20 березня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/25183/24
Провадження № 11-кп/820/281/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Хмельницького апеляційного суду
в складі: головуючої - судді ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря - ОСОБА_4 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024243000002435 від 28 липня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 299, ч. 3 ст. 296 КК України, за апеляційними скаргами обвинуваченого та адвоката ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2024 року,-
Цим вироком
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чирчик Ташкентської області Республіки Узбекистан, особи без громадянства, із середньою-спеціальною освітою, не одруженого, не працевлаштованого, який не має утриманців, офіційно не зареєстрованого, що фактично проживає по АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- вироком Ярмолинецького районого суду Хмельницької області від 14 травня 1999 року за ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 81, ч. 1 ст. 145, ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки з конфіскацією 1/2 частки майна;
- вироком Ярмолинецького районого суду Хмельницької області від 23 листопада 1999 року за ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 43 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки 6 місяців з конфіскацією 1/2 частки майна. Звільненого 17 серпня 2001 року на підставі Закону України «Про амністію» із невідбутим покаранням у виді позбавлення волі строком 1 рік 13 днів;
- вироком Ярмолинецького районого суду Хмельницької області від 08 травня 2003 року за ч. 1 ст. 296, ч. 3 ст. 185, ст.ст. 70,71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 10 місяців. Звільненого 24 листопада 2005 року по відбуттю строку покарання;
- вироком Ярмолинецького районого суду Хмельницької області від 16 березня 2006 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки 6 місяців. Звільненого 24 липня 2009 року по відбуттю строку покарання;
- вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 лютого 2012 року за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 5 років 6 місяців. Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 30 листопада 2012 року вирок змінено та засуджено за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 309, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки. Звільненого 26 травня 2015 року по відбуттю строку покарання;
- вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 1 рік 6 місяців. Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 03 серпня 2017 року вирок змінено та на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано строк попереднього ув'язнення з 19 квітня 2017 року по 20 червня 2017 року із розрахунку день за два. Звільненого 17 серпня 2018 року по відбуттю строку покарання;
- вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2020 року за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 5 років. Ухвалою Хмельницького апеляційного суду 23 лютого 2021 року вирок змінено в частині перекваліфікації з ч. 2 ст. 309 КК України на ч. 1 ст. 309 КК України та призначено покарання за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі строком 5 років. Звільненого 24 квітня 2024 року по відбуттю строку покарання,
визнано винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 299, ч. 3 ст. 296 КК України, і призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 299 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки без конфіскації загиблої тварини, за ч. 3 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації загиблої тварини.
Початок строку відбуття покарання ухвалено рахувати з моменту набрання вироком законної сили.
Зараховано ОСОБА_6 у строк відбування покарання період його попереднього ув'язнення з 04 вересня 2024 року по день набрання вироком суду законної сили відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Питання про речові докази вирішено в порядку ст. 100 КПК України.
Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили ухвалено залишити попередній - тримання під вартою.
За вироком суду, 27 липня 2024 року у вечірній час ОСОБА_6 , перебуваючи за місцем свого проживання, в приміщенні кв. АДРЕСА_2 , діючи умисно з метою реалізації свого злочинного умислу, близько 23 год. 30 хв., підійшов до собаки на ім'я « ОСОБА_8 », метиса французького бульдога світло-рудого забарвлення шерсті та реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на жорстоке поводження з собакою, нехтуючи правилами суспільної моралі, діючи з хуліганських мотивів, з метою заподіяння травм, загибелі тварини та знущання над вказаною собакою, взявши її на руки підійшов до відчиненого вікна та із застосуванням сили, умисно викинув її з 9 поверху даної квартири, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді розриву внутрішніх органів (селезінки та печінки) з подальшою стрімкою внутрішньою кровотечею, які утворились від падіння з висоти 9-ти поверхового будинку та удар об тверде асфальтоване покриття, що призвело до загибелі тварини на місці.
Своїми умисними діями, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 299 КК України, що виразились у жорстокому поводженні з тваринами, що належать до хребетних, яке призвело до загибелі тварини, вчиненому з хуліганських мотивів.
Крім того, ОСОБА_6 , будучи раніше засудженим за вчинення хуліганства, на шлях виправлення не став та з мотивів явної неповаги до суспільних цінностей та встановлених у суспільстві загальноприйнятих норм поведінки, грубо порушив громадський порядок, що супроводжувався особливою зухвалістю за наступних обставин.
Так, 17 серпня 2024 року, близько 07 год. 00 хв., ОСОБА_6 , перебуваючи у громадському місці, а саме на навісі балкону над 9 поверхом будинку АДРЕСА_3 , який виходить у внутрішній двір будинків АДРЕСА_4 , в стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, свідомо передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів явної неповаги до суспільних цінностей та встановлених у суспільстві загальноприйнятих норм поведінки, грубо порушуючи громадський порядок, що супроводжувався особливою зухвалістю, умисно з даного навісу 9 поверху скидав каміння та побутове сміття, та при цьому нецензурно висловлювався до мешканців оточуючого двору. Хуліганські дії, які умисно вчинив ОСОБА_6 тривали протягом однієї години, чим перешкоджали нормальному ходу життя мешканців.
В подальшому ОСОБА_6 , не зупиняючись на досягнутому, перебуваючи на навісі балкону над 9 поверхом будинку АДРЕСА_3 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, свідомо передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, при цьому нецензурно висловлювався до мешканців, взявши до рук побутове сміття, а саме каміння умисно скинув до низу, чим пошкодив лобове скло автомобіля марки «Mitsubishi», моделі «Colt», 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору, який було припарковано біля під'їзду багатоквартирного житлового будинку, та на праві власності належить ОСОБА_9 , чим спричинив останній майнову шкоду на суму 6 000 гривень.
Своїми умисними діями, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 296 КК України, що виразилися у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю (хуліганство), вчиненому особою, раніше судимою за хуліганство.
Не погоджуючись із вироком, обвинувачений та його захисник - адвокат ОСОБА_7 подали апеляційні скарги, в яких просили оскаржуваний вирок скасувати у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_6 складів кримінальних правопорушень, а провадження у справі закрити.
Посилаються на те, що під час досудового розслідування було порушене право ОСОБА_6 на захист, оскільки згідно з вимогами п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України участь захисника у даному випадку є обов'язковою.
Протокол проведення слідчого експерименту від 01 серпня 2024 року із додатком до нього, який було проведено з метою перевірки показань ОСОБА_6 , наданих без участі захисника, є недопустимим доказом у даній справі.
Місцевий суд не надав належної оцінки показам обвинуваченого щодо його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України та не співставив із іншими доказами у справі, а тому критична оцінка місцевим судом таких його показів не відповідає фактичним обставинам справи.
У матеріалах справи відсутні докази, які б поза розумним сумнівом підтверджували наявність в діях обвинуваченого об'єктивної та суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України.
Також, доказами, наявними у матеріалах справи не підтверджується, що пошкодження лобового скла автомобіля потерпілої ОСОБА_9 відбулось внаслідок дій ОСОБА_6 , оскільки під час допиту місцевим судом остання показала, що таке було пошкоджено в ході експлуатації авто, однак розмір пошкодження збільшився через скидання обвинуваченим сміття з навісу.
Вважають, що його дії неправильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 296 КК України, натомість у таких вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.
Крім того, дії ОСОБА_6 були викликані тим, що він не міг самостійно вибратися із навісу балкону на дах будинку.
Разом з тим, обвинувачений у своїй апеляційній скарзі окрім викладеного, посилається на те, що місцевим судом не взято до уваги перебування в квартирі третьої особи, яка й вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 299 КК України. Він же, надаючи покази під час досудового розслідування, оговорив себе, з метою захисту цієї особи.
Стверджує, що судом не враховано такої пом'якшуючої обставини як вчинення злочину внаслідок збігу тяжких життєвих обставин.
Вважає, що він підлягає звільненню від відбування покарання на підставі ст. 84 КК України, у зв'язку із хворобою.
Також, просить звільнити його від покарання для проходження військової служби.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали апеляційні скарги, прокурора, який заперечив проти її задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно з ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Наведених вимог суд першої інстанції дотримався в повній мірі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Так, у місцевому суді ОСОБА_6 вину у пред'явленому обвинуваченні заперечив повністю та пояснив, що дійсно 27 липня 2024 року загинула собака, яку він попередньо прихистив та яка вже кілька днів жила з ним. За твариною доглядав належним чином. Однак, під час відпочинку у квартирі із чоловіком на ім'я ОСОБА_10 , останній викинув собаку з вікна. Побоюючись викриття ОСОБА_10 , який, будучи військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину, визнав свою причетність до події. Насправді ж, він цього не робив.
Обвинувачений також зазначив, що будівельне сміття із навісу балкону скидав, щоб привернути увагу людей, з метою отримання допомоги у поверненні до квартири з навісу покрівлі. Тобто він намагався потрапити додому, наміру завдавати комусь шкоди не мав.
Незалежно від того, що ОСОБА_6 свою вину у вчиненому не визнав, його винуватість у скоєнні інкримінованих кримінальних правопорушень підтверджується сукупністю суб'єктивних та об'єктивних доказів, наданих стороною обвинувачення та досліджених відповідно до ст. 23 КПК України безпосередньо в ході судового розгляду судом першої інстанції.
Так, потерпіла ОСОБА_9 , мешканка АДРЕСА_5 , у судовому засіданні місцевого суду показала, що 17 серпня 2024 року, близько 5 год. ранку, почула сварку з вулиці. Її донька повідомила, що ОСОБА_6 з даху будинку скидає будівельне сміття, у тому числі каміння. Воно пошкодило скло її автомобіля марки «Mitsubishi», моделі «Colt», 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору, спричинивши тріщину, яка у подальшому збільшилася. Перебуваючи на даху, він голосно кричав, використовував нецензурну лексику, на прохання перехожих припинити такі дії не реагував. Працівники ДСНС допомогли ОСОБА_6 вибратися із навісу. Однак, на її думку, обвинувачений міг це зробити і самостійно, оскільки дуже легко зліз з даху.
Свідок ОСОБА_11 , співробітник патрульної поліції, у судовому засіданні показав, що 27 липня 2024 року, близько 1 години ночі, він прибув на виклик. Під під'їздом лежала собака. Обвинувачений, вийшовши з будинку, поводився неадекватно, від нього було чути різкий запах алкоголю. На запитання навіщо він викинув собаку, ОСОБА_6 пояснив, що вона його зрадила.
Свідок ОСОБА_12 , яка проживає по АДРЕСА_6 повідомила, що 27 липня 2024 року, близько 23 год. - 23 год. 30 хв. вона почула, як щось впало з великої висоти. На вулиці почали кричати люди. Вийшовши, вона побачила собаку, яка лежала на асфальті під під'їздом. Наступного ранку вона чула як ОСОБА_6 під її вікнами розповідав іншим чоловікам про те, що він скинув собаку та ненавидить себе за це. 17 серпня 2024 року обвинувачений скидав з даху каміння, а також погрожував, що має РПГ і усіх підірве. Останній мав можливість вибратись із навісу, де він перебував, самостійно, оскільки там висота в ріст людини. На її думку, ОСОБА_6 є соціально небезпечною особою.
Свідок ОСОБА_13 , співмешканка ОСОБА_6 , повідомила, що собаку обвинувачений прихистив і вона перебувала у нього від четверга до суботи. Він добре ставився до собаки, вигулював її. Коли сталася трагедія, ОСОБА_6 пояснив, що скинув собаку з балкону через те, що вона його вкусила. Одночасно, свідок вважає, що ОСОБА_6 узяв на себе вину іншої людини, зокрема ОСОБА_10 , який вживав з ними алкоголь у вказаний вечір та поводився агресивно. На навіс балкону обвинувачений зліз, щоб потрапити до квартири, куди вона його не пускала через сварку. Вона бачила, що із даху падало каміння, однак як він його скидав їй видно не було.
Свідок ОСОБА_14 , жителька АДРЕСА_7 , надала покази про те, що з появою ОСОБА_6 у дворі постійно щось стається. Він скидав меблі з балкону та підпалював квартиру. Падіння собаки з балкону вона бачила особисто, а перед цим її чоловік із сином були очевидцями того, як обвинувачений заходив із цим псом у під'їзд. В інший день, о 6 год. 30 хв. ранку ОСОБА_6 скидав з навісу балкону верхнього поверху будинку каміння, яке влучило в чужий автомобіль. Дії обвинуваченого створювали загальну напругу, люди у дворі ходили оглядаючись, чи не летить щось на голову.
Винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень доводиться також об'єктивними доказами, які були досліджені судом першої інстанції.
За епізодом обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України.
Так, із даних протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 28 липня 2024 року вбачається, що ОСОБА_15 звернулась до поліції і повідомила, що 27 липня 2024 року, близько 23 год. 30 хв., ОСОБА_6 , перебуваючи за місцем проживання, а саме за адресою АДРЕСА_8 , викинув із вікна свого помешкання собаку, що призвело до її смерті (т. 1, а.к.п. 105).
Даними протоколу огляду місця події від 28 липня 2024 року та додатками до нього підтверджується, що під час огляду проїзної частини прибудинкової території поряд із дев'ятиповерховим житловим будинком АДРЕСА_3 , виявлено труп собаки, шерсть собаки має світло-рудий відтінок. Тіло собаки лежить на лівому боці поверх асфальту, голова в напрямку будинку № 38 по вул. Пілотська. Щелепа у неї дещо привідкрита, ротова порожнина закривавлена. Поряд з собакою на асфальтному покритті наявні сліди речовини бурого кольору, очі у неї на момент огляду відкриті (т. 1, а.к.п. 106-111).
Із даних акту огляду трупа тварини № 27 від 29 липня 2024 року та додатків до нього вбачається, що можливою причиною смерті тварини (собаки - метис французького бульдога, світло-рудого забарвлення, віком 3-5 років) стало падіння з висоти 9-го поверху та удар об тверде асфальтне покриття, що спричинило розрив внутрішніх органів (селезінки та печінки) з подальшою стрімкою внутрішньою кровотечею (т. 1, а.к.п. 113-117).
Даними протоколу огляду місця події від 30 липня 2024 року та додатками до нього зафіксовано огляд квартири АДРЕСА_9 , де проживав ОСОБА_6 . Власницею квартири є ОСОБА_13 . В залі біля дивану знаходиться миска із водою, із якої, за словам ОСОБА_13 , пила собака, яку прихистив ОСОБА_6 (т. 1, а.к.п. 119-127).
Із даних протоколу проведення слідчого експерименту від 01 серпня 2024 року та відеозапису до нього, вбачається, що ОСОБА_6 розповів про події того дня, коли він викинув із вікна собаку та продемонстрував, яким чином він це зробив. Зокрема, останній пояснив, що коли він знімав із пса повідець, той вкусив його за руку, через що він взяв собаку однією рукою за шию, іншою за хвоста та жбурнув на балкон. Вказані дії ОСОБА_6 продемонстрував за допомогою подушки. Також зазначив, що не розрахував силу та гадав, що пес не перелетить через перила балкону, оскільки був важким. Жодних зауважень до слідчого експерименту у нього не було (т. 1, а.к.п. 134-138).
Відповідно до даних протоколу огляду предмета від 14 серпня 2024 року, було оглянуто відеозапис з мобільного телефону ОСОБА_16 , яка добровільно надала такий для доручення до матеріалів провадження. На вказаному відеозаписі зафіксована розмова трьох чоловіків, одним із яких є ОСОБА_6 . Він розповідав іншим двом чоловікам про те, що викинув собаку і ненавидить себе за це (т. 1, а.к.п. 142-143).
Із даних протоколу огляду предмета від 28 серпня 2024 року та додатками до нього вбачається, що було оглянуто DVD-R диск із відеозаписом з боді-камер працівників поліцій, на яких зафіксовано розмову ОСОБА_6 із співробітником поліції про загибель пса. В ході цієї розмови обвинувачений стверджував, що собака зрадила його, тому заслуговує смерті (т. 1, а.к.п. 149-150).
Отже, вищевказані докази у сукупності із показами свідків підтверджують, що саме ОСОБА_6 умисно викинув собаку із 9 поверху квартири, у якій проживав, що призвело до загибелі тварини, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 299 КК України.
За епізодом обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України.
Згідно з даними протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 23 серпня 2024 року ОСОБА_9 звернулась до поліції та повідомила, що 17 серпня 2024 року близько 08 год., ОСОБА_6 , перебуваючи за місцем проживання, а саме за адресою АДРЕСА_1 , кидав з балкону каміння та шматки штукатурки, внаслідок чого пошкодив належний їй автомобіль Mitsubishi Colt, д.н.з. НОМЕР_1 (т. 1, а.к.п. 153).
Даними протоколу огляду місця події від 25 серпня 2024 року та додатками до нього - фотознімками зафіксовано місце вчинення злочину, а саме технічне приміщення розташоване на дев'ятому поверсі буд. АДРЕСА_3 , де розташовано бетонний навіс над балконом кв. 67 даного будинку. На вказаному навісі виявлено фрагменти каміння, пошкодження. Зафіксовано також місце розташування автомобіля, який був пошкоджений внаслідок скидання ОСОБА_6 каміння (т. 1, а.к.п. 155-161).
Даними протоколу огляду місця події від 29 серпня 2024 року та додатками до нього - фотознімками зафіксовано місце вчинення злочину, а саме прибудинкова територія до буд. АДРЕСА_3 , де виявлено автомобіль марки Mitsubishi Colt, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , з наявними на лобовому склі з водійської сторони пошкодження у вигляді глибокого сколу, від якого по склу пішли тріщини (т. 1, а.к.п. 177-183).
Із даних протоколу огляду предмета від 27 серпня 2024 року та додатками до нього - фотзнімками, DVD-R диском з відеозйомкою з мобільного телефону ОСОБА_16 , вбачається, що на відеозаписі зафіксовано як чоловік, ззовні схожий на ОСОБА_6 , перебуваючи на навісі над балконом 9-го поверху 2 під'їзду, висловлюючись нецензурно, правою рукою кидає каміння вниз, у тому числі великогабаритне (т. 1, а.к.п. 170-175).
Даними свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу підтверджується, що автомобіль марки «Mitsubishi», д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору, належить ОСОБА_9 (т. 1, а.к.п. 165-166).
Даними довідки від 28 серпня 2024 року, виданої ФОП ОСОБА_17 , підтверджується, що вартість автомобільного скла на автомобіль марки Mitsubishi Colt, 2008 року, д.н.з. НОМЕР_1 , станом на 17 серпня 2024 року становила 6000 гривень (т. 1, а.к.п. 167).
Відповідно до даних довідки № 24232386716548218566 від 20 серпня 2024 року вироком Яромлинецького районного суду Хмельницької області від 08 травня 2003 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 296, ч. 3 ст. 185, ст.ст. 70, 71 КК України до покарання у виді 3 років 10 місяців позбавлення волі, а також вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 лютого 2012 року - за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 122, ч. ч. 2, 3 ст. 186, ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 5 років 6 місяців, який ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 30 листопада 2012 року змінено та засуджено за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 309, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки (т. 1, а.к.п. 206-209).
Тобто, ОСОБА_6 є особою, раніше судимою за хуліганство.
Крім того, із даних колективної заяви мешканців будинків по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , адресованої слідчій СВ Хмельницького РУП ОСОБА_18 вбачається, що вказані особи просять вжити заходів щодо ОСОБА_6 , який поводиться аморально, зокрема вночі викинув собаку із вікна 9-го поверху, а також скидав каміння з 9-го поверху, пошкодивши автівку (т. 1, а.к.п. 162-164).
Таким чином, наведені докази у сукупності із показами свідків підтверджують, що ОСОБА_6 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 299 КК України, а саме будучи раніше засудженим за вчинення хуліганства, нецензурно висловлював на адресу перехожих, скидав із навісу 9 поверху каміння і побутове сміття. Внаслідок таких його дій було пошкоджено лобове скло автомобіля, належного ОСОБА_9 .
Зазначені вище докази отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки його вчинення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень ст.ст. 84, 85, 86 КПК України є належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень поза розумним сумнівом.
Наведене підтверджує висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 299, ч. 3 ст. 296 КК України.
Доводи апеляційних скарг про порушення права ОСОБА_6 на захист є необґрунтованими з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад.
Тобто, під особами які через свої фізичні чи психічні вади не можуть самі реалізувати право на захист, необхідно розуміти, зокрема, осіб з істотними дефектами мови, зору, слуху тощо, а також осіб, які хоча і визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно захищатися від обвинувачення.
Дійсно, згідно із даними висновку судово-психіатричного експерта № 628 від 15 серпня 2024 року ОСОБА_6 на період вчинення кримінального правопорушення виявляв емоційно-нестійкий розлад особистості, імпульсивного тупи, обтяженого вживанням психоактивних речовин, виявляв такий і на момент проведення експертизи. Обвинувачений на період вчинення кримінального правопорушення усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, усвідомлює свої дії і може керувати ними й на теперішній час. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (т. 1, а.к.п. 144-146).
Однак, стороною захисту не наведено жодних аргументів, що свідчили б про наявність у ОСОБА_6 саме істотних вад, які перешкодили йому реалізувати свої права на стадії досудового розслідування до забезпечення його захисником.
Факт наявності у нього емоційно-нестійкого розладу особистості свідчить лише про окремі поведінкові розлади, однак це автоматично не вказує на його нездатність повною мірою реалізувати свої права і не може слугувати безумовною підставою для обов'язкового залучення захисника. Для вчинення такої процесуальної дії має бути встановлено, що певна психічна вада, наявна у конкретної особи, перешкоджає їй реалізувати свої права.
При цьому, як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування ОСОБА_6 давав конкретні та логічні показання щодо пред'явленого йому обвинувачення, зміст яких свідчить про усвідомлення ним своїх дій та здатність керувати ними.
Упродовж розгляду справи не встановлено фактів прояву у обвинуваченого ознак порушень мислення, які б указували на хворобливий стан психіки.
Крім того, висновки суду про винуватість ОСОБА_6 ґрунтуються виключно на доказах, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, при цьому захист його інтересів під час здійснення кримінального провадження судом забезпечувався професійним адвокатом.
Таким чином, порушення права ОСОБА_6 на захист колегія суддів не вбачає.
Твердження апелянтів щодо недопустимості як доказу протоколу слідчого експерименту від 01 серпня 2024 року, колегія суддів відхиляє, з наступних підстав.
Зазначаючи, що такий доказ є недопустимим, адвокат посилається на те, що слідчий експеримент проводився з метою перевірки показів ОСОБА_6 як підозрюваного, які були отриманні без участі захисника, тобто з порушенням вимог п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України.
Однак, апеляційним судом жодних порушень права на захист ОСОБА_6 під час досудового розслідування встановлено не було.
Разом з тим, ОСОБА_6 до початку даної слідчої дії було роз'яснено його права, про що свідчить його особистий підпис. Слідчий експеримент зафіксовано на відеозапис, з якого вбачається, що останній вільно орієнтується на місцевості, вказує про спосіб та обставини вчинення ним кримінального правопорушення. Жодних заперечень до такої слідчої дії ні захисник, ні обвинувачений не наводили.
А тому, твердження захисника про недопустимість протоколу слідчого експерименту від 01 серпня 2024 року із додатком є безпідставними.
Що ж стосується, показів обвинуваченого у місцевому суді та тверджень у апеляційних скаргах про його непричетність до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України, то колегія суддів виходить з наступного.
Так, в ході досудового розслідування ОСОБА_6 послідовно та логічно пояснював яким саме чином викинув собаку із вікна, та виправдовував себе тим, що вона його вкусила. Вказане підтверджується даними протоколу проведення слідчого експерименту від 01 серпня 2024 року із додатком (т. 1, а.к.п. 134-138).
Крім того, допитаний місцевим судом свідок ОСОБА_11 , працівник поліції, вказав, що обвинувачений на його запитання навіщо він викинув собаку повідомив, що та його зрадила та заслуговує смерті. Такі покази свідка підтверджуються також даними протоколу огляду предмета від 28 серпня 2024 року та додатку до нього - DVD-R диску із відеозаписом з боді-камер поліцейського(т. 1, а.к.п. 149-150).
Свідок ОСОБА_12 повідомила місцевому суду про те, що наступного ранку після того як загинула собака, ОСОБА_6 розповідав іншим чоловікам як зробив це. Її покази також узгоджуються із даними протоколу огляду предмета від 14 серпня 2024 року, а саме відеозапису із телефону, наданого ОСОБА_16 (т. 1, а.к.п. 142-143).
У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується із критичною оцінкою місцевого суду показів обвинуваченого щодо вчинення злочину чоловіком на ім'я ОСОБА_10 , оскільки жодних даних щодо цієї особи останній не надав. Крім того, показами свідків та відеозаписом із телефону свідка ОСОБА_12 підтверджується, що ОСОБА_6 зізнавався, що саме він викинув собаку із балкону та стверджував, що жалкує про це. Вказані обставини обвинувачений підтвердив і під час проведення слідчого експерименту, продемонструвавши спосіб позбавлення її життя. А тому, такі твердження ОСОБА_6 є нічим іншим як обраною позицією захисту та намаганням уникнути відповідальності за вчинений злочин.
Таким чином, місцевий суд правильно не взяв до твердження обвинуваченого про його невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України.
Доводи про те, що доказами, наданими стороною обвинувачення, не підтверджується наявність в діях обвинуваченого об'єктивної та суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України, є необґрунтованими, з огляду на таке.
У даному випадку об'єктивна сторона кримінального правопорушення полягає зокрема у вчиненні жорстокого поводження з тваринами.
При цьому, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є наслідки - тілесні ушкодження, каліцтво чи загибель тварини.
Загибель тварини - це її смерть унаслідок жорстокого поводження.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини, вид умислу - прямий. Винувата особа усвідомлює, що дії (бездіяльність) жорстокого характеру щодо тварин завдають її мучення та фізичних страждань, і бажає так діяти.
Докази, наявні у матеріалах справи та покази свідків, надані у місцевому суді, поза розумним сумнівом доводять, що у діях ОСОБА_6 чітко простежується як об'єктивна, так і суб'єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення, оскільки останній, образившись на тварину, не міг не усвідомлювати, що викидаючи її з 9-го будинку, вона загине. Тобто обвинувачений розумів, що таке жорстоке поводження із собакою неминуче призведе до її смерті.
Доводи про те, що доказами, наявними у матеріалах справи не підтверджується, що пошкодження лобового скла автомобіля потерпілої ОСОБА_9 відбулось внаслідок дій ОСОБА_6 , апеляційний суд відхиляє, враховуючи наступне.
Так, у протоколі огляду місця події від 25 серпня 2024 року та додатках до нього - фотознімках зафіксовано місце вчинення злочину, а саме технічне приміщення, розташоване на дев'ятому поверсі буд. АДРЕСА_3 , де знаходиться бетонний навіс над балконом кв. 67 даного будинку. На вказаному навісі виявлено фрагменти каміння. Зафіксовано також місце розташування пошкодженого ОСОБА_6 автомобіля, який знаходився прямо під навісом балкону 9-го поверху, з якого обвинувачений скидав каміння (т. 1, а.к.п. 155-161).
Даними протоколу огляду місця події від 29 серпня 2024 року та додатками до нього - фотознімками підтверджується, що на лобовому склі з водійської сторони автомобіля марки Mitsubishi Colt, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , наявні пошкодження у вигляді глибокого сколу, від якого по склу пішли тріщини (т. 1, а.к.п. 177-183).
Разом з тим, із даних протоколу огляду предмета від 27 серпня 2024 року та додатку до нього - фотознімками, DVD-R диском з відеозаписом з мобільного телефону ОСОБА_16 , вбачається, що на вказаному відеозаписі зафіксовано як чоловік, ззовні схожий на ОСОБА_6 , перебуваючи на навісі над балконом 9-го поверху 2 під'їзду, висловлюючись нецензурно, правою рукою кидає каміння вниз, у тому числі великогабаритне. Каміння, яке кидав ОСОБА_6 летіло вниз, де були припарковані автомобілі та ходили мешканці будинку, в тому числі діти (т. 1, а.к.п. 170-175).
Потерпіла у судовому засіданні місцевого суду, повідомила, що дійсно на склі її автомобіля був малесенький скол, однак внаслідок дій ОСОБА_6 він в багато разів збільшився, в результаті чого утворилась тріщина.
Таким чином, наведені докази в сукупності із показами потерпілої поза розумним сумнівом доводять, що автомобіль ОСОБА_9 був пошкоджений через скидання ОСОБА_6 каміння з навісу над балконом 9-го поверху.
Що ж стосується тверджень сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 296 КК України, то колегія суддів виходить з наступного.
Так, статтею 296 КК України встановлено кримінальну відповідальність за грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Безпосереднім об'єктом кримінально-правової охорони за статтею 296 КК є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.
Кримінально каране хуліганство з об'єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.
Натомість, передбачене статтею 173 КУпАП дрібне хуліганство з об'єктивної сторони виражається у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому чіплянні до громадян та інших подібних діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян (формальний склад).
Суб'єктивна сторона даного адміністративного правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу. Особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення будуть порушені громадський порядок і прагне до цього. Елементом суб'єктивної сторони дрібного хуліганства є також мотив задоволення індивідуальних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей.
Тобто, при вирішенні питання про відмежування кримінально караного хуліганства від дрібного слід виходити з того, що відповідно до ст. 296 КК України хуліганство це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Якщо таке порушення не супроводжувалось особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, його необхідно кваліфікувати як дрібне хуліганство за ст. 173 КУпАП.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 листопада 2020 року (справа №442/66/16-к провадження № 51-4756 км 18), грубим порушенням громадського порядку є недотримання встановлених правил поведінки у громадських місцях. Оцінювати порушення як грубе слід з урахуванням кількості його учасників, території, на якій мало місце порушення, кількості потерпілих, тривалості порушення тощо.
Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством над потерпілим, знищенням або пошкодженням майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо (постанова Касаційного кримінального суду Верховного суду у справі № 343/1218/18 від 25 лютого 2020 року).
Як вбачається із матеріалів справи в ранню пору доби, близько 07 год. ранку, ОСОБА_6 перебуваючи на навісі балкону 9-го поверхом будинку АДРЕСА_3 , в стані алкогольного сп'яніння, скидав каміння та побутове сміття, та при цьому нецензурно висловлювався до мешканців оточуючого двору, чим перешкоджав нормальному ходу їх життя. Крім того, внаслідок таких його дій було пошкоджено лобове скло автомобіля марки «Mitsubishi», моделі «Colt», д.н.з. НОМЕР_1 , належного ОСОБА_9 .
Із відеозаписів, наданих ОСОБА_16 , вбачається, що перебуваючи на навісі балкону 9 поверху, ОСОБА_6 скидав звідти побутове сміття та великогабаритне каміння, яке падало на прохідну частину двору та припарковані під будинком автомобілі. На прохання перехожих припинити такі дії ОСОБА_6 нецензурно виражався до них, погрожував, обзивав (т. 1, а.к.п. 175).
Так, скидаючи каміння в сторону входу у під'їзд, обвинувачений декілька разів прокричав: «гармата», «постріл», «300-й полєтєл» (00 хв. 01 сек. - 00 хв. 27 сек. відеозапису під назвою «IMG_6735»). На прохання перехожих припинити такі дії, він агресивно відповідав: «на голову тєбє кіну, сєйчас прочуствуєш всє удари» та продовжив скидати каміння (00 хв. 29 сек. - 00 хв. 47 сек. відеозапису під назвою «IMG_6735»).
Зсипаючи із навісу побутове сміття та щебінь, ОСОБА_6 кричав: «сиплю вам на голови» (00 хв. 01 сек. - 00 хв. 04 сек. відеозапису під назвою «IMG_6736» ).
На відеозаписі під назвою «IMG_6736» також зафіксовано, як обвинувачений погрожує мешканцям будинку влаштувати «феєрверк», кинувши гранату (00 хв. 05 сек. - 00 хв. 12 сек.).
Крім того, відповідно до показів свідка ОСОБА_14 такі дії обвинуваченого викликали страх у мешканців двору, оскільки вони, йдучи вулицею, постійно оглядалися чи не летить їм щось на голову.
Отже, грубе порушення ОСОБА_6 громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, виражалось у скиданні великогабаритного каміння з навісу балкону 9-го поверху на пішохідну зону та припарковані автомобілі; криках та погрозах, поєднаних із нецензурними висловлюваннями, на адресу мешканців будинку та перехожих, які просили припинити такі дії; пошкоджені автомобіля ОСОБА_9 , внаслідок скидання каміння. Усе вищенаведене відбувалось у ранню пору доби та продовжувались у тривалий час, чим було порушено спокій мешканців, як будинку на навісі якого перебував обвинувачений, так і сусідніх будинків, а також викликало у них побоювання за власну безпеку та життя.
Вказані вище обставини, на думку колегії суддів, свідчать саме про вчинення ОСОБА_6 кримінально караного хуліганства, а не дрібного хуліганства, відповідальність за яке передбачена ст. 173 КУпАП.
Посилання апелянтів на те, що дії ОСОБА_6 були викликані неможливістю вибратися із навісу, є безпідставними, оскільки із показів потерпілої, свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , а також із відеозаписів, наданих ОСОБА_12 , вбачається що обвинувачений не просив про допомогу. Навпаки, нецензурно висловлювався на адресу перехожих та погрожував їм.
Що стосується призначеного ОСОБА_6 покарання, то слід зазначити наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Зокрема, правильно враховано, що обвинувачений раніше неодноразово судимий, звільнившись з місць позбавлення волі лише 24 квітня 2024 року, через короткий проміжок часу продовжив свою протиправну поведінку.
Взято до уваги також й досудовому доповідь органу пробації, відповідно до якої ризики вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_6 та його небезпеки для суспільства є високими.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Обставинами, що обтяжують покарання, правильно визнано вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочину.
Отже, місцевий суд обґрунтовано, із врахуванням вказаних норм чинного законодавства, призначив обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за дані кримінальні правопорушення у межах санкцій вказаних статей та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначив покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Твердження обвинуваченого про неврахування місцевим судом такої пом'якшуючої обставини як вчинення злочину внаслідок збігу тяжких життєвих обставин, на увагу апеляційного суду не заслуговують, з огляду на наступне.
Статтею 66 КК України однією з обставин, яка пом'якшує покарання визначено вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин.
У постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 13 лютого 2024 року (справа № 753/13645/22 провадження № 51-5525км23) зазначено, що збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин означає наявність таких негативних обставин, які заподіюють особі страждання, негативно впливають на її психіку, можуть викликати у неї стан розпачу, надмірну дратівливість, гарячковість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки.
Перелік вказаних обставин законом не визначено. Судова практика визнає ними, зокрема: смерть або тяжку хворобу рідної чи близької особи; хворобу винного; втрату ним роботи; складні житлові умови; подружню зраду або іншу подію, що спричинила конфлікт у сім'ї; важкий матеріальний стан; проживання підлітка в сім'ї п'яниць чи наркоманів. Ці обставини нерідко стимулюють девіантну поведінку особи.
Для визнання цих обставин такими, що пом'якшують покарання, необхідно встановити об'єктивний зв'язок між даними обставинами і вчиненим кримінальним правопорушенням.
Натомість, із матеріалів справи не вбачається наявність тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, які б могли призвести до того, що обвинувачений викинув собаку із вікна 9-го поверху, та кидав каміння з навісу над балконом. Сам же обвинувачений у своїй апеляційній скарзі лише зазначає про наявність таких, не вказавши про те, які саме обставини призвели до такої поведінки.
А тому, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у діях ОСОБА_6 такої пом'якшуючої обставини як збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин.
Посилання обвинуваченого на незадовільний стан здоров'я та необхідність його звільнення від відбування покарання на підставі ст. 84 КК України у зв'язку із цим, апеляційний суд відхиляє, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 84 КК України звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 цього Кодексу. Особа, яка після вчинення кримінального правопорушення або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
Натомість, вказуючи про наявність у нього ряду захворювань, ОСОБА_6 жодних доказів на підтвердження цього не надав. У матеріалах справи не міститься інформації про те, що у останнього наявні психічні захворювання, що позбавляють його можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними чи тяжка хвороба, що перешкоджає відбуванню покарання.
Таким чином, підстави для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання у зв'язку із хворобою - відсутні.
Що ж стосується тверджень ОСОБА_6 про необхідність його звільнення від покарання, у зв'язку із бажанням проходити військову службу, то колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 811 КК України під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 215 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 539 КПК України питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби вирішуються судом за клопотанням (поданням) органу або установи виконання покарань.
Частиною 2 статті 1541 КВК України визначено, що за заявою засудженого установа виконання покарань у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, вживає невідкладних заходів щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом та організовує проходження таким засудженим первинного медичного огляду у закладах охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України та в інших закладах охорони здоров'я державної чи комунальної форми власності.
Отже, питання звільнення від покарання для проходження військової служби не входить до компетенції апеляційного суду під час перегляду вироку суду першої інстанції.
Разом з тим, ОСОБА_6 слід роз'яснити право на звернення із заявою про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби до адміністрації установи виконання покарань.
Інші доводи апеляційних скарг не можна визнати переконливими, оскільки вони не містять доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність судового рішення.
За таких обставин, вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2024 року є законним, обґрунтованим, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Касаційного Кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення апеляційним судом, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуюча ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3