іменем України
Справа № 210/1305/25
Провадження № 1-в/210/247/25
24 березня 2025 року
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривий Ріг заяву засудженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про приведення вироків у відповідність до чинного законодавства,
06 лютого 2025 року засуджений ОСОБА_4 звернувся в суд із заявою в порядку п.13 ч.1 ст.537, п.1 ч.2 ст.539 КПК України, ст. 5, ч.2 ст.74 КК України, в якому просить привести покарання у відповідність до чинного законодавства.
Представник Державної установи «Криворізька виправна колонія (№ 80)» в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду клопотання. Поза межами судового засідання від представника Державної установи «Криворізька виправна колонія (№ 80)» ОСОБА_5 надійшла заява, в якій останній просив суд проводити розгляд справи без його участі.
Засуджений ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, подав суду заяву в якій просить розглянути справу без його участі.
Прокурор не заперечував проти заяви засудженого.
Заслухавши думку прокурора, дослідивши матеріали клопотання, суд приходить до такого висновку.
Згідно із ч. 1 ст.539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Пунктом 1 частини 2 статі 539 КПК України передбачено, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України.
Частинами 2 і 3 статті 74 КК України передбачено, що особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів особової справи та встановлено під час судового розгляду, вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.01.2015 року справа № 202/12740/14-к ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 річного іспитового строку не вчинить нового злочину, поклавши на нього обв'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.01.2015 року справа № 202/6968/15-к ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 185, ч.1 ст. 115 КК України та призначено покарання, за ст. 115 ч.1 КК України у виді позбавлення волі строком на тринадцять років; за ст. 185 ч.1 КК України у виді позбавлення волі строком на два роки. На підставі ст. 70 ч.1 КК України ОСОБА_4 призначено покарання за сукупністю злочинів, обравши принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначив покарання, у виді позбавлення волі строком на тринадцять років. На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_4 призначено покарання за сукупністю вироків, частково приєднавши до призначеного покарання не відбуте покарання за вироком Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 12.01.2015 року, у виді шістьох місяців позбавлення волі, остаточно визначив до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком на тринадцять років і шість місяців. Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з 08 травня 2015 року, зарахувавши в строк відбуття покарання згідно вимог ч.5 ст. 72 КК України із розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає двом дням позбавлення волі період часу із 08 травня 2015 року до 21 квітня 2016 року, включно, залишив незмінним запобіжний захід у виді тримання під вартою до набранням вироком законної сили.
Згідно зазначеного вироку встановлено, що в 06 травня 2015 року ОСОБА_4 , спричинив потерпілому матеріальну шкоду в розмірі 500,00 грн., його дії кваліфіковано за ч.1 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна - крадіжка.
Таким чином, встановлено, що засуджений ОСОБА_4 відбуває покарання у Державній установі «Криворізька виправна колонія (№80)» за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.01.2015 року справа № 202/6968/15-к.
На час, до якого відносяться інкриміновані обвинуваченому ОСОБА_4 діяння, положення ч. 1 ст. 51 КУпАП діяли в редакції Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за викрадення чужого майна» №1449-VI від 04.06.2009 (далі - Закон України №1449-VI від 04.06.2009), згідно з якими було встановлено адміністративну відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.
Викрадення чужого майна вважалося дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищувала 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 3 ст. 51 КУпАП в редакції Закону України № 1449-VI від 04.06.2009).
Згідно з п. 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України податкова соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.
Положеннями ст. 185 КК України встановлено кримінальну відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжку) та ст. 190 КК України встановлено кримінальну відповідальність за заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).
У нормах КК України не встановлено розміру вартості майна, що є предметом крадіжки.
Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 51 КУпАП в редакції Закону України № 1449-VI від 04.06.2009 у 2015 роках на час, до якого відносяться інкриміновані ОСОБА_4 діяння заволодіння чужим майном вважалася дрібним, якщо вартість такого майна на момент здійснення правопорушення не перевищувала 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 121 грн. 80 коп. у 2015 році, то наставала кримінальна відповідальність.
З 09.08.2024 набув чинності Закон України № 3886-IX від 18.07.2024, яким статтю 51 КУпАП викладено в новій редакції. Зокрема, встановлено адміністративну відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 КУпАП в редакції Закону України № 3886-IX від 18.07.2024, чинній з 09.08.2024, встановлено адміністративну відповідальність за дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння (ч.2 ст. 4 КК України).
Згідно із ч.6 ст.3 КК України зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Частиною 1 статті 5 КК України передбачено, що Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Таким чином, має місце часткова декриміналізація, а саме діянь, які полягають у крадіжці майна, вартістю до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Враховуючи зазначені зміни до законодавства, а також положення наведеної вище ч.2 ст. 4 КК України та ч.1 ст.5 КК України, викрадення чужого майна вартістю до 1218,00 грн. у 2015 році на час, до якого відносять інкриміновані ОСОБА_4 діяння, кваліфікувалися б за ч. 1 ст. 51 КУпАП, як дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, а таємне заволодіння чужим майном шляхом обману чи викрадення майна шляхом крадіжки, вартістю понад 1218,00 грн. у 2015 році за ч.1 ст. 185 КК України (крадіжка), а за наявністю кваліфікуючих ознак - за відповідною частиною статті 185 КК України.
Відповідно до вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.01.2015 року справа № 202/6968/15-к, 06.05.2015 року ОСОБА_4 , спричинив потерпілому матеріальну шкоду в розмірі 500,00 грн., що не перевищує поріг настання кримінальної відповідальності за крадіжку на час вчинення відповідного злочину, також наявні підстави стверджувати про внесення змін, які б усували караність діяння ОСОБА_4 за вчинення зазначеного кримінального правопорушення, а саме у зв'язку із декриміналізацією вчинених ним діянь.
Відповідно до вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.01.2015 року справа № 202/6968/15-к ОСОБА_4 визнано винним у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, проте ст. 115 КК України не підпадає під декриміналізації відповідно до вимог Закону України № 3886-IX від 18.07.2024 року
Керуючись ст. ст. 537, 539 КПК України,
Заяву засудженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про приведення вироків у відповідність до чинного законодавства - задовольнити.
Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.01.2015 року справа № 202/6968/15-к привести у відповідність до Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» № 3886-IX від 18 липня 2024 року.
Вважати засудженим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до покарання призначеного йому за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.01.2015 року справа № 202/6968/15-к, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч.1 КК України у виді позбавлення волі строком на тринадцять років.
На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_4 призначити покарання за сукупністю вироків, частково приєднавши до призначеного покарання не відбуте покарання за вироком Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 12.01.2015 року, у виді шістьох місяців позбавлення волі, остаточно визначив до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком на тринадцять років і шість місяців.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: ОСОБА_1