Справа № 601/1308/24Головуючий у 1-й інстанції Клим Т.П.
Провадження № 22-ц/817/6/25 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
13 березня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючої - Храпак Н.М.
Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,
за участі секретаря - Дідух М.Є.
та сторін: представника позивача - адвоката Булави О.П., представника відповідача - Поважної Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №601/1308/24, в режимі відеоконференції, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Булава Олександр Петрович, на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 червня 2024 року, ухваленого суддею Клим Т.П., повний текст якого складено 12 червня 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, -
в квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, в якому просить стягнути з державного бюджету України на його користь 10000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтований тим, що 13.11.2021 відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення №057931, оскільки позивач нібито надавав послуги з перевезення пасажирів на автомобілі обладнаному як таксі без державної реєстрації, як суб'єкта господарювання та без одержання ліцензії, чим порушив п.24 ч.1 ст. 7 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Постановою Кременецького районного суду від 13 грудня 2021 року адміністративну справу відносно нього за ч.1 ст. 164 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
18 грудня 2021 року на позивача працівниками поліції знову складено протокол про адміністративне правопорушення №817305 в зв'язку з нібито наданням послуг з перевезення пасажирів на автомобілі, обладнаному як таксі без державної реєстрації як суб'єкта господарювання та без одержання ліцензії, чим порушено п.24 ч.1 ст.7 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та вимоги частини 1 статті 164 КУпАП. Постановою Кременецького районного суду від 05 січня 2022 року адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 164 КУпАП провадженням закрито, за відсутністю в його діях складу правопорушення.
Вказані постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності були винесені незаконно. Зокрема, факт безпідставного притягнення ОСОБА_1 до відповідальності призвів до грубого порушення його прав та змусив неодноразово та тривалий час доводити свою невинуватість, хвилюватися, витрачати безпідставно свій час на звернення за правовою допомогою.
В результаті позивачу була заподіяна моральна шкода, яка полягала в піднятті артеріального тиску, нервозності, витрачання великої кількості часу на підготовку до судових засідань, доїзду до відділу ДВС для ознайомлення з матеріалами справи, звернення за безоплатною допомогою збиранням довідок, що підтверджують право на отримання безоплатної правової допомоги.
Вважає, що в даному випадку наявні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки справа про адміністративне правопорушення закрита у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення в його діях. Дані факти свідчать про те, що позивача було незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 червня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Булава О.П., подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилався на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 10.06.2024 у справі № 601/1308/24 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вказує, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) викладено правовий висновок про те, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і не є у залежності від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Проте, суд першої інстанції при винесенні рішення не врахував постанову Верховного Суду та дійшов безпідставного висновку про відмову в стягненні моральної шкоди на користь позивача.
Від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 10.06.2024 залишити без змін.
Вказує, що позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій відповідача, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, до нього застосовано не було, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, так як відповідно до статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом, який своєю постановою провадження у справі про адміністративне правопорушення закрив. При цьому, сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди.
Заявник звертає увагу на те, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких наведено у ст. 1176 Цивільного кодексу України. Однак, позивач не надав жодних доказів того, що відповідачами стосовно нього вчинено будь-які протиправні дії. Позивач, окрім протиправності поведінки відповідача, повинен довести наявність самої моральної шкоди та причинно - наслідковий зв'язок між діями відповідача та заподіяною шкодою, а також навести її розрахунок. Проте ОСОБА_1 належним чином не обґрунтував заявлений ним розмір моральної шкоди внаслідок заподіяння йому моральних або фізичних страждань чи втрат немайнового характеру та не надав докази, які підтверджують заподіяння йому моральної шкоди. Також не зазначив з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди в сумі 10 000 гривень, оскільки приймаючи до уваги принцип розумності, виваженості та справедливості вважають, що сума моральної шкоди яка підлягає стягненню на користь позивача не відповідає дійсності.
Вважають, що закриття судом провадження по справі у зв'язку з відсутністю складу інкримінованого правопорушення є достатньою моральною сатисфакцією та повністю забезпечує нівелювання наслідків складання таких адміністративних матеріалів.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Булава О.П., апеляційну скаргу підтримав, з мотивів, викладених у ній, просив її задовольнити.
Представник Головного управління Національної поліції в Тернопільській області - Поважна Г.В. у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечила та просила рішення суду залишити без змін.
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи із такого.
Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, як видно з протоколу № 055931 про адміністративне правопорушення, що 13 листопада 2021 року о 09 год. 58 хв. на автодорозі Н02 24 км+200 «Кременець-Почаїв-Радивилів» ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Peugeot Boxer», надавав послуги із перевезення пасажирів на автомобілі обладнаному, як таксі без державної реєстрації, як суб'єкта господарювання та без одержання ліцензії, чим порушив п. 24 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», тим самим скоївши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 164 КупАП.
Постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2021 року у справі № 601/2924/21 закрито провадження у адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 164 КупАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Окрім того, згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 817305 від 18 грудня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 18.12.2021 о 10 год, 00 хв. по вулиці Воз'єднання в м. Почаїв, керуючи транспортним засобом «ПЕЖО Боксер», надавав послуги із перевезення пасажирів на автомобілі обладнаному, як таксі без державної реєстрації, як суб'єкта господарювання та без одержання ліцензії, чим порушив п. 24 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», та вимоги частини 1 статті 164 КУпАП.
Постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 січня 2022 року у справі №601/3319/21 закрито провадження у адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 164 КупАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження завдання йому моральних страждань, або втрат немайнового характеру. Крім того, сам факт закриття судом справи про адміністративне правопорушення відносно позивача за ч.1 ст. 164 КУпАПта повернення для належного оформлення, не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у розумінні вимог ст.1173, 1174 ЦК України, а тому не тягне обов'язкового наслідку цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що його діями, як посадової особи, йому була заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідачем. Таким чином, дії спеціаліста відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки при складанні протоколу про адміністративне правопорушення є процесуальними діями, а не рішенням суб'єкта владних повноважень, достатніми для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів, з даним висновком суду першої інстанції погоджується, виходячи з такого.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач, який повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади та органи місцевого самоврядування у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Подібні висновки наведено постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 22 січня 2025 року у справі 335/6977/22).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов'язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.
Процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.
Розгляд справ про адміністративні правопорушення щодо провадження господарської діяльності без ліцензії або дозвільних документів за статтею 164 КУпАП здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (стаття 221 КУпАП).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КупАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.
За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, якщо за наявними у матеріалах справи доказами, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, тощо, не підтверджено події чи складу адміністративного правопорушення, компетентний орган приймає рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд оцінює правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, чи складено його відповідно до статті 256 КупАП уповноваженою на те особою та чи діяв патрульний поліцейський під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до закону в межах покладених на нього функцій та завдань, про що зазначає у своїй постанові.
Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року (справа № 712/7385/17) сформулювала висновок, що дії суб'єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.
Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала такі висновки.
Складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КупАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Протокол не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19 зазначив, що факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи. Протокол є носієм доказової інформації, яка надалі може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу. На уповноважену особу підрозділу поліції під час оформлення матеріалів ДТП покладено обов'язок зафіксувати всі обставини її скоєння з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності вчинила адміністративне правопорушення, скласти стосовно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та надіслати його до суду.
На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.
Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно містять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.
Оцінку доказів, зібраних та зафіксованих патрульним поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також з урахуванням інших доказів.
Оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов'язані з розглядом такого протоколу судом.
Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником ДТП, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.
У постанові від 22 січня 2025 року у справі №335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень, факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2021 року у справі №601/2924/21 та постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 січня 2022 року у справі №601/3319/21 про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 164 КУпАП закриті у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Зі змісту вказаних постанов Кременецького районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2021 року, від 05 січня 2022 року у справах №601/2924/21 та №601/3319/21, вбачається, що підставою для закриття провадження у вказаних справах стало те, що в протоколах про адміністративні правопорушення відсутні відомості про здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності на постійній основі, систематично більше разів, з наданням платних послуг з перевезення вантажу. Також в протоколах лише формально зазначено, що ОСОБА_1 займався господарською діяльністю, однак не вказано осіб, яким він надавав послуги перевезення, за якою ціною здійснював дані послуги та чи взагалі такі послуги надавалися.
Разом з тим, рішеннями у справах про адміністративні правопорушення не встановлено, що складені 13 листопада 2021 року та 18 грудня 2021 року щодо позивача протоколи про адміністративні правопорушення не відповідали вимогам закону, зокрема ст. 256 КУпАП та те, що на момент складання протоколів про адміністративні правопорушення дії поліцейських були протиправними.
Оскільки судом не встановлено неправомірності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколів про адміністративні правопорушення, а також дій працівників патрульної поліції, які мають ознаки свавільності, тому підстави для покладення відповідальності на державу за дії посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди відсутні.
Тому доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок незаконних дій відповідача, а саме складання протоколів про адміністративні правопорушення призвело до грубого порушення прав ОСОБА_1 , в результаті чого позивачу була заподіяна моральна шкода, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки у разі відповідності протоколів про адміністративні правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції від час складання протоколів всіх дій згідно із законом та в межах їх повноважень, факт закриття проваджень у справах про адміністративні правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і не є у залежності від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом, апеляційний суд до уваги не бере, з огляду на те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.
З огляду на приписи Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, тому на правовідносини щодо складання протоколів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, не поширюються правила статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.
Таким чином у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене статтею 164 КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.
Даний висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22.
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Булава Олександр Петрович слід залишити без задоволення, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 червня 2024 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.35, 259, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Булава Олександр Петрович - залишити без задоволення.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення виготовлений 24 березня 2025 року.
Головуюча: Н.М. Храпак
Судді: Б.О. Гірський
О.З. Костів