вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"26" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/255/25
Суддя Грабець С.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом фермерського господарства «БАБИЧ АГРО»
до товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОЛАС МАВАКО»
про стягнення заборгованості,
без виклику учасників справи
16 січня 2025 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява фермерського господарства «БАБИЧ АГРО» (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОЛАС МАВАКО» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 354 427,34 грн.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем умов договору поставки №07/02/24/1 від 07.02.2024 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.01.2025 року відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу запропоновано надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву (пред'явити зустрічний позов), а також докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Частиною 1 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Частиною 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовими рішеннями є, зокрема, ухвали.
Так, відповідно до довідки про доставку електронного листа, долученої до матеріалів справи, ухвала суду від 22.01.2025 року доставлена відповідачу до його електронного кабінету 22 січня 2025 року.
Крім цього, згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 22.01.2025 року внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень 22 січня 2025 року.
Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
07 лютого 2024 року між фермерським господарством «БАБИЧ АГРО» (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «НІКОЛАС МАВАКО» (далі - відповідач) був укладений договір поставки №07/02/24/1, відповідно до умов якого, відповідач зобов?язувався поставити позивачу товар, згідно зі специфікацією (далі - товар), який позивач зобов?язувався прийняти та оплатити.
Як вбачається зі специфікації №1 до договору поставки №07/02/24/1 від 07.02.2024р. (далі - специфікація), загальна вартість товару за цією специфікацією складає 567 000,00 грн. (п?ятсот шістдесят сім тисяч грн. 00 коп.) з ПДВ (п. 2 специфікації).
Відповідно до п. 3. специфікації, загальний термін виконання умов по виробництву та постачанню товару, викладений у даній специфікації та становить до 15.03.2024р. з дня отримання авансового платежу відповідно до п. 4 даної специфікації.
Згідно з п. 4 специфікації, умови оплати: 50% (283 500,00 грн.) від вартості за даною специфікацією оплачується позивачем в день отримання належного оформленого рахунку на товар (п. 4.1.); 50% (283 500,00 грн.) від вартості за даною специфікацією оплачується позивачем вносить в день отримання товару, про що свідчитиме підписання позивачем та відправка відповідачу акту приймання-передавання товару згідно специфікації (паспорта) та видаткової накладної на даний товар. Відвантаження здійснюється за умови отримання відповідачем 100% оплати за товар (п. 4.2.).
07 лютого 2024 року відповідач надав для оплати товару позивачу рахунок на оплату № 6 на суму 567 000,00 грн.
Позивач здійснив попередню оплату товару в сумі 283 500,00 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції (безготівковий переказ в національній валюті) №24, долученою до матеріалів справи.
Оскільки відповідач товар позивачу не поставив, позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив повернути сплачені грошові кошти.
Оскільки відповідач відповіді на лист не надав та грошові кошти позивачу не повернув, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів та сплату пені №748 від 14.11.2024 року.
Відповідач товар позивачу не передав, попередню оплату за нього позивачу не повернув, пеню не сплатив.
Частиною 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів та сплату пені, в якій просив відповідача повернути сплачені позивачем грошові кошти та сплатити пеню.
Відповідач не надав відповіді на цю вимогу, тому позивач, важаючи, що його права порушені, звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 354 427,34 грн. заборгованості.
Судом встановлено, що 07 лютого 2024 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №07/02/24/1, відповідно до умов якого, відповідач зобов?язувався поставити позивачу товар, а позивач зобов?язувався товар прийняти та оплатити.
За твердженнями представника позивача, відповідач не поставив товар позивачу, тому він звернувся до суду та просив стягнути з відповідача 283 500,00 грн. боргу.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншому часником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторонни виконання її обов'язку.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативнее зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що позивач здійснив попередню оплату товару на суму 283 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимога бо заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідач документів, що підтверджували б поставку товару позивачу, повернення сплачених позивачем грошових коштів або спростовували б доводи представника позивача, суду не надав, тому вимога про стягнення з відповідача 283 000,00 грн. боргу є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також позивач просив стягнути з відповідача 6 483,32 грн. трьох процентів річних та 25 853,94 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.
Так, три проценти річних, враховуючи період заборгованості з 16 березня 2024 року до 19 грудня 2024 року, що складає 279 днів, суму боргу в розмірі 283 500,00 грн., становлять 6 483,32 грн., які підлягають стягненню.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого дія ввідповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.
Так, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, враховуючи період заборгованості з 16 березня 2024 року до 19 грудня 2024 року, суму боргу в розмірі 283 000,00 грн., індекси інфляції: у квітні 2024 року,- 100,2%; у травні 2024 року, - 100,6%; у червні 2024 року, - 102,2%, у липні 2024 року, - 100,0%; у серпні 2024 року, - 100,6%; у вересні 2024 року, - 101,5%; у жовтні 2024 року, - 101,8%; у листопаді 2024 року, - 101,9%; у грудні 2024 року, - 101,4%, складає 30 184,89 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Оскільки позивач просив стягнути з відповідача 25 853,94 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, тому стягненню підлягає саме ця сума.
Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача 38 590,08 грн. пені.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до п. 6.3. договору, у випадку порушення строків поставки товару відповідач, на вимогу позивача зобов?язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування штрафу, від вартості непоставленого товару за кожен календарний день прострочення.
Як уже зазначалось вище, 14 листопада 2024 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів та сплату пені №748, яку відповідач відмовився отримати, що підтверджується інформацією щодо поштового відправлення №0101141650271, долученою до матеріалів справи.
Так, розмір пені, враховуючи період заборгованості:
з 16 березня 2024 року до 25 квітня 2024 року (41 день), суму боргу в розмірі 283 500,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 14,5%, складає 9 209,88 грн.;
з 26 квітня 2024 року до 13 червня 2024 року (49 днів), суму боргу в розмірі 283 500,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 13,5%, складає 10 247,83 грн.;
з 14 червня 2024 року до 16 вересня 2024 року (95 днів), суму боргу в розмірі 283 500,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 13,0%, складає 19 132,38 грн.;
всього 38 590,08 грн., які підлягають стягненню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 59, 124 Конституції України, ч. ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», ч. 2 ст. ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. 218, ч. 1 ст. 530, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ст. 599, ч. ч. 1, 2 ст. 712, ч. 1 ст. 161, ч. 1 ст. 692, ч. 2 ст. 625, ч. 2 ст. 237 Цивільного кодексу України, ст. 2, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 73, ч. 3 ст. 9, ч. 9 ст. 165, ч. 5 ст. 252, ст. 123, ст. 124, ст. 126, ст. 129, ст. 237, ст. 238, ч. 11 ст. 242, п. 2 ч. 6 ст. 242, ч. 1 ст. 232, ч 4 ст. 240, ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити повністю позов фермерського господарства «БАБИЧ АГРО» до товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОЛАС МАВАКО» про стягнення заборгованості.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОЛАС МАВАКО» (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Миру, будинок 7-Г, код 44020157) на користь фермерського господарства «БАБИЧ АГРО» (07710, Київська обл., Яготинський р-н, с. Озерне, вул. Першотравнева, 91 А, код 4331687) 283 500,00 грн. (двісті вісімдесят три тисячі п?ятсот грн. 00 коп.) боргу; 38 590,08 грн. (тридцять вісім тисяч п?ятсот дев?яносто грн. 08 коп.) пені; 6 483,32 грн. (шість тисяч чотириста вісімдесят три грн. 32 коп.) трьох процентів річних; 25 853,94 грн. (двадцять п?ять тисяч вісімсот п?ятдесят три грн. 94 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, та 4 253,13 грн. (чотири тисячі двісті п?ятдесят три грн. 13 коп.) витрат на сплату судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення складене 26.03.2025 року.
Суддя С. Грабець