Справа № 757/43432/23-а Головуючий у 1-й інстанції: Мальцев Д.О.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
25 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Василенка Я.М., Кобаля М.І.,
за участю секретаря судового засідання Шіндер Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні згідно з статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
27 вересня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі -відповідач/апелянт/ГУ НП в Київській області) з вимогами скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАВ № 195635 від 17 вересня 2023 року, винесену поліцейським ДОП ВП № 2 Бучанського РУП старшим лейтенантом поліції Свінцовим Станіславом Сергійовичем, якою ОСОБА_1 піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 3 400, 00 грн за вчинення правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та закрити справу про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 зазначив, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, а спірна постанова винесена безпідставно, не відповідає вимогам закону і дійсним обставинам та була винесена з грубим порушенням вимог чинного законодавства, щодо її змісту та процедури складання.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення передано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ № 195635 від 17 вересня 2023 року, винесену поліцейським ДОП ВП № 2 Бучанського РУП старшим лейтенантом поліції Свінцовим С.С., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400, 00 грн.
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною другою статті 126 КУпАП України закрито.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ НП в Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536, 80 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 500, 00 грн.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що процедура розгляду справи була дотримана, роз'яснено права, повідомлено зміст правопорушення, оголошено рішення. Невизнання позивачем своєї вини у вчиненому правопорушенні слід розцінювати як спосіб уникнення ним адміністративної відповідальності при накладенні адміністративного стягнення. Щодо стягнутих судом першої інстанції витрат на правничу допомогу, то заявлена представником позивача сума понесених витрат, яка у повному розмірі стягнута судом, не є співмірною зі складністю справи та обсягом наданих представником позивача послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Від відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Позивач та його представник, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за їх відсутності.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 вересня 2023 року поліцейським ДОП ВП № 2 Бучанського РУП старшим лейтенантом поліції Свінцовим С.С. складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАВ № 195635, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом SUZUKI GRAND VITARA, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , належність ОСОБА_3 , цього дня о 22 годині 40 хвилин в смт. Коцюбинське, вулиця Пономарьова, будинок 8, не мав права на керування, чим порушив пункт 2.1 «а» Правил дорожнього руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 126 КУпАП.
Постановлено накласти штраф у сумі 3400, 00 гривень.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до суду.
В суді першої інстанції ОСОБА_1 надав пояснення, що 17 вересня 2023 року близько 22 години 20 хвилин, він вийшов з будинку, щоб зустрітися зі своїм товаришем ОСОБА_4 . Останній на зустріч приїхав на автомобілі SUZUKI GRAND VITARA, д.н.з. НОМЕР_1 та припаркувався неподалік будинку 6 по вулиці Пономарьова в смт. Коцюбинське Київської області. Позивач підійшов до вказаного припаркованого автомобіля, з нього вийшов ОСОБА_5 і вони почали спілкуватися. Також в цей час повз них проходив його знайомий ОСОБА_6 , який теж зупинився і приєднався до розмови. В цей час ОСОБА_7 хтось зателефонував на мобільний телефон, після чого він сказав, що йому потрібно на хвилин десять відійти та попросив позивача зачекати його. Позивач разом зі своїм знайомим ОСОБА_6 сіли до автомобіля, на якому приїхав ОСОБА_5 , розмовляли, слухали музику та чекали повернення ОСОБА_8 . В цей час на автомобілі під'їхали працівники поліції, та оскільки вже була пізня година попросили пред'явити документи, що посвідчують особу. На вимогу працівників поліції позивач пред'явив паспорт громадянина України, що був у нього в барсетці. Працівники поліції попросили пред'явити посвідчення водія, на що він повідомив, що вказаним автомобілем не керував, автомобіль не його, він просто сидів в автомобілі на місці водія та зі своїм знайомим ОСОБА_6 чекав на повернення ОСОБА_9 і він взагалі не має посвідчення водія. Після чого працівник поліції пішов до свого службового автомобіля, а через декілька хвилин повернувся та дав позивачу на підпис вже винесену постанову серії БАВ № 195635 від 17 вересня 2023 року. Також, працівник поліції не дав можливості позивачу скористатися своїми правами на адвоката і надати свої пояснення та заперечення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду доказів вчинення позивачем правопорушення, визначеного в оспорюваній постанові, в порядку статті 251 КУпАП, а саме: щодо фіксування зазначеної події технічними приладами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, чи інших документів. Факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП, є недоведеним за відсутності належних доказів.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII) учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону № 3353-XII встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила).
За визначенням пункту 1.10 Правил водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Відповідно до пункту 2.1 «а» Правил водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно з частиною другою статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу вказаної норми законодавства вбачається, що суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП, є водій, тобто особа, яка керує транспортним засобом.
Отже, для звинувачення особи у вчиненні зазначеного правопорушення необхідно, перш за все, встановити факт управління нею транспортним засобом.
Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
При цьому, правопорушення, передбачене частиною другою статті 126 КУпАП, вважається закінченим з того моменту, коли транспортний засіб під керуванням особи, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передано керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, почав рухатися.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до статті 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Докази мають бути належними та допустимими. Допустимими є ті докази, які зібрані відповідно до закону, а належними - якщо вони містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема, фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних літальних апаратах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Відповідно до підпункту 9 частини першої статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото-і кінозйомки, відеозапису.
В той же час, відповідачем всупереч вимогам зазначених норм як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції не надано доказів в порядку статті 251 КУпАП на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, визначеного в оспорюваній постанові, а саме: фіксування зазначеної події технічними приладами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, чи інших документів.
В такій правовій ситуації колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що сам по собі факт перебування позивача в автомобілі, без підтвердження факту керування ним транспортним засобом, не становить складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП.
Щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 500, 00 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Вказана норма кореспондується з приписами частини третьої статті 143 КАС України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначені умови представником позивача дотримані, оскільки в позовній заяві заявлено вимогу про стягнення таких витрат та надано відповідні докази.
Згідно з положеннями статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною третьою статті 134 КАС України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ця норма закону кореспондується з частиною сьомою статті 139 КАС України, згідно з якою розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо)
При цьому, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такий самий правовий підхід застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункту 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Про таке йдеться також в іншій практиці ЄСПЛ, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01): заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З матеріалів справи вбачається, що 18 вересня 2023 року між ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та адвокатом Ковальчук Наталією Віталіївною (далі - Адвокат) укладено Договір про надання правової допомоги № б/н.
За умовами пункту 4 зазначеного Договору між Клієнтом та Адвокатом домовлено, що за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар. Розмір гонорару та строки його виплати вказані в окремому Додатку до цього договору, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 27 вересня 2023 року до Договору про надання правової допомоги від 18 вересня 2023 року Адвокат надав, а Клієнт прийняв юридичні послуги, а саме:
1. Усна консультація з вивченням документів та їх правовим аналізом (1 год.) - 750, 00 грн.
2. Вивчення останніх рішень/судової практики в аналогічних справах (1 год.) - 7 500, 00 грн.
3. Підготовка та подача адвокатського запиту до відділу № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (2 год.) - 1 500, 00 грн.
4. Підготовка позовної заяви про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення до Печерського районного суду міста Києва (6 год.) - 4 500, 00 грн.
Всього: 7 500, 00 грн.
Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 вказав, що в будь-якому випадку суд зобов'язаний перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість, з огляду на положення частини четвертої статті 134 КАС України, згідно з якою для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08 квітня 2021 року у справі № 922/2321/20 констатував, що зазначені окремо в акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.
Проаналізувавши обсяг і зміст наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з актом наданих послуг, є підстави вважати, що надані адвокатом види послуг не є окремими процесуальними діями, а такими, що направлені на досягнення одного результату, яким в даному випадку є складання та подання до суду документів по справі (позовної заяви).
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
В даній правовій ситуації колегія суддів вважає, що визначений стороною та його адвокатом розмір гонорару у розмірі 7 500, 00 грн є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на конкретні обставини справи.
Тому, враховуючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, незначну складність справи, предмет спору, яким є постанова про притягнення до адміністративної відповідальності і накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400, 00 грн, незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування, відсутність необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, розгляд цієї справи судом першої інстанції за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, як наслідок, відсутність проведення судових засідань, колегія суддів вважає, що сума витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає компенсації позивачу, у розмірі 4 000, 00 грн є справедливою та достатньою.
Оскільки суд першої інстанції дійшов до не цілком обґрунтованого висновку щодо суми стягнення витрат на правничу допомогу, то відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні в частині суми розподілу витрат на правничу допомогу.
Керуючись статтями 229, 272, 286, 308, 315, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року у справі № 757/43432/23-а змінити в частині розподілу судових витрат, зменшивши суму стягнення витрат на правничу допомогу з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 з 7 500, 00 грн до 4 000, 00 грн.
Викласти абзац 2 резолютивної частини додаткового рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року в наступній редакції.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн (чотири тисячі гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Національної поліції в Київській області (адреса: 01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15, код ЄДРПОУ 40108616).
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Василенко Я.М.
Кобаль М.І.