Справа № 240/7744/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук О.В.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
26 березня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування акту, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, в якому просив:
-визнати УДМС України в Житомирській області щодо відновлення права на імміграцію (право на постійне проживання в Україні) протиправною після прийняття рішення від 18.03.2024 про оформлення припинення мого громадянства України протиправною;
-зобов'язати УДМС України в Житомирській області вчинити дії по відновленню права на імміграцію в Україну (право на постійне проживання в Україні), наданого згідно рішення відповідача від 20.03.2013, яке було скасовано рішенням відповідача від 13.03.2023 у зв'язку з набуттям громадянства України, та відновити дію довідки на постійне проживання в України від 26.03.2013.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Крім того, позивачем заявлено клопотання про витребування доказів, перелік яких зазначено в уточнюючій позовній заяві, та з цих підстав, відкладення розгляду справи.
Однак, колегія суддів вважає, що клопотання слід залишити без розгляду як таке, що не відповідає вимогам ст.80 КАС України, оскільки не містить посилання на обставини, які можуть бути підтведжені цими доказами, або аргументи, які витребовуваними доказами можуть бути спростовані. Крім того, не вказано чи вчинялися позивачем заходи, яких останнім вжито для отримання доказів самостійно або причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Слід також зазначити, що частина доказів, які ОСОБА_1 просить витребувати, вже містяться в матеріалах справи.
Таким чином, заява про відкладення розгляду апеляції з даних причин, є безпідставною.
За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин російської федерації, 20 березня 2013 року отримав дозвіл на імміграцію в Україну та звернувся із заявою у якій просив оформити посвідку на постійне проживання в Україні.
Посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 позивач отримав 26.03.2013.
10.04.2021 ОСОБА_1 подав заяву про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням. До заяви додано зобов'язання припинити іноземне громадянство.
За результатами розгляду заяви, відповідачем 08.07.2021 прийняте рішення про оформлення ОСОБА_1 набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України".
У зв'язку з набуттям позивачем громадянства України, відповідачем 13.03.2023 затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні, на підставі якого прийнято рішення по скасування дозволу на імміграцію в Україну та скасовано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 від 26.03.2013.
Позивачем визнається, що 27.03.2023 останній здав посвідку на постійне проживання.
У січні 2024 року відповідачем сформованолист, адресований ОСОБА_1 , яким повідомлено, що станом на 11.01.2023 ним не виконано зобов'язання припинити громадянство російської федерації та зазначено: "якщо в найкоротший термін Вами не буде подано відповідні документи про припинення громадянства російської федерації, то буде прийнято рішення про скасування Вам рішення про оформлення набуття громадянства України"
18.03.2024 відповідачем сформовано довідку про наявність підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням у якому вказано, що позивач набув громадянство України за територіальним походженням на підставі ст. 8 Закону України "Про громадянство України" шляхом обману, унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, а саме: не виконав подане відповідно до ч.5 ст.8 Закону України "Про громадянство України" зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом 2 років з моменту набуття громадянства України, а незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства немає.
18 березня 2024 року відповідачем прийнято рішення, яким скасовано рішення УДМС України в Житомирській області від 08.07.2021 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України".
Про прийняте рішення, ОСОБА_1 проінформовано листами від 18.03.2024 та від 20.03.2024.
В подальшому позивач звернувся до суду з даним позовом.
При цьому, як вбачається зі змісту позовних вимог та встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи в судовому засіданні, позивачем ні рішення від 13.03.2023 про скасування дозволу на імміграцію, ні рішення від 18 березня 2024 року не оскаржено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
В той же час, умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2021 №2491-III (далі - Закон №2491-III).
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
За приписами частини першої статті 3 Закону №2491-III, правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону №2491-III заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Згідно частини другої статті 9 Закону №2491-ІІІ заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Положеннями частини п'ятої статті 9 Закону №2491-III передбачено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
За приписами пункту 4 частини сьомої статті 9 вказаного Закону, крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України.
Частинами десятою - одинадцятою статті 9 Закону №2491-III встановлено, що у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які імігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).
За змістом підпункту 3 пункту 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
Пунктом 9 Порядку № 1983 закріплено, що МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію».
У пункті 11 Порядку № 1983 заначено, що для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються дійсний паспортний документ іноземця або паспортні документи - у разі, коли іноземець має одночасно громадянство (підданство) кількох держав (множинне громадянство), або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та копія (копії) паспортного документа (паспортних документів), або копія рішення про визнання особою без громадянства в Україні; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки з особистими даними паспортного документа (за наявності громадянства (підданства) кількох держав (множинного громадянства) - паспортних документів) іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном). Документом про місце проживання на території України для осіб, які отримали посвідки на тимчасове проживання, є витяг з реєстру територіальної громади. Для осіб, які тимчасово на законних підставах перебувають на території України або подають заяву через дипломатичні представництва чи консульські установи України, таким документом є: документ про право власності або свідоцтво про державну реєстрацію права власності на житло (після пред'явлення повертається) та його копія, а в разі, коли житло не належить заявнику, - письмова згода власника (співвласника) такого житла, засвідчена в установленому порядку. Якщо житло, яке надається іноземцеві та особі без громадянства для перебування, перебуває в державній або комунальній власності, замість документа про право власності подається документ, що підтверджує право приймаючої сторони на користування таким житлом (ордер, належним чином оформлений договір найму/оренди/піднайму тощо) (після пред'явлення повертається), та його копія, а також письмова згода на перебування іноземця та особи без громадянства всіх повнолітніх осіб, місце проживання яких зареєстровано/задекларовано в такому житлі; документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України "Про імміграцію" (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону).
У разі подання заяви про надання дозволу на імміграцію протягом 30 днів з дня прийняття рішення про припинення громадянства України чи скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за іншою підставою, ніж це визначено пунктом 5 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію", іноземцем та особою без громадянства подається оригінал (після пред'явлення повертається) та копія такого рішення.
Згідно п.п.14,16 Порядку № 1983 територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний строк правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів ДМС і територіальних підрозділів ДМС, вони у разі отримання від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів відповідей аналізують їх у місячний строк та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу з урахуванням інформації, отриманої у ході проведення перевірок, передбачених пунктом 12 цього Порядку, а також результатів проведення процедури перевірки обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію.
Отже, як вірно зазначено відповідачем, чинним законодавством передбачений певний порядок надання іноземцю дозволу на імігарцію. Прийняттю рішення про надання дозволу на іміграцію, передує подання особою, що має намір отримати такий дозвіл, заяви з відповідним переліком документів, а також перевірка цих документів. При цьому, чинним законодавством не передбачено для територіального органу ДМС ні права, ні обов'язку, щодо автоматичного відновлення дозволу на іміграцію після припинення громадянства України.
Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем, останній після припинення громадянства України на підставі рішення від 18.03.2024, не звертався до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію, зокрема, і протягом 30 днів з дня прийняття рішення про припинення громадянства України.
Не надано позивачем і суду апеляційної інстанції доказів того, що ним вчинялися законодавчо визначені дії, спрямовані на отримання після 18.03.2024 дозволу на імміграцію.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач в межах спірних правовідносин, діяв у спосіб та у межах, встановлених чинним законодавством України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.