Про взяття під варту до суду» зауважується, що під час розгляду питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер і тяжкість інкримінованого злочину. Відповідно до вказаної Рекомендації важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин.
З огляду на викладене, колегія суддів враховує, що суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення винуватості у вчиненні інкримінованих йому дій, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування та саме по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, а, відтак, колегія суддів вважає, що тяжкість можливого покарання у разі доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину може спонукати його переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За змістом оскаржуваної ухвали, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, місцевий суд, окрім тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , врахував дані про його особу, вказав про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме, те, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідка, та дійшов висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Колегія суддів, враховуючи, що за поясненнями захисника під час судового розгляду вирок суду був скасований та у даному кримінальному провадженні судовий розгляд розпочатий спочатку, вважає на даному етапі судового розгляду кримінального провадження наявним ризик впливу з боку обвинуваченого на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні.
При цьому колегія суддів приймає до уваги, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на потерпілих та свідків існує й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від вказаних осіб та дослідження їх судом. Окремо колегія суддів звертає увагу, що з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, оскільки у результаті ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинуваченому стає відомо про всіх осіб, які допитувалися у даному кримінальному провадженні, та зміст наданих ними показань.
З урахуванням стадії судового провадження та висунутого обвинувачення, даних про особу обвинуваченого та обставин інкримінованого йому злочину, на переконання колегії суддів, на даному етапі є реальним ризик впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні з метою зміни ними показань на його користь, а тому доводи сторони захисту у цій частині є непереконливими.
Таким чином, встановлені на даний час як дані щодо особи обвинуваченого та інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, у тому числі, обставини інкримінованого особливо тяжкого злочину, його наслідки, на думку колегії суддів, у своїй сукупності переконливо свідчать, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, що свідчить про реальність у кримінальному провадженні ризиків, наявність яких на даному етапі судового розгляду виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.
З огляду на наявні дані про особу обвинуваченого, які викладені в оскаржуваному рішенні та не спростовані стороною захисту, на переконання колегії суддів, на час постановлення оскаржуваної ухвали відсутні підстави для застосування до обвинуваченого такого запобіжного заходу, як передача обвинуваченого на поруки у зв'язку з відсутністю заяв відповідних осіб; за відсутності даних про наявність в обвинуваченого сталих міцних соціальних зв'язків та роботи, відсутність постійного місця проживання, про що зазначено й в апеляційній скарзі захисника, що може бути стримуючим фактором для настання встановлених ризиків, - як домашній арешт або особисте зобов'язання.
Водночас колегіясуддів враховує, що судом першої інстанції при вирішенні питання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою прийнято рішення про можливість застосування запобіжного заходу у виді застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 302800 (триста дві тисячі вісімсот) гривень, з покладенням, у разі внесення застави, обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Колегія суддів враховує, що відповідно до положень п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України застава визначається у розмірі щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
З урахуванням обставин інкримінованого обвинуваченому злочину, даних про його особу, з огляду на положення ст.ст. 177, 178 КПК України, вимоги ст. 182 КПК України, позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатись, на переконання колегії суддів, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що обвинуваченому слід визначити розмір застави 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, враховуючи, що застава саме у такому розмірі буде належною гарантією того, що у разі сплати визначеного розміру застави, обвинувачений вирішить не зникати через побоювання втратити заставу, а тому підстав вважати такий розмір застави завідомо непомірним колегія суддів не вбачає.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги захисника не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими обставинами, оскільки суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих на час постановлення оскаржуваної ухвали обставин, з призначенням обвинуваченому застави з визначенням її розміру, який буде належною гарантією того, що у разі сплати визначеного розміру застави, обвинувачений вирішить не зникати через побоювання втратити заставу, з покладенням на нього передбачених законом обов'язків.
З огляду на викладене, враховуючи, що на даний час остаточне рішення у кримінальному провадженні не прийнято, встановлені ризики продовжують існувати, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, шляхом з'ясування існуючих на час постановлення оскаржуваної ухвали обставин, які мають значення для вирішення питання доцільності продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а відтак постановлене судове рішення є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, а тому апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 4221 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 5 лютого 2025 року, якою обинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_8 на 60 (шістдесят) діб до 4 квітня 2025 року включно, з визначенням застави у виді 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 302800 (триста дві тисячі вісімсот) гривень у національній грошовій одиниці, - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
______________________ _______________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4