вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
26.03.2025р. Справа № 904/5773/24
За позовом: Фізичної особи-підприємця Чмих Олександра Олександровича, м. Дніпро
До: Фізичної особи-підприємця Макушевої Марини Валеріївни, смт. Червоногригорівка
Про: стягнення 40 320,30грн.
Суддя Васильєв О.Ю.
Без участі представників сторін
ФОП Чмих О.О. (позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Макушевої М.В. (відповідач) про стягнення передплати за поставку товару в розмірі 40 320,30грн. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невиконання відповідачем своїх обов'язків з поставки товару після отримання передплати від позивача .
Ухвалою суду від 13.01.25р. відкрите провадження у справі №904/5773/24 за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України, без призначення судового засідання та виклику сторін - за наявними у ній матеріалами.
ФОП Макушева М.В. (відповідач) заперечує проти позовних вимог та наголошує на тому , що товар - генератор поставлений своєчасно та був отриманий позивачем 10.12.22р. На підтвердження цієї обставини відповідач надає скріншот інформації в CRM-системі ФОП Макушевої М.В., копію довіреності №22/12/д-1 від 02.12.22р. та копію Експрес-накладної № 20400308739930 . Окрім того, у відзиві на позов вказує, що товар був відправлений позивачеві від імені ФОП Кідіменка А.В., який на той час був одним із партнерів відповідача та мав право отримувати товар зі складу і відправляти його покупцям.
ФОП Чмих О.О. (позивач) у відповіді на відзив на позовну заяву вказує, що витяг із CRM-системи не є належним доказом на підтвердження поставки та отримання позивачем товару, оскільки особа, яка має доступ до такої CRM-системи (адміністратор, або особа якій надано доступ) може самостійно вносити до такої системи інформацію, змінювати її. Окрім того, позивач звертає увагу, що згідно змісту довіреності №22/12/д-1 від 02.12.22р., яка додана до відзиву на позов, ФОП Макушева М.В. уповноважує фізичну особу Кідіменка А.В., зареєстрованого в Запорізькій області, вчиняти певні дії (відправляти та отримувати товари). При цьому, згідно вказаної довіреності не можна достеменно встановити та підтвердити те, що саме генератор Powertech PT 6500 було направлено на адресу Чмих О.О. Відповідно до змісту Експрес-накладної № 20400308739930 Кідіменко А.В. діє не як фізична особа , а як підприємець, про що зазначено в розділі «Інформація про відправника» вищезгаданої накладної. Вищевказане вказує на те, що відправлення зроблено іншою особою (ФОП Кідіменко А.В.) власного товару (майна, речі, тощо), а не відповідачкою на виконання рахунку-фактури № 123 від 07.12.22р.
ФОП Макушева М.В. (відповідач) у запереченнях на відповідь на відзив зазначає, що жодні зміни до CRM-системи, які б могли вплинути на результат цієї справи, не вносилися. Позивач, зі свого боку, не довів, що до CRM-системи були внесені будь-які зміни. Стосовно довіреності №22/12/д-1 від 02.12.22р., то вона була видана не на конкретні моделі, а на групи товарів (металошукачі, генератори, інші товари, крім електроніки), а також без обмеження щодо відправки товарів різним покупцям. Такі повноваження узгоджуються із довірчими відносинами між відповідачем та Кідіменком А.В. як партнером, а тому видавати довіреності на кожну одиницю товару (на кожне замовлення) не було потреби. Отже, повноваження Кідіменка А.В. на отримання конкретної моделі генератора та її відправки на адресу позивача довіреністю не обмежувалися. Довіреність була видана на Кідіменка А.В. як на фізичну особу. Водночас це не змінює особу повіреного, який може здійснювати свої повноваження на власний розсуд. Ані довіреність, ані закон не забороняють фізичній особі здійснювати повноваження у різних статусах - фізичної особи чи підприємця. Відповідач вказує, що позивач не надав до суду жодного доказу існування відносин поставки (купівлі-продажу) безпосередньо із відправником - не надані рахунки на оплату, банківські виписки щодо оплат тощо. Отже, твердження про передачу відповідачеві експрес-накладної на інший товар є недоведеним.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
Як зазначає позивач, у грудні 2022р. він мав намір придбати у ФОП Макушевої М.В. (відповідач) - генератор бензиновий Powertech PT 6500, трьохфазний, 4,8 кВт, з електростаротом, знешумлений. За домовленістю сторін позивач отримав від відповідача для оплати вищевказаного товару рахунок-фактуру №123 від 07.12.22р. на суму 32 799,00грн. (а.с. 19).
08.12.22р. позивачем було оплачено рахунок №123 у загальному розмірі 32 799,0грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3, з призначення платежу: «рахунок-фактура №123 від 07.12.22р. За генератор бензиновий Powertech PT 6500, трьохфазний, 4,8 кВт, з електростаротом, знешумлений» (а.с. 14). Однак, як вказує позивач, відповідач обумовлений товар не поставив до цього часу.
В зв'язку із неотриманням товару позивач звертався до відповідача з досудовою вимогою щодо повернення суми попередньої оплати у розмірі 32 799,00грн., однак, на момент звернення до суду з цим позовом відповідач грошові кошти не повернув. (а.с.17-18).
Приписами ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Беручи до уваги, що відповідач виставив позивачу для оплати рахунок-фактури на оплату №123 від 07.12.22р., а останній, в свою чергу, оплатив їх, суд дійшов висновку, що між сторонами укладений договір у спрощений спосіб. На підставі вчиненого правочину між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як свідчать матеріали справи, позивач здійснив відповідачу передплату за товар та транспортні послуги у розмірі 32 799,00грн. Таким чином у відповідача внаслідок оплати позивачем товару, виник кореспондуючий обов'язок передати його.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Враховуючи приписи ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 07.02.2018р. у справі № 910/5444/17).
Як вказувалось вище, 29.01.24р. та 05.02.24р. позивач надіслав відповідачу письмову вимогу, у якій просив повернути суму попередньої оплати. Матеріали справи не містять доказів поставки товару на суму 32 799,00грн.
З огляду на встановлені обставини та враховуючи, що позивач направив відповідачу претензію від 06.01.25р. про повернення коштів, це свідчить про припинення в установленому законом порядку існування підстави для збереження відповідачем у себе грошових коштів, сплачених на його користь позивачем у рахунок поставки товару, що не відбулася.
З приводу застосування норми ст. 1212 Цивільного кодексу України є усталена судова практика, зокрема, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 11.01.2022 року у справі № 911/117/21 зазначив, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 року у справі № 210/6498/20 підкреслив, що набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Також Касаційний цивільний у складі Верховного Суду у постанові від 22.12.21р. у справі № 465/5790/17 зазначив, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання.
Враховуючи, що у даному випадку сторони у рахунку-фактури на оплату №123 від 07.12.22р. не визначили строк виконання зобов'язань з поставки товару, обов'язок з повернення безпідставно набутого майна (а саме грошових коштів у розмірі 32 799,00грн.) настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна, тобто з моменту отримання претензії, оскільки до цього моменту у відповідача був обов'язок поставити товар, а у позивача правомочність - вимагати поставку.
З огляду на припинення взаємних зобов'язань сторін, передплачені кошти у розмірі 32 799,00грн, на які поставка не відбулась, є такими, що безпідставно утримуються відповідачем.
Позивачем нараховані до стягнення 3% річних за період прострочки повернення безпідставно набутих коштів з 12.12.22р. по 27.12.24р. у сумі 2 011,07грн. та втрати від інфляції у сумі 5 510,232грн. за період з грудня 2022р. по грудень 2024р.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019р. у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов'язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов'язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов'язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.
Проте у ст. 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
Норма ч. 2 ст. 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі ст. 1212 ЦК України не застосовується (п. 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.24р. у справі № 910/3831/22).
Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену постанові від 07.02.24р. у справі № 910/3831/22, позовні вимоги про стягнення 3% річних за період прострочки повернення безпідставно набутих коштів з 12.12.22р. по 27.12.24р. у сумі 2 011,07грн. та втрати від інфляції у сумі 5 510,232грн. за період з грудня 2022р. по грудень 2024р., підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.79 цього Кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1,2 та 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Господарський суд зазначає, що відповідачем не надано належних доказів про виконання саме ним зобов'язань з поставки товару (генератора), а надані до відзиву документи беззаперечно не підтверджують факт поставки відповідачем відповідно до рахунку-фактури №123 від 07.12.22р. саме генератора бензинового Powertech PT 6500, трьохфазного, 4,8 кВт з електростаротом, знешумленого. Отже, докази, надані позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог суд оцінює як більш вірогідні, ніж докази, надані на їх спростування відповідачем.
У складі судових витрат позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00грн. Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також, в порядку ст. 86 ГПК України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла відповідні витрати, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Представлені суду докази в підтвердження надання юридичних послуг не є безумовною підставою для відшкодування витрат в заявленому розмірі, адже розмір відповідних витрат має, крім іншого, відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно ч. 4 ст. 126 ГПК України законодавцем надано суду право за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, в порядку ч. 5 ст. 126 ГПК України. За змістом ч. 5 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, якщо їх розмір не відповідає вимогам ч. 4 даної статті. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України). Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В обґрунтування понесення витрат на оплату послуг адвоката ФОП Чмих О.О. подано: договір про надання правової допомоги №26/01/24 від 26.01.24р., укладений між адвокатом - Крепель Д.І. та ФОП Чмих О.О.; додаток №1 до договору №26/01/24 про надання адвокатських послуг; рахунок-фактура №01 від 26.01.24р.; акт приймання-передачі виконаних робіт (послуг) від 22.10.24р. та ордер АІ №1586086 від 30.12.24р.
Згідно з п. 1.1. вищезазначеного додатку №1 до договору №26/01/24 про надання адвокатських послуг, сторони домовились, що вартість послуг які надаються виконавцем з підготовки документів, згідно основного договору, складає - 3 000,00грн. за одну годину роботи.
Вартість одного судового засідання становить 3 000,00грн., за одне судове засідання в незалежності від часу початку судового засідання та його тривалості. До цієї вартості включаються витрати виконавця для забезпечення своєї явки в судове засідання. (п. 1.2.).
Відповідно до п. 1.3. вартість надання правничої допомоги (розмір винагороди):
- ознайомлення із матеріалами справи -3 000,00грн./за 1 год.;
- претензійна робота: підготовка та направлення поштою листів, вимог та претензій ФОП Макушевій М.В. -3 000,00грн./за 1 год.;
- здійснення розрахунку інфляційних втрат та 3% річних згідно ст. 625 ЦК України - 3 000,00грн./за 1 год.;
- підготовка та подання до господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви - 3 000,00грн./за 1 год.;
- підготовка інших заяв по суті справи - 3 000,00грн./за 1 год.;
- надання усних та письмових консультацій/роз?яснень замовнику - 1 500,00грн./за 1 год.;
- підготовка та подання процесуальних документів до суду: клопотання/заява/письмові пояснення - 3 000,00грн./за 1 год.
Згідно п. 1.4 загальна вартість наданих послуг визначається загальною сумою наданих послуг згідно виставлених рахунків-фактури.
Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт (послуг) від 22.10.24р. виконавцем були виконані наступні роботи:
- ознайомлення із матеріалами, що надані замовником, вивчення судової практики формування правової позиції: 1 година робіт - 3 000,00грн.;
- надання консультації правого характеру щодо виниклих взаємовідносин замовником та ФОП Макушева М.В. та юридичного вирішення питання шляхом припинення правовідносин, та (повернення) стягнення грошових коштів: 1 година робіт - 1 500,00грн.;
- претензійна робота: підготовка та направлення поштою листів, вимог та претензій ФОП Макушевій М.В: 1 година робіт - 3 000,00грн.;
- здійснення розрахунку інфляційних втрат та 3% річних згідно ст. 625 ЦК України - 30 хв. робіт - 1 500,00грн.;
- підготовка позовної заяви додатків до позовної заяви; виготовлення та роздруківка копії позовної заяви із додатками для відповідача та направлення поштою: подання (надіслання) позову до суду: 1 години робіт - 6 000,00грн. Сума виконаних робіт становить 15 000,00грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
З урахуванням наведених вище обставин, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на адвокатську допомогу до суми 5 000,00грн., яка на переконання суду є співмірною із часом, необхідним для виконання відповідних робіт/послуг.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, господарський суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2.Стягнути з відповідача - Фізичної особи-підприємця Макушевої Марини Валеріївни ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь позивача - Фізичної особи-підприємця Чмих Олександра Олександровича ( АДРЕСА_2 ; код РНОКПП НОМЕР_2 ): 32 799,00грн. - заборгованості; 2 011,07грн. - 3% річних за період з 12.12.22р. по 27.12.24р.; 5 510,23грн. - інфляційних втрат за період з грудня 2022р. по грудень 2024р.; 2 422,40грн. - витрат на сплату судового збору та5 000,00грн. - витрат на професійну правничу допомогу. Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України рішення складено та підписано без його проголошення 26.03.25р.
Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Васильєв О.Ю.