Справа № 344/19089/24
Провадження № 2/344/1054/25
24 березня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Домбровської Г. В.
секретаря с/з Стефанюк Х.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Державного міського підприємства «Івано- Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, -
Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» (надалі - «Позивач», ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго») звернулося до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 (надалі - «Відповідач»), в якому просило стягнути ОСОБА_1 заборгованість за послуги теплопостачання в сумі 81 165,02 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Позивач надає послуги теплопостачання споживачу ОСОБА_1 , що проживає у квартирі АДРЕСА_1 (ос. рахунок № НОМЕР_1 ). Станом на час розгляду даної справи Відповідачем спожито послуг з теплопостачання за період з 2014 по 2024 роки на суму 81 165,02 грн., однак всупереч вимогам чинного законодавства України не оплачено вказаної вартості цих послуг, у зв'язку з чим у Відповідача утворилася заборгованість перед Позивачем у вказаній сумі.
Представник позивача на адресу суду подала заяву про розгляд справи без її участі, в якій позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові та письмових поясненнях.
Відповідач ОСОБА_1 на адресу суду подала заяву, у якій просила відмовити в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Проаналізувавши пояснення представника Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Як підтверджується матеріалами справи, Позивач ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» є виконавцем послуг теплопостачання для квартири АДРЕСА_1 , власником якої станом на час розгляду справи є ОСОБА_1 .
Факт надання Позивачем послуг теплопостачання щодо будинку, в якому знаходиться квартира, що належить Відповідачу, не спростовано.
В той же час, як зазначено у позовній заяві, отримуючи від ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» послуги з теплопостачання, ОСОБА_1 , як споживач, не здійснювала оплату вартості вказаних послуг у 2004-2024 роках.
У зв'язку з цим, як вбачається з Розрахунку боргу за теплоенергію між ДМП Івано-Франківськтеплокомуненерго та ОСОБА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , за період з 01.09.2021 р. по 2024 р. нарахована Позивачем заборгованість Відповідача становить 81 165,02 грн. Станом на 01.09.2021 року обліковується заборгованість в сумі 51 475,02 грн. (а.с. 3).
В ході розгляду справи на виконання ухвали суду представником Позивача подано деталізовані довідки за опалення та гаряче водопостачання за конкретні періоди виникнення вказаного вище боргу, зі змісту яких вбачається, що борг в розмірі 81 165,02 грн. виник за період з 2004 року по 2024 рік.
Належних доказів, які б спростовували проведений Позивачем розрахунок заборгованості Відповідача за надані послуги за період з 2004 року по 2024 рік, Відповідачем Суду не надано, а Судом таких доказів не встановлено.
Враховуючи вищезазначене, ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом про стягнення з Відповідача суми заборгованості за послуги з теплопостачання в сумі 81 165,02 грн.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до вказаного закону, термін «житлово-комунальні послуги» визначається як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування у жилих та нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Судом встановлено, що окремий письмовий договір між Позивачем чи балансоутримувачем і відповідачем не укладався.
При цьому, відповідно до пунктів 1, 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Системний аналіз положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг з конкретним споживачем сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Крім того, обов'язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає також з положення частини першої статті 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов'язки випливають із дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627,630 ЦК України та статей19,20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року за результатами розгляду справи № 210/5796/16-ц.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини 1 статті 901, частини 1 статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Разом з тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
За вимогою частини 3 статті 815 ЦК України наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.
З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення, є зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплату коштів за надані послуги. При наполяганні відповідача укласти безпосередньо договір між споживачем та надавачем послуг, такий договір може бути укладено за згодою сторін, однак як встановлено Судом, такий договір між сторонами не укладався.
В той же час, в поданій до суду заяві Відповідач покликалася на пропуск Позивачем строку позовної давності, як підставу відмови в позові.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Відповідно достатті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки обов'язок щодо сплати за комунальні послуги виникає у споживача кожного місяця, позовна давність підлягає застосуванню до кожного з платежів окремо.
Згідно статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Також, суд зазначає, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Зі змісту наданих представником Позивача довідок за окремі роки, починаючи з 2004 року вбачається, що сума заборгованості, пред'явлена до стягнення в даній цивільній справі, почала формуватися у 2004 році.
Згідно Розрахунку боргу за теплоенергію, який додано до позовної заяви (а.с.3) вбачається, що вже станом на 01.09.2021 року за Відповідачем облікувався борг у сумі 51 475,02 грн.
З даним цивільним позовом Позивач звернувся до суду 22 жовтня 2024 року (що підтверджується відповідною реєстраційної відміткою на першій сторінці позовної заяви).
Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Воєнний стан неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.
Таким чином, Позивач в межах строку позовної давності має право на стягнення заборгованості за комунальні послуги з 02 квітня 2017 року.
Вимоги про стягненні заборгованості за послуги теплопостачання за період з 2004 року по 01.04.2017 року задоволенню не пілягають у зв'язку з пропуском строку звернення до судду в цій частині позовних вимог.
Поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом в цій частині стороною Позивача не наведено.
Щодо розрахунку заборгованості з 02.04.2017 року.
Так, на виконання ухвали суду представником Позивача надано суду копії довідок про нарахування за 2004-2024 роки.
Зі змісту даних довідок вбачається, що станом на 01.01.2017 року щодо квартири ОСОБА_1 обліковувалася заборгованість за послуги теплопостачання в сумі 21 427,70 грн.
За січень-березень 2017 року Позивачем нараховано 1496,61 грн. + 1608,59 грн. + 876,87 грн. = 3982,07 грн.
Отже, сума заборгованості у 25 409,77 грн. (21 427,70 грн. + 3982,07 грн. = 25 409,77 грн.) заявлена поза межами строку позовної давності.
Разом з тим сума заборгованості в розмірі 55 755,25 грн. (81 165,02 грн. - 25 409,77 грн. = 55 755,25 грн.) є такою, що заявлена в межах позовної давності і в цій частині позов підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в сумі стягнення в розмірі 55 755,25 грн. в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити у зв'язка уз пропуском строку позовної давності.
Судові витрати слід розподілити відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 509, 526, 815, 901, 903 ЦК України, ст.ст. 1, 21, 22, 23, 24, 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», керуючись ст.ст. 209, 213- 216 ЦПК України, Суд, -
1. Позов Державного міського підприємства «Івано- Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання - задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго», код ЄДРПОУ 03346058, заборгованість зі сплати послуг теплопостачання за період з 02.04.2017 року по 31.08.2024 року в сумі 55 755,25 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго», код ЄДРПОУ 03346058, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 080,05 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено і підписано 26.03.2025 року.
Суддя Домбровська Г. В.