Справа № 461/8822/23 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х. М.
Провадження № 22-ц/811/3424/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
20 березня 2025 року м.Львів
Справа № 461/8822/23
Провадження № 22-ц/811/3424/24
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретарі Салата Я.І., Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_1 , на рішення Галицького районного суду міста Львова ухвалене у м. Львові 24 вересня 2024року у складі судді Мисько Х.М. у справі за позовом ОСОБА_5 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Рембуд», про відшкодування шкоди, завданої рішенням органу місцевого самоврядування,-
встановив:
16 жовтня 2023 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, ЛКП «Рембуд» про стягнення майнової шкоди в розмірі 632 245,70 грн., а також судових витрат. В обґрунтування позову посилається на те, що вона ( ОСОБА_5 ) та ОСОБА_6 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №224784022 від 21 вересня 2020 року. Вона (позивач) та ОСОБА_6 , з метою відновлення будівлі альтанки біля будинку, замовили виготовлення технічної документації капітального ремонту огорожі з відновленням та влаштуванням будівлі альтанки біля індивідуального житлового будинку АДРЕСА_2 . У червні 2020 року було здійснено таке будівництво. Зазначає, що після виконання будівельних робіт з будівництва об'єкта: капітального ремонту огорожі з відновленням та влаштуванням будівлі альтанки індивідуального житлового будинку АДРЕСА_3 , на підставі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 889 від 9 жовтня 2023 року, знищено будівлю альтанки. Вказує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 461/2666/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року, частково задоволено її ( ОСОБА_5 ) позов до Виконавчого комітету Львівської міської ради, з участю третіх осіб: ЛКП «Рембуд» та Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради,про визнання протиправним та скасування рішення. Судом ухвалено визнати протиправним та скасувати п. 5 рішення Виконавчого комітету Львівської міської радиза № 889 від 9 жовтня 2020 року «Про відновлення водозабірної колонки на АДРЕСА_4 ». Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністратвиного суду 5 грудня 2022 року касаційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської радизалишив без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. Стверджує, що дії Виконавчого комітету Львівської міської радита ЛКП «Рембуд» завдали їй майнової шкоди (збитків) на загальну суму 632 245,70 грн., які підлягають стягненню з відповідачів. Просить позов задовольнити.
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 24 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду через свого представника ОСОБА_1 оскаржила ОСОБА_5 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 461/2666/21, яким визнано протиправним та скасовано п. 5 рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 889 від 9 жовтня 2020 року «Про відновлення водозабірної колонки на АДРЕСА_2 », постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року, якою рішення Львівського окружного адміністративного суду залишено без змін та постанову Верховного Суду від 5 грудня 2022 року. Зазначені рішення стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом. Вказаними рішеннями доведена незаконність дій відповідачів, тому у суду не було підстав для повторного встановлення зазначених обставин. Відповідачі не довели відсутність своєї вини, у спричиненні шкоди ОСОБА_5 . Факт протиправності рішення щодо демонтажу є встановленим та не підлягає повторному доведенню. Вказує, що завдані збитки позивачу є наслідком протиправних спільних дій відповідачів. Судом взято до уваги висновок експерта Лібича А.М., який не досліджував питання визначення розміру шкоди, що є предметом спору за заявою Львівської міської ради. Експертом досліджувалось питання на відповідність проектно-кошторисної документації «Капітальний ремонт огорожі з відновленням та влаштуванням будівлі альтанки індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 » вимогам нормативно-правових актів в галузі будівництва. Експертом встановлено невідповідність наданих відповідачем документів (проектно-кошторисної документації) вимогам нормативно-правових актів в галузі будівництва. На думку експерта ціни на будівельні матеріали, вироби зазначені не у відповідності до наданих накладних, неможливо встановити чи нараховувався ПДВ, тощо, тобто невідповідність полягає у застосуванні вимог інших правил визначення вартості будівельних робіт, аніж повинно бути застосовано до поданої проектно-кошторисної документації. Однак, висновки експерта не скасовують питання наявності шкоди і не відповідають на питання визначення правильної вартості спричиненої шкоди позивачу, яке судом так і не було з'ясоване в ході розгляду справи. У зв'язку із долученою експертизою до матеріалів справи, позивач клопотав про призначення судової будівельно-технічної експертизи для визначення правильного розміру шкоди та підтвердження факту наявності шкоди. Судом відмовлено з причин відсутності об'єкта дослідження. Висновок суду не ґрунтується на нормативно-правовій базі щодо проведення експертиз.
24 грудня 2024 року представник Виконавчого комітету Львівської міської ради Вовк І.В.подано до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому вказано на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.
Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами другою, четвертою статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що будинок АДРЕСА_2 є пам'яткою архітектури місцевого значення (рішення Виконкому Львівської обласної ради № 227 від 17 липня 1990 року), розташований в межах буферної зони ЮНЕСКО, в історичному ареалі м.Львова. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є співвласниками квартири АДРЕСА_5 у цьому будинку. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на праві приватної спільної часткової власності (2/8) частки належить квартира АДРЕСА_1 загальною площею 155,8 кв.м, до якої входить чотири житлові кімнати, кухня та комора у підвалі площею 38,4 кв.м. Альтанка не входить до об'єкта нерухомості, що належить позивачу на праві власності. Докази про право власності або користування позивача щодо земельної ділянки відсутні.
20 квітня 2020 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (замовники) та ФОП ОСОБА_7 (виконавець) укладено договір на виконання проєктно-кошторисної документації № 20/04/20, за умовами якого замовник доручає і зобов'язується прийняти виконані роботи разом з виготовленою проєктною документацією та оплатити виконані та прийняті проєктні роботи, а виконавець бере на себе зобов'язання своєчасно та належно надати послуги з розробки проєктно-кошторисної документації на об'єкті будівництва: «Капітальний ремонт огорожі з відновленням та влаштуванням будівлі альтанки індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 ».
На виконання умов договору № 20/04/20 від 20 квітня 2020 року
ФОП ОСОБА_7 виготовлено проєктно-кошторисну документацію, про що складено та підписано акт № 25/06/20 від 25 червня 2020 року.
25 червня 2020 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (замовники) та ПАТ автотранспортне підприємство «Західводбуд» (підрядник) укладено договір підряду №25/06/20.
Відповідно до п. 2.1. договору підряду № 25/06/20 підрядник зобов'язується за дорученням замовників за рахунок власних або залучених сил та засобів та в межах договірної ціни з використанням матеріалів замовників у відповідності до ДБН виконати роботи з будівництва об?єкта (одноповерхова цегляна будівля з вбудованим нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з несучих та огороджувальних конструкцій, що утворюють наземне приміщення з фундаментом та теплоізоляцією, призначене для перебування людей) згідно з погодженими сторонами умовами, викладеними у цьому договорі та додаткових договорах до нього, та передати замовникам готовий і придатний до експлуатації об'єкт в терміни, визначені договором. Склад і обсяги робіт можуть бути переглянуті в процесі будівництва. Інші параметри об'єкта визначаються за погодженням сторін шляхом укладення додаткових договорів до цього договору, які є його невід'ємними частинами.
25 червня 2020 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (замовники) та ФОП ОСОБА_7 (виконавець) укладено договір на здійснення авторського нагляду № 25/06/20, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується за плату здійснювати авторський нагляд за будівництвом об'єкта: «Капітальний ремонт огорожі з відновленням та влаштуванням будівлі альтанки індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 ».
30 червня 2020 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (замовники) та ФОП ОСОБА_8 (виконавець) укладено договір про надання послуг №30/06/20, за умовами якого виконавець зобов'язується за завданням замовників (усним або письмовим) надати останньому послуги з будівництва об'єкта «Капітальний ремонт огорожі з відновленням та влаштуванням будівлі альтанки індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 » відповідно до робочої документації «Капітальний ремонт огорожі з відновленням та влаштуванням будівлі альтанки індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 », виконаної ФОП ОСОБА_7 20 квітня 2020 року, та кошторисної документації об'єкта будівництва «Капітальний ремонт огорожі з відновленням та влаштуванням будівлі альтанки індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 », виконаної ФОП ОСОБА_7 станом на 20 квітня 2020 року, а замовники зобов'язуються оплачувати якісно надані виконавцем послуги в обсязі та на умовах, визначених цим договором.
На виконання умов договору № 30/06/20 ФОП ОСОБА_8 надано послуги, про що складено та підписано акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2020 року.
Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради № 889
від 9 жовтня 2020 року «Про відновлення водозабірної колонки на АДРЕСА_4 » з метою відновлення водозабірної колонки та належного обслуговування систем водопостачання і водовідведення на АДРЕСА_4 вирішено: 1) відновити водозабірну колонку на АДРЕСА_4 ; 2) визначити ЛМКП «Львівводоканал» виконавцем робіт з ремонту мереж холодного водопостачання та систем водовідведення і встановлення водозабірної колонки на АДРЕСА_4 ; 3) ЛМКП «Львівводоканал» забезпечити виконання робіт з ремонту мереж холодного водопостачання та систем водовідведення і встановлення водозабірної колонки на
АДРЕСА_4 ; 4) ЛМКП «Львівводоканал» після виконання зазначених робіт передати витрати на баланс Личаківської районної адміністрації; 5) ЛКП «Рембуд» за участю представника Личаківської районної адміністрації демонтувати самовільно встановлену на території земель комунальної власності споруду на АДРЕСА_4 .
На підставі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради за
№ 889 від 9 жовтня 2020 року демонтовано самовільно встановлену на земельній ділянці комунальної власності споруду на АДРЕСА_4 , що підтверджується інформацією з веб-сайту Львівської міської ради.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року у справі № 461/2863/21, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано пункт 5 рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 889 від 9 жовтня 2020 року «Про відновлення водозабірної колонки на АДРЕСА_4 ». Адміністративний суд виходив з того, що об'єкти самочинного будівництва підлягають знесенню виключно за рішенням суду, а тому відповідач, приймаючи рішення про демонтаж самовільно встановленої на території земель комунальної власності споруди на АДРЕСА_4 , вийшов за межі своїх повноважень.
Відповідно до висновку судового експерта ФОП ОСОБА_9 № 08/24 від 5 квітня 2024 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи розроблена проєктно-кошторисна документація «Капітальний ремонт огорожі з відновленням та влаштуванням будівлі альтанки індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 » не відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а саме, ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва діючого станом на час її складання (20 квітня 2020 року). Невідповідність полягає у застосуванні ресурсних елементних кошторисних норм, розрахунку вартості проєктних робіт, суми коштів на здійснення авторського нагляду, кошторисного прибутку (П), коштів на покриття адміністративних витрат будівельних організацій (АВ) не у відповідності до вимог ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва». Застосування ресурсних елементних кошторисних норм, визначення вартості проєктних робіт, суми коштів на здійснення авторського нагляду, кошторисного прибутку (П), коштів на покриття адміністративних витрат будівельних організацій (АВ) здійснено відповідно до «Настанови з визначення вартості будівництва», що вступила в дію лише 1 листопада 2021 року та не діяла на час розроблення проєктно-кошторисної документації.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 не довела обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог належними та допустимими доказами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (стаття 331 ЦК України).
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Особа має право на захист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань (частина перша статті 19 ЦПК України).
Згідно з частиною сьомою статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
Частиною четвертою статті 26 цього Закону встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Відповідно до частини другої зазначеного Закону фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проєктної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
За змістом частини 7 статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Встановлення на землях комунальної власності міста огорожі повинне здійснюватися у відповідності до Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил благоустрою міста Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 21 квітня 2011 року.
Зокрема, п. 19.1.4, п.20.1.31 п.20.1.24 Правил передбачено відповідальність за самовільне захоплення території (частини території) об'єкта благоустрою м. Львова та за самовільне встановлення огорож.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» до земель комунальної власності територіальних громад сіл селищ, міст передаються, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави.
Згідно із статтею 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» об'єктом благоустрою є території загального користування.
У Правилах благоустрою м.Львова під територією розуміється сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об'єктів загального користування, вулиць, провулків у межах населеного пункту. Утримання земель загального користування покладається на органи місцево самоврядування відповідно до статті 15 Закону України «Про благоустрій населені пунктів».
Відповідно до статті 14 згаданого Закону території мають утримуватися в належному стані і використовуватися за призначенням відповідно до правил благоустрою території населеного пункту, збереження та відновлення об'єктів благоустрою. Об'єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання, охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.
Згідно статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил благоустрою міста Львова організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.
Відповідно до пунктів 7, 17 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відома виконавчих органів міських рад належать повноваження щодо організації благоустрою населених пунктів, здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів.
Частина перша статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, прийняті в межах своїх повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
За порушення вимог законодавства у сфері благоустрою і правил благоустрою складаються документи, які зобов'язують усунути порушення (припис, вимога тощо).
На об'єкті благоустрою забороняється виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов'язковість його отримання передбачена законом (стаття 16 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).
Громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб'єктів благоустрою населених пунктів.
Згідно з частиною другою статті Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 22 Закону України «Про основи містобудування» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законом порядку.
Згідно із п.5.1. рішення № 834 Львівської міської ради від 9 вересня 2011 року «Про затвердження положення про порядок влаштування огорож у м. Львові» особа, яка має намір влаштувати огорожу, повинна отримати дозвіл (розпорядження голови районної адміністрації) на проведення таких робіт, незалежно від форми власності земельної ділянки на якій буде розташована огорожа.
Будь-яке невиконання покладених на власника чи титульного володільця юридичних обов'язків може розглядатися як порушення приписів чинного законодавства.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Частинами першою, другою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проєкту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України майнова шкода виражається у формі збитків. У свою чергу, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. Такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, оскільки без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення порушеного права особою.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у якій грошовій сумі чи у якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 цього Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що позивач та ОСОБА_6 , як співвласники квартири АДРЕСА_1 , здійснили самочинне будівництво альтанки на земельній ділянці комунальної власності.
Згідно із встановленими обставинами у справі № 461/2666/21, судові рішення у якій набрали законної сили, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, як суб'єкт владних повноважень, видало припис № 0004/А0241 від 15 вересня 2020 року, яким зобов'язало припинити проведення будь-яких робіт з будівництва та опорядження споруди на території будівлі на АДРЕСА_4 та в термін 15 календарних днів здійснити демонтаж даної споруди.
Демонтаж спірної альтанки здійснено працівниками ЛКП «Рембуд» на підставі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 889
від 9 жовтня 2020 року «Про відновлення водозабірної колонки на
АДРЕСА_4 ».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року у справі № 461/2863/21 визнано протиправним та скасовано пункт 5 рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 889 від 9 жовтня 2020 року «Про відновлення водозабірної колонки на АДРЕСА_4 », а саме в частині зобов'язання ЛКП «Рембуд» демонтувати самовільно встановлену на території земель комунальної власності споруду за указаною адресою. Підставою для скасування стало перевищення Виконавчим комітетом Львівської міської ради своїх повноважень.
ОСОБА_5 посилається на завдання їй майнової шкоди внаслідок демонтажу спорудженої нею альтанки біля будинку АДРЕСА_4 з використанням будівельної техніки у спосіб, що унеможливило подальше використання чи відбудову будівлі, потягло руйнування конструктивних та оздоблювальних частин будівлі.
Встановлено, що у жовтні 2023 року ОСОБА_6 зверталася до суду з аналогічним позовом щодо цих самих правовідносин (справа № 461/8820/23), посилаючись на спричинення їй майнової шкоди внаслідок демонтажу спорудженої нею альтанки за адресою: АДРЕСА_2 .
На підтвердження вартості витрат на капітальний ремонт огорожі та влаштування будівлі альтанки за адерсою: АДРЕСА_2 позивачем у цій справі надано суду: видаткову накладну №48 від 16 серпня 2020 року (постачальник ТзОВ «Вольта - Плюс», покупець ОСОБА_6 ); рахунок на оплату №154 від 20 липня 2020 року (постачальник ТзОВ «Вольта - Плюс», покупець ОСОБА_6 ); платіжну інструкцію №ПН1689217 від 15 жовтня 2020 року (платник ОСОБА_6 , отримувач - АТ «Таскомбанк»); видаткову накладну №114 від 16 вересня 2020 року (постачальник - ПАТ Автотранспортне підприємство «Західводбуд», покупець ОСОБА_6 ); рахунок на оплату №114 від 31 липня 2020 року, постачальник ПАТ Автотранспортне підприємство «Західводбуд», покупець ОСОБА_6 ; меморіальний ордер №ПН1689250 від 15 жовтня 2020 року, отримувач ПАТ Автотранспортне підприємство «Західводбуд» (платник ОСОБА_6 ), видаткову накладну №78 від 1 жовтня 2020 року (постачальник - ПрАТ «Сортнасіннєовоч», покупець ОСОБА_6 ); рахунок на оплату №123 від 8 жовтня 2020 року (постачальник - ПрАТ «Сортнасіннєовоч», покупець ОСОБА_6 ); платіжну інструкцію (отримувач - ПрАТ «Сортнасіннєовоч», платник ОСОБА_6 ); видаткову накладну №2108/01 від 21 серпня 2020 року (постачальник - ФОП ОСОБА_10 , одержувач ОСОБА_6 ); товарний чек від 1 липня 2020 року, товарний чек від 17 серпня 2020 року, видаткову накладну №56 від 9 вересня 2020 року (постачальник - ФОП ОСОБА_8 , покупець ОСОБА_5 ), товарний чек від 9 вересня 2020 року; акт здачі - приймання робіт (надання послуг) №12/30/09 від 30 вересня 2020 року (виконавець Струк В.М., замовник ОСОБА_6 ).
Позивачем не надано суду доказів того, що будівельні матеріали, зазначені у цих документах, придбані саме нею ( ОСОБА_5 ) та використані для будівництва альтанки за адресою: АДРЕСА_2 .
Встановивши на підставі висновку судового експерта ФОП Лібича А.М. № 08/24 від 5 червня 2024 року, складеного за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, що надана позивачем проєктно-кошторисна документація не відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, зокрема, щодо правил визначення вартості будівництва, діючих станом на час її складання, взявши до уваги, що позивач не надала достовірних доказів на підтвердження дійсної кількості та вартості використаних для зведення об'єкта самочинного будівництва будівельних матеріалів, а також придбання матеріалів та оплати робіт саме нею, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог. Вона не довела, що відповідачами були знищені або пошкоджені будівельні матеріали, які використовувалися нею при зведенні об'єкта самочинного будівництва.
Злиста Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради №4-2401-16094 від 29 листопада 2023 року вбачається, що ОСОБА_6 для отримання містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва та будівництво на АДРЕСА_6 не зверталась та містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва та будівельний паспорт забудови земельної ділянки на будівництво за вказаною адресою не надавався.
Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю № 4-0006-2403-17452 від 27 грудня 2023 року, за даними Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва інформація про видачу дозвільних документів на виконання будівельних робіт та готовність об'єкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_6 відсутня.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі
№ 129/1033/13-ц).
Суд першої інстанціїнадав обґрунтовану правову оцінку діям сторін, обставинам створення та демонтажу альтанки в історичному ареалі м.Львова, буферній зоні ЮНЕСКО, а також поданим сторонами у встановленому цивільним процесуальним законом доказам, зокрема доказам на підтвердження вартості самочинного будівництва, відсутності доказів знищення або пошкодження матеріалів, використаних у процесі самочинного будівництва. З огляду на здійснення позивачем самочинного будівництва огорожі та альтанки на земельній ділянці комунальної власності, в межах історичного ареалу м. Львова, без жодних дозвільних документів, невиконання припису щодо здійснення демонтажу споруди та не надання належних доказів на підтвердження дійсного обсягу вартості використаних в процесі самочинного будівництва будівельних матеріалів, вартості пошкоджених матеріалів, а також придбання їх саме позивачем; суд прийшов до правильного висновку про недоведеність ОСОБА_5 заявлених позовних вимог про відшкодування їй майнової шкоди у заявленому нею розмірі.
Суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, норми права, які підлягають застосуванню, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності; ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки суду першої інстанції не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскаржуваного рішення не встановлені.
Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , яка підписана представником ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду міста Львова від 24 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 25 березня 2025 року.
Головуючий_-_____________________Т.І.Приколота
Судді: ___________ Ю.Р. Мікуш _______________ Р.В. Савуляк