Справа № 600/4105/24-а
Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк О.П.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
26 березня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 , у відповідності до вимог абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із здійсненням догляду за своєю дружиною, ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.11.2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 19 листопада 2023 року №754-ОС солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 08 лютого 2024 року №08/475 ОСОБА_1 з 19 листопада 2023 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації на особливий період згідно Указу Президента України від 07 листопада 2022 року №758/2022.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 грудня 2023 року №803-ОС позивача призначено інспектором прикордонної служби 2 категорії- гранатометником першого відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування.
31 липня 2024 року позивач подав на ім'я начальника третього відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування ОСОБА_3 рапорт про звільнення з військової служби відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Вказаний рапорт зареєстрований у військовій частині НОМЕР_1 01 серпня 2024 року за вх. №27/38053/24-Вн.
До рапорту про звільнення з військової служби позивачем додано такі документи:
-копії паспортів громадян України ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ;
-копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 14 січня 2020 року, відповідно до якого між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб 14 січня 2020 року;
-копію витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №7317-1798626-2018, відповідно до якого ОСОБА_1 з 05 березня 2014 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
-копію довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої Іванковецькою сільською радою Кельменецького району Чернівецької області 05 березня 2020 року №602, згідно з якою ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;
-копію довідки Іванковецького старостинського округу №10 Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області від 17 травня 2024 року №400, відповідно до якої ОСОБА_1 зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 разом з дружиною ОСОБА_2 ;
-копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №800843 від 21 травня 2024 року, згідно з якою ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності по загальному захворюванню строком до 01 червня 2025 року. Також у довідці зазначено, що ОСОБА_2 протипоказана праця в звичайних виробничих умовах.
Рапорт ОСОБА_1 був переданий до розгляду коменданту третьої прикордонної комендатури швидкого реагування полковнику ОСОБА_6 , а в подальшому - начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В матеріалах справи наявний лист від 09 серпня 2024 року №08/39768/24-Вн, яким начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив позивача про відсутність правових підстав для звільнення з військової служби.
Зі змісту вказаного листа слідує, що в наданій до рапорту про звільнення з військової служби довідці до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №800843 від 21 травня 2024 року ОСОБА_2 вказано: «Група інвалідності друга з 25 травня 2024 року, загальне захворювання на строк до 01 червня 2025 року. Протипоказана праця в звичайних виробничих умовах». Положення статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» свідчить про необхідність здійснення постійного догляду. Відповідно, сама по собі наявність інвалідності ІІ групи не є підставою для необхідності здійснення постійного догляду. У зв'язку із зазначеним довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №800843 від 21 травня 2024 року не підтверджує необхідність здійснення постійного догляду, відповідно, не може бути взята до уваги як належний та допустимий доказ необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За змістом пп. "г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
П.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану в зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009).
За змістом пункту 265 Положення №1115/2009 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: 1) у запас - якщо вони не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; 2) у відставку - якщо вони досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби із виключенням з військового обліку.
Згідно з пунктом 279 Положення №1115/2009 військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Для звільнення з військової служби за власним бажанням особи офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, подають у порядку підпорядкування рапорт начальнику органу Держприкордонслужби, в якому вони проходять службу (абзац 1 пункту 285 Положення №1115/2009).
Відповідно до абзацу 1 пункту 288 Положення №1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
Отже, звільнення військовослужбовців органів Державної прикордонної служби України з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Відтак розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби, тощо.
Наслідком подання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
Поряд з цим, як свідчать матеріали справи, відповідачем не прийнято рішення за наслідками розгляду рапорту, а розглянуто останній як звернення, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
Колегія суддів вважає, що лист про надання відповіді від 09.08.2024 не є свідченням прийняття відповідно до чинного законодавства рішення за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця, оскільки питання звільнення позивача з військової служби по суті відповідачем не розглядалось.
Відтак, відповідачем не зроблено висновків про відсутність у позивача права на звільнення з військової служби на підставі абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а лише здійснено перевірку документів та повідомлено, що такі не підтверджують необхідності постійного догляду за ОСОБА_2 .
Доказів того, що позивача повідомлено про необхідність надати додаткові документи, матеріали справи не містять.
Отже, до розгляду військовою частиною НОМЕР_1 питання про звільнення позивача з військової служби відповідно до абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", суд позбавлений можливості вирішити даний спір, адже лише після прийняття рішення уповноваженим суб'єктом владних повноважень щодо розгляду рапорту про звільнення з військової служби по суті, суд може надати оцінку його відповідності вимогам закону.
Слід звернути увагу, що позивачем до апеляційної скарги додано заключення ЛКК №7891/4 від 26.11.2024, однак зважаючи на те, що таке не долучалось до рапорту, а також не подавалось до суду першої інстанції, колегія суддів не надає останньому оцінку як доказу на підтвердження того, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що для належного захисту порушених прав позивача, необхідно визнати протиправною бездіяльність відповідача що полягає у неналежному розгляді рапорту позивача про звільнення з військової служби та зобов'язання в/ч НОМЕР_1 повторно розглянути питання за наслідками подання рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 що полягає у неналежному розгляді рапорту ОСОБА_1 від 31.07.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути питання за наслідками подання рапорту ОСОБА_1 від 31.07.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти рішення.
В решті позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.