вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"05" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/1223/24
Розглянувши матеріали справи за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Димерської селищної ради Київської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Дрейк»
про усунення перешкод у здійсненні користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду
Суддя Карпечкін Т.П.
За участю представників:
від прокуратури: не з'явився;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Димерської селищної ради Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Дрейк» про усунення перешкод у здійсненні користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.06.2024 відкрито провадження у справі № 911/1223/24 за правилами загального позовного провадження.
В ході підготовчого провадження у справі № 911/1223/24 судові засідання відкладались з метою з'ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
В підготовчому засіданні 21.10.2024 прокурор зазначив, що позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві підтримує. Також зазначив і про те, що ним повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.
Відповідач в підготовче засідання 21.10.2024 року не з'явився, відзив не надав.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті 18.11.2024.
Розгляд справи по суті відкладався у зв'язку з обставинами, які підпадають під випадки, наведені у ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.
В судове засідання 05.02.2025 представники сторін не з'явились. В ході розгляду справи по суті судом з'ясовано обставини та перевірено їх доказами. Позивачем (прокуратурою) позовні вимоги підтримано у повному обсязі. Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзиву на позов не надав, позовні вимоги не заперечив та не спростував.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 12.06.2024 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин, до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Димерської селищної ради Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Дрейк» про усунення перешкод у здійсненні Димерською селищною радою Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1406 га з кадастровим номером 3221880803:15:088:0701 шляхом її повернення на користь Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Дрейк».
Вишгородською окружною прокуратурою за результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території Вишгородського району виявлено порушення вимог земельного законодавства при відведенні у власність земельних ділянок водного фонду.
В обґрунтування позовних вимог прокуратура посилаються на наступні обставини, встановлені в ході проведеної перевірки.
Рішенням Богданівської сільської ради № 241 від 07.09.2010 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в с. Пилява, Вишгородського району Київської області та передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га.
На підставі вказаного рішення Богданівської сільської ради № 241 від 07.09.2010 ОСОБА_1 отримано Державний акт серії ЯЯ № 340866 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3221880803:15:088:0701 для ведення особистого селянського господарства.
ОСОБА_1 04.08.2014 укладено з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбав земельну ділянку з кадастровим номером 3221880803:15:088:0701.
Рішенням Вишгородського районного суду від 23.11.2016 у справі № 363/1793/16-ц задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 :
- визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 3221880803:15:088:0701, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Пилява.
- визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Пилява, кадастровий номер 3221880803:15:088:0701, розміром 0,25 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.
На підставі вказаного рішення Вишгородського районного суду від 23.11.2016 у справі № 363/1793/16-ц Приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Дереберою Т.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34622607 від 05.04.2017 про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221880803:15:088:0701.
В подальшому, ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.04.2017, зареєстрованого в реєстрі за № 122, відчужено земельну ділянку з кадастровим номером 3221880803:15:088:0701 на користь ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 згідно протоколу № 1 загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Дрейк» від 28.03.2019 для формування статутного капіталу вніс земельну ділянку з кадастровим номером 3221880803:15:088:0701.
Будучи засновником та директором ТОВ «Вайт Дрейк» ОСОБА_3 склав та підписав акт № 1 оцінки та прийому-передачі вкладу у майновій формі до статутного капіталу ТОВ «Вайт Дрейк» згідно якого як засновник ТОВ «Вайт Дрейк» передав та як директор ТОВ «Вайт Дрейк» прийняв у статутний капітал ТОВ «Вайт Дрейк» земельну ділянку з кадастровим номером 3221880803:15:088:0701.
На підставі вказаного протоколу № 1 зборів засновників від 28.03.2019, та акту оцінки та прийому-передачі вкладу у майновій формі №1 від 28.03.2019 державним реєстратором Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Іванченком О.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46308660 від 04.04.2019 про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Дрейк», код ЄДРПОУ: 42914517 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221880803:15:088:0701.
Однак, як зазначає Вишгородська окружна прокуратура Київської області та підтримується Димерською селищною радою Київської області, відведення у приватну власність спірної земельної ділянки здійснено всупереч положень земельного та водного законодавства, у зв'язку з чим, подано позов, спрямований на повернення такої земельної ділянки у власність Димерської селищної ради.
В ході розгляду спору відповідач у судові засідання не з'являвся, відзиву на позов не подав, позовні вимоги не заперечив та не спростував.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Згідно зі ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.
Відповідно до статті 4 Водного кодексу України та статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду. виконують певні захисні функції.
Як вбачається зі змісту ст. 59 Земельного кодексу України, законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Нормами ч. ч. 2-4 ст. 59 Земельного кодексу України визначено обмеження щодо набуття земель водного фонду у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.
Відповідно до п. «г» ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України та п. «д» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.
Виключні випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України. Так, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України).
За положеннями ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Правовий режим прибережних смуг визначається ст. ст. 60-62 Земельного кодексу України та ст. ст. 1, 88-90 Водного кодексу України. Так, згідно зі ст. 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Крім того, за положеннями ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
Згідно інформації Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра, наданої листом № 01-12/1082 від 28.08.2023, земельна ділянка з кадастровим номером 3221880803:15:088:0701 знаходиться поряд із землями водного фонду р. Тетерів (загальна довжина р. Тетерів (права притока р. Дніро) 385,0 км, площа водозбору 15300 км2). Річка Тетерів відноситься до категорії середня річка (ст. 79 Водного кодексу України) з нормативною прибережною захисною смугою - 50 м (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України).
Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях на час виникнення правовідносин) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм, не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Згідно кадастрової зйомки земельної ділянки в с. Пилява Димерської територіальної громади, виготовленої сертифікованим інженером-землевпорядником Панасенком В.В., земельна ділянка з кадастровим номером 3221880803:15:088:0701 частково накладається на землі водного фонду, зокрема 50-метрову прибережну захисну смугу річки Тетерів.
Також, згідно відомостей з Публічної кадастрової карти України з відображенням шарів «Гідрографія» та «Прибережна захисна смуга» спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту.
Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 16.01.2024 № 10-10-0.331-393/2-24 поблизу спірної земельної ділянки не встановлювалась прибережна захисна смуга.
Димерська селищна рада листом від 09.01.2024 № 03-18/93 надала електронну копію креслення генерального плану с. Пилява згідно якого запроектовано прибережну захисну смугу р. Тетерів шириною 50 метрів.
Верховний Суд України у постановах від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-184це 15 дійшов висновку, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них.
При цьому, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом, а тому такі земельні ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані у приватну власність (стаття 60 Земельного кодексу України).
Аналогічні правові позиції щодо встановлення прибережної захисної смуги навіть за відсутності відповідного проекту землеустрою висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц та Верховним Судом у постановах 25.04.2018 у справі № 904/5974/16, від 05.06.2019 у справі № 806/3602/15).
З огляду на вищевикладене, набуття ОСОБА_1 на підставі рішення Богданівської сільської ради № 241 від 07.0.2010 у власність земельної ділянки площею 0,25 га, з кадастровим номером 3221880803:15:088:0701 та цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в с. Пилява Вишгородського району Київської області, відбулось з порушеннями вимог ст. ст. 19. 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 Земельного кодексу України та ст. ст. 1, 4, 88-90 Водного кодексу України (у редакції на час виникнення правовідносин), оскільки таке відведення відбулось за рахунок земель водного фонду.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
За вимогами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Разом з цим, негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно правових висновків викладених у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 заволодіння громадянами та юридичними ними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п.70), у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 80), у постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 96), у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 45).
У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-1. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п'ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/15).
Статтею 178 Цивільного кодексу України визначено, що об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не е невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.
Цивільний оборот земельних ділянок водного фонду є і був обмежений законодавчо. Вказане стосується і земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах уздовж річки Тетерів.
Враховуючи вищевикладене, у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до нинішнього власника земельної ділянки з метою усунення перешкод, які він створює власнику Димерській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.
Метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись спірними земельними ділянками водного фонду.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 y справі № 359/3373/16 дійшла до правових висновків, відповідно до яких рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 y справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749, від 22.01.2020 y справі № 910/1809/18. від 01.02.2020 у справі № 922/614/19. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia суд знає закони (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц. від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.
Крім того, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у пунктах 38-39 постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Таким чином, оскарження незаконного рішення Богданівської сільської ради № 241 від 07.09.2010 та договорів купівлі з продажу чи актів приймання-передачі в межах вказаної цивільної справи не с ефективним способом захисту інтересів держави.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Відповідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.
Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 924/1237/17).
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» №715-р від 12.06.2020 року до Димерської селищної територіальної громади ввійшли наступні територіальні громади: Абрамівська, Богданівська, Вахівська, Глібівська, Демидівська, Димерська, Катюжанська, Козаровицька, Литвинівська, Любимівська, Ровівська, Руднє-Димерська, Сухолуцька, Толокунська та Ясногородська.
В розрізі населених пунктів до Димерської селищної територіальної громади входить смт. Димер та 33 села: Абрамівка, Андріївка, Богдани, Вахівка, Володимирівка, Глібівка, Гута-Катюжанська, Демидів, Дмитрівка, Дудки, Каменка, Катюжанка, Козаровичі, Круги, Литвинівка, Лісовичі, Любидва, Любимівка, Миколаївка, Овідєва Нива, Пилява, Рикунь, Ритні, Рихта, Рови, Розтісне, Рудня-Димерська, Савенки, Сичівка, Сухолуччя, Толокунь, Федорівка, Ясногородка.
На виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» 27.11.2020 року Димерською селищною радою прийнято рішення №5-1-VIII «Про початок реорганізації юридичних осіб сільських рад, обраних розформованими територіальними громадами та розміщених поза адміністративним центром сформованої територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи селищної ради, розміщеної в адміністративному центрі сформованої територіальної громади», згідно якого розпочато процедуру реорганізації Абраміської, Богданівської, Вахівської, Глібівської, Демидівської, Катюжанської, Козаровицької, Литвинівської, Любимівської, Ровівської, Рудне-Димерської, Сухолуцької, Толокунської та Ясногородської сільських рад. Даним рішення визначено, що Димерська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків сільських рад.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать Димерській територіальній громаді, від імені якої діє Димерська селищна рада.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу с втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
У практиці Європейського суду з прав людини (надалі ЕСПЛ) (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Серков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
З огляду на норми водного законодавства, водні об'єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.
Усі водні об'єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об'єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, які в силу положень законодавства не можуть перебувати у п
За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Київської обласної прокуратури до суду з вимогою повернути державі спірну земельну ділянку є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення таких земель.
Окрім того, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц в силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельних ділянок водного фонду, розташованих поблизу урізу води, відповідач не міг не знати про фактичне місцезнаходження цієї ділянки. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водоохоронного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям цієї ділянки, міг і повинен були знати про те, що зазначена ділянка належить до земель водного фонду.
Таким чином, відповідач в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст. ст. 1, 3, 4 Водного кодексу України) природних ознак (наявності річки Тетерів її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірної земельної ділянки, знав або, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірна земельна ділянка накладається на його 50-метрову прибережну захисну смугу, а тому вибула з комунальної власності з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.
Крім того, повернення спірної земельної ділянки на користь держави відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норм статті 152 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України в зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.
Так, у справі «Натег проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.
У висновках Великої Палати ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» від 29.03.2010 зазначено, що правовий режим публічної власності, яка закріплює її призначення як публічне користування з метою служити загальному благу, відповідає цій категорії.
В даному рішенні зазначено, що «збереження прибережної зони, а особливо пляжів, місць відкритих для всіх, є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. ЄСПЛ вважає у зв'язку з цим, що втручання держави в здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю».
ЄСПЛ в рішенні вказував, що «політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав».
За таких обставин, позовна заява прокурора не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданої у власність земельної ділянки водного фонду, яка на даний час вільна від забудови об'єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.
За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та доведені, відповідачем не заперечені та не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Усунути перешкоди у здійсненні Димерською селищною радою Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1406 га з кадастровим номером 3221880803:15:088:0701 шляхом її повернення на користь Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області (07330, Київська область, смт. Димер, вул. Соборна, 19, код 04359488) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Дрейк» (03189, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, 6-Д, оф.43, код ЄДРПОУ 42914517).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайт Дрейк» (03189, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, 6-Д, оф.43, код ЄДРПОУ 42914517) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул-р Лесі Українки, 27/2, за реквізитами: отримувач - Київська обласна прокуратура; код 02909996, назва банку: ДКСУ м. Київ, МФО банку 820172, р/р UA028201720343190001000015641) 3 028,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 25.03.2025.
Суддя Т.П. Карпечкін