26 березня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/1223/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Удовіченко С.О., розглянувши заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 по справі № 440/1223/24 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №051330003439 від 04.12.2023 р. про відмову в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.11.2023 про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту ''е'' статті 55 Закону України ''Про пенсійне забезпечення''.
01.05.2024 Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 440/1223/24.
03.03.2025 до суду надійшла заява від позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій представник позивача просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області подати до Полтавського окружного адміністративного суду письмовий звіт про виконання Рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/1223/24.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 05.03.2024 по справі № 440/1223/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії призначено до розгляду у порядку письмового провадження
20.03.2025 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшли письмові пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області. У поясненнях пенсійний орган зазначив, що Згідно мотивувальної частини рішення суду Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону №1788 законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII - неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019. Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону №1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII. Таким чином, на день звернення позивача (30.11.2023) до пенсійного органу із заявою щодо наявності у неї права на призначення їй пенсії за вислугу років як працівнику освіти, пунктом «е» ст. 55 Закону №1788 було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до наданих документів страховий стаж заявниці складає 36 років 02 місяці 13 днів, спеціальний стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугою років станом на 11 жовтня 2017 року складає 25 років 01 місяць 25 днів. Згідно пункту 2.4 частини ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 за № 1566/11846 (далі-Порядок) пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи. До заяви про призначення пенсії за вислугою років заявницею надано наказ від 05.09.2022 Слов'янської спеціальної школи №41 Донецької обласної ради про прийняття на роботу з 06.09.2022 року ОСОБА_1 на посаду вчителя дефектолога. Отже, право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону №1788 у заявниці не має, оскільки на день звернення за призначенням пенсії ОСОБА_1 працювала на посаді що дає право на пенсію за вислугу років. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 30.11.2023 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 05.07.2024 № 051330003439, оскільки на день звернення заявниця працювала на посаді що дає право на пенсію за вислугу років
З наданих відповідачем письмових пояснень суд встановив факт не виконання рішення суду, а саме, як випливає з рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 по справі № 440/1223/24:
"Право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55 (стаття 52 Закону України №1788-ХІІ).
Пунктом "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (в редакції, що діяла до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я, незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
В подальшому, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону № 1788, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закон №911 встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону №1788) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктом "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ (в редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII) встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Однак, 04.06.2019 Конституційним Судом України було ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.
Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України, ухвалюючи вищезазначене рішення №2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому Рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Відповідно до статті 51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788 - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII - неконституційними.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.
Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону України № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.
Таким чином, на день звернення позивача (30.11.2023) до пенсійного органу із заявою щодо наявності у неї права на призначення їй пенсії за вислугу років як працівнику освіти, пунктом "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік №909).
Так, відповідно до розділу 1 Освіта, до професій, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, зокрема, належать:
Так, відповідно до розділу 1 Освіта, до професій, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, зокрема, належать:
- робота в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах, на посадах: учителі, логопеди вчителі-логопеди вчителі-дефектологи викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи;
- робота у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на посадах директора, його заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старших майстрів виробничого навчання, майстрів виробничого навчання, викладачів, педагогів професійного навчання, практичних психологів, соціальних педагогів, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
У спірному випадку пенсійним органом безпосередньо у рішенні від 04.12.2023 №051330003439 визнається наявність у позивача спеціального стажу роботи у кількості 25 років 01 місяць 25 днів.
Відтак, оскільки згідно з відомостями пенсійного органу та трудової книжки позивача спеціальний стаж роботи останньої станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій"), який дає їй право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти становить більше 25 років, визначених пунктом "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ, суд вважає помилковими висновки пенсійного органу щодо неможливості позитивного вирішення питання про призначення пенсії за вислугу років позивачу".
Крім того, у Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «легітимні очікування") (Доповідь «Верховенство права", схвалена Європейською Комісією «За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Відтак обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 по справі № 240/24/21 зазначив, що
"судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем надано повний пакет документів для призначення пенсії, про що відповідачем надано оцінку та єдиною підставою для відмови у її призначенні є відсутність достатнього станом на 11.10.2017 стажу, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. «в» ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", тоді як встановлено, що станом на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії, спеціальний стаж останнього становив 13 років 2 місяці 8 днів, що відповідає вимогам п. «в» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про скасування судових рішень та ухвалення нового про задоволення позовних вимог".
Стосовно посилань відповідача, як на підставу для відмови у призначенні пенсії за вислугу років на наказ від 05.09.2022 Слов'янської спеціалізованої школи №41 Донецької обласної ради про прийняття на роботу з 06.09.2022 ОСОБА_1 на посаду вчителя дефектолога, суд звертає увагу відповідача, що за призначенням пенсії заявниця звернулася 30.11.2023, однак з наданих до заяви про виконання рішення суду додатків не можливо встановити, що станом на дату звернення за призначенням відповідного виду пенсії ОСОБА_1 працювала.
З позиції вищевикладеного, суд приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області користуючись своїми дискреційними повноваженнями, без урахування висновків суду викладених у рішенні по справі № 440/1223/24, фактично прийняло аналогічне скасованому судом рішення від 05.07.2024 №051330003439 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, що у свою чергу не може свідчити про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 по справі № 440/1223/24.
Статтею 3811 КАС України передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-3823 і 383 цього Кодексу.
У свою чергу частиною другою статті 382 КАС України передбачено, що в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Предметом спору у цій справі були правовідносини щодо здійснення суб'єктом владних повноважень виплати пенсії, а тому здійснення заходів судового контролю, за наявності відповідного волевиявлення заявника, є безальтернативним для суду.
Згідно з частинами другою та третьою статті 3821 КАС України, за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
За з'ясованих обставин неповного виконання судового рішення суд у порядку здійснення судового контролю за виконанням суб'єктом владних повноважень рішення в адміністративній справі відповідно до частини другої статті 382 КАС України зобов'язує відповідача протягом двох місяців з дня отримання копії ухвали подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 по справі № 440/1223/24.
Керуючись статтями 256, 372, 3811, 382, 3821 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 440/1223/24 - задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області протягом двох місяців подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 по справі № 440/1223/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя С.О. Удовіченко