Справа № 718/34/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагорний В.В.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
25 березня 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області Чернівецького районного управління поліції, відділення поліції № 2 (м.Кіцмань), інспектора СРПП майора поліції Миронюка Назара Мирославовича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області Чернівецького районного управління поліції, відділення поліції № 2 (м. Кіцмань), інспектора СРПП майора поліції Миронюка Назара Мирославовича (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24.01.2025 позов задоволено частково.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА № 3750362 від 29.12.2024, винесену інспектором відділення поліції № 2 (м.Кіцмань) Чернівецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області майором поліції Миронюком Назаром Мирославовичем.
Відмовлено у задоволенні адміністративного позову в частині визнання протиправною постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА №3750362 від 29.12.2024.
Не погодившись з ухваленим судовим рішення, його оскаржив відповідач, який із посиланням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Також зазначає, що строк подання відзиву на позовну заяву відповідачем не пропущений, а суд з урахуванням встановленого ним процесуального строку мав би врахувати можливість подання відповідачем відзиву поштовим шляхом.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання.
З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 29.12.2024 поліцейським відділення поліції № 2 (м. Кіцмань) Чернівецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області майором поліції Миронюком Назаром Мирославовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3750362 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 Кодексу України про адміністративне правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.
За змістом вказаної постанови, водій ОСОБА_1 29.12.2024 о 10:49:35, м.Кіцмань, вул. Сторожинецька 20, керуючи транспортним засобом, не був пристебнутий ременем безпеки, яким обладнаний його авто, під час перевірки документів було відсутнє посвідчення водія, чим порушив п.2.3.в ПДР - Порушення правил користування ременями безпеки.
Наведене зумовило позивача на звернення до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху України й відповідно вчинення ним правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно із підпунктом «в» пункту 2.3 розділу 2 ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Кваліфікуючою ознакою притягнення особи до адміністративної відповідальності в порядку підпункту «в» пункту 2.3 ПДР України має бути керування транспортним засобом з непристебнутим ременем безпеки.
Згідно з ч.5 ст.121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст.245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ч. 1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм ч. 1 та 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем до апеляційного суду на підтвердження наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП надано відеозапис із нагрудної камери поліцейського.
Разом з тим зі змісту зазначеного відеофайлу не вбачається, що позивач керував транспортним засобом без використання ременя безпеки. Фіксація дій ОСОБА_1 здійснюється з моменту зупинки транспортного засобу і дійсно на момент зупинки транспортного засобу останній не був пристебнутий ременем безпеки. В даному випадку закон не пов'язує використання таких засобів безпеки під час стоянки транспортного засобу.
Тобто, з дослідженого відеозапису не можливо встановити, що на момент керування позивачем транспортним засобом він не був пристебнутий ременем безпеки. Отже з відеозапису не вбачається, що позивач порушив вимоги п. 2.3 (в) ПДР України.
Відповідно до ч.2 ст.16, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про дорожній рух» під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, водій і пасажири зобов'язані бути пристебнутими. Проте, відеозапис фактично засвідчує лише стоянку транспортного засобу.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Одна тільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №338/1/17.
За встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наданий відповідачем доказ, а саме відеозапис, беззаперечно не підтверджує факт відсутності чи наявності пристебнутого ременя безпеки позивача під час керування транспортного засобу, що слугувало підставою для винесення спірної постанови. Інших належних і допустимих доказів порушення ПДР матеріали справи також не містять.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що факт вчинення позивачем 29.12.2024 порушення вимог п. 2.3 (в) ПДР України, не підтверджується належними доказами, а тому постанова серії ЕНА №3750362 від 29.12.2024 підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне провадження закриттю.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.