Справа № 366/2088/24
Провадження № 2/366/59/25
(заочне)
26.03.2025 с-ще Іванків
Іванківський районний суд Київської області у складі головуючої судді Слободян Н.П.,
з участю секретаря судового засідання Німченко Н.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду с-ща Іванків цивільну справу
за позовом Керівника Вишгородської окружної, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,
про витребування земельної ділянки,
І. Короткий зміст позовних вимог
Керівник Вишгородської окружної прокуратури (далі - Позивач, Прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся в суд з віндикаційним позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222082900:01:002:0057, площею 0,0581 га.
Стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
Позовні вимоги прокурора мотивовані таким.
Розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації від 08.12.2003 № 575 передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0581 га для ведення садівництва.
На підставі цього розпорядження, ОСОБА_2 отримала державний акт серії КП № 047157 на право власності на земельну ділянку площею 0,0581 га з кадастровим номером 3222082900:01:002:0057.
Однак, за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, згадана земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, що розташована в 97 кварталі Жеревського лісництва філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Таке розташування земельної ділянки підтверджується планово-картографічними матеріалами.
Наказом ДСГП «Ліси України» від 14.12.2022 № 18 створено філію підприємства «Іванківське лісове господарство» і ця філія є правонаступником ДП «Іванківське лісове господарство».
Прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка незаконно передана у приватну власність за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство» без виключення її з Державного лісового фонду, тобто спірним рішення Іванківської РДА, яким відведено спірну земельну ділянки у приватну власність без згоди землекористувача, без вилучення ділянки з постійного користування, без зміни цільового призначення, без розроблення і затвердження в установленому законом порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Внаслідок прийняття спірного розпорядження та у зв'язку з реєстрацією права приватної власності за ОСОБА_2 , дійсний власник, Київська ОДА та землекористувач ДСГП «Ліси України» цієї земельної ділянки позбавлені можливості розпоряджатись і користуватись нею.
ІІ. Рух справи та ухвалені в ній проміжні рішення
09.07.2024 позовна заява надійшла до суду.
15.07.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Перше судове засідання, призначене на 16.09.2024, відкладене на 16.10.2024, 14.11.2024, 21.11.2024, 10.12.2024, 25.12.2024, 30.01.2025, 27.02.2025 та 26.03.2025.
30.01.2025 замінено відповідача з ОСОБА_2 на належного відповідача, ОСОБА_1 .
ІІІ. Позиції сторін
Прокурор у судове засідання не з'явився. Подав до суду заяву, у якій просив розглянути справу без його участі, при цьому позовні вимоги підтримав та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась. Про дату, час і місце судового засідання повідомлена вчасно та належним чином. Причин неявки не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи від неї не надходило. Відзив на позов не подала.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явилась, подавши клопотання про розгляд справи за її відсутності, при цьому позовні вимоги прокурора підтримала. Під час розгляду справи від представника третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, згідно з якими він позовні вимоги підтримує. Оскільки спірна земельна ділянка є землею лісогосподарського призначення.
IV. Порядок ухвалення рішення
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання повторно не з'явився без повідомлення причин неявки, не подав відзив на позов і позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд постановив ухвалити у справі заочного рішення.
У зв'язку з неявкою учасників справи у судове засіданні, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
V. Встановлені обставини та застосовані норми права.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
5.1. встановлені фактичні обставини справи.
Розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 08.12.2003 № 575 «Про затвердження технічної документації та передачу у приватну власність земельних ділянок членам садівничого товариства «Веселка» вирішено затвердити технічну документацію зі складання державних актів на право приватної власності на землю членам садівничого товариства «Веселка» в межах Оливської сільської ради та передати у приватну власність земельні ділянки членам садівничого товариства «Веселка» (а.с. 23)
Згідно з додатком до цього розпорядження, ОСОБА_2 виготовлено державний акт на право приватної власності на землю в с/т «Веселка» на земельну ділянку розміром 0,0581 під № 74 (а.с. 24)
На підставі згаданого вище розпорядження, ОСОБА_2 видано державний акт серії КВ № 047157 на право власності на земельну ділянку площею 0,0581 га з кадастровим номером 3222082900:01:002:0057, яка розташована в с/т «Веселка» на території Оливської сільської ради Іванківського району Київської області (а.с. 27, 28)
Відповідно до листа ВО «Укрдержліспроект» Державного агентства лісових ресурсів України від 18.02.2022 з додатком у вигляді фрагментів з публічної карти України 82, 97 та 98 кварталів Жеревського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років, земельна ділянка з кадастровим номером 3222082900:01:002:0057 перебуває в межах 97 кварталу згаданого лісництва (а.с. 31-33)
Аналогічну інформацію містить лист ВО «Укрдержліспроект» від 04.01.2024 з додатками у вигляді фрагментів з публічної карти України 82, 83, 97 та 98 кварталів Жеревського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» за даними лісовпорядкування 2014 року (а.с. 29-30)
Відповідно до листа Третьої особи від 16.01.2024, в склад 97-98 кварталу Жеревського лісництва входить спірна земельна ділянка, згоди на вилучення якої з користування державного підприємства не надавалось (а.с. 34,35)
Згідно з листом Департаменту містобудування та архітектури КОДА від 19.01.2024, за наявною в департаменті інформацією в період з 2011 по 2024 роки, розпоряджень про вилучення із постійного користування ДП «Іванківське лісове господарство» та зміну цільового призначення земельних ділянок, у тому числі спірної, не видавалось.
Суд не приймає до уваги цей лист, оскільки спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 ще в 2003 році, тоді як зміст листа не охоплює такий рік передачі.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 14.12.2023, за інформацією сектору № 1 відділу № 5 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, відповідно до даних НКС ДЗК, спірна земельна ділянка розташована в межах Оливської сільської ради за межами населеного пункту, її власниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 57 (порядковий № 7 в листі))
Згідно з листом ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 24.10.2024 з додатком у вигляді копій з книги записів державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку фізичних осіб, в наявних записах щодо реєстрації державних актів на право власності на землю виявлені такі записи:
Державний акт серії КВ № 047157, зареєстрований за № 970 від 25.11.2003 на ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку;
Державний акт серії ЯЛ № 004438, зареєстрований за № 011094503342 від 13.10.2010 на ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку;
Підставою виникнення права власності на спірну земельну ділянку за державним актом серії ЯЛ № 004438 згідно записів Книги реєстрації державних актів є договір дарування земельної ділянки від 19.11.2004 № 5713 (а.с. 118-131)
5.2. оцінка суду.
Конституцією України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; об'єктом права власності Українського народу.
Відповідно до статті 13 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють від імені Українського народу права власника в межах, визначених Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» завдань суду як державної правозахисної інституції суд, здійснюючи правосуддя у сфері земельних правовідносин, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод громадянина, інтересів юридичних осіб, суспільства і держави.
5.2.1 щодо обраного прокурором способу захисту
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Ефективним способом захисту права є такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Верховного Суду у справі № 916/3156/17 від 04.06.2019).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 зробила висновок про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права має призводити до відмови в задоволенні позову (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20).
Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
Відповідно до ст. 12 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.
Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі.
Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.
Про це зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53 зазначеної постанови).
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).
Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово приходила до висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05. 2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)
Прокурор звернувся в суд з позовом, у якому просив витребувати спірну земельну ділянку, яка є ділянкою лісогосподарського призначення із застосуванням правового механізму, визначеного ст. 387 ЦК України, що відповідає критеріям віндикаційного позову.
З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку про те, що прокурор звернувся в суд з позовом, спрямованим на ефективне відновлення порушеного права.
5.2.2. щодо витребування спірної земельної ділянки
Прокурор, звертаючись в суд з позовом та заявляючи вимогу про витребування спірної земельної ділянки посилався на незаконність розпорядження Іванківської РДА від 08.12.2003 № 575 та не заявляв вимог щодо скасування такого рішення.
Позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.
Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 та 15.10. 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19.11.2019 року у справі № 911/3680/17 та від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суду необхідно встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.
Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, у постанові КЦС ВС від 19.01.2022 у справі № 367/3254/15-ц.
5.2.2.1 вирішуючи питання про те, чи є спірна земельна ділянка землею лісового фонду, суд враховує таке.
Відповідно до листа ВО «Укрдержліспроект» Державного агентства лісових ресурсів України від 18.02.2022 з додатком у вигляді фрагментів з публічної карти України 82, 97 та 98 кварталів Жеревського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років, земельна ділянка з кадастровим номером 3222082900:01:002:0057 перебуває в межах 97 кварталу згаданого лісництва (а.с. 31-33).
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 14.12.2023, за інформацією сектору № 1 відділу № 5 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, відповідно до даних НКС ДЗК, спірна земельна ділянка розташована в межах Оливської сільської ради за межами населеного пункту, її власниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 57 (порядковий № 7 в листі))
Зворотних відомостей Відповідачем не надано.
ВО «Укрдержліспроект» є створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.
Крім того, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Тому, інформація з ВО «Укрдержліспроект» є належним та допустимим доказом накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення.
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6829/16-ц.
5.2.2.3 вирішуючи питання про те, чи є планово-картографічні матеріали належними доказами, на підставі яких ВО «Укрдержліспроект» надало інформацію про належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, суд приходить до такого.
Відповідно до п. 5 Перехідних положень ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Умовою застосування п. 5 Перехідних положень ЛК України законодавець визначив підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування державному лісогосподарському підприємству до дати вибуття спірної земельної ділянки у власність Відповідача.
Такий висновок викладений в п. 71 постанови КЦС ВС від 17.06.2024 у справі № 913/205/23
Надані прокурором листи ВО «Укрдержліспроект» з фрагментами публічної картки сформовані на підставі матеріалів лісовпорядкування за 2003 та 2014 роки, і як вбачається з їх змісту, межі 97 кварталу Жеревського лісництва не змінювались.
При цьому, спірна земельна ділянка передана у власність розпорядженням від 08.12.2003.
Відповідач не надав суду відомостей про те, що планово-картографічні матеріали виготовлені та затверджені після ухвалення розпорядження Іванківської РДА і суд не вбачає таких відомостей з наданих Позивачем документів, тому вважає належними планово-картографічні матеріали, на підставі яких ВО «Укрдержліспроект» надав інформацію про належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.
5.2.2.4 вирішуючи питання про вибуття спірної земельної ділянки без дозволу її постійного користувача, суд приходить до такого
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Частиною другою статті 3 ЛК України (тут і надалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на дату ухвалення розпорядження Іванківської РДА № 575) передбачено, що Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно- гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.
Завданням Лісового кодексу України є регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання (ст. 2 ЛК України)
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 4 ЛК усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів.
За ч.ч. 1, 5 ст. 6 ЛК України усі ліси в Україні є власністю держави. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЛК України переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.
Статтею 13 ЗК України (тут і надалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на дату ухвалення розпорядження Іванківської РДА № 575) передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка є землею лісового фонду, постійним користувачем якого було ДП «Іванківське лісове господарство», правонаступником якого є філія ДП «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», які не надавали дозволу на вилучення земельної ділянки із земель державної власності.
Зворотних відомостей Відповідачем не надано і судом не встановлено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності у спосіб, що не передбачений законодавством, без згоди постійного користувача ДП «Іванківське лісове господарство» та рішення КМУ, тобто Іванківська РДА, ухвалюючи розпорядження № 575 вийшла за межі своїх повноважень, внаслідок чого порушено право держави, яке підлягає захисту шляхом витребування спірної земельної ділянки.
5.3. щодо пропорційності втручання у мирне володіння майном
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель лісового фонду з державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Суд враховує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте ці положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (зокрема рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтується таке втручання на національному законі, чи переслідує легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (зокрема рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04).
У зв'язку із зазначеним право держави витребувати земельну ділянку, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її набуття фізичною особою, передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для витребування майна є доступними, чіткими та передбачуваними.
Витребування спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, що протиправно відчужені фізичним особам Іванківською РДА переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідних земельних ділянок.
Суспільний інтерес у контролі за використанням земельних ділянок лісового фонду у цій справі переважає приватний інтерес Відповідача у збереженні володіння земельних ділянок. Земельні ділянки лісового фонду мають використовуватися як власність Українського народу для суспільних потреб за цільовим призначенням, виконувати свої важливі функції.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельних ділянок Відповідач, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).
Загальний інтерес у контролі за використанням земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес заявника у збереженні права власності на земельні ділянки.
Немає порушення права кінцевої набувачки на мирне володіння її майном, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Втручання держави у це право є правомірним. Вона переслідує легітимну мету захисту земель лісового фонду. Таке втручання є пропорційним. Навколишнє середовище має значення, тоді як економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.
Викладене узгоджується з п. 11.6 постанови ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) та рішенням Європейського суду з прав людини від 27.11.2007 у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium), заява № 21861/03)).
Отже, витребування спірної земельної ділянки у Відповідача не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
При цьому суд звертає увагу на те, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків.
Так, з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач, який не заявив зустрічні позови у справі, може заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на їх повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваних земельних ділянок, а у разі здійснення поліпшень цих ділянок, які не можна відокремити від них без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельних ділянок.
Крім того, кінцевий набувач, із власності якого витребовується земельна ділянка, також не позбавлений можливості відновити права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред'явивши вимогу до осіб, в яких він придбав ці ділянки, про відшкодування збитків.
Такий висновок узгоджується із висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах, висловленими у постановах від 12.01.2022 у справі № 369/4161/17 (провадження № 61-11700св20) та від 28.09.2022 у справі № 369/6522/17 (провадження № 61-7581св22).
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про задоволення позову прокурора у повному обсязі.
VI. Судовий збір
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні в суд з позовом Позивач сплатив судовий збір у розмірі 3028 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1686 від 14.06.2024 (а.с. 22)
Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3028 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4 , 12 , 76, 141 ,258 , 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Витребувати від ОСОБА_1 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 3222082900:01:002:0057, площею 0,0581 га.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень)
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 26.03.2025.
Повне найменування сторін
Сторона позивача:
Керівник Вишгородської окружної прокуратури Микола Василенко (07301, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 13. Код ЄДРПОУ: 02909996. Ел. адреса: vyshgorod@kobl.gp.gov.ua)
Київська обласна державна адміністрація (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1. Код ЄДРПОУ: 00022533. Ел. адреса: zag@koda/gov.ua)
Відповідач:
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 )
Третя особа, яка не заявляє позовних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (001601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9-а. Код ЄДРПОУ: 44768034)
Суддя Н.П. Слободян