Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
18.03.2025м. ХарківСправа № 922/78/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Христенко І.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 , с.Розкішне, Лутугинський р-н, Луганська обл. (фактична адреса: АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діо-Груп", м.Харків (адреса: 61064, м.Харків, вул.Полтавський шлях,123), 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент реєстрації Харківської міської ради, м.Харків
про зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
3-я особа - не з'явився.
10.01.2025 року позивач - Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діо-Груп", в якому просить суд:
- визнати припиненими трудові правовідносини між ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІО-ГРУП» (61064, місто Харків, вулиця Полтавський шлях, будинок 123, код ЄДРПОУ 37366884) у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора товариства за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України з дати набрання судовим рішенням законної сили;
- зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради (61003, м.Харків, м-н Павловський, 4, код ЄДРПОУ 40214227) виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з розділу: «Керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо» відомостей про ОСОБА_1 , як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІО-ГРУП» (61064, місто Харків, вулиця Полтавський шлях, будинок 123, код ЄДРПОУ 37366884).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.01.2025 року позовну заяву залишено без руху.
16.01.2025 року позивач надав до суду заяву про усунення недоліків (вх.№1171).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.01.2025 року відкрито провадження у справі №922/78/25 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.02.2025 року. Залучено до участі у справі в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент реєстрації Харківської міської ради.
Протокольною ухвалою суду від 18.02.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.03.2025 року.
18.03.2025 року позивач надав до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити (вх.№6893).
Позивач у судове засідання 18.03.2025 року не з'явився, надала заяву про розгляд справи без її участі.
Представники відповідача та 3-ої особи у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, з огляду на наступне.
Третя особа - Департамент реєстрації Харківської міської рад, ухвали суду отримував, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Щодо повідомлення відповідача, ухвали суду направлялись на юридичну адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61064, м.Харків, вул.Полтавський шлях,123.
Однак, ухвали повернулись до суду без вручення відповідачу, з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Також судом було повідомлено засновника відповідача ОСОБА_2 шляхом надсилання оголошення на офіційний веб-сайт судової влади України.
Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
Під час розгляду справи судом перевірено юридичну адресу відповідача згідно з даними ЄДРЮО, яка залишилася незмінною.
Інформації про іншу адресу відповідача у суду немає.
Згідно з 5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17).
Тобто, неотримання поштової кореспонденції в точці видачі є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо належного отримання листа, тобто є його власною волею.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відтак, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і не вручено підприємством зв'язку з посиланням на "за закінченням терміну зберігання", вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання відповідачем кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та, яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Слід враховувати, що організація власної господарської діяльності забезпечується самим товариством, зокрема щодо призначення відповідальної особи на отримання поштової кореспонденції та подальшим її одержанням. Товариство несе ризики та наслідки, пов'язані з неналежним отримання поштової кореспонденції.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Відзив на позов відповідачем до суду надано не було.
Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Оскільки явка в судове засідання представника відповідача обов'язковою не визнавалася, його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останнього за наявними в справі матеріалами, як це передбачено ст.202 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до рішення № 1/02/19 одноособового учасника Товариства з обмеженої відповідальності «ДІО-ГРУП» від 20 лютого 2019 року ОСОБА_3 вийшов зі складу учасників Товариства та на підставі договору купівлі-продажу передав належну 100 % частку у статутному капіталі Товариства на користь ОСОБА_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Артемівським РВУМВС України в Луганській області 25 листопада 1998 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_3 .
Також рішенням № 1/02/19 від 20 лютого 2019 загальних зборів учасників затверджено нову редакцію Статуту Товариства з обмеженої відповідальності «ДІО-ГРУП» (далі по тексту - Статут), де розділом 3 визначено, що єдиним учасником (власником) Товариства є громадянка України ОСОБА_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Артемівським РВУМВС України в Луганській області 25 листопада 1998 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_3 .
Пунктом 9 розділу 1 Статуту передбачено, що місцезнаходження Товариства визначається відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства з обмеженої відповідальності «ДІО-ГРУП» визначено: вул. Полтавський шлях, 123, м.Харків, 61064.
У розділі 6 Статуту визначено, що у товаристві створюються наступні органи управління: загальні збори учасників - вищий орган управління; директор - виконавчий орган.
Розділ 8 Статуту містить перелік питань, які належать до виключної компетенції загальних зборів учасників, зокрема, обрання та припинення, у тому числі достроково, повноважень Директора, встановлення розміру його винагороди (пункт 2.6.).
Директор вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що віднесені відповідно до законодавства або цього статуту до компетенції інших органів Товариства (пункт 2 Розділу 10 Статуту). На підставі пункту 4 розділу 7 Статуту загальні збори учасників можуть скликатися з ініціативи директора.
Директор підзвітний Загальним зборам учасників і Наглядовій раді (у разі її утворення) організовує виконання їх рішень, (пункт 3 розділу 10 Статуту).
Відповідно до п.3 рішення № 1/02/19 одноособового учасника Товариства з обмеженої відповідальності «ДІО-ГРУП» від 20 лютого 2019 року ОСОБА_1 призначено з 21 лютого 2019 року безстроково директором Товариства з обмеженої відповідальності «ДІО-ГРУП».
21.02.2019 ОСОБА_1 видано наказ № 1, у відповідності до якого, остання приступила до виконання обов'язків директора Товариства з обмеженої відповідальності «ДІО-ГРУП».
Як зазначає позивач, цивільно-правовий або трудовий договір (контракт) з одноосібним виконавчим органом (директором) в порядку, передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не укладався.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є керівником підприємства, який має право вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (відповідно до Статуту).
Засновниками (учасниками) Товариства є: ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Тип бенефіціарного володіння: Прямий вирішальний вплив.
Як вказує позивач, 27.08.2024 року нею було виявлено бажання реалізувати своє право, передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України щодо припинення трудових відносин з ТОВ "ДІО-ГРУП". У зв'язку з чим, ОСОБА_1 звернулася до Товариства із заявою, в якій просила звільнити її з посади директора ТОВ "ДІО-ГРУП" на підставі ст.38 КЗпП за власним бажанням.
За твердженнями позивача, питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням зборів учасників, тому позивач, як директор Товариства, не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора.
Відповідно до вимог пп. 4,6 розділу 7 Статуту та п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» позивачем, як директором Товариства було призначено позачергові загальні збори на 10.10.2024 на 12:00 за адресою місцезнаходження Товариства (вул. Полтавський шлях, 123, м.Харків, 61064), до порядку денного яких включено питання щодо прийняття рішення про звільнення директора Товариства ОСОБА_4 з власної ініціативи.
Враховуючи вище вказані вимоги чинного законодавства, 06.09.2024 ОСОБА_1 , як директор Товариства, за 30 днів надіслала одноосібному засновнику Товариства - ОСОБА_2 рекомендованим листом з описом вкладення відповідне письмове повідомлення про скликання позачергових загальних зборів засновників ТОВ «ДІО-ГРУП».
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем реєстрації єдиного засновника ТОВ «ДІО-ГРУП» - ОСОБА_2 є Луганська область, місто Луганськ.
Вказана територія на цей час є тимчасово окупованою в результаті повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України та згідно з інформацією з офіційного вебсайту «УКРПОШТИ» між цим містом припинено поштове сполучення. Таким чином, можливість відправлення поштової кореспонденції до міста Луганськ наразі відсутня.
У зв'язку з цим, повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «ДІО-ГРУП» надіслано одноосібному засновнику Товариства - ОСОБА_2 за єдиною відомою адресою, а саме за місцем реєстрації ТОВ «ДІО-ТРУП»: АДРЕСА_4 .
Проте, засновник Товариства ОСОБА_2 не прибула на призначені на 10.10.2024 позачергові загальні збори Товариства, у зв'язку з чим, збори не відбулися.
Відповідно до вимог п. п.4,6 розділу 7 Статуту та п. 1 ч. 1 ст. 31, ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» позивачем було призначено повторні позачергові загальні збори на 17.12.2024 на 12:00 за адресою місцезнаходження Товариства, до порядку денного яких було включено питання щодо прийняття рішення про звільнення директора Товариства ОСОБА_4 з власної ініціативи.
У зв'язку з цим, 12.11.2024 позивач як директор Товариства за 30 днів надіслала одноосібному засновнику Товариства - ОСОБА_2 рекомендованим листом з описом вкладення відповідне письмове повідомлення про скликання позачергових загальних зборів засновників ТОВ «ДІО-ГРУП».
Проте, засновник Товариства ОСОБА_2 не прибула, призначені на 17.12.2024 позачергові загальні збори Товариства не відбулися.
Отже загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІО-ГРУП», призначені на 10.10.2024 та 17.12.2024 не відбулись, ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІО-ГРУП» в порядку, встановленому Статутом ТОВ «ДІО-ГРУП» та чинним законодавством, звільнено не було.
Позивач зазначає, що підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що ОСОБА_1 , неодноразово повідомляла засновника ТОВ «ДІО ГРУП» ОСОБА_2 , як єдиного учасника Товариства, про своє волевиявлення на звільнення з посади директора Товариства за власним бажанням, однак призначені нею позачергові загальні збори учасників Товариства на 10.10.2024 та 17.12.2024 не відбулися, у зв'язку з неявкою єдиного учасника ТОВ «ДІО ГРУП» ОСОБА_2 , а тому відсутня можливість їх проведення та вирішення питання щодо припинення трудових правовідносин між Товариством та ОСОБА_1 (позивачем).
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників Товариства про звільнення керівника, зокрема, через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Крім того, процедура припинення відносин керівника з товариством має супроводжуватись внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань змін до відомостей про керівника юридичної особи, що у даному випадку є належним та ефективним способом захисту права позивача та забезпечить відновлення порушених прав.
Враховуючи наведене, позивач вважає, що з метою забезпечення відновлення порушених прав, необхідно внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань змін до відомостей про виключення відомостей про ОСОБА_1 , як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІО-ГРУП».
Таким чином, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що позивач належним чином повідомив учасників Товариства, про своє волевиявлення на звільнення з посади директора Товариства за власним бажанням, однак призначені директором ТОВ «ДІО ГРУП» позачергові загальні збори учасників Товариства не відбулись, у зв'язку з неявкою ОСОБА_2 , а тому відсутня можливість їх проведення та вирішення питання щодо припинення трудових правовідносин між Товариством та позивачем.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст.140 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки. Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закону N 2275-VIII) цей Закон визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників.
За положеннями чч. 1-5 ст. 39 Закону N 2275-VIII виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва. Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад. Назвою колегіального виконавчого органу є "дирекція", а його голови - "генеральний директор", якщо статутом не передбачені інші назви.
Частиною тринадцятою статті 39 Закону N 2275-VIII передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
За твердженням позивача, між ТОВ «ДІО-ГРУП» та позивачем ОСОБА_1 не було укладено ані трудовий договір (контракт) в порядку, передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону N 2275-VIII, ані відповідний цивільно-правовий договір.
Оскільки Товариство не укладало з позивачем трудового договору (контракту) або окремого цивільного правового договору, слід дійти висновку про те, що між позивачем та Товариством не виник спір стосовно припинення такого правочину.
Відтак, норми КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, спірні правовідносини не регулює.
Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
При цьому будь-які позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/ або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
Застосовуючи вказані вище правові висновки, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 року у справі №127/27466/20 відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
Необхідність такого відступу зумовлена тим, що у справах №761/40378/18, №758/1861/18 та №911/719/21 Верховний Суд застосував норми законодавства про працю та поклав їх в основу своїх висновків, зроблених у спорах за позовами директорів, які були обрані рішеннями загальних зборів учасників, за відсутності встановлених судами обставин укладення з ними трудових договорів (контрактів), що суперечить викладеним вище правовим висновкам.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства (частина перша статті 98 ЦК України). Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
Згідно з чч. 1-3 ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону N 2275-VIII установчим документом товариства є статут.
Так, згідно з п. 1. Статуту ТОВ «ДІО-ГРУП» (далі - "Товариство") створене відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та інших чинних нормативно-правових актів.
Відповідно до п. 3 Статуту Учасниками Товариства є:
ОСОБА_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Артемівським РВУМВС України в Луганській області 25 листопада 1998 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_3 .
Згідно з п. 6 Статуту вищим органом управління Товариства є Загальні збори учасників Товариства. Директор є виконавчим органом.
Згідно з розділом 8 підпунктом 2.6. Статуту до компетенції загальних зборів учасників товариства належить обрання та припинення, у тому числі достроково, повноважень директора, встановлення розміру його винагороди.
Згідно зі ст. 28 Закону № 2275-VIII органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.
Відповідно до ст. 29 Закону № 2275-VIII загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.
Згідно зі ст. 30 Закону № 2275-VIII загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону № 2275-VIII передбачено, що Загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також: з ініціативи виконавчого органу товариства.
Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначено статтею 32 Закону № 2275-VIII, частина перша якої передбачає, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону № 2275 шляхом опитування не можуть прийматися рішення про обрання та припинення повноважень членів наглядової ради та виконавчого органу.
Відповідно до положень частин другої - п'ятої та одинадцятої статті 32 Закону № 2275-VIII виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Виконавчий орган товариства зобов'язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства.
Відтак, директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII).
При цьому директор має дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час.
Враховуючи вказані вимоги чинного законодавства, 06.09.2024 ОСОБА_1 як директор Товариства за 30 днів надіслала одноосібному засновнику Товариства - ОСОБА_2 рекомендованим листом з описом вкладення відповідне письмове повідомлення про скликання позачергових загальних зборів засновників ТОВ «ДІО-ГРУП». Проте, засновник Товариства ОСОБА_2 не прибула на призначені на 10.10.2024 позачергові загальні збори Товариства, у зв'язку з чим, збори не відбулися.
Відповідно до вимог пп.4,6 розділу 7 Статуту та п. 1 ч. 1 ст. 31, ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» позивачем було призначено повторні позачергові загальні збори на 17.12.2024 на 12:00 за адресою місцезнаходження Товариства, до порядку денного яких було включено питання щодо прийняття рішення про звільнення директора Товариства ОСОБА_4 з власної ініціативи. У зв'язку з цим, 12.11.2024 позивач як директор Товариства за 30 днів надіслала одноосібному засновнику Товариства - ОСОБА_2 рекомендованим листом з описом вкладення відповідне письмове повідомлення про скликання позачергових загальних зборів засновників ТОВ «ДІО-ГРУП». Проте, засновник Товариства ОСОБА_2 не прибула та призначені на 17.12.2024 позачергові загальні збори Товариства не відбулися.
Враховуючи вищенаведені обставини, позивач вичерпав доступні йому можливості позасудового вирішення питання про припинення його повноважень директора Товариства з його ініціативи.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач дотримався визначеного Законом № 2275-VIII та Статутом порядку скликання загальних зборів учасників Товариства з власної ініціативи, але учасник ТОВ "ДІО-ГРУП" проігнорував призначені загальні збори і участь в них не прийняв.
Обмеження прав позивача на припинення корпоративних (управлінських) відносин істотно позначається на сфері його приватного життя. При цьому, приватне життя "включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру".
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом. Поняття "приватне життя", в принципі, не виключає відносин професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме в межах трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з навколишнім світом.
Праця людини має для неї неабияке значення в багатьох контекстах: як у матеріальному, так й у контексті самореалізації і взагалі приватності особи. Наявність у реєстрі інформації щодо позивача як керівника товариства належить до його професійної діяльності та охоплюється поняттям "приватне життя".
Водночас, не маючи законної можливості припинити повноваження директора Товариства, позивач протиправно позбавляється можливості працевлаштуватися на іншу роботу (в тому числі на державну (публічну) службу, з урахуванням вимог Закону України "Про запобігання корупції", інших профільних Законів в частині вимог щодо несумісності), не має змоги очолити інше підприємство (з урахуванням вимог інших юридичних осіб).
Відповідно до чч. 1, 3 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Отже позивач не може бути примушений до продовження виконання управлінських функцій директора Товариства.
Тим більше, що учасник Товариства ігнорує законні вимоги позивача, не з'являється на загальні збори і не вирішує питання про припинення повноважень позивача як директора Товариства.
Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та Товариством.
Разом із тим, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників Товариства про звільнення керівника, зокрема, через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18.
Зважаючи на викладене та ураховуючи те, що позивач у визначений чинним законодавством України строк повідомив учасників Товариства про своє волевиявлення на звільнення з посади директора Товариства, однак відповідач не вчинила жодних дій на припинення даних трудових відносин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо визнання трудових відносин між ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІО-ГРУП» (адреса: 61064, місто Харків, вулиця Полтавський шлях, буд.123; код ЄДРПОУ 37366884) припиненими, у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора товариства за власним бажанням відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України, з дати набрання судовим рішенням законної сили, є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також просить зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради (61003, м.Харків, м-н Павловський, 4, код ЄДРПОУ 40214227) виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з розділу: «Керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо» відомостей про ОСОБА_1 , як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІО-ГРУП» (61064, місто Харків, вулиця Полтавський шлях, будинок 123, код ЄДРПОУ 37366884).
Відповідно до п.12 ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань" відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв'язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Відповідно до ст.25 цього Закону державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо, зокрема, зобов'язання вчинення реєстраційних дій, скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 року у справі №448/362/22 погодилась із судами у тому, що вимогу позивача стосовно виключення з ЄДР запису про директора товариства слід розглянути у господарській юрисдикції разом із вимогою про визнання трудових відносин припиненими, але не тому, що перша є похідною від другої. Належність й ефективність обох зазначених вимог має оцінити під час розгляду справи господарський суд.
За змістом частин 1, 2 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17 та постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14.
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 09.08.2022 у справі № 921/504/20, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 24.05.2022 у справі №910/3100/21.
Верховний Суд України у постанові від 21.05.2012 у справі №6-20цс11, посилаючись на ст. 55 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, згідно з якими кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, зазначив, що обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням вказаних положень та з урахуванням майбутнього результату. Тобто ефективний спосіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання особою відповідного відшкодування. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16 (провадження №12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 18.10.2022 у справі №912/4031/20, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21.
На переконання суду, суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстраційної служби, зобов'язуючи його вносити будь-які відомості до Єдиного державного реєстру. Однак, приймаючи до уваги те, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов'язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, то вказана вимога є такою, що відповідає завданням господарського судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.
За висновком суду, позивачем у цій справі обрано ефективний спосіб захисту, оскільки задоволення відповідної вимоги призведе до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду.
З огляду на викладене, у зв'язку із прийняттям судом рішення щодо припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІО-ГРУП", суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача в частині зобов'язання Департаменту реєстрації Харківської міської ради виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з розділу: «Керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо» відомості про ОСОБА_1 як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІО-ГРУП» (61064, місто Харків, вул.Полтавський шлях, буд.123; код ЄДРПОУ 37366884).
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими, отже, підлягають підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 13, 20, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати припиненими трудові правовідносини між ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІО-ГРУП» (адреса: 61064, місто Харків, вулиця Полтавський шлях, буд.123; код ЄДРПОУ 37366884), у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора товариства за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, з дати набрання судовим рішенням законної сили.
Зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради (61003, м.Харків, м-н Павловський, 4, код ЄДРПОУ 40214227) виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з розділу: «Керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо» відомості про ОСОБА_1 як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІО-ГРУП» (61064, місто Харків, вул.Полтавський шлях, буд.123; код ЄДРПОУ 37366884).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІО-ГРУП» (адреса: 61064, м.Харків, вул.Полтавський шлях, буд.123; код ЄДРПОУ 37366884) на користь Фізичної особи ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 6056,00 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "26" березня 2025 р.
Суддя К.В. Аріт