Справа № 362/4780/21
Провадження № 1-кп/362/168/25
Ухвала
26 березня 2025 року м. Васильків
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Василькові Київської області клопотання захисника ОСОБА_5 про визнання очевидно недопустимими докази у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020110140000881 від 05.05.2020, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України,
встановив :
У провадженні Васильківського міськрайонного суду перебуває вищезазначена справа.
Захисник звернулася до суду із клопотанням про визнання доказу - відеореєстратора з наліпкою з надписами «DIGITAL VIDEO RECORDER» «NDR-X5416P» «SIN 10711407090001» (далі - відеореєстратор, доказ) очевидно недопустимим доказом. Також просила суд виключити його з числа доказів по цій справі та невідкладно повернути його обвинуваченому. Клопотання обґрунтоване з-поміж іншого тим, що відеореєстратор було вилучено за результатами проведеного обшуку за місцем проживання її підзахисного, хоча ухвалою слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення цього обшуку, було надано дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, а не відеореєстратора, який не є предметом для виготовлення та/або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, та про нього не згадується в обвинувальному акті. Наголосила, що цей доказ не оглядався стороною обвинувачення у ході досудового розслідування, вміст відео реєстратора не перевірявся, а у ході судового розгляду прокурор не зміг забезпечити відтворення вмісту цього відео реєстратора, хоча це є обов'язком саме сторони обвинувачення, а не сторони захисту. Вказала, що її підзахисний не виявив у себе вдома проводів від цього відео реєстратора і переконаний, що їх забрали відразу після обшуку. Також вважає, що цей доказ зберігався з порушенням порядку зберігання речових доказів з огляду на його сумнівний стан на даний час, хоча при проведенні обшуку цей відеореєстратор працював. На думку захисника, відсутність можливості дослідити вміст цього доказу, який не є предметом для виготовлення та/або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, а також зважаючи на той факт, що прокурор відмовився у ході судового розгляду від дослідження цього доказу, вказує на очевидну недопустимість відео реєстратора, який підлягає вилученню та поверненню власнику - її підзахисному з метою недопущення порушення його права власності. Крім того, вважає цей доказ неналежним, так як прямо чи непрямо не підтверджує існування обставин, які мають значення для цього кримінального провадження, а також достовірність і можливість використання інших доказів.
Обвинувачений підтримав позицію захисника, просив клопотання задовольнити.
Прокурор заперечила проти задоволення цього клопотання і вказала з-поміж іншого, що відсутні підстави вважати вказаний доказ очевидно недопустимим. Також зазначила, що цей відеореєстратор визнано речовим доказом, а тому його доля повинна бути вирішена при постановленні кінцевого рішення по цій справі.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши доводи клопотання захисника та оцінивши їх на предмет обґрунтованості, суд приходить таких висновків.
Так, згідно з протоколом обшуку від 10.06.2020 на підставі ухвали слідчого судді Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.05.2020 було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_4 . У ході обшуку було вилучено у тому числі відеореєстратора з наліпкою з надписами «DIGITAL VIDEO RECORDER» «NDR-X5416P» «SIN 10711407090001».
Постановою слідчого СВ Васильківського ВП ГУНП України у Київській області ОСОБА_6 від 10.06.2020 вказаний відеореєстратор визнано речовим доказом та передано до камери зберігання речових доказів Васильківського ВП ГУНП у Київській області від 16.06.2020.
Цей факт не оспорювався сторонами судового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Згідно з ч.1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно з вимогами ч.3 ст. 87 КПК України недопустимими є також докази,що були отримані: з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні ;після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; підчас виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв'язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої(розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов'язаний довести в суді підчас судового провадження; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.
За нормами ч.1, ч. 2 ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Отже, законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.
У зв'язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
У позиції, яка викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року «Про деякі питання здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно Кримінального процесуального кодексу України» зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).
У правовій позиції ВП Верховного Суду від 31.08.2017р. в справі № 756/10060/17 зазначено що у разі визнання очевидної недопустимості доказу необхідно встановлювати, які наслідки має певне порушення формальних вимог процесуального закону насамперед для прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України, в чому це порушення виражалося.
При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (Постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з'ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі № 334/5670/18).
Так, очевидна недопустимість доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) може бути встановлена за повідомленням сторін кримінального провадження, які приймають участь у змагальному процесі (ст. 22 КПК), отже сторона, яка заявила про очевидну недопустимість доказу має відстояти та довести свою позицію перед судом, який, у відповідності до положень ч. 6 ст. 22 КПК, виконує роль незалежного арбітра та лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, зберігаючи при цьому об'єктивність та неупередженість. На підтвердження своєї позиції, в разі звернення до суду з таким клопотанням, сторона має довести перед судом, що докази, які сторона просить визнати очевидно недопустимими, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і, їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду.
Таким чином, сторона, яка стверджує про істотні процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати яким чином вони перешкоджали забезпеченню та реалізації прав і свобод особи, та що ці порушення призвели до очевидної недопустимості доказів.
Оцінюючі наведені захисником у клопотанні доводи, суд зауважує, що клопотання захисника зводиться до того, що вказаний відеореєстратор не є предметом для виготовлення та/або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, про нього не згадується в обвинувальному акті, цей доказ не оглядався стороною обвинувачення у ході досудового розслідування, вміст відеореєстратора не перевірявся, у ході судового розгляду прокурор не зміг забезпечити відтворення вмісту цього відеореєстратора, що є обов'язком прокурора, а також сторона обвинувачення не наполягала на дослідженні цього речового доказу, який є доказом саме сторони обвинувачення.
На думку суду, жодна з обставин, які наведені у клопотанні про визнання доказу недопустимим, у даному випадку не підпадає під перелік підстав для визнання доказу недопустимим внаслідок його очевидної недопустимості. Тим більше, жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Отже, даючи оцінку доводам, викладених у клопотанні захисника, суд не вбачає очевидної недопустимості відеореєстратора з наліпкою з надписами «DIGITAL VIDEO RECORDER» «NDR-X5416P» «SIN 10711407090001» на цій стадії судового розгляду, а доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають оцінці при наданні судом оцінки доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження у сукупності з усіма обставинами встановленими в ході розгляду кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 22, 84, 87, 89, 369-372 КПК України суд
постановив :
Відмовити у задоволенні клопотання.
Ухвала не оскаржується.
Суддя ОСОБА_1