25 березня 2025 року м. Київ №320/24411/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження за позовною заявою Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Селянського господарства "КОЛОС" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
Київське обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Селянського (Фермерського) господарства «Колос» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 101623, 37 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у 2022 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме не працевлаштовано 1 особу з інвалідністю. Тому, враховуючи приписи статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», позивач визначив відповідачу суму адміністративно-господарської санкції та пені у загальному розмірі 101623,37 грн. Оскільки суми адміністративно-господарської санкції та пені відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позову та зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що у 2022 році у відповідача працювала 1 особа з інвалідністю ОСОБА_1 , що свідчить про дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідач вказує, що ним було допущено технічну помилку при поданні податкових розрахунків за 4 квартали 2022 року, у зв'язку з чим ним було подано уточнюючі податкові розрахунки з уточненням даних стосовно ОСОБА_1 як особи з інвалідністю, яка працює в СГ "КОЛОС".
Таким чином розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік містить невірні дані.
Позивачем подано відповідь на відзив, у яких зазначено про те, що розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій здійснено в автоматизованому режимі.
Відповідачем надано до суду заперечення, відповідно до яких вказано про формальний підхід позивача при дослідженні дійсних обставин справи, оскільки жодних порушень нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю вчинено з боку відповідача не було.
Від позивача надійшло до суду також клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Розглянувши клопотання позивача, суд зазначає таке.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Водночас, зміст клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з'ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.
Більш того, позивач у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.
Дослідивши клопотання позивача, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання має бути відмовлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач вважає, що відповідачем не виконано вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування 2 осіб, яким встановлена інвалідність.
Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у розмірі 101 623,37 грн, з яких 95 153,17 грн - сума адміністративно-господарської санкції у розмірі та пеня у розмірі 6 470,20 грн, що розрахована станом на 11.07.2023.
З огляду на те, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875).
Згідно частини 3 статті 18 Закону № 875, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено частинами 1-3 статті 19 Закону № 875, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого ч. першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону
У відповідності до статті 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї ч. не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Поряд з цим, з матеріалів справи судом встановлено таке.
15 вересня 2021 року на підставі поданої заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), останню згідно Наказу №24-к від 14.09.2021 року було прийнято на роботу до Селянського (фермерського) господарства «Колос» на посаду підсобного робітника, що підтверджується долученими копіями паспорту та РНОКПП, заяви про прийняття на роботу, наказу про прийняття на роботу та трудової книжки.
З моменту прийняття ОСОБА_1 на роботу, зазначена особа є такою, що продовжувала перебувати у трудових відносинах у 2022 році з відповідачем.
Згідно довідки до Акту МСЕК серії КИО-І №162340 вбачається, що ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи довічно, що підтверджується долученою копією довідки.
На підставі вищевказаної довідки, останній було видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 , що підтверджується долученою його копією.
15.09.2021 року СФГ «Колос» звернулось до ГУ ДПС у Київській області (Згурівський район) (шляхом направлення листа з ЕЦП через особистий кабінет платника) з повідомленням про прийняття працівника - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на роботу згідно Наказу №24-к від 14.09.2021 року, дата початку роботи 15.09.2021 року, що підтверджується долученою копією повідомлення.
Із звітності про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік та 2022 рік (форма №10-IOI (річна) затвердженої Наказом Міністерства соціальної політики України 27 серпня 2020 року № 591 (із змінами) за погодженням з Держстатом) вбачається, що на підприємстві СФГ «Колос» перебуває особа з інвалідністю - « 1», з них жінки - « 1», яка фактично проживає у сільських населених пунктах та селищах міського типу - « 1», віком від 36 до 60 років - «l» (код рядка - 02), що підтверджується долученими копіями звітності.
Зазначена звітність була направлена 19.01.2022 року рекомендованим листом (трекінг 0760102255628) з повідомленням про вручення до Київського обласного відділенням ФСЗІ, який було отримано ними 24.01.2022 року (є відмітка на рекомендованому повідомленні) та 17.01.2023 року рекомендованим листом (трекінг 0760102389160) з повідомленням про вручення до Київського обласного відділення ФСЗІ, який було отримано ними 19.01.2023 року (є відмітка на рекомендованому повідомленні), що підтверджується долученими копіями рекомендованих повідомлень про вручення.
Тобто, суд враховує, що позивачу було відомо про те, що в підприємстві СФГ "Колос" у 2022 році працювала одна особа з інвалідністю.
19 січня 2022 року СФГ «Колос» звернулось до Київського обласного відділення ФСЗІ (рекомендованим листом з описом вкладення) із заявою про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, що підтверджується долученою копією заяви.
Згідно довідки №8090 від 26.01.2022 року вбачається, що СФГ «Колос» (код ЄДРПОУ: 30814876, адреса місцезнаходження: 07632, с. Стара Оржиця, вул. Гагаріна, буд. 11, Броварського району Київської області) зареєстрований Київським обласним відділенням, як роботодавець у відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, що підтверджується долученою копією довідки.
Відповідачем, через електронний кабінет платника було направлено податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 4 квартали 2022 року, до якого, окрім іншого, були додані відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за кожний місяць звітного кварталу: 1 квартал (Додаток 1, 2, 3); 2 квартал (Додаток 1); 3 квартал (Додаток 1, 2, 3); 4 квартал (Додаток 1, 2, 3).
Судом встановлено, що в зазначених додатках при заповненні даних застрахованої особи ОСОБА_1 , в рядку 08 (код категорії 30) помилково замість категорії 2 (працюючі особи з інвалідністю підприємствах, в установах і організаціях) було вказано категорію 1 (наймані працівники на загальних підставах).
Разом з тим, у період з 11 травня по 15 травня 2023 року відповідач подав уточнюючий Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 4 квартали 2022 року, до якого додав уточнені додатки за кожен місяць звітного кварталу: 1 квартал (Додаток 1, 2, 3), 2 квартал (Додаток 1), 3 квартал (Додаток 1, 2, 3), 4 квартал (Додаток (1, 2, 3).
Суд враховує, що з метою виправлення помилки відповідачем в зазначених додатках були уточнені дані стосовно застрахованої особи ОСОБА_1 , в рядку 08 (код категорії 30) вказано категорію 2 (працюючі особи з інвалідністю на підприємствах, в установах і організаціях).
Прийняття уточнюючих Податкових розрахунків контролюючим органом підтверджується долученими до матеріалів справи квитанціями.
З огляду на зазначені обставини, що встановлені під час розгляду справи та підтверджені належними доказами, суд приходить до висновку, що у 2022 році відповідач виконав встановлений для нього норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд враховує правову позицію, викладену у пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (VastbergataxiAktiebolagandVulic v. Sweden №36985/97), де Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень».
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то судові витрати у цій справі покладаються на позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.