26 березня 2025 рокуСправа №160/34606/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи №160/34606/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
30.12.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Центр пробації" (далі - відповідач), у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з Державної установи «Центр пробації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 15.10.2022 по 15.04.2023 у сумі 97612,20 грн;
- визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» щодо відмови ОСОБА_1 в здійсненні нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь час затримки виплати, а саме з 24.03.2022 по день фактичної виплати 23.10.2024, відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159;
- зобов'язати Державну установу «Центр пробації» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового ї начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь час затримки виплати, а саме з 24.03.2022 по день фактичної виплати 23.10.2024, відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 у справі №160/7027/22 (яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.06.2023 та постановою Верховного Суду від 17.10.2024) зобов'язано Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити додаткову винагороду ОСОБА_1 з 24.02.2022 року по 17.05.2022, включно у розмірі 30000,00 грн щомісячно, з відрахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів. 23.10.2024 Державною установою «Центр пробації» на виконання Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 (№160/7027/22) було виплачено на користь ОСОБА_1 щомісячну додаткову винагороду у розмірі 65856,29 грн, за період з 24.02.2022 по 17.05.2022, що підтверджується випискою з карткового рахунку від 27.12.2024 (додаток). Отже, враховуючи, що відповідачем лише 23.10.2024 було проведено повний розрахунок з позивачем, тому допущена відповідачем затримка виплати всіх належних до виплати коштів під час звільнення, є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, а саме 23.10.2024, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 15.10.2022 по 15.04.2023 (не більш як за шість місяців), що становить 183 дні. Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст. 117 Кодексу законів про працю України шестимісячного терміну становить 97612,20 грн (533,40 грн. х 183 календарних днів). Також позивач вказує, що розрахунок та виплата компенсації здійснюється одночасно при виплаті заборгованості. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
29.01.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову.
29.01.2025 відповідачем подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
30.01.2025 представником позивача подано до суду відповідь на відзив.
19.02.2025 представником позивача подано до суду клопотання про стягнення витрат на правову допомогу.
25.02.2025 від представника відповідача надійшла заява про зменшення витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням принципу співмірності.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху.
Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів, з моменту отримання копії цієї ухвали, шляхом:
- надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами на підтвердження власних доводів, з врахуванням правової позиції суду, викладеної в цій ухвалі.
25.03.2025 представником позивача через автоматизовану систему «Електронний суд» подано заяву на виконання вимог ухвали від 19.03.2025 про поновлення пропущеного строку, у якій просить:
- визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 до Державної установи “Центр пробації» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії;
- поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом.
В обґрунтування заяви зазначено, що 23.10.2024 Державною установою «Центр пробації» на виконання Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 (160/7027/22) було виплачено на користь ОСОБА_1 щомісячну додаткову винагороду у розмірі 65856,29 грн, за період з 24.02.2022 по 17.05.2022. Однак, при нарахуванні у належному розмірі додаткової винагороди за вищевказаним рішенням суду, відповідач не здійснив нарахування середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 15.10.2022 по 15.04.2023 та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, право на виплату якої визначено Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", а порядок нарахування визначено "Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".
Представником позивача пояснено, що 20.11.2024 представником ОСОБА_1 - адвокатом Яловою Ю.О. було направлено на адресу Державної установи «Центр пробації» адвокатський запит, в якому просила надати інформацію щодо строків виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів на суму несвоєчасно виплаченої додаткової винагороди та середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 15.10.2022 по 15.04.2023.
19.12.2024 представником ОСОБА_1 - адвокатом Яловою Ю.О. було повторно направлено на адресу Державної установи «Центр пробації» адвокатський запит.
24.12.2024 на електрону адресу адвоката Ялової Ю.О. від Державної установи «Центр пробації» надійшов лист-відповідь на вказаний запит за підписом директора Янчука О.Б. від 23.12.2024, згідно з яким повідомлено, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, не є видом грошового забезпечення та виплачена ОСОБА_1 на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2022, права на виплату компенсації втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) остання не має.
Представником позивача вказано, що після цього, ОСОБА_1 відразу, як була фактично проінформована про порушення своїх прав (24.12.2024), тільки тоді змогла звернутись до суду для захисту своїх порушених прав, оскільки саме відповідь на запит відповідача є підставою для звернення до суду, а тому позивач не пропустила місячного строку, звернувшись до суду 30.12.2024.
Надаючи правову оцінку підставам, визначеним представником позивача, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 2018 року по 14.10.2022 рік проходила службу у Державній Установі «Центр Пробації».
Відповідно наказу Державної Установи «Центр Пробації» від 10.10.2022 №495/к «Про особовий склад» підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено зі служби на підставі п. 5 ст. 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), 14.10.2022.
10.10.2022 Державною установою «Центр пробації» було проведено розрахунок при звільненні та виплачено на користь підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника Новокодацького районного відділу філії ДУ «Центр пробації» у Дніпропетровській області, одноразову грошову допомогу у зв'язку зі звільненням у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 24 календарних роки служби, премію за вересень 2022 року в розмірі 10% та жовтень 2022 року в розмірі 10%, за фактично відпрацьований час.
Під час проходження служби за період з 24.02.2022 по 17.05.2022 позивачеві не у повному обсязі державною установою нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, а саме, щомісячна додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.
17.05.2022 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної установи «Центр пробації» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 у справі №160/7027/22 (яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.06.2023 та постановою Верховного Суду від 17.10.2024) позов ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 починаючи з 24.02.2022 по 17.05.2022, включно додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
Зобов'язано Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити додаткову винагороду ОСОБА_1 з 24.02.2022 по 17.05.2022, включно у розмірі 30000 грн. щомісячно, з відрахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
23.10.2024 Державною установою «Центр пробації» на виконання Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 у справі №160/7027/22 було виплачено на користь ОСОБА_1 щомісячну додаткову винагороду у розмірі 65856,29 грн, за період з 24.02.2022 по 17.05.2022, що підтверджується випискою з карткового рахунку.
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через автоматизовану систему «Електронний суд» позивач звернулась лише 30.12.2024 з позовом про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Поважність причин пропуску місячного строку звернення до суду, представник позивача обґрунтовує здійсненими заходами досудового врегулювання спору.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, відповідно до ст. 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Разом з цим, вирішуючи питання дотримання позивачем строку звернення з позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Згідно з ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20, відступив від висновку щодо застосування ч. 1 ст. 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 (справа №806/2164/16), від 11.02.2020 (справа №420/2934/19), від 13.03.2019 (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 (справа №815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа №620/1982/19).
Отже, Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20 відповідаючи на питання про строк звернення до адміністративного суду у спорах, які пов'язані з публічною службою (у згаданій вище справі спір стосувався стягнення з військової частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України), з-поміж іншого, зазначив, що «строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч. 1 ст. 233 КЗпП України».
Отож звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України) обмежене строком, у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.06.2023 справа №560/11489/22, від 07.09.2023 справа №160/914/23, від 18.05.2023 справа №420/9651/22.
Суд також зауважує, що питання встановлення початку перебігу строку звернення до суду неодноразово було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема і у постановах від 25.02.2021 у справі № 240/5092/20, від 11.03.2021 у справі №560/3338/19, від 15.07.2021 у справі №300/2782/20, від 07.02.2023 у справі №480/2878/22, від 18.05.2023 у справі №420/9651/22 та багатьох інших, який зробив висновок, що початок перебігу строку звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має обчислюватися з дня проведення остаточного розрахунку з працівником.
Отже, після фактичного розрахунку за зобов'язаннями з виплати додаткової винагороди (яка виплачена 23.10.2024 на виконання судового рішення у справі №160/7027/22) позивач мала право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі ст. 117 КЗпП України, але реалізувати це право вона могла протягом одного місяця після фактичного розрахунку за означеною виплатою.
Станом на 26.11.2024 (з урахуванням вихідних днів) місячний строк для звернення до адміністративного суду з такими вимогами завершився.
Позивач звернулася 30.12.2024 до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати, тобто з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Верховний Суд у справі № 240/12017/19 вказав, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. За висновком Суду, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/32/20 зробила висновок, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Що стосується посилань представника позивача на застосування процедури досудового врегулювання спору, суд зазначає, що процедура досудового вирішення спору у справах щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з публічної служби чинним законодавством не передбачена. У зв'язку з цим, відсутні підстави розраховувати строк звернення до суду з моменту отримання позивачем відмови відповідача у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.05.2023 справа №420/9651/22, від 09.06.2022 справа №640/5221/20.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.01.2020 у справі №420/3001/19, від 25.02.2020 у справі №360/1870/19, від 27.08.2021 у справі №1.380.2019.000974, 27.01.2021 у справі №160/4284/19.
Отже, суд зазначає, що пропущений строк звернення до суду з позовом може бути поновлений за наявністю поважних причин, проте позивач не зазначила об'єктивно непереборних обставин, які б не залежали від її волевиявлення або пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, що позбавили позивача можливості звернутися до адміністративного суду з даним позовом у встановлений процесуальним законодавством строк.
Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Відповідно до ч. 15 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено обов'язок суду застосувати процесуальні наслідки пропуску строку на звернення до суду у разі визнання причин такого пропуску неповажними, у вигляді залишення позовної заяви без розгляду.
Враховуючи викладене, заява представника позивача про поновлення пропущеного строку не підлягає задоволенню, а позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії підлягає залишенню судом без розгляду.
Керуючись ст. ст. 121, 122, 123, 171, 240, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду та заяву представника ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку у справі №160/34606/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що згідно з ч. 4 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала набирає законної сили у відповідності до положень ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський