Справа № 500/7001/24
19 березня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.08.2024 ОСОБА_1 прибув до пункту контролю «Львів» з метою перетину державного кордону України як особа, що здійснює супровід своєї дружини ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи, на підставі абзацу 3 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 27.01.1995 №57.
Позивачем були надані для перевірки такі документи: паспорт для виїзду за кордон ОСОБА_1 ; паспорт для виїзду закордон ОСОБА_3 ; витяги з Державного реєстру територіальної громади №2024/009992342 ОСОБА_3 та №2024/009992567 ОСОБА_1 , згідно яких вказані особи проживають за адресою: АДРЕСА_1 ; посвідчення серії НОМЕР_1 , згідно якого ОСОБА_4 є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства; свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , згідно якого ОСОБА_1 та ОСОБА_3 09.07.2024 р. зареєстрували шлюб; довідку №2534, видану 12.09.2022 Західноукраїнським національним університетом аспіранту Сидорчуку Р.В., що він зарахований в аспірантуру на денну форму навчання з 01.09.2022 ; довідку №703, видану 20.09.2022 Західноукраїнським національним університетом військовозобов'язаному ОСОБА_1 , згідно якої строк закінчення ним аспірантури закладу освіти 31.08.2026 р.; довідку про здобувача освіти від 12.06.2024 р. №64497; Витяг №255072-05062024 з єдиного державного реєстру військовозобов'язаних від 05.06.2024 р., згідно якого ОСОБА_1 має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до 31.08.2026 року.
Рішенням про відмову у перетинанні державного кордону України (через пункт контролю «Львів») від 30.08.2024, яке прийняте начальником 3 групи інспекторів 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_2 , відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України ОСОБА_1 через відсутні підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану.
Водночас, в оскаржуваному рішенні чітко не зазначено підстави відмови в перетинанні державного кордону України та не вказано конкретно, якого саме документу не було надано для наявності підстав законного перетинання кордону.
ОСОБА_1 не погоджується із рішенням про відмову у перетинанні державного кордону України (через пункт контролю «Львів») від 30.08.2024 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 та вважає його протиправним.
Ухвалою суду від 29.11.2024 позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.
Ухвалою суду від 12.12.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач своїм правом не скористався та відзиву до суду не подав.
Частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 21.01.2025 ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 18.02.2025 о 10:30 год.
Ухвалою суду від 06.02.2025 доручено Тернопільському окружному адміністративному суду забезпечити проведення судового засідання на 18 лютого 2025 року о 10:30 год. в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 18.02.2025 відкладено розгляд справи в режимі відеоконференції на 05.03.2025 о 11:30 год.
Ухвалою суду від 05.03.2025 відкладено розгляд справи на 19.03.2025 о 11:30 год.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, однак належним чином були повідомлені про час, дату і місце розгляду справи. Причини неявки суд не повідомили.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити. Не заперечив проти розгляду справи в порядку письмового провадження, без його участі.
Відповідно до ч.3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно п.1 ч.3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.3 ст.205 та ч.4 ст. 229 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду даної справи в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
30.08.2024 ОСОБА_1 прибув до пункту контролю «Львів» з метою перетину державного кордону України як особа, що здійснює супровід своєї дружини ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи, на підставі абзацу 3 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 27.01.1995 №57.
Позивачем були надані для перевірки такі документи: паспорт для виїзду за кордон ОСОБА_1 ; паспорт для виїзду закордон ОСОБА_3 ; витяги з Державного реєстру територіальної громади №2024/009992342 ОСОБА_3 та №2024/009992567 ОСОБА_1 , згідно яких вказані особи проживають за адресою: АДРЕСА_1 ; посвідчення серії НОМЕР_1 , згідно якого ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства; свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , згідно якого ОСОБА_1 та ОСОБА_3 09.07.2024 р. зареєстрували шлюб; довідку №2534, видану 12.09.2022 Західноукраїнським національним університетом аспіранту Сидорчуку Р.В., що він зарахований в аспірантуру на денну форму навчання з 01.09.2022; довідку №703, видану 20.09.2022 Західноукраїнським національним університетом військовозобов'язаному ОСОБА_1 , згідно якої строк закінчення ним аспірантури закладу освіти 31.08.2026; довідку про здобувача освіти від 12.06.2024 р. №64497; Витяг №255072-05062024 з єдиного державного реєстру військовозобов'язаних від 05.06.2024 р., згідно якого ОСОБА_1 має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до 31.08.2026 року.
Рішенням про відмову у перетинанні державного кордону України (через пункт контролю «Львів») від 30.08.2024, яке прийняте начальником 3 групи інспекторів 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_2 , відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України ОСОБА_1 через відсутні підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану.
Водночас, в оскаржуваному рішенні чітко не зазначено підстави відмови в перетинанні державного кордону України та не вказано конкретно, якого саме документу не було надано для наявності підстав законного перетинання кордону.
Не погодившись із рішенням про відмову у перетинанні державного кордону України (через пункт контролю «Львів») від 30.08.2024 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль», іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причини відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Згідно з вимогами Закону України "Про прикордонний контроль" повноваженнями щодо надання особам, у тому числі й громадянам України призовного віку, дозволу на перетинання державного кордону України надані уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України (статті 3, 6).
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №469/2024 від 23.07.2024 строк дії воєнного часу продовжувався.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38,39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Так, згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону №389-VIII, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Статтею 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року №3857-XII, визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
При цьому п. 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57, передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність.
Отже, з наведених норм вбачається, що право виїзду за межі України в умовах воєнного стану мають особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність.
Позивачем у даному випадку, на підтвердження свого права перетину державного кордону України в умовах введення воєнного стану на підставі абзацу 3 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57, було надано усі необхідні документи, що підтверджували родинні зв'язки між позивачем та ОСОБА_4 , а також її інвалідність.
Позивач, який супроводжував свою дружину - особу з інвалідністю 3 групи, надавши усі необхідні документи згідно вимог абзацу 3 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57, мав правомірні очікування на перетин державного кордону України.
Так, поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.
Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується і на низці конституційних положень, зокрема щодо права на законних підставах вільно залишати територію України.
Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності, при цьому державні органи повинні дотримуватися принципу належного урядування (рішення ЄСПЛ «Суханов та Ільченко проти України», «Рисовський проти України», «Лелас проти Хорватії», «Копецький проти Словаччини» тощо).
Принцип захисту законних очікувань та принцип правової визначеності є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Враховуючи наведене та з огляду на положення частини другої статті 19 Конституції України та визначені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерії оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, варто зазначити, що оскаржуване у цій справі рішення повинно ґрунтуватися на законі та бути обґрунтованим, тобто таким, що прийнято з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття такого виду рішень.
Поряд з цим, Держприкордонслужба та її службові особи здійснюють свою діяльність як суб'єкти владних повноважень, а отже їх діяльність має характеризуватись певною послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування.
Зміст принципу належного урядування передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права; потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються (Рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України", заява № 29979/04, від 20.10.2011.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, від 25 листопада 2008 року, "Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Отже, невиконання встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості актів індивідуальної дії призводить до їх протиправності.
Таким чином, при виконанні своїх функціональних обов'язків службова особа відповідача, приймаючи рішення про відмову в перетинанні державного кордону від 30.08.2024, не могла обмежитися лише вказівкою на ненадання позивачем відповідних документів, а зобов'язана була зазначити, яких конкретно документів для перетинання державного кордону недостатньо і які, на думку відповідача, позивач повинен був надати для прикордонного контролю, чим допустив порушення принципу належного урядування.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності може бути підставою для задоволення позову за умови встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача.
Таким чином, рішення про відмову в перетинанні державного кордону України на виїзд з України громадянину України ОСОБА_5 , прийняте 30.08.2024 начальником 3 групи інспекторів 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_6 , прийняте не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, а тому є незаконним.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
Оскільки, позов підлягає до задоволення, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 968,96 грн. згідно квитанції від 19.09.2024.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 , прийняте 30.08.2024 начальником 3 групи інспекторів 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_2 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_1 сплачений судовий збір в розмірі 968 грн (дев'ятсот шістдесят вісім) 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 21 березня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- ІНФОРМАЦІЯ_3 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ).
- ОСОБА_2 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Головуючий суддя Подлісна І.М.