Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 березня 2025 року Справа№200/8902/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні справу за позовом адвоката Гарбузюк Ольги Вячеславівни в інтересах ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
20.12.2024 до Донецького окружного адміністративного суду, через систему “Електронний суд», надійшла позовна заява адвоката Гарбузюк Ольги Вячеславівни в інтересах ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 (далі - Відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Відповідач 2) в якій просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 22 вересня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 22 вересня 2020 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні основної відпустки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби за період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні основної відпустки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби за період з 30 січня 2020 року по 22 вересня 2020 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним)званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), фактично понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у період 2018 - 2020 років проходив військову службу у НОМЕР_3 окремій бригаді територіальної оборони ІНФОРМАЦІЯ_2 , військова частина НОМЕР_1 , що перебуває на повному фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому відповідач неправильно обчислював розміри його посадового окладу та окладу за військове звання, а саме застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року та є вищим. Такі дії призвели до виплати грошового забезпечення та інших додаткових виплат, в меншому розмірі, чим порушено право позивача на належне грошове забезпечення.
Відповідач-1 позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказав, що військова частина НОМЕР_1 на момент спірного періоду знаходилась на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже не здійснювала розрахунки, нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу.
Відповідач -2 позов не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що у спірний період позивачу розрахунок складових грошового забезпечення проводився з показників прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного чинним законодавством. Відповідач вважає помилковою позицію позивача щодо незастосування при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, оскільки зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не є нормами права та не узгоджуються з п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, в задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.
Відповідач - 2 також вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом. Також відповідач заперечив щодо розміру витрат на правничу допомогу.
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 25.12.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), вирішено залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 , витребувати у відповідача докази у справі.
Ухвалою суду від 25.02.2025 вирішено залучити до участі у справі другим відповідачем - ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінити статус учасника справи ІНФОРМАЦІЯ_1 з третьої особи на другого відповідача, витребувати у ІНФОРМАЦІЯ_1 докази у справі.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого 12.04.2017 Лівобережним РВ у м. Маріуполі ГУДМО України в Донецькій області.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_5 від 07.12.2017.
ОСОБА_1 у період 2018 - 2020 років проходив військову службу у НОМЕР_3 окремій бригаді територіальної оборони ІНФОРМАЦІЯ_2 , військова частина НОМЕР_1 , що перебувала на повному фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не є спірним між сторонами.
22.09.2020 позивача виключено зі списків особового складу НОМЕР_3 окремої бригади територіальної оборони, військова частина НОМЕР_1 , та всіх видів забезпечення з 22.09.2020, що не спростовується відповідачами.
У період проходження позивачем служби відповідач здійснював обчислення та нарахування грошового забезпечення позивачу, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, що становить - 1 762 грн.
Так, на звернення адвоката позивача, ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 27.11.2024 №09/02/1232 надав інформацію про те, що грошове забезпечення, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та всі інші додаткові одноразові види грошового забезпечення Позивача за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , починаючи з 01.01.2020 по дату виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 , нараховувалися та виплачувалися з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762 грн.
Згідно з архівними відомостями про розмір грошового забезпечення позивача, посадовий оклад складав: з лютого 2020 по серпень 2020 року - 6480,00 грн на місяць, у вересні 2020 року - 11232,00 грн.
Також, згідно з архівними відомостями, ОСОБА_1 у вересні 2020 року (при звільненні) нараховувалися та виплачувалися, зокрема: грошова допомога для оздоровлення, компенсація додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні.
Відомості про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні основної відпустки відсутні.
Позивач зазначає, що грошове забезпечення за період його служби було неправильно розраховане відповідачем, оскільки для обчислення грошового забезпечення в період з 30.01.2020 по 31.12.2020 за основу повинен бути взятий прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020, що становить 2027 грн. Отже, як наслідок, неправильно розраховані виплати при звільненні.
Позивач не погоджується з порядком нарахування та виплатою йому грошового забезпечення у спірний період, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною 2 та частиною 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток №1); схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток №14).
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
При цьому, Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Разом з цим, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Отже, за змістом Постанови № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Суд зазначає, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови №103, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
При цьому Закон України від 05.10.2000 №2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст.6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п.1) та порядок встановлення державних стандартів (п.3).
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Водночас, п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 не містять.
Тобто, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України від 14.11.2019 №294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 по справі №913/204/18, від 10.03.2020 по справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).
З огляду на передбачені в частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, Закону №1082-IX, Закону № 1928-ІХ та Закону № 2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Таким чином, з 29.01.2020 у, з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, з 29.01.2020 знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Суд зазначає, що Постанова № 704 року є підзаконним нормативно-правовим актом. Юридична сила закону як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Тобто, вказаний пункт 4 Постанови №704 в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50% мінімальної заробітної плати, суперечить нормам розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII та не підлягає застосуванню.
При цьому, колегія суддів у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21 у подібних правовідносинах звернула увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 року справі №440/6017/21 (адміністративне провадження № К/9901/43174/21).
З наведеного вбачається, що у період проходження ОСОБА_1 військової служби, починаючи з 29.01.2020 (з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18), відповідач зобов'язаний був обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що у період проходження ОСОБА_1 військової служби з 29.01.2020 по 22.09.2020 грошове забезпечення позивача мало обчислюватися згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 29.01.2020, а саме: у період з 29.01.2020 по 22.09.2020 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020.
Стосовно вимог позивача щодо перерахунку виплачених за спірний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд зазначає наступне.
Пунктом 2 Постанови 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Також Постановою № 704 встановлено для військовослужбовців виплату надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових видів грошового забезпечення та разових виплат, розрахунковою величиною яких є посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Отже, перерахунку також підлягають грошова допомога для оздоровлення, виплачена позивачу за період з 29.01.2020 по 22.09.2020.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів виплати позивачеві у спірний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Стосовно грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, додаткової відпустки учасника бойових дій.
Відповідно до п. 1 ст. 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з п. 8 ст. 101 вказаного Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Статтею 4 Закону України “Про відпустки» передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством (п. 1 ст. 4 Закону).
Відповідно до ст. 16-2 вказаного Закону, зокрема, учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, що передбачена ст. 162 Закону України “Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Оскільки позивача звільнено з військової служби 22.09.2020, виплачена компенсація за невикористані дні відпустки та одноразова грошова допомога при звільненні, підлягають перерахунку.
Отже, суд зауважує, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення.
При цьому, оскільки матеріалами справи не підтверджується виплата позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовляє.
Також. позовні вимоги заявлені до Військова частина НОМЕР_1 задоволенню не підлягають, оскільки вказаним органом не здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення позивачеві.
Стосовно обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, на підставі частини другої статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне частково задовольнити позов шляхом:
- визнання противоправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 22.09.2020, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, а саме Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік»,
на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 22.09.2020 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премії та одноразові додаткові види грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а тому заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Стосовно строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Оскільки позовні вимоги стосуються виплати грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 22 вересня 2020 року, строк звернення до суду не застосовується.
Стосовно розподілу судових витрат.
Так, відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями частини 2 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст.134 КАС України).
Частинами 4, 5, 6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 4, 13, 14, 15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Так, між адвокатом Гарбузюк О.В. та ОСОБА_2 05.11.2024 укладено договір про надання правової допомоги №39/24, згідно з яким гонорар складається з суми вартості наданої правової допомоги, розмір якої узгоджується Сторонами та зазначені в Додатку №1.
Згідно з Додатком №1 до цього Договору гонорар складається з завдатку та гонорару успіху. Завдаток складає 5000 грн.
Актом наданих послуг від 03.12.2024 засвідчено надання адвокатських послуг за Договором №39/24 від 05.11.2024 щодо правової допомоги, а саме: направлення адвокатських запитів та заяв - 2000 грн, складання та подання позовної заяви - 3000 грн. Вартість наданих послуг складає 5000 грн.
Довідкою про отримання коштів (гонорару) готівкою від 03.12.2024 підтверджується оплата послуг адвоката у розмірі 5000 грн.
Наявності у представника позивача статусу адвоката підтверджується копією посвідчення адвоката України та копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, що спростовує твердження відповідача-2.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі “East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав
людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі “Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових
витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката
погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Оцінивши умови договору про надання правової допомоги, враховуючи предмет спору, обсяг адвокатських послуг, сталу практику в цій категорії справ, а також часткове задоволення позовних вимог, суд зазначає про наявність підстав для зменшення суми витрат, що підлягають відшкодуванню позивачу до 2500 грн, що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Керуючись ст.ст. 262, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги адвоката Гарбузюк Ольги Вячеславівни в інтересах ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати противоправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 22.09.2020, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, а саме Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік»,
на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 29.01.2020 по 22.09.2020 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премії та одноразові додаткові види грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати послуг адвоката у розмірі 2500 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв