Справа № 216/5966/24
провадження 2/216/655/25
іменем України
18 березня 2025 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі: головуючого судді Кузнецова Р.О.
за участю секретаря судового засідання Максименко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-
встановив:
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 25 грудня 1991 року виконавчим комітетом Центрально-Міської районної ради народних депутатів міста Кривого Рогу, на підставі рішення Центрально-Міської районної ради народних депутатів міста Кривого Рогу№329 від 17.12.1991 громадянину ОСОБА_1 видано Ордер на жиле приміщення №903, серія Н. Ордер видано ОСОБА_1 на зайняття жилого приміщення разом з сім'єю, що складалась з двох осіб, - його та дружини - ОСОБА_2 . Право зайняття жилого приміщення згідно ордеру надавалося на помешкання жилою площею 17,5 кв.м., що складалось з однієї кімнаті в окремій квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 . Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 23 березня 2006 року, про що складено відповідний актовий запис №97. Фактично спільне проживання у квартирі АДРЕСА_2 , де позивач і відповідач були зареєстровані та реально проживали, було припинено ще напередодні розірвання шлюбу - у 2005 році. Залишення житлового приміщення відбулось за ініціативою ОСОБА_2 . Відтоді жодного разу у квартирі вона не з'являлась, побажання врегулювати питання користування житловою площею не висловлювала, намірів щодо подальшого функціонального утримання житла не виказувала, жодних особистих речей у квартирі вона не полишала. Відповідач мала намір повернутись на постійне місце проживання до Хмельницької області, за місцем свого народження, де мала родичів, сімейні зв'язки та можливість влаштуватись на новому місці проживання, задовольнивши свої потреби та інтереси. Неповнолітніх спільних дітей між позивачем і відповідачем не має, будь-які соціальні та спільні зв'язки відсутні. Оскільки, відповідач в спірній квартирі не проживає, житло за призначенням не використовує понад один рік без поважних причин, будь-якої домовленості між сторонами щодо користування житлом немає, відповідно вона може бути визнаною такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
З огляду на предмет та ціну позову, а також інші обставини, які підлягають врахуванню у відповідності до положень пунктів 1 - 8 частини 3 статті 274 Цивільного процесуального кодексу України, дана справа може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, судом повідомлялась належним чином, але відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, в установлений судом строк не подала суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, також не подала до суду відзив на позовну заяву.
У зв'язку з чим, на підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наведені докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За приписами ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому згідно роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 разом із сім'єю із двох осіб ( ОСОБА_4 ) на підставі ордеру серія Н №903 від 25.12.1991 виданим виконавчим комітетом Центрально-Міської районної ради народних депутатів отримав житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).
Шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 23 березня 2006 року, актовий запис №97 (а.с.16).
Відповідно до акту обстеження квартири у житловому приміщенні по факту проживання від 11.07.2024, за підписом сусідів - мешканців буд. АДРЕСА_3 , посвідченим майстром дільниці ТОВ «Дивобуд» ОСОБА_5 та затвердженим директором ТОВ «Дивобуд» Біленко А.О., вбачається що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає з 2005 року за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 20)
За відомостями Реєстру Криворізької міської територіальної громади №3261 від 27.08.2024 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
У відповідності до ч. 1 ст. 71 ЖК УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. (ст. 72 ЖК УРСР)
Згідно з частиною 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постановою Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц висловлено правову позицію щодо застосування ст. 391 ЦК України, зокрема, право членів сім'ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, і з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. Факт реєстрації відповідача в будинку за умови відсутності для того передбачених законом підстав є сам по собі достатнім доказом того, що такі перешкоди чиняться, оскільки унеможливлює користування та розпорядження власником належним йому майном на власний розсуд.
З врахуванням встановлених обставин у справі та положень згаданих норм права, зокрема ст. 391 ЦК України, суд вважає, що реєстрація у спірному житлову приміщенні відповідача за відсутності для того передбачених законом підстав, позбавляє позивача права вільного користування та розпорядження своїм майном.
Отже, так як відповідач порушує права позивача, позов про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням підлягає задоволенню.
Разом з цим, суд зазначає, що зняття з реєстрації відповідача не потребує судового захисту, так як є похідним від задоволення судом вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та є підставою для зняття відповідача з реєстрації. Даний висновок ґрунтується на положеннях п. 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207, де серед підстав зняття з реєстрації місця проживання особи є наявність рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до суду позовної заяви про розірвання шлюбу складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, та становить 1211,20 грн.
Отже, з урахуванням наведеного з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 316, 319, 321, 383, 391, 406 ЦК України, ст. 71,72, 150, 156 ЖК УРСР, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України суд,
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,- задовольнити.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати такою, що втратила право користування житловим приміщенням (квартирою), за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, у вигляді судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень, 20 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: невідомий, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ