26 березня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/9370/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі, а саме просить:
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час невиконання (затримки виконання) рішення суду про поновлення на роботі (у справі № 440/4374/20) за період з 10.03.2023 по 08.12.2023 - в сумі 341 946 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року в адміністративній справі №440/4374/20, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року, його поновлено на посаді заступника прокурора Сумської області, рішення суду у частині поновлення позивача на посаді допущено до негайного виконання, однак виконано лише 08.12.2023. Позивач вказує, що період з 10.03.2023 до фактичного його поновлення на публічній службі є періодом затримки виконання рішення про поновлення на посаді, у зв'язку з чим відповідно до вимог Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі по тексту - Порядок №100) просить стягнути з відповідача грошові кошти за вказаний період затримки.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.
У відзиві на позов відповідач заперечував проти задоволення позову. Вказував на те, що Офісом Генерального прокурора не порушено вимоги ст. 235 КЗпП України, а відтак підстави для виплати позивачу середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на роботі відсутні. Також не ґрунтується на нормах чинного законодавства вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час невиконання (затримки виконання) судового рішення з відповідача - Офісу Генерального прокурора.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі 440/9370/24 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, у зв'язку з невідповідністю її вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року продовжено розгляд справи 440/9370/24
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 та частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд установив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року в адміністративній справі №440/4374/20, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення №17 Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 13 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації заступником прокурора Сумської області ОСОБА_1 ..
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 27 липня 2020 року №193к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Сумської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 04 серпня 2020 року.
Поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді заступника прокурора Сумської області з 05 серпня 2020 року.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 серпня 2020 року по 03 грудня 2020 року в сумі 148 292,70 грн..
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді заступника прокурора Сумської області з 05 серпня 2020 року та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 37509,33 грн..
Постановою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі №440/4374/20 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року змінено в частині мотивів; в іншій частині рішення залишено без змін.
Наказом Генерального прокурора № 363к від 08.12.2023 поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Сумської області та в органах прокуратури з 05 серпня 2020 року. /а.с. 91/
У зв'язку з невиконанням відповідачем судового рішення в частині поновлення на роботі в органах прокуратури, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституцій України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За статтею 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно зі статтею 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.
Так, зокрема у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Верховний Суд підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас, така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі № 2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №280/5260/19, від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22, від 23 березня 2023 року у справі №420/8539/21 та від 09 січня 2024 року у справі № 460/15639/21 тощо.
Окрім того, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22, який, урахувавши раніше висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
Застосовуючи наведені підходи Верховного Суду до спірних правовідносин, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі. Твердження відповідача про те, що позивач не вживав заходів для своєчасного виконання судового рішення про поновлення його на посаді не заперечують того, що відповідач, зволікаючи і очікуючи ініціативи з боку працівника, допустив таким чином затримку у його виконанні.
Аналогічні висновки висловлені також Верховним Судом у постанові від 18.12.2023 у справі №640/27278/21.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 у справі №440/4374/20, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 27 липня 2020 року №193к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Сумської області та органів прокуратури та поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді заступника прокурора Сумської області з 05 серпня 2020 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді заступника прокурора Сумської області з 05 серпня 2020 року та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 37509,33 грн..
Постановою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі №440/4374/20 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року змінено в частині мотивів; в іншій частині рішення залишено без змін.
Відтак, існування зазначеного судового рішення породжувало у відповідача обов'язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений шляхом видання відповідного наказу негайно після його проголошення.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора № 363к від 08.12.2023 поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Сумської області та в органах прокуратури з 05 серпня 2020 року.
Враховуючи наведені вище правові положення, а також беручи до уваги те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 у справі №440/4374/20 про поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді заступника прокурора Сумської області фактично виконано Офісом Генерального прокурора лише 08.12.2023, суд дійшов висновку про затримку з боку Офісу Генерального прокурора виконання цього рішення, а відтак і про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час такої затримки, а саме з 10.03.2023 по 07.12.2023 .
При визначенні періоду, за який належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд зазначає наступне.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (Порядок №100).
Абзацом 1 пункту 2 розділу II Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 розділу II Порядку №100).
Як встановлено судом, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягає стягненню з Офісу Генерального прокурора за період з 10 березня 2023 року по 07 грудня 2023 року. Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача за цей період становить 195 днів.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, судом враховано, що, згідно з довідкою Сумської обласної прокуратури (№18-708 вих-20 від 07.08.2020, наявна у матеріалах справи), середньоденна заробітна плата, розрахована із нарахованої заробітної плати та кількості фактично відпрацьованих днів за два місяці перед звільненням складала 1744,62 грн..
Окрім того, розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 станом на дату поновлення на посаді в сумі 1744,62 грн. визначено в рішенні суду №440/4374/20 у спорі між тими ж сторонами, що набрало законної сили, тому не потребує доказування.
Отже, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, який підлягає стягненню (за період з 10 грудня 2023 року по 07 грудня 2023 року) на користь позивача з відповідача складає 340 200,90 грн. (1744,62 грн. х 195 робочих днів).
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
За таких обставин, суд вважає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 у справі №440/4374/20 за період з 10.03.2023 по 07.12.2023 включно у розмірі 340 200,90 грн (триста сорок тисяч двісті гривень дев'яносто копійок).
При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29)
Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м.Київ, код ЄДРПОУ 00034051) про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 у справі №440/4374/20 за період з 10.03.2023 по 07.12.2023 включно у розмірі 340200,90 грн (триста сорок тисяч двісті гривень дев'яносто копійок).
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.
Суддя К.І. Клочко