КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
17 березня 2025 року м. Київ № 640/17991/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., за участю секретаря судового засідання Прокопенко А.І.,
представника позивача Пироговська І.С..,
представника відповідача Петрушевська О.В.,
представника третьої особи Гефтер П.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи - Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду з позовом до Київської міської ради, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив суд:
- визнати незаконним та скасувати пункт №32 (Деснянський район) таблиці №1 до додатка 5 рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» в редакції рішення Київської міської ради № 2185/2226 від 31.08.2021 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом сторін), призначено засідання для розгляду справи по суті на 09.08.2021.
09.08.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва протокольною ухвалою від 09.08.2021 призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 31.08.2021.
Протокольною ухвалою суду від 31.08.2021 залучено у якості третьої особи до участі у справі фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2021 зупинено провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2021 поновлено провадження в адміністративній справі № 640/17991/21.
13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи № 640/17991/21, які за результатами автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Балаклицькому А.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 (суддя Балаклицький А.І.) відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Згідно із частиною першою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
У силу вимог частини дев'ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Шевченко А.В.
Згідно з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Відповідно до ухвали від 10.12.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження по справі на 30 календарних днів.
Протокольною ухвалою від 25.02.2025 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити. В обґрунтування позову зазначає, що рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» в Таблиці №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 31.08.2021 №2185/2226) визначено перелік паркувальних майданчиків, закріплених за комунальним підприємством «Київтранспарксервіс». Позивач вважає, що вказане рішення в частині Таблиці № 1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради 23.06.2011 №242/5629 є протиправним та таким, що підлягає визнанню нечинним з моменту його прийняття, оскільки ухвалене з порушенням вимог земельного законодавства та положень закону, яким регламентовано порядок відведення земельних ділянок під майданчики для платного паркування, облаштування на них платних автостоянок та встановлення правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу. Позивачем наголошено, що в оскаржуваному рішенні більшість із переліку паркувальних майданчиків розміщуються на земельних ділянках, відведених для інших потреб, у тому числі у приватну власність третім особам. Також, за посиланням позивача, визначені відповідачем в оскаржуваному рішенні паркувальні майданчики не було віднесено до жодної із категорій, визначених Податковим кодексом України (майданчики для платного паркування, спеціально відведенні автостоянки), які, в свою чергу, мають різний режим правового регулювання.
Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства. В обґрунтування відзиву зазначив про відсутність факту порушення Київською міською радою прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача. Щодо дотримання вимог земельного законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем вказано, що пунктом 17.3.2 Правил благоустрою міста Києва визначено особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, відповідно до яких у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів без потреби розроблення проектів відведення цих земельних ділянок.
Від третьої особи КП «Київтранспарксервіс» до суду надійшли письмові пояснення, відповідно до яких представник вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо обставин, викладених у позовній заяві. Окрім того, представником третьої особи наголошено на відсутності порушеного права позивача, що є підставою для прийняття рішення про відмову у задоволенні позову.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Київською міською радою 31.08.2021 прийнято рішення №2185/2226 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (далі - Рішення №2185/2226).
Пунктом 1 Рішення №2185/2226 Таблицю №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м.Києві» (в редакції рішення Київської міської ради від 24 грудня 2020 року №22/22) викладено в новій редакції.
Так, у Таблиці №1 до додатка 5 до Рішення №2185/2226 визначено перелік паркувальних майданчиків, закріплених за КП «Київтранспарксервіс», з яких справлятиметься збір за місця паркування транспортних засобів.
В подальшому, до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №424/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» внесено зміни рішенням Київської міської ради №2185/2226 від 31.08.2021.
Позивач вважаючи, що вказане рішення Київської міської ради в частині пункту 32 таблиці №1 до додатка 5 порушує його права, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходив із такого.
Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Наведене свідчить про те, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №504/4148/16-а, від 12.06.2020 у справі №804/3214/18, від 07.10.2022 у справі №640/28857/20.
Суд звертає увагу, що відповідне порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Передумовою для захисту адміністративним судом прав особи є встановлення факту порушення прав такої особи, а адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем оскаржується рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» в частині Таблиці №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради 23.06.2011 №242/5629 ( в редакції рішення Київської міської ради №2185/2226 від 31.08.2021), яке у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, є нормативно-правовим актом.
Так, для оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлено статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом частини першої вказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України, такий порядок поширюється на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Суд зазначає, що об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.
Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову.
При цьому, захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.
Отже, під час розгляду справи суд повинен установити, чи має місце порушення прав позивача, оскільки без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі №640/26683/21.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Щодо права на звернення до суду з даним позивом позивач послався на те, що він є суб'єктом правовідносин, у яких оскаржуване рішення буде застосовано.
Так, позивач зазначає, що відповідно до інвестиційного договору від 13.05.1999 року №24-6 він є інвестором та власником квартири у гуртожитку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Також, позивач зазначає, що спірна земельна ділянка, паркувальний майданчик під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » розташована на частині земельної ділянки згідно з базою міського земельного кадастру від 28.08.2024 з кодом земельної ділянки (62:023:0006). Вказане підтверджується листом Департаменту транспортної інфраструктури №053-451 від 16.01.2025.
На думку позивача, вказане дає підстави дійти висновку, що паркувальний майданчик під назвою АДРЕСА_2 розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:023:0006, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 за цільовим призначенням: житлових, житлово-будівельних, гаражних і дачно-будівельних кооперативів
Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку форма власності земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер 8000000000:62:023:0006, - комунальна.
Проте, згідно з рішенням Київської міської ради від 02.03.2017 № 1187/2191 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 03.03.2005 № 62-6-00205, укладеного між Київською міською радою та Київською міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги для реконструкції гуртожитків під житлові будинки, їх подальших обслуговування та експлуатації на вул. Братиславській, 7-7-а у Деснянському районі м. Києва» розірвано договір оренди земельної ділянки.
Як вже зазначалося вище, депутатами Київської міської ради рішенням від 29.11.2018 № 222/6273 «Про внесення змін до таблиці № 1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» закріплено паркувальний майданчик та присвоєно назву: АДРЕСА_2 .
Як вбачається із матеріалів справи позивач не є власником чи користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Додатки, що додані до позову стосуються земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та буд. АДРЕСА_4 .
Твердження позивача про віднесення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 до прибудинкової території будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 є необґрунтованим та не підтверджується належними доказами.
Отже, позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами, яким чином порушуються його права, свободи та інтереси внаслідок закріплення пункту № 32 (Деснянський р-н) у Таблиці 1 Додатка 5 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві».
Крім того, у судовому засіданні 29.01.2025 судом було також встановлено відсутність прямих юридичних наслідків для позивача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.
Жодних доказів, які б свідчили про порушення прав, свобод та інтересів позивача, матеріали справи не містять.
Відтак, на думку суду, вказані обставини підтверджують, що безпосередньо позивач не зазнав жодного втручання в свої права, внаслідок прийняття спірного рішення, оскільки воно не спричинило негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.
Суд звертає увагу, що з'ясування питання порушених прав, свобод чи інтересів позивача передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення, яке оскаржується.
У свою чергу, відсутність порушених прав та інтересів є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, адже завданням адміністративного судочинства є саме ефективний захист та відновлення порушених та оспорюваних прав та інтересів особи, чого не можливо досягти без підтвердження (доведення) реальних фактів порушення прав, свобод чи інтересів позивача.
Вказана позиція суду повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.06.2023 по справі № 1840/3226/18.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для наведення мотивів щодо надання оцінки правомірності (законності) оскаржуваного рішення вимогам законодавства з огляду на їх передчасність, оскільки, як було вказано вище, відсутність порушеного права позивача у даній справі є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23.01.2023 у справі 580/1526/20.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» в частині Таблиці №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради 23.06.2011 №242/5629 5629 ( в редакції рішення Київської міської ради №2185/2226 від 31.08.2021).
Відповідно до частин першої, другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У силу статі 76 Кодексу адміністративного судочинства України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Згідно з частиною п'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 26 березня 2025 р.