Справа № 703/1012/23
2/703/73/25
14 березня 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Криви Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Холодняк Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в порядку поділу майна подружжя, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_2 згідно якого просила в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути із ОСОБА_2 грошові кошти у загальному розмірі 714202 грн., припинивши право її власності на 1/2 частину автомобіля MAN F 01, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2001 року випуску, та на 1/2 частину причіпа Schwarzmuller SPA-3/E, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1998 року випуску, з дня отримання грошової компенсації у розмірі 257 675 грн. та стягнути судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 15 серпня 2000 року вона перебувала у шлюбі із відповідачем, який був розірваний рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 29 вересня 2015 року.
За час перебування у шлюбі, за спільні кошти подружжя було придбано п'ять транспортних засобів:
- автомобільний напівпричеп SCHWARZMULLER SPA-3E, VIN НОМЕР_3 , рік випуску 1998, д.н.з. НОМЕР_4 ;
- автомобільний напівпричеп SCHWARZMULLER SPA3/E, VIN НОМЕР_5 , рік випуску 1998, д.н.з. НОМЕР_2 ;
- вантажний автомобіль MAN F 01, VIN НОМЕР_6 , рік випуску - 2001, об'єм двигуна - 12816 куб.см, реєстраційний номер - НОМЕР_1 ;
- автомобіль FORD Mondeo, VIN НОМЕР_7 , рік випуску - 2013, д.н.з. НОМЕР_8 ;
- вантажний автомобіль MAN TGA 18.463, VIN НОМЕР_9 , рік випуску - 2001, об'єм двигуна - 12 816 куб.см, д.н.з. НОМЕР_10 .
Право власності на вказані транспортні засоби було зареєстровано за відповідачем.
Позивач вказує, що з метою поділу майна подружжя вона звернулась до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_2 .
Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 січня 2023 року по справі № 703/3465/18 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину спірного рухомого майна, а саме на 1/2 частину автомобіля MAN F 01, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2001 року випуску, та на 1/2 частину причіпа Schwarzmuller SPA-3E, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1998 року випуску. В решті позовних вимог, щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину автомобіля FORD Mondeo, реєстраційний номер № НОМЕР_8 , автомобільного причепа SCHWARZMULLER SPA3/E, реєстраційний номер № НОМЕР_11 , та автомобіля MAN TGA, реєстраційний номер № НОМЕР_10 було відмовлено, оскільки під час розгляду вказаної справи № 703/3465/18 судом було встановлено, що частину вказаного спірного майна відповідачем було відчужено без отримання письмової згоди позивача.
Відтак, позивач вважає, що має право на компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. Враховуючи, що вартість вищезазначених транспортних засобів, які було відчужено відповідачем становить 913054 грн., вважає, що відповідач повинен відшкодувати їй 1/2 частину їх вартості, що становить 456527 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля MAN F 01, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2001 року випуску, та компенсацію вартості 1/2 частину причіпа Schwarzmuller SPA-3E, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1998 року випуску, що належать їй на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 січня 2023 року по справі № 703/3465/18 рухомого майна, в розмірі 257675 грн., та з дня отримання нею грошової компенсації у вказаному розмірі, припинити її право власності на 1/2 частину вказаних транспортних засобів.
Вказані вимоги обґрунтовує тим, що хоча позивач на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 січня 2023 року по справі № 703/3465/18 є титульним власником 1/2 частини автомобіля MAN F 01, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2001 року випуску, та на 1/2 частини причіпа Schwarzmuller SPA-3E, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1998 року випуску, однак вказані спірні транспортні засоби, перебувають у володінні та користуванні відповідача, який чинить перешкоди у користуванні ними позивачу та відмовляється в добровільному порядку сплатити компенсацію за належну позивачу частину їх вартості.
Відтак, враховуючи, що спірні транспортні засоби є неподільними речами, виділ у натурі частки із спільного майна подружжя та спільне користування ними є неможливим, вважає, що має право на одержання від іншого співвласника (відповідача) грошової компенсації вартості їх частки у спільному майні з припиненням її права власності на спірне майно відповідно до положень статті 364 ЦК України. Таким чином, оскільки вартість вищезазначених транспортних засобів становить 515350 грн., вважає, що відповідач повинен відшкодувати їй 1/2 частину їх вартості, що становить 257675 грн. та з дня отримання грошової компенсації у вказаному розмірі, просить припинити її право власності на 1/2 частину автомобіля MAN F 01, шасі № НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2001 року випуску, та на 1/2 частину причіпа Schwarzmuller SPA-3/E, шасі № НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1998 року випуску.
Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено.
07 березня 2024 року в інтересах ОСОБА_2 до суду звернувся його представник адвокат Дем'яненко О.А. із заявою про перегляд заочного рішення, в якій вказує, що не погоджується із вказаним рішенням з огляду на ступне.
Так, зазначає, що позивачка у позовні заяві вказала, що транспортні засоби були зареєстровані за відповідачем під час шлюбу, а тому вони є спільним майном подружжя та їй належить право на 1/2 частку вазаного майна. Однак такі твердження не відповідають обставинам справи. Вказує, що судом не було враховано, що автомобіль Ford Mondeo було придбано відповідачем у ТОВ «Колос-Авто» 21 грудня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу 192/2013 за 179 990 грн. Для чого відповідачем було сплачено частину особистих коштів в розмірі 54000 грн та укладено кредитний договір, погоджений позивачкою № 31126-ФО/2013/191 з АТ «Сбербанк Росії», згідно якого отримав решту 125 990 грн під 14,9 % річних. Одночасно було укладено договір застави вказаного автомобіля. Кредит було надано строком на 60 місяців до 10.12.2018. При цьому шлюб між сторонами було розірвано рішенням суду від 29.09.2015. Під час шлюбу, згідно з графіком платежів за кредитом, було сплачено 94 234 грн, з яких тіло кредиту - 43 373,61 грн, що становить близько 26% її вартості. Таким чином вважає, що частка позивачки у праві на вказаний автомобіль становить не 50%, як вказав суд, а лише 13 %, тобто 45 873 грн.
Також зазначає, що судом не було взято до уваги, що транспортні засоби купувались за кошти інших осіб та бли лише зареєстровані за відповідачем, оскільки він у той час мав ліцензію на здійснення діяльності з перевезень за межі України, тобто в розумінні закону, він був лише титульним володільцем. Тому вказане майно не є спільним.
Також зазначає, що жодних повісток про виклик до суду він не отримував, тому не знав про розгляд даної справи.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2024 року було прийнято до розгляду заяву про перегляд заочного рішення.
08 травня 2024 року від представника позивача адвоката Геріх Н.А. надійшли письмові пояснення на заяву про перегляд заочного рішення, в яких остання посилається на наступні обставини.
Так представник позивача вказує, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи в суді.
Також зазначає щодо доводів відповідача про те, що судом не враховано, що автомобіль Ford Mondeo, який було придбано відповідачем у ТОВ «Колос-Авто» 21 грудня 2023 року на підставі договору купівлі-продажу 192/2013 за 179 990 грн, з яких 54 000 грн особисті кошти відповідача та 125 900 грн кредитні кошти, які були отримані ним в період шлюбу в АТ «Сбербанк Росії». Так, представник позивача вказує, що відповідач зазначає, що під час шлюбу, згідно із графіком платежів за кредитом було сплачено 94 234 грн, з яких на тіло кредиту 43 373,61 грн, що становить близько 26% її вартості. Таким чином частка позивачки у праві на вказаний автомобіль становить не 50 %, як вказав суд, а лише 13%, тобто не 176 435 грн, а 45 873 грн, в цінах вказаних в рішенні суду. З такими доводами позивач не погоджується, оскільки відповідачем не надано до суду доказів, що сума в розмірі 54 000 грн, яка була винесена відповідачем була його особистою власністю, а не спільними коштами подружжя та відповідачем не надано до суду доказів про те, в якому розмірі на момент розірвання шлюбу був реально погашений кредит. Посилання на графік погашення не може підтверджувати реально сплачену суму, адже кредит міг бути погашений, як достроково, так і з пропуском строку оплати платежів за графіком.
Також звертає увагу на договір № 192/2013 від 221.12.2013, відповідно до п. 1.1. якого продавець був зобов'язаний поставити та передати у власність покупцю автомобіль Ford Mondeo на умовах, визначених договором. Відповідно до п. 2.1. Договору передбачено, що покупець здійснює 100% оплату в гривнях України в сумі 179 990 грн 00 коп. в строки відповідно до рахунку-фактури. Згідно п. 4.1 Договору, право власності на автомобіль за умовами даного договору переходить від продавця до покупця з моменту передачі автомобіля покупцю, що оформляється актом прийому-передачі, за умови оплати покупцем повної вартості автомобіля. Таким чином, право власності на зазначений автомобіль ОСОБА_2 набув після 100% оплати в 2013 році, тобто в період укладення шлюбу, а тому дане майно є спільною власністю та підлягає поділу в рівних частках.
Відтак, просила відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 травня 2024 року заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 жовтня 2023 року було скасовано з призначенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 серпня 2024 року було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
09 грудня 2024 року від представника відповідача надійшло клопотання про доручення доказів, в якому останній вказує, що після подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення були отримані додаткові докази, які мають значення для правильного вирішення даної справи та підтверджують обставини, викладені відповідачем і спростовують позицію позивачки. Так просить долучити: попередній договір купівлі-продажу транспортних засобів від 01.12.2007, згідно якого відповідач домовився із ЗАТ «Сміла-Агропромсервіс» про продаж двох тягачів MAN2001 року випуску та двох причепів-фургонів 1998 року випуску, вартість яких є предметом спору по даній справі; договір купівлі-продажу транспортних засобів від 04.12.2007, згідно якого ОСОБА_2 продав, ЗАТ «Сміла-Агропромсервіс» придбало 2 автомобілі MAN та 2 напівпричіпи Шварцмюллер на загальну суму 100 000 грн; акти прийому-передачі виконаних робіт з ремонту автомобілів на суму 337 200,00 грн та 159 200,00 грн; оборотна відомість ЗАТ «Сміла-Агропромсервіс» за грудень 2007 року про перерахування ОСОБА_2 100 000 грн за автомобілі; виписку по рахунку відповідача за грудень 2007 року про надходження коштів у розмірі 100 000 грн. Вказує, що вказані докази підтверджують справжню вартість транспортних засобів на момент продажу, відмінну від вказаної позивачкою вартості транспортних засобів.
Позивач в судове засідання не з'явилася, однак представник позивача - адвокат Геріх Н.А. звернулася до суду із заявою згідно якої просила справу розглядати без участі позивача та її представника.
Відповідач та його представник у судове засідання також не з'явились, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без їх участі.
Відзив на позовну заяву від сторони відповідача не надходив.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, врахувавши позиції представників позивача та відповідача, які викладені в їх заявах, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи вважає позовну заяву обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Як передбачено ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
А у відповідності з ч.1 ст. 16 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. ( ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
У силу положень ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 серпня 2000 року. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 29 вересня 2015 року по справі № 703/2226/15-ц, яке набрало законної сили 10 жовтня 2015 року, шлюб між сторонами розірвано (а.с.12).
Згідно з повідомленням Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру в Черкаській області МВС України від 25 жовтня 2023 року, наданого на виконання ухвали Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 вересня 2023 року про витребування доказів, щодо надання відомостей про транспортні засоби, що належали ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП- НОМЕР_12 , вбачається, що за останнім в період часу з 15 серпня 2000 року по 10 жовтня 2015 були зареєстровані наступні транспортні засоби, а саме:
- з 04.07.2001 року по теперішній час за ОСОБА_2 зареєстрований транспортний засіб марки DAF 400, 1993 року випуску, шасі № НОМЕР_13 , д.н.з. НОМЕР_14 ;
- з 02.02.2006 року по 23.10.2008 рік за ОСОБА_2 був зареєстрований транспортний засіб марки MAN 8.185 LC, 2001 року випуску, шасі № НОМЕР_15 , д.н.з. НОМЕР_16 ;
- з 20.10.2006 року по теперішній час за ОСОБА_2 зареєстрований транспортний засіб марки MAN F 01, 2001 року випуску, шасі № НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_17 ;
- з 20.10.2006 року по 15.04.2016 року за ОСОБА_2 був зареєстрований транспортний засіб марки MAN TGA 18.463, 2001 року випуску, шасі № НОМЕР_9 , д.н.з. НОМЕР_10 ;
- з 06.12.2006 року по теперішній час за ОСОБА_2 зареєстрований транспортний засіб марки SCHWARZMULLER SPA3/E, 1998 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_2 ;
- з 06.12.2006 року по 15.04.2016 року за ОСОБА_2 був зареєстрований транспортний засіб марки SCHWARZMULLER SPA-3E, 1998 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 .
Таким чином станом на день надання відповіді за ОСОБА_2 з перерахованих транспортних засобів значаться зареєстрованими: автомобіль марки DAF 400, 1993року випуску, шасі № НОМЕР_13 , д.н.з. НОМЕР_14 ; автомобіль марки MAN F 01, VIN НОМЕР_6 , рік випуску - 2001, д.н.з. НОМЕР_1 , та причіп марки SCHWARZMULLER SPA3/E, шасі № НОМЕР_5 , рік випуску 1998, д.н.з. НОМЕР_2 .
Згідно заочного рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 січня 2023 року по справі № 703/3465/18 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку з відповідною часткою надвірних споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та визнано за нею право власності на 1/2 частину автомобіля MAN F 01, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2001 року випуску, та на 1/2 частину причіпа Schwarzmuller SPA-3E, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1998 року випуску. В решті позову - відмовлено (а.с.13-15).
Вказаним рішенням суду від 05 січня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні частини позовних вимог щодо визнання права власності на 1/2 частину автомобіля FORD Mondeo, реєстраційний номер № НОМЕР_8 , автомобільного причепа SCHWARZMULLER SPA3/E, реєстраційний номер № НОМЕР_11 , та автомобіля MAN TGA, реєстраційний номер № НОМЕР_10 .
Під час розгляду вказаної справи № 703/3465/18 судом було встановлено, що частину вказаного спірного майна відповідачем було відчужено без отримання письмової згоди позивача.
В позовній заяві позивачем було заявлено клопотання про витребування цивільної справи № 703/3465/18, 2/703/8/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Так, оглянувши матеріали цивільної справи № 703/3465/18, 2/703/8/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя судом встановлено, що згідно з повідомленням регіонального сервісного центру в Черкаській області МВС України від 18.01.2019 року в період часу з 15.11.2006 року по 10.10.2015 року за ОСОБА_2 було зареєстровано 5 транспортних засобів, а саме: причіп Schwarzmuller SPA-3/Е реєстраційний № НОМЕР_2 , причіп Schwarzmuller SPA-3Е, реєстраційний № НОМЕР_4 , автомобілі MAN ТGА 18.463, реєстраційний № НОМЕР_10 , MAN F 01, реєстраційний № НОМЕР_1 , та Ford Mondeo, реєстраційний № НОМЕР_8 . Відтак, судом встановлено, що станом на день надання відповіді, - 18.01.2019 року за ОСОБА_2 з перерахованих транспортних засобів значилися зареєстрованими автомобіль MAN F 01, реєстраційний № НОМЕР_1 , та причіп Schwarzmuller SPA-3/Е реєстраційний № НОМЕР_2 .
В матеріалах справи № 703/3465/18 також наявне повідомлення регіонального сервісного центру в Черкаській області МВС України та облікова картка № НОМЕР_18 від 09.08.2014 року, з яких вбачається, що за ОСОБА_2 15 листопада 2006 року зареєстровано право власності на автомобіль MAN F 01, реєстраційний № НОМЕР_1 . Крім того, наявна облікова картка приватного ТЗ від 16.01.2019 року, з якої вбачається, що 26 грудня 2006 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на причіп Schwarzmuller SPA-3/Е, реєстраційний № НОМЕР_2 .
Водночас з матеріалів цивільної справи № 703/3465/18 вбачається, що 15 квітня 2016 року ОСОБА_2 уклав договори купівлі-продажу транспортного засобу, за умовами яких він відчужив у власність ОСОБА_3 автомобіль MAN ТGА, реєстраційний № НОМЕР_10 , та причіп Schwarzmuller SPA 3/Е, реєстраційний № НОМЕР_4 .
21 серпня 2018 року ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу транспортного засобу №7142/2018/1072145, за умовами якого він відчужив у власність ОСОБА_4 автомобіль Ford Mondeo, реєстраційний № НОМЕР_8 .
Під час розгляду справи № 703/3465/18 за клопотанням позивача ОСОБА_1 судом було витребувано у Регіональному сервісному центрі МВС України в документи, на підставі яких відбулася перереєстрація автомобіля MAN ТGА, реєстраційний № НОМЕР_10 , причіпа Schwarzmuller SPA 3/Е, реєстраційний № НОМЕР_4 , та автомобіля Ford Mondeo, реєстраційний № НОМЕР_8 . На запит суду було надано відповідні документи, серед яких письмова згода другого з подружжя відсутня, згадка про таку згоду не йдеться у жодному з наданих документів.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж може здійснюватись за письмової згоди другого з подружжя.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем в якості додаткових доказів в матеріали справи надано: попередній договір купівлі-продажу транспортних засобів від 01.12.2007; договір купівлі-продажу транспортних засобів від 04.12.2007; акти прийому-передачі виконаних робіт з ремонту автомобілів на суму 337 200,00 грн та 159 200,00 грн; оборотна відомість ЗАТ «Сміла-Агропромсервіс» за грудень 2007 року про перерахування ОСОБА_2 100 000 грн за автомобілі; виписку по рахунку відповідача за грудень 2007 року про надходження коштів у розмірі 100 000 грн.
Згідно ст.83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідач, повинен подати докази разом з поданням відзиву.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Відповідно до ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом. Під процесуальним строком розуміють строк, в межах якого вчиняються певні процесуальні дії.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ст.127 ЦПК України).
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущене строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущене строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов'язків сторін у справі, визначених Цивільним процесуальним кодексом України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням. Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
У зв'язку з тим, що відповідачем пропущено строк подачі доказів, клопотання про поновлення строку відповідачем не заявлено та не обґрунтовано поважність причин пропуску подання доказів, суд залишає без розгляду надані відповідачем докази.
Таким чином, суд вважає, що позивачка вчинила усі необхідні процесуальні дії для доведення тієї обставини, що вона не надавала згоду на відчуження спірних транспортних засобів, а саме автомобіля MAN ТGА, реєстраційний № НОМЕР_10 , причіпа Schwarzmuller SPA 3/Е, реєстраційний № НОМЕР_4 та автомобіля Ford Mondeo, реєстраційний № НОМЕР_8 .
Відповідно до частини першої статті 60 CK України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно п.3 , ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй(йому) особисто.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набути (джерело набуття)
Отже,враховуючи те, що спірні транспортні засоби придбано під час перебування сторін у шлюбі, джерелом їх придбання є сумісна власність подружжя, відтак ці транспортні засоби були спільною сумісною власністю подружжя.
Згодом частина вищевказаних транспортних засобів, а саме: автомобіль MAN ТGА, реєстраційний № НОМЕР_10 , причіп Schwarzmuller SPA 3/Е, реєстраційний № НОМЕР_4 та автомобіль Ford Mondeo, реєстраційний № НОМЕР_8 , були перереєстровані на нових власників без згоди дружини ОСОБА_1 на їх відчуження.
Згідно висновку експертного дослідження № 36 від 08 лютого 2023 року середня ринкова вартість аналогічного транспортного засобу - автомобіля MAN TGA 18.469, VIN НОМЕР_9 , рік випуску - 2001, об'єм двигуна - 12 816 куб.см, станом на 08 лютого 2023 року складає 452034 грн. 00 коп. (а.с.19-20).
Згідно висновку експертного дослідження № 35 від 08 лютого 2023 року середня ринкова вартість аналогічного транспортного засобу - автомобільного напівпричепу SCHWARZMULLER SPA-3E, VIN НОМЕР_3 , рік випуску 1998, станом на 08 лютого 2023 року складає 108150 грн. 00 коп. (а.с.16-17).
Згідно висновку експертного дослідження № 38 від 08 лютого 2023 року середня ринкова вартість аналогічного транспортного засобу - автомобіля FORD Mondeo, VIN НОМЕР_7 , рік випуску - 2013, станом на 08 лютого 2023 року складає 352870 грн. 00 коп. (а.с.25-26).
Таким чином, в загальному розмірі ринкова вартість транспортних засобів, аналогічних тим, що були відчужені відповідачем без отримання згоди позивача становить 913054 грн. 00 коп.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Частиною першою статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).
Отже, виходячи з системного тлумачення частин четвертої та п'ятої статті 71СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов'язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»(далі - Постанова), спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Вказаною постановою також роз'яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22 Постанови від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Тому у даному випадку суд вважає, що відповідач повинен відшкодувати позивачу грошову компенсацію за 1/2 частину вартості спірних транспортних засобів, оскільки їх неможливо витребувати у добросовісних набувачів, тому що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного суду від 21.03.2018 року (справа № 726/2165/15-ц) та постанові Верховного суду від 03.05.2018 року ( справа № 755/20923/14-ц).
Згідно вимог п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна,що підлягає поділу, визначається за погодженням між сторонами, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Виходячи із встановлених обставин справи, з огляду на те, що відповідач продав спільне сумісне майно (автомобіль MAN ТGА, реєстраційний № НОМЕР_10 , причіп Schwarzmuller SPA 3/Е, реєстраційний № НОМЕР_4 та автомобіль Ford Mondeo, реєстраційний № НОМЕР_8 ), а також враховуючи право позивача на компенсацію своєї частки у проданому майні, рівність вартості спільного майна, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на її користь в порядку поділу майна подружжя грошової компенсації вартості 1/2 частки відчужених транспортних засобів а саме: 1/2 частини вартості автомобільного напівпричепу SCHWARZMULLER SPA-3E, VIN НОМЕР_3 , рік випуску 1998, д.н.з. НОМЕР_4 ; 1/2 частини вартості автомобіля MAN TGA 18.469, VIN НОМЕР_9 , тип кузову - сідловий тягач-Е, тип палива - дизель, рік випуску - 2001, об'єм двигуна - 12816 куб.см; та 1/2 частини вартості автомобіля FORD Mondeo, VIN НОМЕР_7 , тип кузову - хетчбек-В, тип палива - бензин, рік випуску - 2013, об'єм двигуна - 1596 куб.см у розмірі 456 527 грн. 00 коп.
Щодо стягнення компенсації за належну позивачу 1/2 частину автомобіля MAN F 01, шасі № НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2001 року випуску, та 1/2 частину причіпа Schwarzmuller SPA-3/E, шасі № НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1998 року випуску, які належать ОСОБА_1 на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 січня 2023 року по справі № 703/3465/18 суд зазначає наступне.
Так, у вказаному позові позивач стверджує, що вищевказані транспортні засоби фактично, з моменту їх придбання перебувають у фактичному володінні та користуванні відповідача, який чинить перешкоди у користуванні ними позивачу та відмовляється в добровільному порядку сплатити компенсацію за належну позивачу частину їх вартості.
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Так, спірні транспортні засоби безумовно є речами неподільними. Також недоцільним є залишення їх у спільній частковій власності і надалі, оскільки встановлення спільного режиму користування цими транспортними засобами неможливе, виходячи з того, що сторони припинили спільне проживання і ведення спільного побуту, і їх стосунки на даний час є конфліктними і можуть розглядатись як такі, що унеможливлюють досягнення згоди з приводу користування спільним рухомим майном. Тому доцільним є здійснити поділ спільного майна саме у такий спосіб, про який просить позивач, і за яким неподільна річ залишається одному з співвласників зі стягненням з нього на користь іншого співвласника грошової компенсації у розмірі вартості його частки і з подальшим (після сплати компенсації) припиненням спільної власності.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21.
У постанові від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про виплату позивачеві 1/2 вартості автомобіля як компенсації його частки у праві спільної сумісної власності подружжя. Вважав, що у ситуації, коли один із подружжя, який не користується спірним автомобілем, просить виплатити йому компенсацію вартості його частки у вказаному праві, згідно з вимогами статей 60, 61, 70, 71 СК України слід присудити відповідну компенсацію за рахунок іншого із подружжя, який цим автомобілем користується, незалежно від його згоди.
Верховний Суд України у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 вказав, що у справі за позовом одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачеві частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники-відповідачі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію у рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
При вирішенні питання про доцільність залишення спірного вантажного автомобіля MAN F 01, шасі № НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепу Schwarzmuller SPA-3/E, шасі № НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , саме відповідачу зі стягненням з нього грошової компенсації на користь позивачки, суд бере до уваги, що такий позов заявила позивач, яка тим самим виявила згоду на припинення її права власності на вказане майно з отриманням замість нього грошової компенсації. Суд враховує, що відповідач не заявив зустрічної вимоги про поділ автомобіля у протилежний спосіб, тобто шляхом передачі автомобіля у власність позивачки і стягненням з нею на його користь грошової компенсації, тому такий варіант поділу неподільного майна судом не розглядається як такий, що виходив би за межі позовних вимог. Суд також враховує, що відповідач користується даним автомобілем після припинення сімейних стосунків, і що він має право керування транспортним засобом, тому доцільним є залишити автомобіль саме йому.
Таким чином позовна вимога позивачки в цій частині обґрунтована і підлягає задоволенню, а автомобіль має бути залишений у власності відповідачу, у якого і перебуває на даний час, а з нього на користь позивачки має бути стягнута грошова компенсація у розмірі вартості частки позивачки у вказаному майні.
Такий поділ відповідає вимогам ч.2 ст.364 ЦК України.
Щодо визначення розміру грошової компенсації, то суд виходить з наступного:
Згідно висновку експертного дослідження № 37 від 08 лютого 2023 року середня ринкова вартість аналогічного транспортного засобу - автомобіля MAN F 01, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2001 року випуску, станом на 08 лютого 2023 року складає 407200 грн. 00 коп. (а.с.22-23).
Згідно висновку експертного дослідження № 39 від 08 лютого 2023 року середня ринкова вартість аналогічного транспортного засобу - напівпричіпа Schwarzmuller SPA-3/E, шасі № НОМЕР_5 , 1998 року випуску, станом на 08 лютого 2023 року складає 108150 грн. 00 коп. (а.с.28-29).
Таким чином, виходячи з визначеної експертом ринкової вартості транспортних засобів аналогічним спірним транспортним засобам, що на праві спільної часткової власності належать позивачу та відповідачу на час, приближений до часу вирішення даного спору, становить 515350 грн., відтак грошова компенсація вартості 1/2 частки такого майна визначається в сумі 257675 грн. і саме така сума грошової компенсації має бути стягнута з відповідача на користь позивача за її частку у цих транспортних засобів.
Відповідно до частин першої-третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділу натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Відтак, враховуючи, що спірний автомобіль та причіп є неподільними речами, виділ у натурі частки із спільного часткового майна та спільне користування ним є неможливим, тому суд приходить до висновку, що позивач має право на одержання від іншого співвласника (відповідача) грошової компенсації вартості його частки у спільному майні з припиненням його права власності на спірне майно відповідно до положень статті 364 ЦК України, з дня отримання грошової компенсації у розмірі 257 675 грн. 00 коп.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 7142 грн. 02 коп.
На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 141, 263, 265, 268, 280-282 ЦПК України суд,-
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в порядку поділу майна подружжя - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини транспортних засобів, а саме: 1/2 частини автомобільного напівпричепу SCHWARZMULLER SPA3/E, VIN НОМЕР_5 , тип кузова фургон, рік випуску 1998; 1/2 частини автомобіля MAN TGA 18.469, VIN НОМЕР_9 , тип кузову - сідловий тягач-Е, тип палива - дизель, рік випуску - 2001, об'єм двигуна - 12816 куб.см; та 1/2 частини автомобіля FORD Mondeo, VIN НОМЕР_7 , тип кузову - хетчбек-В, тип палива - бензин, рік випуску - 2013, об'єм двигуна - 1596 куб.см у розмірі 456 527 (чотириста тисяч п'ятдесят шість тисяч п'ятсот двадцять сім) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля MAN F 01, шасі № НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2001 року випуску, та 1/2 частини причіпа Schwarzmuller SPA-3/E, шасі № НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1998 року випуску у розмірі 257 675 (двісті п'ятдесят сім тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. 00 коп.
Припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину автомобіля MAN F 01, шасі № НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2001 року випуску, та на 1/2 частину причіпа Schwarzmuller SPA-3/E, шасі № НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1998 року випуску, з дня отримання грошової компенсації у розмірі 257 675 (двісті п'ятдесят сім тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 7142 (сім тисяч сто сорок дві) грн. 02 (дві) коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 25 березня 2025 року.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_19 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_12 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
Головуючий: Ю. В. Крива