26 березня 2025 рокуСправа №160/19131/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-
16.07.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 , в якій просить:
- стягнути із ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 суму нанесених збитків державі внаслідок безпідставного набуття коштів, що підлягає поверненню ОСОБА_1 , на суму 23640 грн. 58 коп.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказав наступне. Відповідач у період з 26.10.2022 року до 31.07.2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (правонаступником якої являється ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та виконував обов'язки за посадою стрільця-санітара стрілецького відділення стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 . Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.07.2023 року №214 відповідача було виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення військової частини та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак, у період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 з метою з'ясування обставин щодо самовільного залишення військової частини стрільця-санітара стрілецького відділення стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 було призначено службове розслідування (наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 14.01.2023 року №13/АГД «Про призначення службового розслідування»). За результатами проведення службового розслідування по даному факту було встановлено переплату грошового забезпечення на суму 111773,17 грн. 17 коп., яка виникла в результаті самовільного залишення частини ОСОБА_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» від 27.02.2023 року №96 з урахуванням наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2023 року №370 «Про внесення змін до наказів про результати службових розслідувань за фактами самовільного залишення частини». Згідно з книгою грошових стягнень та нарахувань ІНФОРМАЦІЯ_1 з відповідача було утримано переплату грошового забезпечення по результатам проведеного службового розслідування за фактом самовільного залишення частини на суму 88132,58 грн. Станом на дату подачі позовної заяви переплата грошового забезпечення становить 23640 грн. 58 коп.
Ухвалою від 22.07.2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 02.08.2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копія ухвали про відкриття провадження надсилалась відповідачу, однак на адресу суду 16.01.2024 року повернувся конверт «за закінченням терміну зберігання».
Отже, судом здійснені передбачені КАС України, заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У той же час, до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 25.04.2024 по справі №380/3672/20.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
27.02.2023 року командиром в/ч НОМЕР_1 видано наказ №96 «Про результати службового розслідування», зі змісту якого судом встановлено наступне.
Відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 р. за №1503/31371, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.01.2023 року №13/агд «Про призначення службового розслідування», заступником командира військової частини НОМЕР_1 по роботі з морально-психологічного забезпечення майором ОСОБА_2 було проведено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини в умовах воєнного стану стрільцем-сані гаром 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_3 , з метою уточнення причин і умов, що сприяли самовільному залишенню частини, а також встановлення ступеня вини солдата ОСОБА_4 , чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Від начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_5 надійшов рапорт від 14.01.2023 року №188 про те, що стрілець-санітар 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_6 31.10.2022 року був направлений на проходження військово- лікарської комісії до військової частини НОМЕР_2 та в подальшому не повернувся до військової частини НОМЕР_1 .
У ході проведення службового розслідування були з'ясовані наступні факти: солдат ОСОБА_6 згідно повідомлення командира військової частини НОМЕР_2 від 05.01.2023 року №555/59 був зареєстрований для проходження ВЛК 03.11.2022 року. Із-за відмовлення від призначеного лікарем даної частини обстеження солдатом ОСОБА_7 згідно п. 6.19 Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України від 14.08.2002 року №402 солдату ОСОБА_1 проведення медичного огляду ВЛК було припинено.
На даний час місце знаходження стрільця-санітара 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти солдата ОСОБА_1 не відоме, на телефонні дзвінки не відповідає.
Вина військовослужбовця: виходячи з матеріалів службового розслідування виражається у прямому умислі.
Порушено ОСОБА_1 вимоги наступних НПА: ч. 1, 2, 4, 6 ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст. 12, 14, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 2, ч. 1,5 ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
У діях солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Наказано:
1. За самовільне залишення частини та порушення вимог абзаців 1,2, 4, 6 статті 11, статей 12, 14, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 2, абзацу 1, 5 ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, притягнути стрільця-санітара 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності, а саме винести догану.
2. Помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної робота - начальнику служби згідно до п.15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, та відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року утримати з солдата ОСОБА_8 грошове забезпечення та одноразову грошову допомогу з 31.10.2022 року по 13.01.2023 року, та призупинити солдату ОСОБА_9 нарахування грошового забезпечення та одноразової грошової винагороди з 14.01.2023 року до моменту повернення до військової частини та до повного з'ясування обставин його самовільного залишення частини.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 24.07.2023 року №370 «Про внесення змін до наказів про результати службових розслідувань за фактом самовільного залишення частини», зокрема пункт №17:
У пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.02.202 року №96 викласти в наступній редакції:
“Помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово- економічної роботи - начальнику служби згідно до п.15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, утримати з солдата ОСОБА_8 грошове забезпечення та одноразову грошову допомогу на загальну суму 111 773.17 (сто одинадцять тисяча сімсот сімдесят три грн. 17 коп.).
Помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи - начальнику служби клопотати в ІНФОРМАЦІЯ_4 пре внесення до книги обліку нестач ІНФОРМАЦІЯ_5 суму 111 773.17 (сто одинадцять тисяча сімсот сімдесят три грн. 17 коп.). »
Водночас у матеріалах справи наявне рішення командира в/ч НОМЕР_1 (без дати та номеру) про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності чи інші заходи впливу за результатами службового розслідування, призначеного наказом командира в/ч НОМЕР_1 №13/агд від 14.01.2023 року, - ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності - винесено догану.
Відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 №216 від 12.08.2023 року військову частину НОМЕР_1 вважати розформованою не в повному обсязі. Умовне найменування - військова частина НОМЕР_1 та ідентифікаційний код - НОМЕР_3 - анульовано. Особовий склад, відповідно до наказів, вибув до нових місць служби та переданий в розпорядження правонаступнику - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Станом на 01.09.2023 року за відповідачем рахується переплата грошового забезпечення становить 23640,58 грн, що підтверджується Витягом з книги грошових стягнень та нарахувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У матеріалах справи наявна довідка про вартісну оцінку завданої шкоди №6/3/860 від 12.07.2024 року, яка надана в тому, що ОСОБА_1 внаслідок самовільного залишення частини та порушення вимог абз. 1, 2, 4, 6 ст. 11, ст. 12, 14, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1,2, абз. 1,5 ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України було завдано шкоду державі у розмірі 111 773,17 грн, а саме: за час самовільного залишення частини ОСОБА_1 було нараховано і виплачено грошове забезпечення та одноразова грошова допомога (період переплати: 31.10.2022 року по 13.01.2023 року).
Враховуючи, що відповідач у добровільному порядку не повернув позивачу переплату грошового забезпечення в сумі 23 640,58 грн, позивач звернувся із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із ст. 9 Статуту військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Згідно із статтею 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
Статтею 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232- XII (далі - Закон №2232).
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №2232 порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі від 03.10.2019 року №160-IX (далі - Закон №160-IX).
Згідно із пунктами 4 і 5 частини 1 статті 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Згідно ч. 1-3 ст. 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Відповідно до ст. 4 Закону №160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону №160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Пунктом 1 частини 1 ст. 6 Закону №160-IX визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності (ч. 6 ст. 8 Закону №160-ІХ).
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис (ч. 7 ст. 8 Закону №160-ІХ).
Суд зауважує, що у матеріалах справи відсутній наказ командира про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Згідно зі статтею 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
Відшкодування шкоди, завданої військовозобов'язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов'язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону №160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Отже, умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
При цьому, відшкодування шкоди в судовому порядку здійснюється за наявності однієї із таких умов:
1) в разі звільнення особи притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби за умови відмови особи від її добровільного відшкодування;
2) якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийняте до звільнення особи зі служби за умови відмови від її добровільного відшкодування;
3) шкода завдана військовозобов'язаним чи резервістом під час проходження ним зборів;
4) притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди;
5) завдання шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону (шкода завдана посадовими (службовими) особами, винними в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв'язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку).
У решті випадків відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи.
Суд зауважує, що позивачем не надано до суду жодного належного та допустимого доказу того, що відповідач є винною особою та на нього поширюються норми Закону України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі під час отримання нарахованою роботодавцем (позивачем) на підставі відповідного наказу про виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення.
Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази видання позивачем наказу про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності позивача, в силу вимог ч. 2 ст. 8 Закону №160-ІХ. Не надано до суду доказів того, що протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим, відповідним наказом призначено розслідування для встановлення причин завдання відповідачем шкоди, її розміру та винних осіб. Не надано і наказу про призначення розслідування.
Крім того, позивачем не надано доказів проведення аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або ж рішення суду, якими встановлено причини завдання шкоди, її розмір та винна особа, і які згідно ч. 4 ст. 8 Закону №160-IX виключають необхідність проведення розслідування для визначення встановлення всіх обставин завдання шкоди та винної особи.
Суд зауважує, що у матеріалах справи наявний фіскальний чек №215600426655 від 20.06.2024 року з Укрпошти та рекомендоване повідомлення №4910112278534, з яких вбачається, що адресатом є ОСОБА_1 , однак неможливо встановити що саме направлялось даній особі.
Суд також враховує, що позивачем не надано жодного доказу щодо підписання відповідачем письмового зобов'язання про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого керуючись ч. 1 ст. 6 Закону №160-IX відповідач несе матеріальну відповідальність у повному розмірі у випадку встановлення факту завданої з його вини шкоди.
Таким чином, зважаючи на наведене вище, а також те, що позивачем не було дотримано вимоги ст. 8 Закону №160-IX в частині проведення службового розслідування та притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, відтак позовні вимоги є не обґрунтованими, недоведеними та задоволенню не підлягають.
Суд зауважує, що кошти були нараховані та виплачені позивачем самостійно.
Отже, отриману суму грошового забезпечення відповідачем не можна вважати шкодою, завданою з вини працівника підприємству, установі, організації, яка відраховується з заробітної плати працівника відповідно до п. 3 ст. 127 КЗпП України.
Згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Оскільки виплата грошового забезпечення позивачем, відповідачу проведена військовою частиною добровільно і відсутні підстави вважати нарахування цих сум внаслідок рахункової помилки військової частини, а також відсутня недобросовісність з боку набувача у нарахуванні коштів позивачем, тому суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо посилань позивача, що відповідач є недобросовісним набувачем, то позивачем не надано жодного доказу, що кошти є безпідставно набуті, а також, що він належить до недобросовісного набувача.
Стосовно посилань позивача, що причинами переплати грошового забезпечення відповідача є особиста недобросовісність останнього та вчинення ним кримінального правопорушення, суд ставиться критично, з огляду на наступне.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч. 3 ст. 5 Дисциплінарного статуту).
Згідно з ч. 1 ст. 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Наведені норми Дисциплінарного статуту дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.
При цьому, згідно з положеннями ч. 2 ст. 24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Так, початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Аналогічні норми містяться в пунктах 144-1 і 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
При цьому ст. 85 Дисциплінарного статуту визначає порядок проведення службового розслідування, яке, з огляду на приписи ч. 1 ст. 84 цього Статуту, може передувати прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Частиною 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту встановлено, що якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Отже, аналіз положень ч. 2 ст. 24 Закону №2232-XII у системному зв'язку з положеннями ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту дозволяє зробити висновок, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР. У свою чергу внесення відповідних відомостей до ЄРДР здійснюється на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, яким під час службового розслідування з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення.
Суд зауважує, шо позивач не надав доказів внесення даних відносно відповідача до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальних проваджень на час розгляду справи в суді, в яких містяться дані про притягнення відповідача, до кримінальної відповідальності як підозрюваного, не встановлено. Не надано до суду позивачем також докази реєстрації відносно відповідача кримінальних проваджень на підставі висновків акту службового розслідування.
Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Матеріали справи не містять (позивачем не надано) доказів того, що відповідач по факту нез'явлення з лікувального закладу до військової частини НОМЕР_1 притягувався до кримінальної відповідальності за ст. 407 Кримінального кодексу України
Наведене дає підстави для висновку про відсутність вироку суду щодо відповідача та визнання його винним у кримінальному правопорушенні, відповідальність за яке передбачена ст. 407 Кримінального кодексу України.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає, що ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд наголошує, що позивачем, як суб'єктом владних повноважень, не дотримано вимог ст. 77 КАС України та не надано належних та достатніх доказів на підтвердження позовних вимог.
Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст. 2, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко