Справа № 420/4318/25
25 березня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Радчук А.А., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 25 травня 2022 року по 14 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 25 травня 2022 року по 14 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо відмови у видачі оновленої довідки щодо ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 видати на ім'я ОСОБА_1 оновлену довідку про розмір грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що враховується для перерахунку пенсії заявника, з урахуванням перерахунку грошового забезпечення, відповідно до вимог ст. 43 і 63 Закону №2262-ХІІ, ст. 9 Закону України від 20.12.1991 р. №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, в тому числі процентної надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби), доплати, підвищення)) та премії у відсотках, встановлених станом на день звільнення за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом за 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01 січня відповідного календарного року) на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби, для здійснення обчислення та перерахунку з дня звільнення пенсії та подати до відповідного Головного управління Пенсійного фонду України вказану довідку.
Ухвалою суду від 17.02.2025 року позовну заяву залишено без руху, а позивачу встановлено десятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків шляхом надання, відповідно до вимог ч. 1 ст. 123, ч. 6 ст. 161 КАС України заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, в якій вказати причини поважності (у разі їх наявності) пропуску строку звернення до суду та надати належні докази цьому.
Від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду від 17.02.2025 року, у якій останній просить поновити позивачу строк звернення до суду, оскільки частину другу статті 233 КзПП України слід застосовувати в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, та яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Окрім цього, позивач посилається на те, що ним не було отримано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільнені, як це передбачено ч. 2 ст. 233 КЗпП.
Розглядаючи заяву про поновлення строку звернення до суду, суд виходить з наступного.
Як було зазначено в ухвалі суду від 17.02.2025 року, у межах даної справи для визначення строку звернення до суду з заявленими позовними вимогами застосуванню підлягає ст. 233 КЗпП України.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».
Тобто, редакція ст. 233 КЗпП України, яка раніше не обмежувала строком звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022 року.
Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, строки, визначені статтею 233 КЗпП України, підлягають застосуванню з 01.07.2023 року.
06.04.2023 року Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
У даній справі ОСОБА_1 11.02.2025 року звернувся до суду із позовом про перерахунок та виплату за період з 25 травня 2022 року по 14 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії.
Враховуючи висновки викладені в постанові КАС ВС від 31 жовтня 2024 року у справі № 500/7140/23, суд зазначає, що на позовні вимоги щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 25 травня 2022 року по 14 травня 2023 року розповсюджуються приписи частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, якою тримісячний строк звернення до суду обраховується з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, з урахуванням дії постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Ураховуючи наведене, суд вважає помилковим доводи представника позивача про те, що строк звернення позивача до суду підлягає поновленню, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження.
У свою чергу, в частині позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання здійснити нарахування та виплату компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, відповідно до якої тримісячний строк звернення до суду починається з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові КАС ВС від 31 жовтня 2024 року у справі № 500/7140/23.
Як встановлено судом, згідно витягу з наказу командира Військової частина НОМЕР_1 від 14.05.2023 року №134, позивача звільнено з військової служби на підставі наказу Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 09 травня 2023 року №208 та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14 травня 2023 року.
При цьому, дізнатися про порушення свого права позивач мав з наказу командира Військової частина НОМЕР_1 від 14.05.2023 року №134, яким він виключений зі списків особового складу частини, оскільки цей наказ містить відомості про нараховані позивачу при виключенні зі списків особового складу частини види грошового забезпечення. Відповідно позивачу стало відомо про непроведені з ним розрахунки та/або неналежне обчислення грошового забезпечення при звільненні.
Станом на момент звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу частини, стаття 233 КЗпП України діяла в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, відтак строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, визначений цією статтею, складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Посилання представника позивача на неотримання позивачем письмового повідомлення про те, який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення, суд відхиляє, оскільки наказ про виключення позивача зі списків особового складу частини НОМЕР_1 містить вичерпну інформацію щодо виплати військовослужбовцю при звільненні компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.
Враховуючи наведене, позивачем пропущено строк для звернення з позовними вимогами про стягнення належного грошового забезпечення.
У свою чергу, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У спірних правовідносинах позивач не доводить, що йому було не відомо про виплачені суми у період з травня 2022 та травня 2023 року або про наказ від 14.05.2023 року №134.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, вчинених на звернення позивача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому суд відхиляє доводи заяви про усунення недоліків про те, що позивач дізнався з відповіді військової частини на адвокатський запит.
Суд зауважує, що отримання відповіді на звернення зі спірного питання не може змінювати момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, з якого він почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права і ця дата прямо не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.02.2021 у справі № 800/30/17 (99901/328/18) зауважила, що вжиття конструкції “повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Судом проаналізувавши доводи позивача встановлено, що у заяві про поновлення пропущеного строку жодним чином не доведено неможливості своєчасного отримання інформації щодо розмірів виплаченого грошового забезпечення за спірні періоди , а також і одразу після звільнення.
З огляду на викладене вище у сукупності, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що саме створювало для нього істотні перешкоди на протязі такого тривалого періоду в межах тримісячного строку звернутися про захист порушеного права щодо оскарження виплати не у належному розмірі грошового забезпечення.
Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду в частині позовних вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Аналізуючи позовну заяву та її нормативно-правове обгрунтування, суд зазначає, що позовні вимоги щодо видачі довідки про розмір грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що враховується для перерахунку пенсії заявника з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, є пов'язаними та похідними вимогами по відношенню до вимог щодо визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення.
Враховуючи наведене, а також те, що вказані у заяві про усунення недоліків підстави для поновлення цього строку суд визнає неповажними, позовну заяву належить повернути позивачеві разом з усіма доданими до неї документами.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 169, 248, 256, 293 КАС України,
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 .
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - повернути без розгляду.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.А. Радчук