21 березня 2025 року Справа № 915/325/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль С.М.,
розглянувши без виклику сторін
справу №915/325/24
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Реал Агро», Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Віталія Матусевича, 41, прим. 12/3;
до товариства з обмеженою відповідальністю “Компания Прометей», 54001, вул. Потьомкінська, буд. 114, м. Миколаїв;
про стягнення грошових коштів у сумі 256507 грн. 57 коп.,-
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Реал Агро» звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Компания Прометей» про стягнення з останнього грошових коштів у сумі 256507 грн. 57 коп., із яких: 160625 грн. 29 коп. - основний борг; 3906 грн. 22 коп. - пеня; 14690 грн. 81 коп. - 3 % річних; 77285 грн. 25 коп. - сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції; з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за укладеним між ними договором поставки сільськогосподарської продукції від 23.09.2020 № 46506 (далі - договір) з урахуванням специфікацій до цього договору, а саме, зобов'язань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого позивач виник борг у спірній сумі, на яку позивачем здійснено нарахування пені, у відповідності до п. 6.5 договору, а також нараховано 3% річних та суми, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Позивач також просить про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором та витрат на професійну правничу допомогу.
За такими вимогами ухвалою суду від 09.04.2024 (суддя Алексєєв А.П.) відкрито провадження в даній справі та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
За результатом повторного автоматизованого розподілу даної справи, проведеного на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2024 № 94 у зв'язку з відпусткою (без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду у період з 15 липня 2025 до 15 липня 2025) судді Алексєєва А.П. (підстава - наказ Господарського суду Миколаївської області від 17.07.2024 № 137-б), головуючим суддею в даній справі призначено Коваля С.М.
Ухвалою суду від 26.07.2024 (суддя Коваль С.М.) прийнято справу №915/325/24 до провадження. Постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою, зокрема, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України ? п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Також визначено провести розгляд справи № 915/325/24 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану.
Ухвала суду від 26.07.2024 направлялася до електронного кабінету відповідача через систему «Електронний суд» та згідно довідки про доставку електронного листа від 26.07.2024, документ доставлено до електронного кабінету 29.07.2024.
09.08.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі; застосувати строки позовної давності до позовних вимог позивача про стягнення основного боргу у розмірі 160625,29 грн., інфляційних втрат у розмірі 77 285,25 грн. та 3% річних у розмірі 14690,65 грн.; застосувати строки спеціальної позовної давності до позовних вимог позивача про стягнення пені, у розмірі 3906,22грн. за період з 10.10.2020 по 06.03.2021.
У відзиві відповідач зазначає, що позивачем не надано до суду жодних доказів переривання строків позовної давності, а тому вважає позов безпідставним і таким, що не підтверджений належними та допустимими доказами. Щодо застосування строків позовної давності до вимог про стягнення основного боргу у розмірі 160625,29 грн., з посиланням на вимоги ст. 257 ЦК України, вказує, що строки позовної давності щодо звернення з цим позовом минули ще 25.09.2023. Звертає увагу на те, що позивачем не заявлялось клопотання про поновлення строку позовної давності на звернення з цими вимогами до суду та вказує, що посилання позивача на положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» не є тотожним поданню відповідного клопотання та не пояснює причину пропуску строків позовної давності позивачем. Звертає увагу на те, що сам факт запровадження воєнного стану не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення заявником негативних обставин, які були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній в ухвалі від 21.07.2022 у справі №127/2897/13-ц. Враховуючи пропуск строків позовної давності, вважає, що суми 3% річних та інфляційних втрат і пені не підлягають стягненню, оскільки є похідними від основного зобов'язання строк позовної давності за яким пропущено. Нарахування будь-яких санкцій за договором вважає безпідставними та необґрунтованими, але після перевірки нарахованої позивачем суми пені вбачається, що нарахування здійснені неправильно, вважає, що пеня взагалі не підлягає стягненню оскільки нарахована за період з 10.10.2020 по 06.03.2021, та подана до суду із простроченням спеціальних строків позовної давності.
09.08.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в яких просить відмовити позивачу у задоволенні витрат на адвокатську допомогу.
На думку відповідача, розмір адвокатських витрат позивача у даній справі у розмірі 10000,00 грн. є значно перебільшеним (нерозумним), непропорційним до предмета спору, необґрунтованим та неспівмірним до критеріїв, визначених ч. 4 ст. 126 ГПК України, за відсутності доказів, що підтверджували б замовлення конкретних правових послуг клієнтом у адвоката, прийняття наданих послуг клієнтом у адвоката, відсутністю належних оплат за надані послуги та недоведеністю обов'язку у клієнта оплачувати послуги адвоката, які не були пред'явлені останнім до оплати клієнту, а тому не підлягають задоволенню, а сам розмір витрат на правову допомогу не ґрунтується на належних та допустимих доказах і підлягає зменшенню до 0,00 грн.
Ураховуючи викладене, та що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
23.09.2020 між ТОВ “Реал-Агро» (далі - продавець, постачальник) та ТОВ “Компания Прометей» (далі - покупець) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №46506 (далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору, найменування та загальна кількість товару, що поставляється за даним договором, визначається сторонами у Специфікації, що додається до договору та є його невід'ємною частиною.
За п. 3.1 договору сторони погодили, що кількість та ціна товару, що поставляється за даним договором встановлюються Специфікацією. Ціна товару може змінюватись відповідно до п.2.4 даного договору.
Відповідно до п. 4.1 договору, умови поставки товару будуть визначені сторонами у Специфікації до договору на відповідну партію товару. Поставка товару може здійснюватись на умовах EXW, FCA, CPT (в розумінні “Інкотермс - 2010»).
Поставка товару здійснюється окремими частинами (партіями) автомобільним транспортом (п. 4.2 договору).
Відповідач (покупець) зобов'язався оплатити всі витрати, пов'язані з товаром, з моменту здійснення його передачі від позивача відповідачу (п. 4.4.2 договору).
Згідно п. 4.3 договору, граничний строк поставки товару узгоджується сторонами у Специфікації. Після закінчення терміну поставки, продавець не звільняється від обов'язку поставити товар на суму отриманої від покупця передплати. Покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від отримання недопоставленого товару, письмово попередивши про це продавця.
Пунктом 4.7 договору остаточна кількість товару визначається на складі покупця, відповідно до результатів зважування товару, з врахуванням залікової ваги товару та якості товару.
Відповідно до п. 4.8 договору для підтвердження поставки позивачем надаються наступні документи:
- рахунок-фактура на товар, що поставляється за договором із зазначенням кількості товару, ціни без ПДВ, загальної суми без ПДВ, суми ПДВ, всього до сплати;
- видаткова накладна на товар;
- податкова накладна, виписана на товар та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, у відповідності до діючого законодавства України;
- товарно-транспортні накладні, що оформлені відповідно до чинного законодавства України.
Згідно п. 5.1 договору відповідач здійснює оплату товару в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості товару на поточний рахунок позивача в наступному порядку:
- 80% вартості товару сплачується покупцем протягом 3-х робочих днів з дати поставки товару, визначення фактичної кількості та якості поставленого товару згідно умов цього договору, підписання сторонами специфікації до договору, а також після отримання від продавця рахунку-фактури на товар та підписаної видаткової накладної;
- 20% вартості товару сплачується покупцем протягом 3-х робочих днів після здійснення продавцем реєстрації податкової накладної на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також перевірки покупцем правильності такої реєстрації відповідної податкової накладної продавцем, за умови відсутності порушень з боку продавця встановлених законодавством вимог щодо реєстрації та належного заповнення податкової накладної.
Згідно з п. 6.5 договору у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідно до умов цього договору, покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого товару, за кожен день такого прострочення.
Договір поставки набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін та діє до 05.10.2020, а в частині зобов'язань, що виникли до цієї дати до повного їх виконання відповідними сторонами (п. 9.1 договору).
Договір підписаний та скріплений печатками сторін.
23.09.2020 позивачем та відповідачем було складено та підписано Специфікацію № 46506, яка є додатком до договору, за п. 1 якої постачальник передає, а покупець приймає у власність товар, а саме:
- соняшник, ціна за 1т. товару з ПДВ - 13534,09 грн., у кількості 59,341(+/-5%) т, загальна вартість товару з ПДВ - 803126,43 грн.
Сторони погодили якість (волога, смітна домішка, олійна домішка та ін.) товару.
Постачальник зобов'язався поставити товар у строк до 05.10.2020 включно.
Згідно Специфікації, умови поставки товару - СРТ (в розумінні “Інкотермс - 2010») на склад покупця за адресою: Дніпропетровська область, ст. Ток Апостолівський район.
Специфікація підписана та скріплена печатками сторін.
На виконання умов договору та Специфікації позивачем (постачальником) поставлено відповідачу (покупцю) товар на загальну суму 803126,43 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5 від 23.09.2020.
Додатково поставка товару підтверджується товарно-транспортними накладними №754762 від 10.09.2020; № 199449 від 08.09.2020; № б/н від 07.09.2020; № б/н від 08.09.2020; №754760 від 09.09.2020; №754761 від 09.09.2020.
Указані накладні підписані сторонами без зауважень.
Для оплати поставленої продукції позивач виписав відповідачу рахунок №4 від 23.09.2020 на суму 803126,43 грн. з ПДВ.
Відповідачем сплачено за товар, згідно наступних платіжних інструкцій: - платіжне доручення №19 від 05.10.2020 у розмірі 472000,00 грн.; - платіжне доручення №239 від 06.10.2020 у розмірі 150501,14 грн.; - платіжне доручення №219 від 05.10.2020 у розмірі 20000,00 грн.
Загальна вартість оплати складає 642501,14 грн. з ПДВ.
Згідно матеріалів справи, за фактом здійснення поставки товару за вказаною видатковою накладною позивач виписав податкову накладну №5 від 23.09.2020. Відповідно до квитанції № 9267539460 до податкової накладної, реєстрація податкової накладної в реєстрі податкових накладних відбулася за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 по справі № 160/3549/21 (датою їх фактичного надходження для реєстрації).
Позивач зазначає, що за відповідачем рахується заборгованість за поставлену продукцію в розмірі 160625,29 грн.
Позивач направляв на адреси відповідача претензію № 2023-05/2 від 02.05.2023 щодо сплати заборгованості за укладеним договором.
За матеріалами справи вказана претензія отримана покупцем 09 та 10 травня 2023 року, однак залишена без реагування.
Як зазначає позивач у позові, ним виконано умови договору у строки встановлені відповідною Специфікацією до договору та поставлено (передано у власність) покупцю товар загальною вартістю 803126,43 грн. з ПДВ. Проте, відповідачем в порушення умов договору не здійснено оплату за придбаний товар у сумі 160625,29 грн.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам договору та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленого товару, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 160625,29 грн.
Враховуючи, що відповідач своїми діями порушив права та законні інтереси позивача, позивач звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 160625,29 грн., 3906,22 грн. - пені; 14690,81 грн. - 3 % річних; 77285,25 грн. - інфляційних втрат.
Згідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 ГК до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Положеннями ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Матеріалами справи доведено обставину належного виконання позивачем зобов'язань за договором в частині поставки товару, визначеного у Специфікації № 46506 від 23.09.2020 до договору поставки від 23.09.2020.
Відповідач, всупереч умовам договору та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не оплатив поставлену йому продукцію, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в загальному розмірі 160625,29 грн.
Враховуючи викладені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач дійсно порушив норми та приписи чинного законодавства в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків з позивачем за поставлений за договором товар, в зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 160625,29 грн. основного боргу є обґрунтованими.
Стосовно вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до розрахунку позивача нарахованої на суму залишку боргу у розмірі 160625,29 грн., 3 % річних за період з 07.10.2020 по 24.10.2023 становлять 14690,81 грн., інфляційні втрати за період жовтень 2020 року - вересень 2023 року становлять 77285,25 грн.
Судом перевірено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем та встановлено, що нарахування позивача проведені правильно, а тому позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 Цивільного Кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу частини другої ст. 230 ГК України суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу, а саме: суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина перша ст. 231 ГК України).
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина четверта ст. 231 ГК України).
Згідно п. 6.5 договору, у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідно до умов цього договору, покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого товару за кожен день такого прострочення.
Згідно наданого до суду розрахунку позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 3906,22 грн. за період з 10.10.2020 по 06.03.2021 нарахованої на суму залишку боргу.
Судом перевірено розрахунок пені, наданий позивачем та встановлено, що нарахування позивача проведені правильно.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ст.ст. 256, 261 Цивільного кодексу України, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).
Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07.08.2019 у справі №2004/1979/12, від 18.12.2019 у справі №522/1029/18).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 № 211, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211» від 11.11.2020 № 1100, установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на усій території України карантин.
В подальшому дія карантину, згідно постанов Кабінету Міністрів України, була продовжена із запровадженням нових обмежень з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Крім того, відповідно до пункту 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Цей строк продовжувався згідно з Указами Президента України, та зокрема від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024.
Отже, відповідно до пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України та в подальшому на підставі пункту 19 цього розділу Кодексу, позовна давність щодо вимог про стягнення вважається продовженою та не сплила на момент звернення позивачем із позовною заявою до суду.
Таким чином, підстави для застосування інституту позовної давності до позовних вимог ТОВ «Реал-Агро» про стягнення основного боргу та пені відсутні.
Отже, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать у тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч. 2 зазначеної статті, витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Частина 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру;
- погодинної оплати.
На підтвердження здійснення витрат на професійну правничу допомогу позивачем до позовної заяви, зокрема було надано:
- копію договору про надання правової допомоги від 18.10.2023, додаткової угоди до договору № 15 від 18.10.2023;
- акт про надання правничої допомоги від 18.10.2023.
Отже, позивачем документально підтверджено користування послугами адвоката з метою захисту своїх прав та інтересів в судовому порядку.
Згідно наявним у справі доказам, позивач отримав послуги правничої допомоги вартістю 10000,00 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема враховує:
- чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
- чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Судом визнається, що дані витрати пов'язані із розглядом справи.
Суд, розподіляючи витрати за послуги адвоката, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, а й відповідати критеріям реальності та розумної необхідності таких витрат, а також співмірності зі складністю справи.
Судом, взято до уваги ціну позову, а також рівень складності справи, який є незначним. Суд вважає, що при незначному рівні складності справи вартість надання послуг правничого характеру із правового аналізу ситуації та документів, підготовки та подачі позовної заяви - у сумі 10000,00 грн., є значно завищеною та не відповідає критеріям реальності та розумності.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що стягнення адвокатських витрат у загальному розмірі 10000,00 грн. не відповідає критеріям реальності, розумності та співрозмірності.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зменшити розмір таких витрат до 7000,00 грн., які підлягають покладенню на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.
Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 129 ГПК України).
З урахуванням викладеного, витрати позивача на оплату позовної заяви судовим збором, згідно платіжної інструкції від 27.03.2024 у сумі 3078,09 грн., належить у зазначеній сумі відшкодувати за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236- 238 ГПК України, суд,-
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю “Реал Агро» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компания Прометей» (54001, вул. Потьомкінська, буд. 114, м. Миколаїв, код 41255380) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Реал Агро» (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Віталія Матусевича, 41, прим. 12/3, код 42709307) грошові кошти у сумі в загальному розмірі 256507,57 грн., із яких: 160625,29 грн. - основний борг; 3906,22 грн. - пеня; 14690,81 грн. - 3% річних; 77285,25 грн. - інфляційні втрати, а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 3078,09 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 8000,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Коваль