Справа № 320/2183/25 Головуючий у 1-й інстанції: Жук Р.В.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
25 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Василенка Я.М., Кобаля М.І.,
за участі секретаря судового засідання Шіндер Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні згідно з статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 до Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національна академія наук України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
У січні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національна академія наук України, з вимогами:
- визнати протиправною та скасувати відмову Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України, викладену у листі від 13 січня 2025 року вих.№ 87/01/23, про відмову ОСОБА_1 скасувати пункт 3 протоколу від 26 грудня 2024 року № 16 вченої ради Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України про надання пріоритету при отриманні службового житла, який видано за межами та з перевищенням виключної компетенції вченої ради, встановленої частиною 3 статті 10 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та відмову притягнути до відповідальності осіб, дії яких призвели до видання пункту 3 за межами та з перевищенням виключної компетенції вченої ради, встановленої частиною 3 статті 10 Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність»;
- визнати протиправним та скасувати пункт 3 протоколу від 26 грудня 2024 року № 16 вченої ради Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України про надання пріоритету при отриманні службового житла як такий, що видано за межами та з перевищенням виключної компетенції (повноважень) вченої ради, встановленої частиною 3 статті 10 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»;
- встановити відсутність компетенції (повноважень) вченої ради Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України видавати протоколи про надання пріоритету при отриманні службового житла, відповідно до виключної компетенції вченої ради, встановленої частиною 3 статті 10 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»;
- зобов'язати Фізико-технологічний інститут металів та сплавів Національної академії наук України утриматися від видання протоколів вченої ради, непередбачених частиною 3 статті 10 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»;
- постановити окрему ухвалу в порядку частини другої статті 249 КАС України, якою зобов'язати Фізико-технологічний інститут металів та сплавів Національної академії наук України розглянути питання щодо притягнення до відповідальності голови вченої ради Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України ОСОБА_2 та секретаря вченої ради Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України ОСОБА_3 , дії яких призвели до видання протиправного пункту 3 протоколу від 26 грудня 2024 року № 16 вченої ради Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України, виданого за межами та з перевищенням виключної компетенції вченої ради, встановленої частиною 3 статті 10 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».
Разом з позовом ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просить:
- зупинити дію пункту 3 протоколу від 26 грудня 2024 року № 16 вченої ради та заборонити Фізико-технологічному інституту металів та сплавів Національної академії наук України вчиняти будь-які дії на його підставі до набрання судовим рішенням законної сили;
- заборонити Національній академії наук України вчиняти будь-які дії на підставі пункту 3 протоколу від 26 грудня 2024 року № 16 вченої ради Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України до набрання судовим рішенням законної сили.
Свою заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що без зупинення дії пункту 3 протоколу від 26 грудня 2024 року № 16 вченої ради Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України та встановлення заборони Національній академії наук України вчиняти будь-які дії на підставі зазначеного пункту протоколу вченої ради, існує очевидне заподіяння шкоди правам позивача на отримання службового житла до ухвалення рішення у справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову. Суд першої інстанції мотивував своє рішення недоведеністю існування обставин, вказаних у частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки заявник не надав суду доказів на підтвердження обставин того, що відсутність заходів забезпечення позову може спричинити порушення законного права позивача. Із поданої заяви та матеріалів доданих до неї не вбачаються очевидні ознаки протиправності оскаржуваних дій суб'єкта владних повноважень. Зазначені заявником ознаки є оскаржуваними, а предмет підлягає доказуванню під час розгляду справи по суті. Також не надано жодного доказу щодо можливості істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених/оспорюваних прав/інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, без вжиття заходів забезпечення позову. Спосіб забезпечення позову, обраний заявником, є фактично вирішенням справи по суті на період перебування справи за поданим позовом у провадженні суду та вирішення справи судом, що є неприпустимим.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, просить ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. Зазначив, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права з підстав неповного встановлення обставин, а наданими до суду першої інстанції матеріалами підтверджена можливість завдання позивачу шкоди та невідворотних наслідків, оскільки у разі виконання оскаржуваного пункту позивачу для відновлення свого стану буде потребуватись прикладання великих зусиль. У випадку на вжиття заходів забезпечення позову він буде позбавлений прав на отримання службового житла до ухвалення рішення у даній справі і навіть позитивне рішення не поновить його порушені права, оскільки житло буде розподілено іншій особі на підставі протоколу, дію якого необхідно зупинити. Щодо самого пункту протоколу, то він прийнятий в порушення меж та виключної компетенції вченої ради, встановленої частиною третьою статті 10 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Від апелянта (позивача) до суду апеляційної інстанції надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за їх відсутності.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Надаючи правову оцінку наявності підстав для відмови у застосуванні заходів забезпечення позову, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами першою, другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Тобто, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, як поданого позову так і майбутнього його подання, та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 13 березня 2020 року у справі № 1740/2484/18, які відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягають врахуванню у цій справі.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому необхідно у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, необхідно також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Мотиви, наведені позивачем у заяві про забезпечення позову та в апеляційній скарзі, не підтверджують реальний характер загрози правам заявника до ухвалення рішення по суті спору, а також не зумовлюють настання внаслідок невжиття таких заходів обставин, які б могли істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Посилання заявника на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову.
Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб, та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Колегія суддів вважає, що наслідки від незабезпечення цього позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення позивачем порушених чи оспорюваних прав або інтересів.
Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що на час подання та розгляду заяви про забезпечення позову не підтверджено існування обставин, які б безумовно вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Тому згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Василенко Я.М.
Кобаль М.І.
Повний текст постанови виготовлено 26.03.2025.