25 березня 2025 року
м. Київ
справа № 463/5843/24
провадження № 61-3447ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 25 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року у справі за заявою Львівської міської ради про забезпечення позову до подання позовної заяви,
24 червня 2024 року Львівська міська рада подала до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права приватної власності та зобов'язання звільнити земельну ділянку.
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 належить нежитлова будівля загальною площею 46,5 кв. м по АДРЕСА_1 . Вказаний об'єкт знаходиться на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності та станом на момент подання цього позову земельна ділянка не передана в користування третім особам.
Містобудівні умови та обмеження на проектування об'єкта будівництва (забудови земельної ділянки) на об'єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_2 не надавались.
Спеціалістами управління державного контролю за використанням та охороною земель проведено обстеження земельної ділянки комунальної власності за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якого складено акт від 03 травня 2023 року № 34.
За результатами обстеження вказаної земельної ділянки встановлено, що така використовується для обслуговування металевого павільйону зі збірно-розбірних конструкцій із фасадною частиною з сендвіч панелей зі склопакетним заскленням, за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.
Львівською міською радою рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування будівлі площею 46,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 літ. «В-1», не приймалось.
Львівська міська рада, як власник земельної ділянки на АДРЕСА_2 , вважає, що діяльність щодо самовільного встановлення, а також небажання самостійно демонтувати споруду за вказаною адресою порушує передбачене статтею 95 ЗК України право Львівської міської ради як власника земельної ділянки самостійно господарювати на землі, використовуючи у встановленому порядку для власних та територіальної громади потреб корисні властивості землі.
Львівська міська рада має реальні підстави вважати, що відповідач може розпорядитися спірним об'єктом, що знаходиться на праві власності та відчужити його в користь інших осіб, для ухилення від виконання рішення суду, що в свою чергу ускладнить, або навіть зробить неможливим виконання рішення суду. Оскільки, станом на сьогодні, відбулась уже неодноразова перереєстрація об'єкта по АДРЕСА_2 , відтак і в подальшому може відбутись ще не одна зміна власника вказаного об'єкта із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення стороні, а також іншим органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб'єктам як суб'єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України), вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нежитлової будівлі, загальною площею 46,5 кв. м по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 31600966.
Личаківський районний суд міста Львова ухвалою від 25 червня 2024 року заяву про забезпечення позову задовольнив.
Заборонив ОСОБА_1 , а також іншим органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб'єктам як суб'єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України), вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нежитлової будівлі, загальною площею 46,5 кв. м по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 31600966.
Львівський апеляційний суд постановою від 03 лютого 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бартман Л. Б. залишив без задоволення.
Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 25 червня 2024 року залишив без змін.
17 березня 2025 року ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд», подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 25 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною першою та другою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема,
з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом
в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, з доводами якої погодилися суд першої та апеляційної інстанцій, позивач вказав, що забезпечення позову обраним ним способом направлено на недопущення ризиків відчуження спірного майна та утруднення виконання судового рішення, у разі задоволення позову.
Ймовірність зазначених ризиків та настання, у зв'язку з цим негативних наслідків для Львівської міської ради, яка є законним власником земельної ділянки, яка є комунальною власністю, на якій розташовано самовільно збудоване відповідачами спірне нерухоме майно, є обґрунтованими, оскільки, у цьому випадку, негативні наслідки невжиття заходів забезпечення позову переважають над наслідками забезпечення позову, що має тимчасовий характер, та не позбавляє відповідача можливості володіти та користуватися її власністю на власний розсуд, обмежуючи лише право розпорядження нею.
Львівською міською радою обґрунтовано наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та предметом майбутнього позову, який має намір подати рада, а саме про скасування державної реєстрації права приватної власності та зобов'язання звільнити земельну ділянку, відповідачем у якій є ОСОБА_1 , оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист порушеного права Львівської міської ради, а також поновлення порушених прав та інтересів.
За встановлених у розглядуваній справі обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчинення ОСОБА_1 , а також іншим органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб'єктам як суб'єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України), вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нежитлової будівлі, загальною площею 46,5 кв. м по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 31600966, може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому необхідно зазначити, що оцінка законності та обґрунтованості позовних вимог Львівської міської ради має бути надана судами під час вирішення спору по суті. Застосовані у розглядуваній справі заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і не перешкоджають користуванню майном, а за наявності, передбачених законом підстав (стаття 159 ЦПК України), відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень, додаткового правового аналізу не потребують, висновків судів не спростовують та на законність судових рішень не впливають.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК Українипередбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК Україниу разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК Українивизначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 25 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року у справі за заявою Львівської міської ради про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко