ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.03.2025Справа № 910/15923/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуссар Енерджі Трейдінг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Унітрансоіл»
про стягнення 285 720,51 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуссар Енерджі Трейдінг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Унітрансоіл» про стягнення 285 720,51 грн, з яких: заборгованість в розмірі 205 520,00 грн, 3% річних у розмірі 5 785,46 грн, інфляційні втрати в розмірі 21 911,81 грн та пеня у розмірі 52 503,24 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів від 24.01.2024 № 42-БГ.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуссар Енерджі Трейдінг» залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів реєстрації позивача в системі Електронний Суд ЄСІТС (створення електронного кабінету).
02.01.2025 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшла заява про продовження строку на усунення недоліків позовної заяви, у якій позивачем зазначено про неможливість реєстрації електронного кабінету у зв'язку із недоступністю державних реєстрів України через хакерську атаку, яка відбулась 19.12.2024.
13.01.2025 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено докази реєстрації позивача в системі Електронний Суд ЄСІТС (створення електронного кабінету). Водночас, у вказаній заяві позивачем викладено клопотання про поновлення процесуального строку на усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.
Відповідач копію ухвали Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі № 910/15923/24 отримав 15.01.2025 в його електронному кабінеті, що підтверджується відповідним повідомленням про доставлення документа.
Пунктом 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Частиною 9 ст. 165 ГПК України передбачено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, проте правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. При цьому з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
17.02.2025 від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
24.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гуссар Енерджі Трейдінг» (надалі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Унітрансоіл» (надалі - покупець, відповідач) було укладено Договір № 42-БГ поставки нафтопродуктів (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язується в погодженні строки передати відповідачу у власність нафтопродукти (надалі - товар), а відповідач зобов'язується прийняти й оплатити його вартість на умовах даного Договору.
В п. 1.2. Договору визначено, що одиниця виміру кількості товару та кількості поставки кожної партії товару, визначається сторонами в Додатках, що є невід'ємними частинами даного Договору. Поставка партії товару в об'ємі граничних показників зазначених у відповідному Додатку до даного Договору, є поставкою товару належної кількості. Загальна кількість товару, що підлягає поставці за даним Договором становить суму кількості товару, зазначеному сторонами в Додатках до Договору, протягом терміну дії договору.
Відповідно до пп. 2.1.1. п. 2.1. Договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар відповідно до п. 1.1. даного Договору з оформленням накладних та інших документів, тоді як відповідно до пп. 2.2.1. п. 2.2. Договору покупець зобов'язується вчасно та у повному обсязі прийняти товар та оплатити його вартість на рахунок постачальника згідно рахунку-фактури.
Поставка товару здійснюється партіями по письмових заявках покупця (п. 3.2. Договору).
Ціна за одиницю товару встановлюється за погодженням сторін та підтверджується виданою постачальником видатковою накладною або рахунком на оплату (п. 5.1. Договору).
Відповідно до п. 5.2. Договору загальна вартість даного Договору визначається кількістю отриманого та/або оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії Договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках на оплату та видаткових накладних.
Передача товару постачальником покупцю засвідчується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними (п. 6.3. Договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, передбачених цим Договором і Додатками до нього, якщо їх виконання розпочалося чи повинно було розпочатися до закінчення дії Договору. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах, якщо жодна із сторін не заявить у письмовій формі про свій намір розірвати або змінити договір за 1 місяць до закінчення строку дії даного Договору (п. 10.1. Договору).
25.01.2024 між сторонами укладено Додаток № 1 до Договору, відповідно до якого позивач зобов'язався передати відповідачу у власність партію товару (дизельне паливо) у кількості 10 400 л вартістю 455 520,00 грн з ПДВ. Строк поставки вказаної партії товару визначено до 26.01.2024.
В п. 4 вказаного додатку до Договору сторони передбачили, що оплата за партію товару здійснюється протягом 2 (двох) банківських днів з моменту поставки партії товару.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму в розмірі 455 520,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №11 від 25.01.2024, товарно - транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів.
Відповідач частково оплатив отриманий товар в сумі 250 000,00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 205 200,00 грн. Крім того, в результаті неналежного виконання відповідачем умов Договору, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 5 785,46 грн, інфляційні втрати в сумі 21 911,81 грн та пеню в розмірі 52 503,24 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Внаслідок укладення Договору поставки нафтопродуктів №42-БГ від 24.01.2024 між сторонами згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (надалі - ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).
Згідно з приписами ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару за Договором на загальну суму в розмірі 455 520,00 грн., а також підтверджується факт часткової оплати відповідачем вказаного товару на суму 250 000,00 грн. Відтак, несплаченою залишається заборгованість відповідача у розмірі 205 520,00 грн, яка відповідачем не спростована.
Крім того, заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 205 520,00 грн за Договором підтверджується також актом звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 24.10.2024, який підписаний та скріплений печаткою відповідача.
Ураховуючи погоджений сторонами в п. 4 Додатку № 1 до Договору строк оплати відповідачем товару, обов'язок відповідача по оплаті отриманого товару у загальному розмірі 205 520,00 грн на момент пред'явлення позову та розгляду даної справи настав.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 ГПК України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 205 520,00 грн.
Отже, суд доходить висновку, що відповідач, в порушення вищезазначених норм законодавства та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги про стягнення 205 520,00 грн основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, за порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати товару позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 5 785,46 грн, інфляційні втрати в сумі 21 911,81 грн та пеню в сумі 52 503,24 грн за загальний період прострочки з 28.01.2024 по 24.12.2024.
Пунктом 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем оплати заборгованості за загальний період прострочки, визначений позивачем з 28.01.2024 по 24.12.2024 у розмірі 5 785,46 грн. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню частково в сумі 5 743,57 грн, оскільки за висновками суду прострочка оплати почалася з 30.01.2024. В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних суд відмовляє.
Здійснивши перевірку викладеного у позові позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд встановив, що хоч позивачем і неправильно визначено початок періоду прострочення, однак за перерахунком суду загальний розмір інфляційних втрат є більшим, а тому оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд при ухваленні рішення не може виходити за межі заявлених позовних вимог, вимоги щодо стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
З урахуванням викладеного позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі заявленій позивачем, а саме 21 911,81 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення пені, суд зазначає, що ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 1 та 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Так, сторонами в п. 7.2. Договору визначено, що у випадку не оплати покупцем відвантаженої партії товару в строки, що передбачені даним Договором, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом враховано, що між сторонами п. 7.3 Договору сторонами погоджено продовження строку позовної давності щодо пред'явлення вимог про стягнення пені.
Однак, в даному випадку, судом не розглядається питання дотримання позивачем строків спеціальної позовної давності. Оскільки у Договорі не визначено іншого - більшого строку нарахування пені, аніж закріпленого у ч. 6 ст. 232 ГК України, суд зауважує, що правомірним буде нарахування пені за шестимісячний строк, а саме за період з 30.01.2024 по 30.07.2024. Відтак, за перерахунком суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 30 555,30 грн, а відтак дана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.
Відповідач відзиву на позовну заяву чи будь-яких заперечень по суті спору не надав, доводів і тверджень позивача у встановленому законом порядку не спростував.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Твердження позивача відповідачем належними доказами не спростовані.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Як зазначає Верховний Суд у численних постановах, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19.
Як вбачається зі змісту поданої заяви, позивачем заявлено до стягнення відповідача у справі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу позивачем надано до суду копії наступних документів: договору про надання правничої допомоги № 1-16/12 від 16.12.2024, що укладений між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська фірма «Легіон»; Додатку №1 до Договору про надання правничої допомоги №1-16/12 від 16.12.2024; Акту виконаних робіт( послуг) № 2 від 31.01.2025; платіжної інструкції № 613 від 18.12.2024.
Згідно Додатку №1 до договору про надання правничої допомоги, Адвокатське об'єднання надає позивачу юридичні послуги з вивчення, аналізу та підготовки позовних заяв про стягнення з ТОВ «ПЛАСТ-ТРАНС» та ТОВ «УНІТРАНСОІЛ» заборгованості та штрафних санкцій за договорами поставок на користь ТОВ «ГУССАР ЕНЕРДЖІ ТРЕЙДІНГ»
Згідно з п. 2.1. Додатку № 1 до Договору про надання правничої допомоги №1- 16/12 від 16.12.2024 вартість послуг Адвокатського об'єднання за цим Додатком складатиме 30 000,00 (тридцять тисяч) гривень, а саме 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) гривень за ведення кожної справи у суді першої інстанції.
Актом виконаних робіт (послуг) № 2 від 31.01.2025 до договору про надання правничої допомоги № 1-16/12 від 16.12.2024 підтверджується надання Адвокатським об'єднанням «Адвокатська фірма «Легіон» позивачу юридичних послуг із підготовки та подання позовної заяви про стягнення грошових коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю «Унітрансоіл» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуссар Енерджі Трейдінг», вартістю 15 000,00 грн.
Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Суд зазначає, що заявлений позивачем розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, в той час як відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, а також не заявлено відповідного клопотання про зменшення розміру таких витрат.
Відтак, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог відповідно до ст. 129 ГПК України витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Унітрансоіл» (вул. В'ячеслава Чорновола, 41, оф. 304/1, м. Київ, 01135, ідентифікаційний код 43711961) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуссар Енерджі Трейдінг» (вул. Юрія Іллєнка, 81а, оф. 216, м. Київ, 04050, ідентифікаційний код 44933911) 205 520,00 грн основного боргу, 21 911,81 грн інфляційних втрат, 5 743,57 грн 3% річних, 30 555,30 грн пені, 3 164,77 грн судового збору та 13 845,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного рішення: 26.03.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко