Справа № 420/7563/25
про повернення позовної заяви
26 березня 2025 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Караван Р.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 14.03.2025 через «Електронний суд» звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , у якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» військовослужбовцю;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 , видати наказ яким перерахувати та виплатити позивачу з 04.09.2024 по 21.02.2025 року додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100000 гривень пропорційною в розрахунку на місяць;
судові витрати покласти на Відповідача;
Ухвалою суду від 19.03.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, залишено без руху, оскільки позивачем пропущений передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду для правовідносин, які виникли після 19.07.2022. Надано позивачу 10-ти денний строк для усунення недоліків шляхом надання до суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
21.03.2024 року представником позивача з метою усунення недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі суду від 19.03.2025, надано до суду заяву про поновлення процесуальних строків звернення до суду. В обґрунтування поважності звернення до суду позивачем вказано про те, що позивач з початку військової агресії і по теперішній час перебуває на військовій службі і виконує бойові завдання по захисту нашої Батьківщини, до представника за правничим захистом він звернувся перший раз цього питання лише 01.01.2025 року і від цієї дати я почав представляти його інтереси і збирати відповідними адвокатськими запитами докази. Також в заяві вказано, що протягом усього періоду воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо вказаної заяви суд зазначає наступне.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 3 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Вказаний висновок сформовано в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись". Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Частиною 1 та 2 статті 233 КЗпП України (в редакції після 19.07.2022) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
До 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Судом враховується, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові з яких вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулась до військової частини із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від військової частини відповіді на подану нею заяву.
Грошове забезпечення позивач отримує щомісяця, тому про порушення свого права позивач мав бути обізнаний на кожне 1 число місяця, що настає за місяцем, у якому повинна була здійснюватись така виплата (з першого до першого числа).
Відповідно до пункту 2 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року (далі - Порядок) до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану
Згідно з пунктом 8 Розділу І Порядку грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується:
щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;
одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Відповідно до пункту 10 Розділу XXXIV Порядку накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Судом враховується, що додаткова винагорода повинна виплачуватись в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату. При цьому, позивачу було достеменно відомо про перебування останнього на стаціонарному лікуванні та відповідну протиправну на його думку бездіяльність відповідача.
Позивач звернувся до суду з даним позовом 14.03.2025, тобто з пропуском встановлено строку звернення до адміністративного суду щодо вимог, які стосуються періоду з 04.09.2024 по 13.10.2024.
Суд також зауважує, що в якості підстави поважності пропуску звернення до суду наводиться та обставина, що позивач за правничим захистом звернувся перший раз цього питання лише 01.01.2025 року. У даному разі, як свідчать матеріали справи позивач з 04.09.2024 перебував на стаціонарному лікуванні та у заяві не наведено жодних доказів про наявність об'єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до адміністративного суду у визначений
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Ані зі змісту позовної заяви, ані зі змісту про усунення недоліків, не встановлено судом, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений кодексом строк.
Позивачем у заяві від 21.03.2025 року не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до адміністративного суду протягом встановленого законом строку та наведені позивачем обставини носять суб'єктивний характер та не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом.
За викладених обставин, суд визнає наведені позивачем у заяві про усунення недоліків від 21.03.2025 підстави пропуску строку звернення до суду щодо вимог, які стосуються періоду з 04.09.2024 по 13.10.2024 неповажними.
Про наявність інших підстав, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом у заяві від 21.03.2025 позивач не повідомляє.
Відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини 6 статті 169 КАС України, про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 169, 248, 256, 294, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду від 21.03.2025 року в частині вимог, які стосуються періоду з 04.09.2024 по 13.10.2024 залишити без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , щодо не нарахування та не виплати з 04.09.2024 по 13.10.2024 року додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» військовослужбовцю; зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 , видати наказ яким перерахувати та виплатити позивачу з 04.09.2024 по 13.10.2024 року додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100000 гривень пропорційною в розрахунку на місяць повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Роман КАРАВАН