19 березня 2025 року Справа № 926/2828/24
За позовом Управління по фізичній культурі та спорту Чернівецької міської ради
до Чернівецького обласного благодійного фонду Допомоги соціально-незахищеним верствам населення "Довіра"
про стягнення заборгованості в сумі 91891,80 грн
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Григораш М.І.
Представники:
від позивача - Філіп М.О.
від відповідача - не з'явився
Управління по фізичній культурі та спорту Чернівецької міської ради звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Чернівецького обласного благодійного фонду Допомоги соціально-незахищеним верствам населення "Довіра" про стягнення заборгованості в сумі 91891,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором №2 про відшкодування вартості комунальних послуг від 05 січня 2015 року в частині здійснення повного та своєчасного відшкодування вартості спожитих комунальних послуг з жовтня 2021 року по січень 2023 року, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 58206,88 грн. У зв'язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань позивачем нараховано до стягнення пеню у розмірі 33684,92 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 листопада 2024 року, справу №926/2828/24 передано на розгляд судді Тинок О.С.
Ухвалою суду від 07 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27 листопада 2024 року. Постановлено відповідачу надати суду відомості про наявність чи відсутність зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі - до початку призначеного судового засідання.
Ухвалою суду від 27 листопада 2024 року відкладено підготовче засідання на 16 грудня 2024 року та постановлено позивачу надати суду детальний та обґрунтований розрахунок позовних вимог - до початку судового засідання.
Ухвалою суду від 16 грудня 2024 року постановлено: продовжити строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів; відкласти підготовче засідання на 20 січня 2025 року; зобов'язати Управління по фізичній культурі та спорту Чернівецької міської ради виконати вимоги ухвали суду від 27 листопада 2024 року - протягом 5 днів; попередити позивача, що у разі повторного невиконання вимог ухвали суду від 27 листопада 2024 року до вказаної особи судом буде застосовано заходи процесуального примусу у вигляді штрафу у відповідності до статті 135 ГПК України.
18 грудня 2024 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» подав до суду клопотання про долучення доказів (вх. №3974), в якому позивач просив суд поновити пропущений строк для подання доказів та долучити їх до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 20 січня 2025 року постановлено: клопотання представника Управління по фізичній культурі та спорту Чернівецької міської ради про долучення доказів (вх. №3974 від 18 грудня 2024 року) - задовольнити; визнати поважними причини пропуску строку та поновити Управлінню по фізичній культурі та спорту Чернівецької міської ради строк на подання доказів, що долучені до клопотання (вх. №3974 від 18 грудня 2024 року); прийняти до розгляду із залученням до матеріалів справи докази, які долучені до клопотання (вх. №3974 від 18 грудня 2024 року); закрити підготовче провадження; призначити справу до судового розгляду по суті на 17 лютого 2025 року.
Ухвалою суду від 17 лютого 2025 року відкладено розгляд справи по суті на 10 березня 2025 року.
Представник позивача у судовому засіданні 10 березня 2025 року позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та в порядку статті 219 Господарського процесуального кодексу України відклав проголошення рішення на 19 березня 2025 року.
Відповідач явку належного представника у судові засідання 10 березня 2025 року та 19 березня 2025 року не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, відзив на позовну заяву до суду не подано, причини неявки суду не відомі.
Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалами суду, які направлялись поштовим перебігом, оскільки у Чернівецького обласного благодійного фонду Допомоги соціально-незахищеним верствам населення "Довіра" відсутній зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Водночас, до суду повернулись рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень з яких вбачається, що відповідач отримав: копію ухвали суду від 07 листопада 2024 року - 12 листопада 2024 року, копію ухвали суду від 27 листопада 2024 року - 02 грудня 2024 року, копію ухвали суду від 16 грудня 2024 року - 24 грудня 2024 року, копію ухвали суду від 20 січня 2025 року - 30 січня 2025 року, копію ухвали суду від 17 лютого 2025 року - 21 лютого 2025 року, копію ухвали суду від 10 березня 2025 року - 14 березня 2025 року.
Відповідно до статті 232 Господарського процесуального кодексу України видами судових рішень є: ухвали, рішення, постанови, судові накази.
Пунктом 1 частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (пункт 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).
Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №918/1478/14 та від 03 серпня 2022 року у справі №909/595/21).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Як нагадує Суд у справі “Осіпов проти України», стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника відповідача.
Також, з огляду на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався своїми процесуальними правами, суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
19 березня 2025 року суд проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення, повідомив строк виготовлення повного судового рішення, роз'яснив порядок і строки оскарження рішення та набрання ним законної сили.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
10 квітня 2013 року між Департаментом економіки Чернівецької міської ради (далі - орендодавець) та Чернівецьким обласним благодійним фондом допомоги соціально-незахищеним верстам населення "Довіра" (далі - орендар) було укладено Договір оренди №70 (далі - договір) згідно з пунктом 1.1. якого орендар на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 10 травня 2007 року №357/8 та заяви від 04 квітня 2013 року № 02/01-11-1235/0 передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення, загальною площею 164,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі будинку, з метою використання його під спортивний зал (надалі - об'єкт оренди або майно).
Відповідно до пункту 1.4. Договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади м. Чернівці і знаходиться на балансі Управління по фізичній культурі та спорту Чернівецької міської ради.
Цей договір укладено строком на два роки й одинадцять місяців, що діє з 10 квітня 2013 року до 09 березня 2016 року (пункт 1.5. договору).
14 квітня 2016 року між Департаментом економіки Чернівецької міської ради та Чернівецьким обласним благодійним фондом допомоги соціально-незахищеним верстам населення "Довіра" було укладено Додатковий договір №1 до договору оренди №70, згідно якого сторони продовжили строк основного договору на два роки й одинадцять місяців, а саме по 09 лютого 2019 року.
26 лютого 2019 року між Департаментом економіки Чернівецької міської ради та Чернівецьким обласним благодійним фондом допомоги соціально-незахищеним верстам населення "Довіра" було укладено Додатковий договір №2 до договору оренди №70, згідно якого сторони продовжили строк основного договору на два роки й одинадцять місяців, а саме по 09 січня 2022 року.
01 квітня 2019 року Департамент розвитку Чернівецької міської ради та «Довіра» (Чернівецький обласний благодійний фонд допомоги соціально-незахищеним верстам населення) укладено Додатковий договір про зміну найменування орендодавця до договору оренди нерухомого майна №70 від 10 квітня 2013 року, згідно якого сторони погодили, що Департамент розвитку Чернівецької міської ради є правонаступником Департаменту економіки Чернівецької міської ради в частині діючих договорів оренди нежитлових приміщень, що знаходяться у комунальній власності територіальних громад міста Чернівців.
01 липня 2021 року Управління комунальної власності Чернівецької міської ради та «Довіра» (Чернівецький обласний благодійний фонд допомоги соціально-незахищеним верстам населення) укладено Додатковий договір №б/н до договору оренди нерухомого майна №70 від 10 квітня 2013 року, згідно якого дійшли згоди, що Управління комунальної власності Чернівецької міської ради є правонаступником Департаменту економіки Чернівецької міської ради і Департаменту розвитку Чернівецької міської ради.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 25 жовтня 2022 року по справі № 926/2802/22 було задоволено позов. Стягнуто з Чернівецького обласного фонду допомоги соціально-незахищеним верствам населення "Довіра" на користь Управління комунальної власності Чернівецької міської ради до неустойку за договором оренди нерухомого майна № 70 від 10 квітня 2013 року в сумі 50453,92 грн та зобов'язано Чернівецького обласного благодійного фонду допомоги соціально-незахищеним верствам населення «Довіра» звільнити нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Чернівці, проїзд Парковий, 10 (1 поверх, прим. 98-1 - 98-9) загальною площею 164,60 кв.м., шляхом повернення його Управлінню комунальної власності Чернівецької міської ради за актом приймання-передавання у 3-денний термін після набрання рішенням законної сили.
Водночас, звільнення приміщення об'єкта оренди було здійснено лише 03 квітня 2023 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи Актом державного виконавця від 03 квітня 2023 року.
Одночасно з викладним, 05 січня 2015 року між Управлінням по фізичній культурі та спорту Чернівецької міської ради (далі - надавач послуг) та Чернівецьким обласним благодійним фондом допомоги соціально-незахищеним верствам населення «Довіра» (далі - користувач) було укладено Договір №2 про відшкодування вартості комунальних послуг, згідно з розділом 1 якого надавач послуг забезпечує приміщення площею 164,6 кв.м. за адресою м. Чернівці, Парковий проїзд, 10 комунальними послугами (водопостачання, тепло, електроенергія), а користувач відшкодовує фактичні витрати за комунальні.
Відповідно до пунктів 2.1-2.2. Договору №2 про відшкодування вартості комунальних послуг надавач послуг щомісячно виставляє користувачу рахунки за фактично спожиті комунальні послуги в приміщенні. Площа якого становить 164,6 кв.м., не пізніше двадцятого числа наступного за звітнім місяця, згідно додатком. Користувач протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку приймає рішення про оплату послуг та подає доручення на здійснення платежу.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2015 року (розділ 3 Договору №2 про відшкодування вартості комунальних послуг).
Згідно з пунктом 5.2. Договору №2 про відшкодування вартості комунальних послуг в разі невиконання користувачем вимог п. 2.2. цього договору, останній сплачує надавачу послуг пеню, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від суми заборгованості, за кожний день прострочення.
Відповідно до пункту 6.2. Договору №2 про відшкодування вартості комунальних послуг договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією зі сторін.
Доказів розірвання Договору №2 про відшкодування вартості комунальних послуг від 05 січня 2015 року або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про підробку підписів на означеному вище договорі або ж посилання на відсутність у представників сторін повноважень їх підписувати чи доказів втрати печаток, їх підробку або інше незаконне використання третіми особами всупереч волі сторін.
Виконуючи умови укладеного Договору №2 про відшкодування вартості комунальних послуг позивач виставляв відповідачу рахунки оплати на відшкодування витрат за спожиті енергоносії, а саме:
- №10/10 від 11 листопада 2021 року у розмірі 6039,46 грн;
- №10/11 від 13 грудня 2021 року у розмірі 18314,82 грн;
- № 10/12 від 21 лютого 2022 року у розмірі 1914,84 грн;
- № 10/01 від 24 березня 2022 року у розмірі 21308,61 грн;
- № 10/03 від 10 травня 2022 року у розмірі 278,71 грн;
- № 10/03 від 24 травня 2022 року у розмірі 19101,05 грн;
- № 10/05 від 16 червня 2022 року у розмірі 332,79 грн;
- № 10/06 від 19 липня 2022 року у розмірі 358,26 грн;
- № 10/07 від 25 серпня 2022 року у розмірі 118,60 грн;
- № 10/08 від 20 вересня 2022 року у розмірі 485,22 грн;
- № 10/09 від 12 жовтня 2022 року у розмірі 725,58 грн;
- № 10/10 від 14 листопада 2022 року у розмірі 1041,19 грн;
- № 10/11 від 20 грудня 2022 року у розмірі 3172,36 грн;
- № 10/10 від 15 лютого 2023 року у розмірі 12325,70 грн.
Загальна сума виставлених рахунків позивача на відшкодування вартості спожитих комунальних послуг з жовтня 2021 року по січень 2023 року становить 85517,19 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач частково сплачував вартість спожитих комунальних послуг, що підтверджується виписками з рахунку Управління по фізичній культурі та спорту Чернівецької міської ради, а саме: від 01 грудня 2021 року у сумі 3039,46 грн, від 23 грудня 2021 року у сумі 5900,00 грн, від 20 травня 2022 року у сумі 8070,00 грн, від 31 березня 2022 року у сумі 4000,00 грн, від 01 грудня 2022 року у сумі 1041,19 грн, від 02 грудня 2022 року у сумі 10000,00 грн.
При цьому, сплачена сума відповідачем від 02 грудня 2022 року у розмірі 10000,00 грн за банківським документом №72588 була перерахована на рахунок позивача за двома адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Позивачем зараховано сплату витрат на спожиті комунальні послуги за адресою АДРЕСА_1 у розмірі 8245,06 грн.
Також, сплачена сума відповідачем від 01 грудня 2022 року у розмірі 3039,46 грн за банківським документом №В35620 була перерахована на рахунок позивача за двома адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Позивачем зараховано сплату витрат на спожиті комунальні послуги за адресою АДРЕСА_1 у розмірі 54,06 грн.
З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджується наявна заборгованість відповідача перед позивачем у загальному розмірі 58206,88 грн.
Внаслідок укладення Договору №2 про відшкодування вартості комунальних послуг від 05 січня 2015 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
У відповідності до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а як встановлено у статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (частина 1 статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положення частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач направив відповідачу претензію №08/01-24/259 від 09 серпня 2024 року, у якій просив терміново розрахуватись за наявною заборгованістю у сумі 58206,88 грн.
Сторони по справі не долучили до матеріалів справи доказів надання відповіді на отриману вимогу, у зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що відповідач вказану вимогу та свої зобов'язання щодо сплати суми нарахованих витрат за надані комунальні послуги не виконав.
Як підтверджено матеріалами справи відповідачем допущено порушення виконання зобов'язання за Договором №2 про відшкодування вартості комунальних послуг від 05 січня 2015 року, що призвело до наявної заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 58206,88 грн.
У зв'язку з несвоєчасною та не повною сплатою вартості спожитих комунальних послуг за спірним договором, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 33684,92 грн.
Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з пунктом 5.2. Договору №2 про відшкодування вартості комунальних послуг в разі невиконання користувачем вимог п. 2.2. цього договору, останній сплачує надавачу послуг пеню, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від суми заборгованості, за кожний день прострочення.
У постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості та пені), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми пені судом встановлено, що останнім допущено арифметичну помилку.
Так, згідно з долученим до матеріалів справи розрахунком суми пені, судом встановлено що позивач нарахував пеню у одному з періодів з 27 грудня 2022 року по 20 серпня 2023 року у сумі 17722,13 грн.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, перевіривши долучений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що у ньому допущено помилку у періоді нарахування у зв'язку із неврахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Так, вірним періодом нарахуванням є з 27 грудня 2022 року по 26 червня 2023 року.
Здійснивши перерахунок, судом встановлено, що до стягнення підлягає пеня у загальному розмірі 30473,64 грн.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що станом на дату прийняття рішення обов'язок щодо сплати заборгованості настав, дана заборгованість відповідача перед позивачем належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Управління по фізичній культурі та спорту Чернівецької міської ради до Чернівецького обласного благодійного фонду Допомоги соціально-незахищеним верствам населення "Довіра" про стягнення заборгованості в сумі 91891,80 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Чернівецького обласного фонду допомоги соціально-незахищеним верствам населення "Довіра" (58005, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Ясська, 1, код 21435417) на користь Управління по фізичній культурі та спорту Чернівецької міської ради (58008, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Шептицького, 23, код 02932682) заборгованість з відшкодування вартості комунальних послуг у сумі 58206,88 грн, пеню у сумі 30473,64 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
У судовому засіданні 19 березня 2025 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 26 березня 2025 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Олександр ТИНОК