20 березня 2025 року м. Київ
Справа № 2-4054/12
Провадження: № 22-ц/824/6587/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданніапеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року, постановлену під головуванням судді Заставенко М. О.,
за заявою ОСОБА_1 про роз'яснення судового рішення від 18.04.2012 року,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
установив:
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про роз'яснення судового рішення, яка обґрунтована тим, що рішенням суду від 18.04.2012 року у вказаній справі позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 239 700 грн та судові витрати у розмірі 2 397 грн, а всього 242 097 грн, в решті позовних вимог відмовлено. Просив суд роз'яснити рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі №02/2-4054/12 від 18.04.2012 року та зазначити: «стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , суму боргу в національній валюті України гривні, що в грошовому еквіваленті відповідає 30 000 доларів США згідно курсу Національного банку України на день стягнення та судові витрати у розмірі 2 397 грн»
Вказана заява обґрунтована тим, що фактично відповідач, ОСОБА_2 , отримав у позику від позивача грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США, однак, суд в резолютивній частині рішення зазначив про стягнення 239 700 грн та судового збору 2 397 грн, що унеможливлює виконання рішення суду.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення судового рішення та виправлення описки у судовому рішенні від 18.04.2012 у справі № 2-4054/2012 відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням в частині вирішення заяви про роз'яясненя рішення, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процессуального права ухвалу суду просив скасувати та постановити нову про задоволення його заяви.
На обгрунтування доводів апеляційної скари зазначив, що скаржник, лише у листопаді 2024 року отримав вперше грошове стягнення з відповідача. У зв'язку із зазначеним, просив суд надати роз'яснення щодо вищевказаного рішення, в якому визначити, що боржник повинен повернути стягувачу суму боргу саме в розмірі 30 000 доларів США, в еквівалентному розрахунку в національній грошовій одиниці гривні знідно курсу НБУ на день виконання судового рішення. На думку скаржника, всупереч положень ст. 192, 533, 1046, 1049 ЦК України, у рішенні суду помилково не було зазначено валютного еквівленту суми боргу, а лише було зафіксовано гривневу суму. Проте, судом першої інстанції не було взято до уваги вказані обставини та зроблено помилковий висновок про відсутність необхідності роз'яснення судового рішення.
Також посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верзовного Суду у справі № 500/5194/16-ц, де зазначено про те, що «одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами».
Ухвалами Київського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні адвокат Дорофєєв Д. в інтересах ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
ОСОБА_2 та його представник, адвокат Мазуркевич М. А., заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст.129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною 1 ст.18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.
Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
За змістом положень ст. 271 ЦПК України, суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання. Про роз'яснення або відмову у роз'ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.
Виходячи із системного тлумачення положень ст. 271 ЦПК України, механізм, визначений цією статтею, не може використовуватися, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, не розуміє, наприклад, мотивації судового рішення. У разі незгоди з мотивацією судового рішення особи, які беруть участь у справі, можуть оскаржити це судове рішення, якщо таке право надане цим Кодексом.
Зі змісту зазначеної процесуальної норми убачається, що незрозумілим є судове рішення, в якому припускається декілька варіантів тлумачення. Підставою для роз'яснення судового рішення є утруднення чи неможливість його виконання.
Суд може роз'яснити судове рішення у разі, якщо нечітким або незрозумілим є зміст його резолютивної частини, як для осіб, щодо яких воно ухвалене, так і для осіб, які будуть здійснювати його примусове виконання.
Алогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 липня 2020 року у справі № 128/2734/17 (провадження № 61-7334св20).
Крім того, колегія суддів звертає увагу на принцип правової визначеності, який є складовою верховенства права та закріплений у практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Принцип правової визначеності вимагає стабільності судових рішень, їх остаточності та обов'язковості для виконання. Відповідно до практики ЄСПЛ, правова визначеність означає, що жодна зі сторін не має права вимагати повторного перегляду остаточного і обов'язкового до виконання судового рішення лише з метою досягнення нового розгляду або нового вирішення справи (рішення ЄСПЛ у справах «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia, заява № 52854/99) та «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03)).
ЄСПЛ наголошує, що втручання у справу, яка вже була остаточно вирішена судом, можливе лише у виняткових випадках та з метою виправлення суттєвих порушень прав людини.
У даній справі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18.04.2012 року є чітким та однозначним, а зазначена в ньому сума стягнення у розмірі 239 700 грн відповідає обсягу заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_1 фактично спрямована на зміну змісту судового рішення шляхом визначення в резолютивній частині валютного еквіваленту, та відмічає, що такі дії в першу чергу суперечать принципу правової визначеності, закріпленому в ст. 271 ЦПК України та усталеній практиці ЄСПЛ.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції помилково не зазначив у рішенні валютного еквіваленту суми боргу, є необґрунтованими та не відповідають нормам чинного законодавства та усталеній судовій практиці.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 ЦПК України, суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи його змісту.
У даному випадку, заявник фактично просить суд змінити зміст рішення, що прямо суперечить цій нормі.
Рішення суду першої інстанції є чітким та зрозумілим, оскільки визначає конкретну суму, яка підлягає стягненню з відповідача - 239 700 грн як суму боргу та 2 397 грн судового збору.
При цьому, вимога про роз'яснення рішення суду шляхом зазначення еквіваленту в доларах США не є роз'ясненням, а фактично є спробою змінити резолютивну частину рішення, що виходить за межі повноважень суду при розгляді заяви про роз'яснення рішення.
Доводи скаржника щодо порушення норм матеріального права є також безпідставними.
Стаття 533 ЦК України визначає, що у разі грошового зобов'язання, вираженого в іноземній валюті, виконання може здійснюватися у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день платежу, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статті 1046 та 1049 ЦК України регулюють зобов'язання за договором позики, зокрема обов'язок боржника повернути таку ж суму коштів, що була отримана у позику.
Однак, у даній справі рішення суду ґрунтується на конкретній сумі боргу в гривні, що відповідає обсягу заявлених позовних вимог. Позивач не заявляв вимог про стягнення валютного еквіваленту під час розгляду справи по суті.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, предмет позову та зміст позовних вимог визначає сам позивач, і суд не має права виходити за їх межі. Під час розгляду справи суд встановив конкретний розмір боргу у гривневому еквіваленті відповідно до позовних вимог позивача.
Щодо посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 500/5194/16-ц колегія суддів зауважує.
Правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 500/5194/16-ц, дійсно містить висновок про те, що «одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами».
Однак, дана правова позиція застосовується лише у випадках, коли суд встановлює, що боргове зобов'язання було виражене саме в іноземній валюті та сторони погодили таку умову.
У даній справі судом було встановлено, що предметом позову є стягнення боргу у гривнях (239 700 грн), і таку вимогу заявив сам позивач. Жодних обґрунтувань щодо стягнення валютного еквіваленту на час розгляду справи позивач не надав.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив відсутність підстав для роз'яснення рішення шляхом зазначення валютного еквіваленту боргу та обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Натомість, заявник не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом про стягнення грошових коштів в порядку ст. 625 ЦК України.
Доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом першої інстанції дана належна правова оцінка.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 26 березня 2025 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура