Справа № 640/6482/21 Головуючий у І інстанції - Кушнова А.О.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
26 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Бужак Н.П., Собківа Я.М.,
при секретарі: Руденко Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство соціальної політики України, про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту в частині, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство соціальної політики України, в якій просив:
- визнати протиправним та нечинним пункт 13 «Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім'ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 632;
- визнати протиправним та нечинним пункт 13 «Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 250 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 pоку № 632).
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав на відсутність висновку щодо призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Також наголошено, що оскаржувані пункти Постанов звужують конституційне право його дітей на забезпечення прожиткового мінімуму, який встановлюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 18 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , неповнолітньої ОСОБА_4 , задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Також, Третьою особою подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представників Сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є батьком малолітніх ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , неповнолітньої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У січні 2021 року Позивачем до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради була направлена заява про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Рішенням Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради за заявою Позивача була призначена допомога в розмірі 2964,75 грн.
Передумовою виникнення спірних правовідносин стало те, що розмір призначеної державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям для дітей Позивача є меншим від встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розміру прожиткового мінімуму, а саме, для дітей - 130% відповідного прожиткового мінімуму.
Щодо невідповідності призначеної державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям рівню забезпеченості встановленого Законом, Позивач звернувся зі скаргою до Міністерства соціальної політики України.
Листом від 03.03.2021 № 0000-030203-С/999зві/2153 Міністерство соціальної політики України повідомило Позивача, що розмір допомоги його дітям призначався з врахуванням нормативно-правових актів, прийнятих Відповідачем. Так, пунктом 13 Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім'ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 632 (далі - Порядок № 632) визначено, що під час обчислення державної соціальної допомоги для розрахунку середньомісячного сукупного доходу за кожний місяць, в якому відсутні доходи, включаються: 0,5 розміру мінімальної заробітної плати станом на кінець періоду, за який враховуються доходи, - для непрацюючих працездатних осіб, які не мали доходів, доходи яких були меншими за 0,5 розміру мінімальної заробітної плати протягом періоду, за який враховуються доходи (крім випадків, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту), та/або якими чи за яких не сплачено єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі, не меншому від мінімального, сумарно протягом трьох місяців періоду, за який враховуються доходи (крім військовослужбовців, а також осіб, щодо яких наявна заборгованість роботодавця із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, або осіб, які відповідно до законодавства звільнені від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування); осіб, які зареєстровані в центрі зайнятості та не отримували допомогу по безробіттю; осіб, які доглядали за дітьми, які потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку.
Пунктом 13 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 250 (далі - Порядок № 250) визначено, що якщо непрацююча працездатна особа зареєстрована в центрі зайнятості як безробітна або перебуває на обліку в центрі зайнятості як така, що шукає роботу, більше ніж 12 місяців станом на кінець періоду, за який враховуються доходи, та в шестимісячному періоді отримання державної соціальної допомоги не працевлаштувалася за направленням центру зайнятості або не забезпечила себе роботою самостійно, розмір такої допомоги під час наступного звернення за її призначенням зменшується на 50 відсотків, на наступний період - на 75 відсотків. Така допомога під час наступного звернення призначається не раніше ніж через шість місяців після завершення її виплати.
Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради проведено розрахунок державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї Позивача виходячи із: сукупного доходу сім'ї за період з 01.04.2020 по 30.09.2020 у сумі 30 000 грн (у тому числі: Позивача та його дружини розрахунковий дохід - 30000,00 грн (0,5 розміру мінімальної заробітної плати станом на кінець періоду за який враховуються доходи); середньомісячного сукупного доходу сім'ї - 5000,00 грн; рівня забезпечення прожиткового мінімуму сім'ї - 10929,50 грн (у тому числі для двох працездатних осіб - 1589,00 грн (794,50 грн х 2), для трьох дітей віком від 6 до 18 років - 9340,50 грн (3 113,50 грн х 3).
Відповідно, розмір державної соціальної допомоги складає 5 929,50 грн (різниця між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму для сім'ї Позивача (10929,50 грн) та середньомісячним сукупним доходом моєї сім'ї (5000,00 грн). Враховуючи пункт 13 Порядку № 250 розмір призначеної допомоги зменшено на 50 відсотків.
Вважаючи, що затверджуючи «Порядок обчислення середньомісячного сукупного доходу сім'ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги», зокрема, пункт 13, Відповідач порушив низку статей Конституції України, не провів антидискримінаційну експертизу акту Кабінету Міністрів України, що є беззаперечним порушенням прав Позивача, останній звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову Окружний адміністративний суд міста Києва в рішенні від 02 лютого 2022 року, з висновками якого погодилась колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду в постанові від 12 липня 2022 року, виходили з того, що Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» не містить в собі положень про те, що розмір державної соціальної допомоги в будь-якому випадку не може бути меншим відповідного прожиткового мінімуму. При цьому, стаття 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» встановлює, що розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, з урахуванням того, що наведені норми Закону та Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 250, Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім'ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 632 неконституційними не визнавались.
Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 18 липня 2024 року звернув увагу на те, що враховуючи, що цей спір стосується оскарження деяких положень постанов Кабінету Міністрів України, а також наведене законодавче регулювання порядку визначення складу суду, суд касаційної інстанції прийшов до переконання, що 10 березня 2021 року визначено склад суду з порушенням правил частини 1 статті 33 КАС України. Тобто, після надходження позовної заяви до суду першої інстанції для розгляду та вирішення спору мав бути визначений суд у складі трьох суддів, натомість за результатами розподілу визначено головуючого суддю Григоровича П.О.
Верховний Суд зазначив, що до цієї справи не може бути застосовано правило частини 7 статті 31 та частини 2 статті 33 КАС України, за яким, якщо справа має розглядатися суддею одноособово, але визначена КАС України можливість колегіального розгляду такої справ в залежності від її категорії та складності, то вона розглядається колегіально, оскільки колегіальний розгляд справи, в якій предметом оскарження є, зокрема, рішення Кабінету Міністрів України безумовно розглядається у складі трьох суддів.
За таких обставин справи, Верховний Суд вважав, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме, справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду - з порушенням порядку визначення складу суду, передбаченого частиною 1 статті 33 КАС, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Положенням про АСДС України, і суд апеляційної інстанції, у свою чергу, не виправив цю помилку.
07.08.2024 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 25.07.2024 № 640/6482/21/36436/24 надійшли матеріали адміністративної справи № 640/6482/21.
07.08.2024 відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
10.09.2024 Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів призначено склад колегії суддів для розгляду судової справи № 640/6482/21, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) Кушнова А.О., судді: Дудін С.О., Шевченко А.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду у складі колегії суддів головуючого судді Кушнової А.О., суддів: Дудіна С.О., Шевченко А.В. від 11 вересня 2024 року прийнято адміністративну справу № 640/6482/21 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О.; вирішено здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження колегією у складі трьох суддів (головуючий суддя Кушнова А.О., судді Дудін С.О., Шевченко А.В.).
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані пункти Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім'ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 632 та Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 250 прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці оскаржувані пункти постанов, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 01 червня 2000 року № 1768-III (далі - Закон № 1768-III) порядок призначення, умови виплати та підстави для припинення виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги згідно із цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям (далі - державна соціальна допомога), передбаченої Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», перелік документів та/або відомостей, необхідних для призначення такої допомоги, а також підстави для припинення її виплати визначено Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 250 (далі - Порядок № 250).
При цьому, статтею 5 Закону № 1768-III передбачено, що розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом.
До стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.
Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється виходячи з можливостей Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Для громадян, які одержали статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, прожитковий мінімум збільшується на 20 відсотків.
Максимальний розмір державної соціальної допомоги не може перевищувати прожитковий мінімум для сім'ї, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Аналогічні норми містяться в п. 7 Порядку № 250.
Пунктом 9 Порядку № 250 передбачено, що середньомісячний сукупний дохід малозабезпеченої сім'ї для призначення державної соціальної допомоги визначається відповідно до Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім'ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 632 (далі - Порядок № 632).
За змістом оскаржуваного п. 13 Порядку № 632, під час обчислення державної соціальної допомоги для розрахунку середньомісячного сукупного доходу за кожний місяць, в якому відсутні доходи, включаються:
- 0,5 розміру мінімальної заробітної плати станом на кінець періоду, за який враховуються доходи, - для непрацюючих працездатних осіб, які не мали доходів, доходи яких були меншими за 0,5 розміру мінімальної заробітної плати протягом періоду, за який враховуються доходи (крім випадків, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту), та/або якими чи за яких не сплачено єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі, не меншому від мінімального, сумарно протягом трьох місяців періоду, за який враховуються доходи.
Якщо непрацююча працездатна особа зареєстрована в центрі зайнятості як безробітна або перебуває на обліку в центрі зайнятості як така, що шукає роботу, більше ніж 12 місяців станом на кінець періоду, за який враховуються доходи, та в шестимісячному періоді отримання державної соціальної допомоги не працевлаштувалася за направленням центру зайнятості або не забезпечила себе роботою самостійно, розмір такої допомоги під час наступного звернення за її призначенням зменшується на 50 відсотків, на наступний період - на 75 відсотків. Така допомога під час наступного звернення призначається не раніше ніж через шість місяців після завершення її виплати (п. 13 Порядку № 250).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» не містить в собі положень про те, що розмір державної соціальної допомоги в будь-якому випадку не може бути меншим відповідного прожиткового мінімуму, натомість ст. 4 Закону встановлює, що розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, з урахуванням того, що наведені норми Закону та Порядків № 250, № 632 не конституційними не визнавались, докази порушення соціальних прав Позивача оскаржуваними п. 13 Порядку № 250 і п. 13 Порядку № 632, відсутні.
Щодо невідповідності оскаржуваних положень постанов Кабінету Міністрів України принципу недискримінації та не проведення антидискримінаційної експертизи, колегією суддів зазначено про таке.
Так, Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року № 5207-VI (далі - Закон № 5207-VI) визначено організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 5207-VI законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; повагу до гідності кожної людини; забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
Статтею 6 Закону № 5207-VI передбачено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються. Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
Згідно зі статтею 8 Закону № 5207-VI розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов'язковим урахуванням принципу недискримінації. З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Результати антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів підлягають обов'язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акта.
Обов'язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 61 «Питання проведення антидискримінаційної експертизи та громадської антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів» затверджено Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів (далі - Порядок № 61), що визначає процедуру проведення антидискримінаційної експертизи проектів законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, інших проектів нормативно-правових актів, що розробляються органами виконавчої влади.
Пунктом 3 Порядку № 61 визначено, що антидискримінаційна експертиза проводиться Мін'юстом під час проведення правової експертизи проектів актів, які вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 61 антидискримінаційна експертиза проводиться з метою виявлення у проектах актів положень, які містять ознаки дискримінації, та надання пропозицій щодо їх усунення.
Відповідно до пункту 7 Порядку № 61 за результатами антидискримінаційної експертизи юридичною службою готується висновок про проведення антидискримінаційної експертизи (далі - висновок) за формою згідно з додатком.
Пунктом 8 Порядку № 61 передбачено, що у разі відсутності у проекті акта положень, які містять ознаки дискримінації (крім позитивних дій), проект акта та висновок візуються керівником юридичної служби та повертаються структурному підрозділу органу виконавчої влади.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 затверджено Регламент Кабінету Міністрів України (далі - Регламент № 950), який встановлює порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності.
Відповідно до пункту 1 параграфу 32 Регламенту № 950 проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.
Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення Мін'юстом правової експертизи.
Згідно з параграфом 45 Регламенту № 950 Мін'юст під час проведення правової експертизи перевіряє проект акта Кабінету Міністрів на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципам недискримінації (антидискримінаційна експертиза) та забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерно-правова експертиза).
Пунктом 1 параграфу 46 Регламенту № 950 визначено, що за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін'юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід'ємною частиною якого є висновок за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У висновку Мін'юсту обов'язково зазначаються правові підстави прийняття акта з посиланням на норми законодавчих актів, згідно з якими предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.
Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що підміна антидискримінаційної експертизи чек листом не допускається, оскільки відсутній нормативно-правовий акт, який замінює антидискримінаційну експертизу чек листом.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що проект постанови Кабінету Міністрів України № 632 було подано Міністерству юстиції України для проведення правової експертизи та погодження, за результатами якої Міністерством юстиції України було проведено оцінку відповідності проєкту акта законодавства принципу недискримінації (антидискримінаційна експертиза), результати якої відображено у висновку Мін?юсту за результатами правової експертизи проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати державної соціальної допомоги» (т. 1, а.с. 250-252; т. 2, а.с. 1-2), а не у чек листі, як це зазначено Позивачем.
Відповідно до результатів проведеної Міністерством юстиції України антидискримінаційної експертизи «Оцінка відповідності проєкту акта законодавства принципу недискримінації (антидискримінаційна експертиза)», у проєкті акта забезпечено відсутність положень щодо дискримінації.
Таким чином, обов'язковою ознакою дискримінації є встановлення факту обмеження (зменшення, звуження, позбавлення) права за результатами проведеної Мін'юстом антидискримінаційної експертизи.
Отже, доводи Позивача щодо відсутності доказів про проведення антидискримінаційної експертизи оскаржуваних положень постанов, спростовуються вищенаведеним.
Колегія суддів звертає увагу, що обов'язковою ознакою дискримінації є встановлення факту обмеження (зменшення, звуження, позбавлення) права.
Разом з тим, в даній адміністративній справі обмеження прав Позивача, як отримувача державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, прийняттям оскаржуваних постанов не встановлено.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані пункти Постанови № 632 та Постанови № 250 прийняті Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці оскаржувані пункти постанов.
Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується і колегія суддів.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Я.М. Собків
Повний текст складено 26.03.2025 року.