26 березня 2025 року Справа № 280/769/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Сідельникової Олени Леонідівни (вул. Троїцька, буд. 27, м. Запоріжжя, 69063), до Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 168, м. Запоріжжя, 69035) та Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
31.01.2025 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника - адвоката Сідельникової Олени Леонідівни, до Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області (далі - відповідач 1) та Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 31.10.2024 року по 31.01.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з в розмірі 2102 гривні та зобов'язати відповідача 1 провести нарахування та виплату позивачу недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди з 31.10.2024 року по день 31.01.2025, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 та 1 січня 2025 року - 3028 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
зобов'язати відповідача 2 забезпечити відповідача 1 в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу з 31.10.2024 по день 31.01.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 та 01.01.2025 в розмірі 3028 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що протягом періоду з 31.10.2024 по 31.01.2025 отримував суддівську винагороду у меншому розмірі ніж передбачено чинним законодавством України. Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів». Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою від 04.02.2025 у справі відкрите загальне позовне провадження, підготовче засідання призначене на 27.02.2025, визначено учасникам справи строк для подання до суду заяв по суті справи.
Копію ухвали від 04.02.2025 про відкриття провадження у справі та повістки про виклик до суду у підготовче засідання на 27.02.2025 було доставлено до електронного кабінету учасників справи в системі «Електронний суд», зокрема і відповідача 2, 05.02.2025.
20.02.2025 від відповідача 1 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач 1 проти задоволення позовних вимог заперечує. В обґрунтування відзиву зазначив, що норма частини третьої статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадовою окладу судді місцевого суду, але не встановлює конкретного розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Необхідно враховувати положення інших нормативно-правових актів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадової окладу судді. Такі норми доповнюють частину третю статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» і становлять єдину спеціальну норму, якою визначається розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної норми є відповідні положення Законів України про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки, статтями 7 яких установлено у 2024 та 2025 роках прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі, крім іншого, для працездатних осіб, який застосовується для визначення базовою розміру посадового окладу судді - 2102 гривні. Відповідач 1 зазначає, що Закони України про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки не змінюють складові для визначення базового розміру посадового окладу судді, а лише запроваджують розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді. Доводи про те, що суддівська винагорода не виплачена відповідно до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є помилковими, оскільки ця норма визначає лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, тоді як конкретний розмір прожиткового мінімуму визначається нормами закону про Державний бюджет України на відповідний рік. За таких обставин, визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який в свою чергу буде другим множником у формулі розрахунку суддівської винагороди, є виключним повноваженням Верховної Ради України. Дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди із застосуванням на підставі статті 7 Закону про Державний бюджет України на відповідний рік розрахункової величини “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» в 2024-2025 роки у розмірі 2102,00 грн відповідають положенням законодавчого регулювання. Дії відповідача 1 щодо застосування прожиткового мінімуму - 2102,00 грн ґрунтуються на законі та є правомірними, а тому не порушують прав позивача. Позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач 1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
26.02.2025 від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
Станом на 27.02.2025 визначений ухвалою від 04.02.2025 строк для подання відповідачем 2 відзиву на позов сплив, проте до суду від відповідача 2 відзив не надійшов.
У підготовче засідання 27.02.2025 представники позивача та відповідача 2 не прибули.
Протокольною ухвалою від 27.02.2025 було закрите підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 18.03.2025.
У зв'язку з перебуванням судді у частині щорічної оплачуваної відпустки в період з 17.03.2025 по 23.03.2025 судове засідання 18.03.2025 не відбулось, сторони були викликані повістками в судове засідання, призначене на 25.03.2025.
14.03.2025 від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, на задоволенні позову наполягає.
17.03.2025 від відповідача 1 до суду надійшло клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.
У судове засідання 25.03.2025 всі учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання не прибули.
Враховуючи приписи ч. 9 ст. 205 КАС України, суд розглянув справу в порядку письмового провадження.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
Указом Президента України від 27.03.2013 №352/2013 позивача призначено на посаді судді Енергодарського міського суду строком на п'ять років.
Указом Президента України від 17.06.2014 №534/2014 позивача переведено в межах п'ятирічного строку на роботу на посаді судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.
В 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роках відповідач нараховував позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Позивач неодноразово звертався до суду з позовами до відповідачів щодо неправомірного застосування для визначення базового розміру посадового окладу судді прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн.
Судовими рішеннями у справах № 280/8670/23, № 280/964/24, № 280/3823/24, № 280/6861/24 та № 280/10093/24 визнані протиправними оскаржувані дії відповідача 1, проте ним продовжують вчинятися аналогічні дії.
Вважаючи, такі дії відповідача 1 протиправними позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно п. 1 ч. 3, ч.ч. 4, 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
За приписами ст. 136 Закону № 1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України “Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас, статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня;
осіб, які втратили працездатність, який застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення, в тому числі за рішеннями суду, - 1600 гривень.
Суд зазначає, що статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн (станом на 01.01.2024) був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого визначено в сумі 2102,00 грн, в той час, коли а ні до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а ні до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму відповідні зміни не вносилися.
Разом з цим, Закони про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Однак, Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.
Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Суд також враховує, що Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 року у справі № 240/3795/22, від 13.09.2023 року у справі № 240/44080/21, від 21.09.2023 року у справі № 380/25627/21.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.
Зокрема, у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21 Верховний Суд сформулював такі правові висновки у спірних правовідносинах:
- Законом України “Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України “Про судоустрій і статус суддів»;
- зміна Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.
Суд наголошує, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Ураховуючи вищевикладене, суд зазначає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України “Про судоустрій і статус суддів» не передбачено, є неправомірним.
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 2 серпня 2023 року у справі №560/5597/22/, від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22 та інших.
Підсумовуючи викладене, відповідач 1 зобов'язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.11.2024 по 31.01.2025 діяти відповідно до Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України про Державний бюджет на 2024 та 2025 роки у значенні 3028,00 грн, а не 2102 грн, але протиправно цього не робив.
Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 148 Закону № 1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду.
Статтею 149 Закону № 1402-VІІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Дніпропетровський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
У постановах Верховного Суду у справах №400/2031/21 та №360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред'явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VІІІ у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.
У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а наведено такі правові висновки: “… у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … . Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов'язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону».
Відповідач 1 здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які відповідач 2 затвердив у його кошторисі на 2024-2025 роки.
Докази, що у спірних правовідносинах Державна судова адміністрація України виконала свої повноваження для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною у 2024 та 2025 роках - 3028,00 грн, відсутні.
Не є спірним, що відповідачем 2 не забезпечено фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди в 2024-2025 роках у повному обсязі.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб'єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.
Отже, Державна судова адміністрація України, яка здійснює фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у межах повноважень, установлених законом, має здійснити фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01.11.2024 по 31.01.2025 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024-2025 роках - 3028,00 грн.
Суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Разом з тим, в частині позовних вимог за 31.10.2024 суд зазначає, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі №280/10093/24: визнані протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, починаючи з 24.07.2024 по 31.10.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з в розмірі 2 102 гривні; зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди з 24.07.2024 по 31.10.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3 028 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті; зобов'язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з 24.07.2024 по 31.10.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 в розмірі 3 028,00 грн.
Отже, правомірності дій відповідача 1 станом на 31.10.2024 вже надана оцінка в рішенні суду по справі №280/10093/24, а тому в цій частині відсутні правові підстави для повторного постановлення судового рішення щодо дати - 31.10.2024, тому в цій частині ухвалою від 26.03.2025 позов був залишений без розгляду, а щодо іншого періоду (01.11.2024-31.01.2025) розгляд справи продовждено.
З урахуванням вказаного, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивачки необхідно позовні вимоги задовольнити в частині розглянутих позовних вимог.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2023 року у справі №120/19262/21-а.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір», судові витрати з сплати судового збору відсутні.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Сідельникової Олени Леонідівни (вул. Троїцька, буд. 27, м. Запоріжжя, 69063), до Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 168, м. Запоріжжя, 69035) та Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, починаючи з 01.11.2024 по 31.01.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з в розмірі 2 102 гривні.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди з 01.11.2024 по 31.01.2025, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року та 1 січня 2025 року - 3 028 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з 01.11.2024 по 31.01.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 та 01.01.2025 в розмірі 3 028,00 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.03.2025.
Суддя Р.В. Кисіль