ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
20 березня 2025 року Справа № 918/957/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Маціщук А.В.
секретар судового засідання Новак С.Я.
за участю представників сторін:
позивача: Карплюк П.М.
відповідача: Сухомлин А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.01.2025 у справі №918/957/24, повний текст рішення складено 10.01.2025 р.
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"
про стягнення заборгованості
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" (далі - Відповідач) про стягнення 3% річних у розмірі 464 041,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 261 647,21 грн. Також у позовній заяві Позивач просив стягнути з Відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 20 708,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням зобов'язань за договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0248-02024 у частині повного та своєчасного проведення розрахунків за період з січня 2023 року по березень 2023 року. Враховуючи порушення Відповідачем взятих на себе зобов'язань Позивачем на суму заборгованості нараховано 3% річних та інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.01.2025 - позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 1 261 647,21 грн. інфляційних втрат, 464 041,68 грн. 3% річних, та 20 708,26 грн. витрат зі сплаті судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить переглянути в апеляційному порядку рішення господарського суду Рівненської області від 09 січня 2025 р. №918/957/24. Скасувати рішення господарського суду Рівненської області по справі №918/957/24 від 09 січня 2025 р. Ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", про стягнення 1 261 647,21 грн.- інфляційних витрат, 464 041,68 - 3 % річних та 20 708,26 грн. - судового збору. Стягнути на користь ТОВ “РОЕК» витрати пов'язані зі сплатою судового збору при поданні апеляційної скарги.
Оскільки апеляційна скарга надійшла без матеріалів справи, суд апеляційної інстанції витребував їх у Господарського суду Рівненської області.
11.02.2025 р. матеріали справи №902/724/24 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.01.2025 у справі №918/957/24 - залишено без руху. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати належні докази доплати судового збору в розмірі 6212,49 грн.
27.02.2025 р. на адресу апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору на суму 6212,49 грн.
Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.01.2025 у справі №918/957/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.03.2025 р. об 11:00 год.
10.03.2025р. в системі "Електронний суд" була сформована заява від представника Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Також, 10.03.2025 р. представник Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" через систему «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «РОЕК», без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 р. заяву представника Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - адвоката Карплюка Павла Миколайовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №918/957/24 - задоволено.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 20.03.2025 р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, вважає що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області по справі №918/957/24 від 09 січня 2025 р. та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Також, представник позивача у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає що рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «РОЕК», без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
1.Зміст рішення суду першої інстанції
Суд першої інстанції у рішенні дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1 261 647,21 грн. та 3 % річних у розмірі 464 041,68 грн. та відсутність підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" в апеляційній скарзі вказує на те, що судом першої інстанції не враховано особливого статусу відповідача та відсутності вини.
Також, скаржник вказує на те, що відповідачем не завдано збитків позивачу, тому їх застосування відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України буде вважатись грубим порушенням. Адже, позивачем не надано будь - яких доказів щодо заподіяння йому збитків, з огляду на що, заявлені до стягнення вимоги в частині 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними.
Щодо зменшення 3% річних та інфляційних втрат, апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного суду у постанові від 18.03.2021 у справі №902/417/18, в якій зазначено, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Апелянт наголошує на тому, що відповідач на даний момент недоотримує кошти від споживачів, в результаті не може своєчасно та в повному обсязі виконувати свої поточні зобов'язання перед учасниками ринку, в тому числі позивачем.
За таких умов, сплата відповідачем 3% річних позивачу, в надзвичайно складних умовах воєнного часу ще більше ускладнить ситуацію на ринку електричної енергії та призведе до недоотримання багатьма учасниками ринку коштів за надані послуги/ товарону продукцію, та як наслідок неможливості здійснення ними господарської діяльності в критичній сфері інфрастуктури, якою є сфера електроенергетики. Замість цього, вказані санкції будуть сплачені на користь одного учасника ринку (Позивача) з метою притягнення відповідача до господарської відповідальності.
Отже, зменшення 3% річних та інфляційних втрат відповідає цивільно - правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.
Проте, судом першої інстанції не було враховано вищезазначені обставини.
У відзиві на апеляційну скаргу Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" вказує на те, що у даній справі відсотки річних нараховані позивачем відповідно до положень чинного законодавства, договором між сторонами відсотки річних не збільшувалися, тому стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 261 647,21 грн. та 3 % річних у розмірі 464 041,68 грн. не може бути розцінена судом як безпідставне збагачення кредитора, оскільки таке стягнення, з урахуванням його розміру, носить саме компенсаційний характер.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 910/4908/21.
Крім того, позивачем було здійснено нарахування лише інфляційних втрат та 3 % річних без інших нарахувань (штрафних санкцій), що, у свою чергу, свідчить про добросовісну поведінку позивача по відношенню до відповідача. Тобто позивач не намагається покладати надмірний фінансовий тягар, а лише прагне відшкодувати матеріальні втрати від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
Водночас суд, правомірно звернув увагу на те, що Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.
Позивач з позицією суду погоджується, вважає, що рішення суду першої інстанції повністю відповідає нормам ст. 236 ГПК, ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню. Рішення у справі №918/957/24 ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відтак, відсутні правові підстави для скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 09 січня 2025 року у справі №918/957/24 про стягнення 1 261 647,21 грн - інфляційних витрат, 464 041,68 - 3 % річних та 20 708,26 грн. - судового збору, оскільки позивач користуючись своїм правом, яке зазначено у ст.625 ЦКУ звертаючись з позовом до Господарського суду Рівненської області, скористався своїм правом щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних внаслідок прострочення оплат основної заборгованості за період з 01.05.2023 по 29.08.2023. з метою відшкодувати матеріальні втрати від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.
На виконання вимог законів України "Про ринок електричної енергії" та "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, своєю постановою від 14.03.2018 № 312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" та постановою від 14.03.2018 № 309 "Про затвердження кодексу системи передачі" затвердила типові форми договорів. Договори є публічними договорами приєднання.
Приватним акціонерним товариством "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" (ОСП; Оператор системи передачі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" (Користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0248-02024, до якого сторонами неодноразово було прийнято нові редакції шляхом укладання додаткових угод, а саме: Додаткова угода № 3 від 22.03.2021; Додаткова угода № 4 від 21.09.2021; Додаткова угода від 28.12.2021; Додаткова угода від 26.12.2022 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору Оператор системи передачі зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - Послуга), а Користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Згідно з пунктом 1.2 Договору сторони здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правил ринку, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку, ліцензій, відповідно до яких сторони здійснюють господарську діяльність, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України.
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися законодавством України, зокрема, Законом України "Про ринок електричної енергії", Правилами ринку, Кодексом системи передачі, Кодексом системи розподілу, Кодексом комерційного обліку, ліцензійними умовами, відповідно до яких сторони здійснюють господарську діяльність.
Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання Послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, затвердженим Регулятором, та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному веб-сайті.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги з передачі.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:
1) плановий обсяг Послуги визначається на основі наданих Користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У період після приєднання ОСП до ITC механізму плановий обсяг послуги формується Користувачем без урахування даних щодо обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії. У разі ненадання або несвоєчасного надання Користувачем повідомлень плановим обсягом Послуги визначається фактичний обсяг наданої Послуги у попередньому розрахунковому періоді;
2) фактичний обсяг Послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу XI Кодексу системи передачі. У період після приєднання ОСП до ITC механізму фактичний обсяг послуги формується з урахуванням обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії до/з країн периметру.
Відповідно до підпункту 1 пункту 6.1 (пункту 7.1 Договору) Договору ОСП має право отримувати від Користувача своєчасну оплату послуг.
Згідно з підпунктом 3 пункту 8.3 (пункту 9.3 Договору) Договору, Користувач зобов'язаний здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за Послугу на умовах, визначених цим Договором.
Відповідні пункти залежать від редакції Договору, що діяла у відповідний проміжок часу.
Згідно з Додатковою угодою від 26.12.2022:
- пункт 5.1 Договору викладено у такій редакції - розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць;
- пункт 5.2 Договору викладено у такій редакції - Користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості Послуги ОСП таким чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості Послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості Послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього договору, відповідно до такого алгоритму:
2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця;
3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця;
4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця;
5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
Пунктом 5.5 Договору (у редакції Додаткової угоди від 26.12.2022) передбачено, що Користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг Послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання Послуги, наданих Виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою “Системи управління ринком» (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Вартість наданої Послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку (далі - АКО). Акти приймання-передачі Послуги направляються Користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).
Коригування обсягів та вартості наданої Послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється згідно з Правилами ринку.
Оплату вартості Послуги, після коригування обсягів та вартості Послуг, Користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі Послуги (включно).
Акти приймання-передачі Послуги та акти коригування до актів приймання-передачі Послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє Користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає Користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі Послуги та актів коригування до актів приймання-передачі Послуги відповідного розрахункового періоду протягом трьох робочих днів та повертає їх ОСП.
Відповідно до пункту 5.6 Договору (у редакції Додаткової угоди від 26.12.2022) у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі Послуги Користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі Послуги вартість Послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє Користувача від платіжного зобов'язання у встановлений Договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі Послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.
Умовами Договору передбачена відповідальність Сторін за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань.
Компанія у позовній заяві посилається на те, що вона 23.05.2023 зверталась з позовною заявою про стягнення заборгованості до Господарського суду Рівненської області (справа № 918/502/23) за Договором, в якій просила суд стягнути суму основної заборгованості у розмірі 153 007 225,16 грн., яка виникла у Відповідача з січня 2023 року по березень 2023 року включно. Також Позивачем у зв'язку з неналежним виконанням умов цього договору, значним простроченням оплат було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 3 407 189,42 грн., та інфляційних втрат у розмірі 7 056 079,41 по 30.04.2023 включно.
Сума основної заборгованості у розмірі 153 007 225,16 грн., була погашена відповідачем поступово у період з 17.05.2023 по 30.08.2023. Так, у період з 17.05.2023 по 30.08.2023 включно відповідачем було здійснено 25 платежів на загальну суму 153 007 225,16 грн. згідно з платіжними інструкціями від: 17.05.2023 №2609, 19.05.2023 №0ead19501b, 22.05.2023 №82cf049361, 23.05.2023 №77422, 24.05.2023 №d0733660cd, 25.05.2023 №2633, 26.05.2023 №83a1f5f6d8, 29.05.2023 №5df98f3a02, 31.05.2023 №cd50ff359a, 31.05.2023 №a180baba7d, 20.06.2023 №392, 21.06.2023 №2724, 22.06.2023 №394, 23.06.2023 №2736, 26.06.2023 №401, 27.06.2023 №2749, 28.06.2023 №2755, 29.06.2023 №422, 30.06.2023 №2762, 30.06.2023 №425, 21.07.2023 №466, 24.07.2023 №2825, 25.07.2023 №2837, 31.07.2023 №2854, 30.08.2023 №551 копії яких долучено до позовної заяви.
Оскільки у позовній заяві про стягнення заборгованості у справі № 918/502/23 позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних унаслідок прострочення оплати основної заборгованості по 30.04.2023 включно, а основна заборгованість фактично була погашена 30.08.2023, то Позивач скористався своїм правом щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних внаслідок прострочення сплат основної заборгованості за період з 01.05.2023 по 29.08.2023.
Так у справі № 918/502/23, яка розглядалась за участю тих же сторін, предметом спору, в якій було стягнення основної заборгованості за Договором у розмірі 153 007 225,16 грн., яка виникла у Відповідача з січня 2023 року по березень 2023 року включно, а також нарахованих Позивачем, у зв'язку з неналежним виконанням умов цього ж договору, інфляційних втрат у розмірі 7 056 079,41 грн. та 3% річних у розмірі 3 407 189,42 грн. нарахованих по 30.04.2023 включно, судом встановлено, що після звернення Позивачем до господарського суду з позовом Відповідачем була погашена основна заборгованість за Договором у розмірі 153 007 225,16 грн. У зв'язку з встановленням повної оплати Відповідачем заборгованості за січня-березня 2023 ухвалою від 11.09.2023 закрито провадження у справі № 918/502/23 у частині стягнення основного боргу.
Вказані обставини були підтверджені представником Позивача у судовому засіданні 09.01.2025 у даній справі (№ 918/957/24).
Тобто існування прострочення оплати основного боргу за Договором не підлягає доказуванню при розгляді даної справи, відповідно до вимог статті 75 ГПК України, оскільки такі обставини встановлені у рішенні суду, яке набрало законної сили. Крім того, обставини щодо прострочення оплати основного боргу, як вже зазначалось судом, визнані Відповідачем.
Предметом позову у даній (№ 918/957/24) справі є стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих Відповідачу за прострочення виконання того ж основного зобов'язання за Договором, що і у справі № 918/502/23, але за інший період, а саме з 01.05.2023 по 29.08.2023, який не був предметом розгляду у справі № 918/502/23.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.01.2025 - позов задоволено.
4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам визначені положеннями Закону України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасник ринку електричної енергії (далі - учасник ринку) - виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії у порядку, передбаченому цим Законом; користувачі системи передачі/розподілу (далі - користувачі системи) - фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії.
Згідно з частиною 2 статті 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальник зобов'язаний, зокрема укладати договори, обов'язкові для здійснення діяльності на ринку електричної енергії, та виконувати умови таких договорів; сплачувати своєчасно та в повному обсязі за електричну енергію, куплену на ринку електричної енергії, та послуги, що надаються на ринку електричної енергії.
Позивач виконує функції оператора системи передачі, відповідач, у свою чергу, є користувачем системи передачі.
Пунктом 55 частини 1 cтатті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії, а пунктом 40 частини 1 вказаного Закону - користувачі системи передачі/розподілу (далі - користувачі системи) - фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії.
Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, про надання послуг з передачі (пункт 8 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги з передачі та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з рахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами статей 901 - 903 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
У силу вимог частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом встановлено, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних у позовній заяві здійснено на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за несвоєчасну оплату планових та фактичних платежів, які є грошовими зобов'язаннями.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Близькі за змістом висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 918/631/19.
При цьому скаржник і в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, заперечуючи про задоволення позовних вимог, посилається на те, що відповідачем не завдано збитків позивачу, тому застосування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України буде вважатись грубим порушенням.
Водночас, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив такі доводи відповідача, оскільки звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав, оскільки нарахування процентів річних та інфляційних втрат є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
Крім того суди враховують висновки Верховного Суду викладені у пункті 20 постанови Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №910/6471/20, згідно з якими: обов'язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов'язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається на сторону, до якої застосовується санкція, тобто на відповідача; натомість позивач не зобов'язаний був у даному разі доводити наявність у нього збитків у зв'язку з неналежним виконанням умов Контракту відповідачем.
Тобто у разі наявності обов'язку доведення збитків, то він покладається на відповідача, а не на позивача.
Також, в апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що всупереч пунктів 9.3, 11.1 Договору та вимог статті 222 Господарського кодексу України (далі - ГК України), з боку позивача не було проведено переговорів, не направлено на адресу відповідача претензії щодо сплати заявлених інфляційних втрат та 3% річних, чим не дотримано досудового врегулювання спору, що вказує на відсутність правових підстав для їх стягнення.
Однак, колегія суддів відхиляє вказані доводи, оскільки вимагати сплати інфляційних втрат та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу в законі.
Частинами першою, другою статті 222 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
Отже, відповідно до частини другої статті 222 ГК України у позивача існує право, щодо звернення з претензією до відповідача, а не обов'язок, і таке не звернення з претензією про оплату інфляційних втрат та 3% річних аж ніяк не позбавляє позивача в майбутньому у судовому порядку заявляти про їх стягнення.
Колегія суддів враховуючи доведення існування порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором у частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг, перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних долучені позивачем до матеріалів справи, не виходячи при цьому за межі визначеного останнім періоду часу, встановив, що розрахунки є арифметично правильними. Позивачем правомірно визначено періоди та здійснено нарахування на суму основного боргу, з урахуванням зменшення суми основного боргу, за рахунок часткових сплат відповідачем основного боргу.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідач в суді першої інстанції посилався на те, що у разі якщо суд дійде до висновку про наявність підстав для стягнення з Товариства 3% річних, просимо зменшити розмір 3% річних до 1% від стягнутої суми.
В обґрунтування таких доводів відповідач у суді першої інстанції, а також в апеляційній скарзі посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
На вказаний довід колегія суддів зазначає, про те, що у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
З цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
У справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду встановила, що щодо суми заборгованості за договором поставки, яка станом на момент звернення з позовом складала 98 381,92 грн, сплаченої відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн, що перевищує майже в два рази суму основної заборгованості.
Натомість у даній справі (№ 918/957/24) розмір 3% річних становить 464 041,68 грн., а інфляційних втрат - 1 261 647,21 грн, які нараховувались на суму основного боргу початковий розмір, яких складав 153 007 225,16 грн. Тобто 3 % річних та інфляційні втрати складають 1,1% від суми заборгованості, що не може свідчити про надмірне збагачення кредитора внаслідок стягнення на його користь цих сум.
Також колегія суддів, звертає увагу на те, що у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.
При цьому у даній справі (№918/957/24) відсотки річних нараховані позивачем відповідно до положень чинного законодавства, договором між сторонами відсотки річних не збільшувалися, тому стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 261 647,21 грн. та 3% річних у розмірі 464 041,68 грн. не може бути розцінена судом як безпідставне збагачення кредитора, оскільки таке стягнення, з урахуванням його розміру, носить саме компенсаційний характер.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №910/4908/21.
Крім того, колегія суддів враховує, що позивачем було здійснено нарахування лише інфляційних втрат та 3 % річних без інших нарахувань (штрафних санкцій), що, у свою чергу, свідчить про добросовісну поведінку позивача по відношенню до відповідача. Тобто позивач не намагається покладати надмірний фінансовий тягар, а лише прагне відшкодувати матеріальні втрати від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
Водночас суд звертає увагу на те, що Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. (постанова Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20).
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність в даному випадку підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат.
Відтак, враховуючи обставини справи та перевіривши правильність нарахування 3% річних у розмірі 464 041,68 та інфляційних втрат у розмірі 1 261 647,21, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно оцінив обставини справи та дійшов до законного і обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог.
Відтак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Таким чином, у апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.01.2025 у справі №918/957/24 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Рівненської області - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №918/957/24 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "25" березня 2025 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Маціщук А.В.