ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" березня 2025 р. справа № 300/373/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Хомич Іван Олександрович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє представник Хомич Іван Олександрович (далі - представник позивача), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.12.2024 № 092850027301 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003, не зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1986 по 18.07.1991 відповідно до диплому НОМЕР_1 від 28.06.1991, періоди роботи згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_2 з 01.10.1986 по 31.10.1986, з 01.09.1987 по 31.12.1987, з 01.04.1988 по 04.05.1988, з 05.05.1988 по 27.06.1988, з 11.09.1989 по 31.05.1990, з 21.08.1991 по 31.12.1991, 01.01.1992 по 29.03.1994, з 01.04.1994 по 21.10.1994 та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 19.11.1998 по 17.05.1999 згідно з архівною довідкою від 26.11.2024 № 2608-15.5.1/25-24;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003, починаючи з 24.11.2024, зарахувавши до страхового стажу період навчання відповідно до диплому НОМЕР_1 від 28.06.1991 з 01.09.1986 по 18.07.1991, періоди роботи згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_2 з 01.10.1986 по 31.10.1986, з 01.09.1987 по 31.12.1987, з 01.04.1988 по 04.05.1988, з 05.05.1988 по 27.06.1988, з 11.09.1989 по 31.05.1990, з 21.08.1991 по 31.12.1991, 01.01.1992 по 29.03.1994, з 01.04.1994 по 21.10.1994 та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 19.11.1998 по 17.05.1999 згідно з архівною довідкою від 26.11.2024 № 2608-15.5.1/25-24.
Адміністративний позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 27.11.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.12.2024 №092850027301 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1986 по 18.07.1991, оскільки в цей період є записи в трудовій книжці, період роботи в росії 01.10.1986 по 31.10.1986, з 01.09.1987 по 31.12.1987, з 01.04.1988 по 04.05.1988, з 05.05.1988 по 27.06.1988, з 11.09.1989 по 31.05.1990, з 21.08.1991 по 31.12.1991, оскільки відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього СРСР зараховується до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам які проживають в Україні, за умови нездійсненню іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначенні періоди. Також до страхового стажу не враховані періоди роботи на території російської федерації 01.01.1992 по 29.03.1994, з 01.04.1994 по 21.10.1994 у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 участі росії в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та періоди з 19.11.1998 по 17.05.1999 перебування на обліку в центрі зайнятості, оскільки не зазначено який вид матеріальної допомоги по безробіттю заявник отримував. Представник позивача вважає рішення відповідача-2 протиправним, адже таке прийняте всупереч положенням чинного законодавства. Представник стверджує, що період навчання особи вноситься у трудову книжку при навчанні на денних відділеннях та, як наслідок, період навчання за денною (очною) формою навчання у ВНЗ зараховується до страхового стажу особи. При цьому записи в трудовій книжці позивача про навчання та роботу відповідають вимогам заповнення трудової книжки, передбаченим Інструкцією №162 від 20.06.1974 «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях».
Крім того, на думку представника позивача припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023. Вважає, що за наявності чинних у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Звернено увагу, що періоди отримання допомоги по безробіттю підтверджуються до 01.01.2010 на підставі записів у трудовій книжці або відомостей про трудову діяльність із реєстру застрахованих осіб. Водночас, у трудовій книжці позивача наявний запис про виплату позивачу допомоги по безробіттю, а тому такий період підлягаю зарахуванню до страхового стажу позивача. Відтак, представник позивача просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
30.01.2025 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця заперечила щодо задоволення позовних вимог. Представниця відповідача-2 зазначила, що 27.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву позивача розглядало ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, яким прийнято рішення від 02.12.2024 №092850027301 про відмову у призначенні пенсії. Вказала, що до страхового стажу позивача не враховано періоди навчання, оскільки в цей період в трудовій книжці міститься запис про роботу, а для зарахування періоду навчання позивачу необхідно надати уточнюючу довідку про період навчання на денній формі навчання. Також вважає відсутніми підстави для врахування періоду роботи на території рф, адже Угода про гарантії громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила свою дію для України 19.06.2023 на підставі постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення». Звернено увагу, що відповідно до п. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» отримання матеріальної допомоги до страхового стажу не зараховується.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 04.02.2025 надійшов відзив на позовну заяву. Представниця відповідача-1 зазначає, що на час звернення із заявою про призначення пенсії 27.11.2024 Угода про гарантії громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 щодо позивача не діяла. При цьому право не може існувати на майбутнє, а права особи не накопичуються протягом дії закону, який в подальшому втратив чинність. Тому на осіб, які працювали в рф після 01.01.1992 не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні/перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території. Крім того вказує, що якщо особа працювала і навчалась одночасно, то до страхового стажу зараховується період роботи. Подвійне зарахування законом не передбачено. Навчання за заочною чи вечірньою формами до стажу роботи не зараховується. Також зауважила, що у разі допущення протиправних дій та прийняття незаконного рішення, обов'язок виправлення помилки має бути покладений на суб'єкта владних повноважень, який допустив протиправні дії, а не на суб'єкта, який таких дій не допускав.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 27.11.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 02.12.2024 №092850027301 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1986 по 18.07.1991, оскільки в цей період є записи в трудовій книжці, період роботи в росії 01.10.1986 по 31.10.1986, з 01.09.1987 по 31.12.1987, з 01.04.1988 по 04.05.1988, з 05.05.1988 по 27.06.1988, з 11.09.1989 по 31.05.1990, з 21.08.1991 по 31.12.1991, оскільки відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього СРСР зараховується до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Також до страхового стажу не враховані періоди роботи на території російської федерації 01.01.1992 по 29.03.1994, з 01.04.1994 по 21.10.1994, у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 участі росії в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та періоди з 19.11.1998 по 17.05.1999 перебування на обліку в центрі зайнятості, оскільки не зазначено, який вид матеріальної допомоги по безробіттю заявник отримував.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що право на призначення пенсії за віком у період з 01.01.2024 по 31.12.2024 мають особи після досягнення 60 років та за наявності страхового стажу 31 рік.
Зі змісту наведеного слідує, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку; 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.
Відтак, для призначення позивачу пенсії за віком необхідна наявність двох обов'язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж не менше 31 року.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 4 вказаної статті Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У свою чергу, відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі за текстом - Порядок № 637).
Згідно з п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
В пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 18.07.1980 містяться наступні записи:
- №13 від 01.10.1986 про прийняття на роботу на посаду слюсаря-сантехніка зі шкідливими умовами праці 2 розряду гуртожитку № 2 та запис №14 від 31.10.1986 про звільнення з роботи ;
- №15 від 01.09.1977 про прийняття на посаду робочого 2 розряду групи дрібного поточного ремонту в Ленінградський гірничий інститут та запис №16 від 31.12.1987 про звільнення;
- №17 від 01.04.1988 про прийняття на посаду лаборанта Ленінградського гірничого інституту та запис №18 від 04.05.1988 про звільнення;
- №19-20 про період роботи позивача з 05.05.1988 по 27.06.1988 на посаді різноробочого 2 розряду ремонтнобудівельної групи Ленінградського гірничого інституту;
- № 23-24 про період роботи позивача з 11.09.1989 по 31.05.1990 на посаді коменданта гуртожитка № 4 Ленінградського гірничого інституту;
- №27 від 21.08.1991 про прийняття на посаду інженером з організації нормування праці 2 категорії у виробництво кормових знефіторених фосфатів, записи №28-31 про переведення на різні посади та запис №32 від 29.03.1994 про звільнення за власним бажанням;
- записи №33-34 про період роботи позивача з 01.04.1994 по 21.10.1994 на посаді монтажника в УМР (а.с.18-26).
Відтак, судом з'ясовано, що спірні періоди трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, що не заперечується відповідачами, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів стало припинення участі рф з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та відсутність інформації про виплату пенсії іншою державою за такі періоди, з цього приводу суд зазначає про таке.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (надалі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно з частиною 2 статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федераціїї про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.
На час роботи позивача в російській федерації Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.
Окрім цього, згідно із приписами пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
Крім того, Законом України від 25.04.2024 за №3674-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, Закон №1058-IV доповнено статтею 24-1 "Періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу".
За змістом частини 2 статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Разом з тим, станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії та рішення у цій адміністративній справі, Кабінетом Міністрів України не визначено порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.
Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача.
Зважаючи на встановлені обставини та наведені вище норми закону, суд дійшов висновку, що періоди роботи 01.10.1986 по 31.10.1986, з 01.09.1987 по 31.12.1987, з 01.04.1988 по 04.05.1988, з 05.05.1988 по 27.06.1988, з 11.09.1989 по 31.05.1990, з 21.08.1991 по 31.12.1991, 01.01.1992 по 29.03.1994, з 01.04.1994 по 21.10.1994 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо позовних вимог зарахувати до страхового періоди навчання згідно з дипломом НОМЕР_1 від 28.06.1991 з 01.09.1986 по 18.07.1991, суд зазначає про таке.
Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання (абзац перший пункту 8 Порядку № 637).
Під час навчання позивача діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, пункт 2.15 якої передбачав, що студентам, учням, аспірантам та клінічним ординаторам, які мають трудові книжки, навчальний заклад (науковий заклад) вносить записи про час навчання у денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, у партійних школах та школах просування. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукового закладу) про зарахування на навчання та відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів клінічних ординаторів.
Підпунктом "в" пункту 2.17 Інструкції від 20.06.1974 №162 передбачено, що у трудові книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів наступні записи: про час навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах (включаючи і час роботи у студентських загонах, на виробничій практиці та при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики), партійних школах, школах профруху та про час перебування в аспірантурі клінічної ординатури, крім випадків , зазначених у п. 2.15 цієї Інструкції.
Отже, запис у трудову книжку в період навчання вносився лише студентам, які навчались за денною формою навчання. При цьому, вказаною інструкцією не було передбачено внесення записів до трудових книжок за умови навчання на вечірній (заочній формі).
Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 наявні записи №12 (запис №25 дублюється) про зарахування на І курс до Ленінградського гірничого інституту на підставі наказу №296 від 09.07.1986 та запис №26 від 31.07.1991 про закінчення інституту, запис внесено на підставі наказу №210 від 19.06.1991 (а.с.20, 22).
Суд зазначає, що записи про період навчання з 01.09.1986 по 18.07.1991 відповідають вимогам заповнення трудової книжки, передбаченим Інструкцією №162, оскільки містять чіткі дати зарахування і відрахування з навчання, а також номери наказів та їх дати та відбиток печатки Ленінградського гірничого інституту.
Також у матеріалах справи наявна копія диплому серії НОМЕР_3 від 28.06.1991, яким підтверджено, що ОСОБА_1 у 1986 році вступив в «Ленинградський орденов Ленина Октябрьской Революции и Трудового Красного Знамени горный институт им. Г.В. Плеханова» та у 1991 році завершив навчання за спеціальністю «економіка та організація гірничої промисловості» та рішенням Державної екзаменаційної комісії від 18.06.1991 йому присвоєно кваліфікацію «гірничого інженера-економіста» (а.с.32).
Разом з тим, період його навчання (з 01.09.1986 по 18.07.1991) перетинається з періодами роботи з 01.10.1986 по 31.10.1986, з 01.09.1987 по 31.12.1987, з 01.04.1988 по 04.05.1988, з 05.05.1988 по 27.06.1988, з 11.09.1989 по 31.05.1990, з 21.08.1991 по 31.12.1991, що підтверджується записами №13-32 трудової книжки позивача від 18.07.1980 (а.с.18-23).
Відповідно до абзацу 9 частини 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як вбачається зі спірного рішення, періоди роботи з 01.10.1986 по 31.10.1986, з 01.09.1987 по 31.12.1987, з 01.04.1988 по 04.05.1988, з 05.05.1988 по 27.06.1988, з 11.09.1989 по 31.05.1990, з 21.08.1991 по 31.12.1991 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не враховано. Однак, як встановлено судом вище, такі періоди роботи підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Отже, періоди навчання ОСОБА_1 , які не перетинаються із періодами його трудової діяльності, а саме з 01.09.1986 по 30.09.1986, з 01.11.1986 по 31.08.1987, з 01.01.1988 по 31.03.1988, з 28.06.1988 по20.09.1989, з 26.07.1989 по 10.09.1989, з 01.06.1990 по 18.07.1991 протиправно не зараховані відповідачем-2 до загального страхового стажу позивача
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що періоди навчання з 01.09.1986 по 18.07.1991 підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 в одинарному розмірі, з урахуванням перетину періодів роботи.
Щодо зарахування періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 19.11.1998 по 17.05.1999, суд враховує, що Законом України від 25.03.2005 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» № 2505-IV (далі -Закон № 2505-IV) частину 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"доповнено абзацом такого змісту:
«Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу».
Зазначеним законом також виключено абзац 5 частини 1 статті 7 та статтю 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", тобто всі норми про матеріальну допомогу по безробіттю.
Разом з тим, частина 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, оскільки позивач одержував матеріальну допомогу по безробіттю з з 19.11.1998 по 17.05.1999, а Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" набрав чинності 01.01.2004, тому потрібно звернутися до законодавства, що діяло раніше.
Відповідно до пункту 1 статті 31 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги) безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно з підпунктом «з» пункту 1 статті 30 Закону України «Про зайнятість населення» виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.
Приписами пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.
Так, пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-III (далі - Закон №1533-III), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).
Статтею 21 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.
Період, протягом якого застрахована особа була звільнена відповідно до цього Закону від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу.
До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності цим Законом.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ, до стажу роботи, що дає право на пенсію зараховується, зокрема, періоди одержання допомоги по безробіттю.
Згідно з записами №37-38 трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , з 19.11.1998 по 17.05.1999 позивач отримував матеріальну допомогу по безробіттю згідно зі ст. 31 п. 1 Закону України «Про зайнятість населення» (а.с.24 на звороті).
Крім того, в матеріалах справи наявна довідка № 2608-15.5.1/25-24 від 26.11.2024, яка видана Долинським управлінням Калуської філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості, що за змістом відповідає записам 37-38 трудової книжки позивача (а.с.33).
За наведеного, суд дійшов висновку, що період отримання матеріальної допомоги по безробіттю у період з 19.11.1998 по 17.05.1999 також підлягає зарахуванню до загального страхового стажу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.12.2024 №092850027301 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України» «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 27.11.2024 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України)
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 581,38 грн (60%), понесення яких підтверджується квитанцією від 17.01.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.12.2024 № 092850027301 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) періоди навчання з 01.09.1986 по 30.09.1986, з 01.11.1986 по 31.08.1987, з 01.01.1988 по 31.03.1988, з 28.06.1988 по 20.09.1989, з 26.07.1989 по 10.09.1989, з 01.06.1990 по 18.07.1991, періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 з 01.10.1986 по 31.10.1986, з 01.09.1987 по 31.12.1987, з 01.04.1988 по 04.05.1988, з 05.05.1988 по 27.06.1988, з 11.09.1989 по 31.05.1990, з 21.08.1991 по 31.12.1991, 01.01.1992 по 29.03.1994, з 01.04.1994 по 21.10.1994 та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 19.11.1998 по 17.05.1999 згідно з архівною довідкою від 26.11.2024 № 2608-15.5.1/25-24 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 27.11.2024 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 581,38 грн (п'ятсот вісімдесят одна гривня тридцять вісім копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Гомельчук С.В.