справа №760/14137/24 головуючий у суді І інстанції: Коробенко С.В.
провадження №22-ц/824/2689/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
25 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Хомичем Іваном Олександровичем на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 05 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Демченко Ольга Іванівна, Київський відділ державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання недійсним заповіту, -
У червні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Демченко Ольга Іванівна, Київський відділ державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання недійсним заповіту, у якому просив суд:
визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 20 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демченко О.І.;
визнати недійсним дублікат заповіту ОСОБА_4 , посвідчений 20 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демченко О.І.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2024 року позовну заяву передано на розгляд до Печерського районного суду міста Києва.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Хомич Іван Олександрович 17 вересня 2024 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2024 року.
Апелянт зазначає, що позивачем не було надано доказів, які б підтверджували підсудність даної справи Печерському районному суду міста Києва, а саме: не було надано оцінку майна для визначення вартість якого майна є найвищою, а також не надано підтверджень віднесення певної частини спадкового майна до «основної».
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Хомичем Іваном Олександровичем на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 05 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Демченко Ольга Іванівна, Київський відділ державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання недійсним заповіту.
31 січня 2025 року представниця ОСОБА_2 - адвокатка Яценко Оксана Вікторівна подала відзив, у якому заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 березня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Передаючи справу на розгляд до Печерського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив із того, що предметом даного позову є нерухоме майно, яке входить у спадкову масу, основна його частина розташована в Печерському районі міста Києва (квартира за адресою: АДРЕСА_1 ), а тому справа не підсудна Солом'янському районному суду міста Києва.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Недотримання правил виключної підсудності є порушенням процесуального закону, що є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.
Правила визначення територіальної підсудності цивільних справи унормовано у 3 параграфі 2 Глави І Розділу ЦПК України
Так, за загальним правилом територіальної підсудності, визначеним ч. ч. 1, 2 ст. 27 ЦПК України, передбачено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі №185/8191/16-ц зазначено, що «виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Якщо пред'явлено позов про право власності на кілька приміщень, розташованих у різних районах міста чи в різних містах, або позов про поділ спадкового майна, яке складається з кількох об'єктів нерухомості у різних місцевостях, тобто вимоги, для кожної з яких встановлено виключну підсудність, то позов пред'являється до одного із судів за вибором позивача, але за місцезнаходженням основної частини нерухомого майна, яка за своєю вартістю перевищує ті, що знаходяться в інших районах чи місцевостях.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення».
Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно, тощо.
Віднесення позовів до виключної підсудності здійснюється, виходячи із критерію їх виникнення з приводу нерухомого майна, навіть коли вимоги не заявлені безпосередньо відносно самого нерухомого майна.
Право на спадкування є не абстрактним, а цілком конкретним і невіддільне від предмету спадкування (спадкового майна). Таким же конкретним є і питання визнання заповіту недійсним, оскільки, його кінцевими метою і результатом є реалізація (захист) права спадкоємців за законом на спадкування певного майна (частки в ньому), тобто, набуття в порядку спадкування у власність майна чи унеможливлення такого.
Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним заповіту ОСОБА_4 , посвідчений 20 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демченко О.І., а також його дублікату.
Відповідно до змісту заповіту, ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1 все належне їй майно, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що за законом вона матиме право.
За висновком СПД ФО ОСОБА_5 про оціночну вартість нерухомого майна, вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_4 станом на 29 липня 2024 року становить 3 500 000,00 грн.
За висновком СПД ФО ОСОБА_5 про оціночну вартість нерухомого майна, вартість квартири за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_4 станом на 29 липня 2024 року становить 2 000 000,00 грн.
Отже, заповіт стосується нерухомого майна, розташованого у Печерському та Солом'янському районах м. Києва. При цьому, вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 є вищою ніж вартість квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Враховуючи, що спір стосується нерухомого майна, підсудність даної справи визначається за правилом виключної підсудності, тому Солом'янський районний суд м. Києва цілком обґрунтовано направив справу за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва, в територіальній юрисдикції якого знаходиться об'єкт з найвищою вартістю.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ухвалою суду першої інстанції, довільного тлумачення закону та виходять за межі предмету апеляційного розгляду, а тому не можуть бути підставою для її скасування.
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з правом людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення ЄСПЛ у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги процесуального права при його постановленні, тому ухвалу суду, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Хомичем Іваном Олександровичем - залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 05 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова