№ 201/10829/24
провадження 2/201/619/2025
25 березня 2025 року Жовтневий районний суд
міста Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіна Мар'яна Олександрівна про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу протягом певного часу та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом,
ОСОБА_1 04 вересня 2024 року звернулася до суду з позовною заявою до відповідача Дніпровської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу протягом певного часу та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач у своїй позовній заяві, а її представник в ході судового засідання посилаються на те, що вона, ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпро (Дніпропетровськ) та зі свого народження проживала разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 . З самого дитинства вони були знайомі та постійно товаришували з ОСОБА_2 , який був сусідом позивачки через паркан та з народження постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 матір ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , померла. Після смерті матері ОСОБА_3 залишився проживати разом зі своїм батьком, ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 .
Через те, що ОСОБА_2 ніколи не був одружений, після смерті батька, він один залишився проживати у будинку батька за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняв спадщину після ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом вступу в управління та володіння житловим будинком.
Оскільки, ні ОСОБА_2 , ні позивачка не були одружені, натомість були давно знайомі та симпатизували один одному, вони дуже зблизилися та почали зустрічатися як пара. Через деякий час їх відносин, у 2013 році нами було прийнято спільне рішення про необхідність проживання однією сім'єю.
В вересні 2013 року вона разом зі своїм сином, ОСОБА_7 2006 року народження, переїхали проживати у будинок ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, саме з вересня 2013 року вони розпочали проживати разом з ОСОБА_2 , з яким вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет, і стали однією сім'єю. Їх сімейні відносини як чоловіка та дружини були безперервними аж до моменту смерті ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 , у віці 53 років, її цивільний чоловік ОСОБА_2 , помер. Після смерті ОСОБА_2 вона продовжує проживати в будинку свого чоловіка за адресою: АДРЕСА_1 , та несе усі витрати на оплату комунальних послуг та підтримання будинку у належному стані. Оскільки після смерті її чоловіка ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить нерухоме майно, а саме домоволодіння АДРЕСА_1 , яке він успадкував після смерті батька -- ОСОБА_5 , з метою належного оформлення спадщини, у строки визначені цивільним законодавством, як спадкоємець четвертої черги, позивачка звернулася до приватного нотаріуса ДМНО Біндюгіної М.О. з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 . Ця приватний нотаріус відмовила позивачці у вчинені нотаріальної дії, про що видала відповідну постанову від 05 серпня 2022 року. Відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , нотаріус Біндюгіна М.О., зазначила, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як спадкоємцем, не було надано достатніх документів, які б підтвердили віднесення її до четвертої черги спадкоємців, а саме проживання однією сім'єю більше п'яти років до часу відкриття спадщини, ведення спільного побуту, ведення спільного господарства, спільні витрати і т.д..
З огляду на вищевикладене вона змушена звернутися до суду із позовною заявою про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю, чоловіка та дружини без шлюбу. Позивачка вважає доведеним належними доказами факт того, що вона, ОСОБА_1 , проживала разом зі спадкодавцем, ОСОБА_2 , однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу протягом понад п'яти років, що надає їй право на спадкування у порядку четвертої черги після смерті ОСОБА_2 , житлового будинку АДРЕСА_1 , який у відповідності до ч. 2 ст. 548 ЦК Української PCP (в редакції 30 жовтня 1999 року) належить ОСОБА_2 , оскільки був прийнятий у спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , на підставі п. 1 ч. і ст. 549 ЦК Української PCP (в редакції 30 жовтня 1999 року), шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.
А тому, за відсутності можливості вирішити дане питання у позасудовому порядку, просили суд позов задовольнити, встановити юридичний факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу протягом понад п'яти років та визнати за позивачкою право власності на спадкове майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 .
Отже, оскільки їй було відмовлено в видачі свідоцтва про спадщину, в позасудовому порядку питання не з'ясоване, в добровільному порядку питання не вирішено, просили захистити право позивача як члена сім'ї з ОСОБА_2 , з яким вона проживала без реєстрації як жінка і чоловік в цивільному шлюбі до відкриття спадщини (фактично по день його смерті) та визнати за нею право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , задовольнивши позов у повному обсязі.
Представник відповідач Дніпровської міської ради в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, вказавши на те, що позовні вимоги не обґрунтовані і безпідставні, позивачка з померлим не зареєстрували шлюб і однією сім'ю не мешкали, були сусідами, не було спільного бюджету, мали достатньо часу щоб узаконити свої відношення, але не зробили це, були співмешканцями, а не проживали однією сім'єю, позивачка має своє окреме житло, позовні вимоги не довекдені, просила в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.
Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бігдюгіна М.О. в судове засідання не з'явилася, про день та час слухання справи повідомлялася належним чином, просила розглянути справу за наявними матеріалами без її участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутністю вказаної третьої особи згідно ст. 223 ЦПК України.
Вислухавши пояснення представника позивача і представника відповідача, свідків, з'ясувавши позицію сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 53 років помер ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина в вигляді будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка як спадкоємець подала відповідні документи до нотаріуса про прийняття спадщини.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269, частини 1 статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
В судовому засіданні представник позивача стверджував, що ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпро (Дніпропетровськ), та зі свого народження проживала разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 . З самого дитинства вони були знайомі та постійно товаришували з ОСОБА_2 , який був сусідом позивачки через паркан та з народження постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 матір ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 23 грудня 1994 року. Після смерті матері ОСОБА_3 залишився проживати разом зі своїм батьком, ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 04 червня 2003 року.
Через те, що ОСОБА_2 ніколи не був одружений, після смерті батька, він один залишився проживати у будинку батька за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняв спадщину після ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом вступу в управління та володіння житловим будинком.
Як вказує позивач, оскільки, ні ОСОБА_2 , ні позивачка не були одружені, натомість були давно знайомі та симпатизували один одному, вони дуже зблизилися та почали зустрічатися як пара. Через деякий час їх відносин, у 2013 році нами було прийнято спільне рішення про необхідність проживання однією сім'єю. Для того, щоб син позивачки ОСОБА_7 більше зблизився з ОСОБА_3 та легше переніс переїзд до будинку ОСОБА_3 , вони вирішили провести спільний відпочинок на у'збережжі чорного моря Автономної Республіки Крим. Таким чином, в серпні 2013 року вони вирушили на відпочинок до пансіонату « КАНАКА », що знаходиться неподалік м. Алушта Автономної Республіки Крим, де провели спільний відпочинок.
Після приїзду з відпочинку, вона, стверджує позивач, разом зі своїм сином, ОСОБА_7 , 2006 року народження, переїхали проживати у будинок ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, саме з вересня 2013 року вони розпочали проживати разом з ОСОБА_2 , з яким вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет, і стали однією сім'єю. Їх сімейні відносини як чоловіка та дружини були безперервними аж до моменту смерті ОСОБА_2 .
Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 , у віці 53 років, її цивільний чоловік ОСОБА_2 , помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 виданим 20 вересня 2021 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Після смерті ОСОБА_2 вона продовжує проживати в будинку свого чоловіка за адресою: АДРЕСА_1 , та несе усі витрати на оплату комунальних послуг та підтримання будинку у належному стані. Усе це є короткою історією їх сімейного життя разом з ОСОБА_2 , шо, на її думку, доводить факт їх проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини без шлюбу, з вересня 2013 но ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Оскільки після смерті її чоловіка ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить нерухоме майно, а саме домоволодіння АДРЕСА_1 , яке він успадкував після смерті батька -- ОСОБА_5 , з метою належного оформлення спадщини, у строки визначені цивільним законодавством, як спадкоємець четвертої черги, позивачка звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіної Мар'яни Олександрівни з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 68697960 від 11 березня 2022 року.
Натомість, звернувшись до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , приватний нотаріус Біндюгіна М.О. відмовила позивачці у вчинені нотаріальної дії, про що видала відповідну постанову від 05 серпня 2022 року.
Відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , нотаріус Біндюгіна М.О., зазначила, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як спадкоємцем, не було надано достатніх документів, які б підтвердили віднесення її до четвертої черги спадкоємців, а саме проживання однією сім'єю більше п'яти років до часу відкриття спадщини, ведення спільного побуту, ведення спільного господарства, спільні витрати і т.д..
Оскільки вказані обставини унеможливлюють оформлення належного їй спадкового майна, на яке вона має право як спадкоємець четвертої черги, позивачка звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з заявою окремого провадження про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю, чоловіка та дружини без шлюбу.
Натомість під час розгляду цивільної справи № 201/6124/23, керуючись ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська постановив ухвалу від 14 листопада 2023 року, якою залишив мою заяву без розгляду, оскільки з даної заяви вбачається спір про право. Залишаючи заяву без розгляду судом роз'яснено її право на звернення до суду з даного питання у позовному провадженні на загальних підставах.
З огляду на вищевикладене вона змушена звернутися до суду із позовною заявою про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю, чоловіка та дружини без шлюбу.
Позивач посилається на наступне правове обгрунтування. Відповідно до положення ст. 1220 Цивільного кодексу України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Стаття 1222 Цивільного кодексу України зазначає, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1264 ЦК України).
Керуючись ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.
На підтвердження обставин того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за час їх спільного проживання разом з ОСОБА_2 не була у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, додано копію її паспорта серія НОМЕР_4 , виданого Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 14 серпня 1997 року, якому відсутній штам про реєстрацію шлюбу, а також копію відповіді Соборного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вих. № 948/31.27 від 20 травня 2023 року, згідно якої за даними державного реєстру актів цивільного стану громадян, запис про шлюб на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не виявлено, що засвідчує його відсутність у відповідному державному реєстрі та доводить обставини того, що за час їх спільного проживання однією сім'єю, чоловіка та дружини без шлюбу з ОСОБА_2 , позивачка не знаходилася у зареєстрованому шлюбі, що надає їй право на спадкування у четверту чергу.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. З Сімейного кодексу України, сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Викладенні у позові обставини того, що вона, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проживали однією сім'єю, чоловіка та дружини без шлюбу з і вересня 2013 по 18.09.2021 року, підтверджуються наступними доказами:
Актом № 11/0822 від 15 серпня 2022 року, яким їх сусіди по АДРЕСА_1 та голова квартального комітету № 2 ОСОБА_10 , засвідчують факт того, що вона - ОСОБА_1 вели спільний побут, вели спільне господарство та витрати з ОСОБА_2 , з яким проживала однією сім'єю як чоловік та жінка без шлюбу, у період з вересня 2013 по ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 ;
квитанціями на придбання різного роду побутової техніки та будівельних матеріалів, які, як стверджує позивач, за її з ОСОБА_3 кошти купувалися для спільного користування та дотримання оселі у якій вони проживали, за адресою: АДРЕСА_1 , у належному стані;
Заявою № 014895 від 21 травня 2015 року на приєднання до договору про надання телекомунікаційні послуги ТОВ «Інтелект Дніпро Телеком» (Фрегат), позивачка несла спільні витрати з її цивільним чоловіком на оплату телекомунікаційних послуг Інтернет, що надавалися та надаються, за адресою нашої о і доживання, а саме: АДРЕСА_1 ; роздруківкою з особистого кабінету Фрегат та квитанціями про оплату телекомунікаційних послуг за період січня 2020 по жовтень 2021. Вказані документи, на думку позивача, засвідчують обставини того, що усі платежі нею здійснювалися за персональним платіжним кодом НОМЕР_5 (в призначенні платежу), який відповідає персональному платіжному коду особового рахунку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується роздруківкою з особистого кабінету ТО В «Фрегат», користувача ОСОБА_2 ;
Квитанціями про оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , за період з листопада 2019 по вересень 2021, роздрукованими позивачкою з кабінету Приват 24 АТ «КБ «ГІриватБанк», ОСОБА_2 , до якого вона як його цивільна дружина, мала доступ та володіла усіма паролями, оскільки систематично за час нашого сімейного життя разом з ОСОБА_2 , здійснювала оплату комунальних послуг з карти свого цивільного чоловіка;
Квитанціями про сплату комунальних послуг та телекомунікаційних послуг ТОВ «Інтелект Дніпро Телеком» (Фрегат) наданих за адресою: АДРЕСА_1, за період з грудня 2021 по серпень 2024, які засвідчують, що вона як член сім'ї ОСОБА_2 , після смерті цивільного чоловіка продовжую проживати у його житловому будинку та несу усі витрати щодо належного утримання нерухомого майна та сплату комунальних послуг;
Фотознімками, які були зроблені в період їх спільного сімейного життя з ОСОБА_2 , а також це засвідчують свідки.
Якщо спадщина відкрилась у період чинності ЦК УРСР, застосовуванню підлягають норми ЦК УРСР про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.
Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. При цьому, відсутність свідоцтва про право на спадщину, як і реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який набув чинності лише 01 січня 2004 року, не зумовлює позбавлення особи права на спадкування майна, яке належить спадкоємцеві з моменту прийняття ним спадщини на таке майно.
Вказана правова позиція повністю кореспондується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у його постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21 -ц та постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц.
З метою доведення обставин того, що житловий будинок АДРЕСА_1 , входить до складу спадщини, яка відкрилась після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки за час свого життя ОСОБА_2 набув вказане нерухоме майно в порядку спадкування за законом, оскільки прийняв спадщину, яка відкрилася після батька, ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач зазначає наступне: відповідно до поданих доказів вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 , був зареєстрований та належав ОСОБА_5 та після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , увійшов до складу спадщини. Право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 засвідчується договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, посвідченого Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 17 січня 1958 року за реєстровим № 1-822, зареєстровано КП «ДМБТ1» ДОР, та додатково підтверджується відповіддю КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради» від 15 березня 2022 року вих. № 2740.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції 30 жовтня 1999 року) визначено, що спадкоємець прийняв спадщину; якщо він фактично вступив - керування або володіння спадковим майном.
Враховуючи, що ОСОБА_2 ніколи не був одружений, не мав іншого житла, постійно був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 , був єдиним хто вступив у керування та володіння житловий будинком АДРЕСА_1 , який входить до складу спадщини, що відкрилася після смерті батька ОСОБА_5 .. Отже ОСОБА_2 належним чином прийняв спадщину після смерті батька.
На підставі викладеного, позивачка вважає доведеним належними доказами факт того, що вона, ОСОБА_1 , проживала разом зі спадкодавцем, ОСОБА_2 , однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу протягом понад п'яти років, що надає їй право на спадкування у порядку четвертої черги після смерті ОСОБА_2 , житлового будинку АДРЕСА_1 , який у відповідності до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції 30 жовтня 1999 року) належить ОСОБА_2 , оскільки був прийнятий у спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , на підставі п. 1 ч. і ст. 549 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції 30 жовтня 1999 року), шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.
А тому, за відсутності можливості вирішити дане питання у позасудовому порядку, просили суд позов задовольнити, встановити юридичний факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу протягом понад п'яти років та визнати за позивачкою право власності на спадкове майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 .
Отже, оскільки їй було відмовлено в видачі свідоцтва про спадщину, в позасудовому порядку питання не з'ясоване, в добровільному порядку питання не вирішено, просили захистити право позивача як члена сім'ї з ОСОБА_2 , з яким вона проживала без реєстрації як жінка і чоловік в цивільному шлюбі до відкриття спадщини (фактично по день його смерті) та визнати в порядку спадкування право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також і інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Стосовно фактичних обставин.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпро (Дніпропетровськ), та зі свого народження проживала разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 . З самого дитинства вони були знайомі з ОСОБА_2 , який був сусідом позивачки через паркан та з народження постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 матір ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 23 грудня 1994 року. Після смерті матері ОСОБА_3 залишився проживати разом зі своїм батьком, ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 04 червня 2003 року.
Через те, що ОСОБА_2 ніколи не був одружений, після смерті батька, він один залишився проживати у будинку батька за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняв спадщину після ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом вступу в управління та володіння житловим будинком.
Як вказує позивач, оскільки, ні ОСОБА_2 , ні позивачка не були одружені, натомість були давно знайомі та симпатизували один одному, вони дуже зблизилися та почали зустрічатися як пара. Через деякий час їх відносин, у 2013 році нами було прийнято спільне рішення про необхідність проживання однією сім'єю, вона з сином переїхали проживати у будинок ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, саме з вересня 2013 року, як стверджує позивачка, вони розпочали проживати разом з ОСОБА_2 , з яким вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет, і стали однією сім'єю. Їх сімейні відносини як чоловіка та дружини були безперервними аж до моменту смерті ОСОБА_2 .
Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 , у віці 53 років, її цивільний чоловік ОСОБА_2 , помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 виданим 20 вересня 2021 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Після смерті ОСОБА_2 вона, як стверджує позивачка, продовжує проживати в будинку свого чоловіка за адресою: АДРЕСА_1 , та несе усі витрати на оплату комунальних послуг та підтримання будинку у належному стані. Усе це є короткою історією їх сімейного життя разом з ОСОБА_2 , шо, на її думку, доводить факт їх проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини без шлюбу, з вересня 2013 но ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Оскільки після смерті її чоловіка ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить нерухоме майно, а саме домоволодіння АДРЕСА_1 , яке він успадкував після смерті батька -- ОСОБА_5 , з метою належного оформлення спадщини, у строки визначені цивільним законодавством, як спадкоємець четвертої черги, позивачка звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіної Мар'яни Олександрівни з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 68697960 від 11 березня 2022 року.
Натомість, звернувшись до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , приватний нотаріус Біндюгіна М.О. відмовила позивачці у вчинені нотаріальної дії, про що видала відповідну постанову від 05 серпня 2022 року.
Відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , нотаріус Біндюгіна М.О., зазначила, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як спадкоємцем, не було надано достатніх документів, які б підтвердили віднесення її до четвертої черги спадкоємців, а саме проживання однією сім'єю більше п'яти років до часу відкриття спадщини, ведення спільного побуту, ведення спільного господарства, спільні витрати і т.д..
Стосовно доказів.
Позивачкою не надано належних та допустимих доказів щодо наявності між нею та ОСОБА_2 спільного сімейного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого, а ніж спірного майна в інтересах сім'ї, у зазначений позивачкою період, що підлягає доведенню у цій справі.
Стороною позивача також наданий об'ємний перелік квитанцій, накладних, рахунків. договорів-замовлень і т.д.. З даних матеріалів не можливо зробити висновок, про те, що матеріали зазначені в квитанціях, накладних, рахунках і т.д. придбані за спільний бюджет.
З даних документів слідує, що певний обсяг товарів замовлений позивачем, в деяких присутнє прізвище померлого ОСОБА_2 , але відсутній підпис останнього, в деяких - зовсім не вказано осіб, тільки товар який придбавався. У зв'язку з чим ці квитанції є не належним доказом, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування.
Позивачем не надано доказів, що якісні поліпшення (ремонт будинку, даху), про які йдеться в позові та взагалі робилися, та ще й за рахунок позивача. Стороною позивача не надано доказів на підтвердження того, що позивач брав участь у витратах по утриманню будинку, відсутня також інформація щодо нарахування плати за комунальні послуги на позивача, так само не надано жодних доказів ведення сумісного господарства та спільних витрат за життя ОСОБА_2 ..
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п..
Суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу за таких умов: має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, термін спільного проживання (не менше п'яти років); мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна, спадкування за законом).
Також Верховний Суд України зазначив, що доводити такий факт слід документами та доказами того, що між заявником та іншої особою (померлим) мали місце фактичні шлюбні відносини - свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо. Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного з «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки з уповноважених органів про спільне проживання та ведення господарства.
Відповідно до 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Отже жодних достовірних доказів проживання з померлим ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивачем надано не було.
В позовній заяві є посилання на письмові пояснення сусідів та свідків (опитаних в судовому засіданні) - спільних друзів і знайомих. Для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення такого факту. Зазначені стороною позивача і опитані судом свідки пояснювали лише про стосунки ОСОБА_2 і позивачки під час їх зустрічей чи спільного проведення часу, відпочинку чи інш., але не свідчать про сталі їх відносини як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, про їх наміри створити одну сім'ю та мешкати саме в цьому будинку; навпаки вони свідчили, що ОСОБА_2 весь час в будинку мешкав сам і обживав саме для себе, ремонтував для свого мешкання, тому тривалий час (майже вісім років) не реєстрував шлюб з позивачкою, хоча перешкод для цього не було.
За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім'ї та на повагу до свого сімейного життя.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Важливе значення для правильного вирішення спору про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу мають конституційні положення про ґрунтування шлюбу на вільній згоді жінки і чоловіка, про рівні права і обов'язки кожного із подружжя у шлюбі та сім'ї (стаття 51 Конституції України).
Крім того, за висновками Верховного Суду, що викладені у Постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Таким чином, доведенню підлягає не лише факт спільного проживання, а і наявність при цьому спільного побуту і взаємних прав та обов'язків. Враховуючи наведене, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має з'ясувати такі факти: спільне проживання осіб, наявність спільного побуту; взаємних прав та обов'язків. Можливість визнання проживання чоловіка та жінки однією сім'єю залежить від їх встановлення та доведеності. Так, відповідно до ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ставлячи питання про визнання домоволодіння по АДРЕСА_1 , позивач не зазначає на яке саме домоволодіння вона претендує: будинок придбавався в одному стані з побутовими та надвірними спорудами, потім він можливо перебудовувався, частина будівель могла змінена, частина зведена чи збільшена площа будинку, на площі якої земельної ділянки знаходиться домоволодіння та інш.. З урахуванням вказаних змін технічний стан його не перевірявся. Отже, позивачка ставить питання про своє право власності на домоволодіння в первісному стані, чи в зміненому - не відомо, чи була зміна та як змінено об'єм, площу домоволодіння, а отже і саму спадкову масу - не визначено, позовні вимоги в цій частині не змінювалися і не доповнювалися.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України)».
Щодо встановлення юридичного факту проживання однією сією чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження саме даного факту, а не сусідських, товариських чи інших таких відносин.
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто, речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди, страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Отже, розгляд справи, в якій викладена самостійна позовна вимога про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, потребує надання сторонами належних та допустимих доказів обставин, зазначених у позовній заяві, та дослідження їх судом, адже нормами цивільного процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін у справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
На підтвердження даного факту позивачем та його представником заявлено клопотання про виклик та допит свідків, але як зазначив Верховний Суд у Постанові від 14 лютого 2018 року по справі № 129/2115/15-ц, що покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту
Згідно із частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.
Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст. 81 ЦПК України.
Зазначені позивачем обставини про спільний з ОСОБА_2 бюджет, ведення спільного господарства, пов'язаність спільним побутом і наявність спільних прав та обов'язків, тобто що між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, не знайшли свого підтвердження вході судового засідання. Позивачем не було представлено суду докази на підтвердження ведення спільного господарства, а також ведення єдиного бюджету.
Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечуює будь-які домовленості і зобов'язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього стосовно вищезазначених фактів, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань стосовно позовних вимог є припущенням.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 914/2505/17, суд встановив, що роздруківка з електронної скриньки не може вважатися належним доказом, оскільки неможливо ідентифікувати вміст електронного листа, незрозуміло, на яку електронну пошту було здійснено відправлення, а також неможливо визначити, чи був надісланий файл підписаним електронним цифровим підписом
Верховний Суд у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18 підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які не взяли до уваги такий електронний доказ, як електронна переписка. Суд підтримав позицію, що надана позивачем роздруківка електронної переписки не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення, зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.
Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на положеннях позову, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджена. Позовні вимоги уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.
При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до Дніпровської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу протягом певного часу та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом відмовити.
Таким чином позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання права власності на домоволодіння в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 15, 16, 55, 60 ЦК України, ст. 7, 60, 74 Сімейного кодексу України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 315 ЦПК України, суд
ОСОБА_1 в задоволенні позову до Дніпровської міської ради, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіна Мар'яна Олександрівна про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу протягом певного часу та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом відмовити.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -