Номер провадження 22-ц/821/436/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №692/7/24 Категорія: 302000000 Чепурний О. П.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
20 березня 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Карпенко О.В., Сіренка Ю.В.,
за участю секретаря Довженко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 16 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Арій», третя особа: Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,-
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до ФГ «Арій», обґрунтовуючи його тим, що він є власником земельної ділянки загальною площею 3,57 га, кадастровий номер 7120681600:02:001:0851, яка знаходиться в адмінмежах села Бойківщина, Драбівського району, Черкаської області. Дану земельну ділянку позивач нікому в користування не давав, планував використовувати її для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Позивачу стало відомо, що без його відому та згоди земельну ділянку протягом довгого проміжку часу використовує ФГ «Арій». Проте ОСОБА_1 зазначив, що не укладав з ними договору оренди землі від 10.08.2014 та не підписував його, а державна реєстрація договору та протиправна поведінка відповідача створює йому перешкоди в користуванні та розпорядженні належним позивачу майном.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні належної йому земельною ділянкою загальною площею 3,57 га, кадастровий номер 7120681600:02:001:0851, що знаходиться в адмінмежах села Бойківщина, Драбівського району, Черкаської області шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень (індексний номер 49133710 від 11.10.2019 року), на підставі якої здійснено фермерським господарством «Арій», та повернути вказану земельну ділянку.
Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 16 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір оренди земельної ділянки хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами. Тому такий договір оренди вважається укладеним. Також такій підхід викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 227/3760/19-ц від 26.10.2022, відповідно до якої не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 № 973 права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство. Суд вважав, що на підставі даної норми, за умови, того, що позивач являється членом фермерського господарства відповідача, останнє на законних підставах володіє та користується земельної ділянкою, яка належить позивачу. Дана норма має пряму дію. Дана позиція щодо правильного застування вищевказаної норми підтверджується і висновками викладеними Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18 (ЄДРСР, реєстр. № 87918848), яка зазначила, що у фермерського господарства право володіння та користування земельною ділянкою, що належить його члену на праві приватної власності, виникає в силу прямої вказівки закону. Іншими словами, фермерське господарство має право володіння та користування такими земельними ділянками під час членства особи у цьому господарстві. Зазначене не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому у пункті 89 постанови від 4 липня 2018 року у справі N 653/1096/16-ц, згідно з яким факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема (тобто, не виключно), державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
Отже суд вважав, що відповідачем не порушено право користування земельною ділянкою, яка належить позивачу на праві власності, так як відповідач на законних підставах користується цією землею, а також не порушено право позивача розпорядження земельною ділянкою, тобто вирішення її юридичної долі.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, вказуючи, що судове рішення постановлено з порушенням норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права. Просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що він дійсно є членом ФГ «Арій», однак вважає, що ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» не є достатньою та самостійною підставою виникнення у відповідача права володіння та користування спірною земельною ділянкою, оскільки ні вказаним Законом, ні будь-якими іншими нормативно-правовими актами не передбачено автоматичного виникнення у фермерського господарства права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності його членів. Таким чином, отримання фермерським господарством права на володіння та користування земельною ділянкою його члена має відбуватись за належно оформленим договором.
Вказує, що договір оренди землі від 10.08.2014 року є неукладеним, оскільки позивачем не підписаний.
Стосовно фактичного виконання сторонами договору оренди землі від 10.08.2014 року, то дійсно позивач дозволив відповідачу на тимчасовій основі користуватися земельною ділянкою. Вказує, що дійсно відповідач протягом 5 років використовував земельну ділянку та періодично сплачував кошти за користування нею. Однак, наполягає, що договору укладено не було, тим більше строком на 25 років.
У відзиві на апеляційну скаргу ФГ «Арій» в особі свого представника Севастьянової А.В. вказує, що на виконання умов договору відповідач здійснював перерахування коштів позивачу за користування земельною ділянкою, а тому не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Крім того, вказує, що позивач отримав земельну ділянку з кадастровим номером 7120681600:02:001:0851 у власність як член фермерського господарства для обробітку фермерським господарством. За це позивач отримував орендну плату.
Також сторона відповідача наполягає на укладеності договору оренди.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржено в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання недійсним заяву про прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування, а тому перегляду рішення суду підлягає лише у даній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,57 га, місце розташування - Бойківщинська сільська рада Золотоніського (колишній Драбівський) району Черкаської області, кадастровий номер 7120681600:02:001:0851, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Право власності зареєстровано 30.05.2014 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Згідно з інформацією про державну реєстрацію іншого речового права, 07.10.2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Великохутірської сільської ради Драбівського району Черкаської області Турукало Н.І. було здійснено державну реєстрацію договору оренди землі: б/н, виданого 10.08.2014 року Фермерським господарством «Арій», строк дії договору - 25 років.
Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49133710 від 11.10.2019 року, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки
З письмового договору оренди землі від 10 серпня 2014 року, який укладено між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ФГ «Арій» вбачається, що договір укладено на строк 25 років, предметом договору є строкове платне користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в районі села Бойківщина, та належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на землю серії НОМЕР_1 від 04.06.2014 року, земельна ділянка площею 3,57 з кадастровим номером 7120681600:02:001:0851, орендна плата складає 3% нормативно грошової оцінки землі, що в грошовому еквіваленті становить 3666,02 грн. Договір підписаний сторонами з зазначенням їх реквізитів.
Проте, позивач в позовній заяві та в судовому засіданні посилається на той факт, що він не підписував договір оренди, а відтак вказаний договір оренди землі є неукладеним.
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/124-24/7648-ПЧ від 18.06.2024 року за результатами судової експертизи зроблені висновки, що підпис у договорі оренди від 10.08.2014 укладеному в с. Бойківщина між ФГ «Арій» та ОСОБА_1 , в графі «орендодавець» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .
Як було установлено судом першої інстанції в ході судового розгляду та не заперечується позивачем у поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_1 є членом ФГ «Арій». Земельна ділянка позивачем отримана в ході реалізації права члена фермерського господарства на отримання у власність земельної ділянки. Він не заперечував проти використання земельної ділянки ФГ «Арій», так як після отримання у власність земельної ділянки дозволив її обробляти відповідачу без будь-яких договорів, та підтвердив, що відповідач користуючись земельною ділянкою, відповідно здійснював відшкодування за користування ділянкою. ОСОБА_1 , в свою чергу, одержував орендну плату. У 2024 році позивач виявив бажання обробляти її самостійно та дізнався про наявність договору оренди землі, який він не підписував.
З огляду на установлені у справі обставини та суть правовідносин, які склалися між учасниками справи колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в тій частині, що регулювання спірних правовідносин має відбуватися з урахуванням Закону України «Про фермерське господарство».
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (далі Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-IV).
Частина перша статті 32 ЗК України передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Відповідно до частин першої та другої статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
Відповідно до пунктів «а» та «б» частини першої статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» до складу земель фермерського господарства входять земельні ділянки, що належить на праві власності фермерського господарства як юридичній особі та земельні ділянки, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2020 року в справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19), зазначено, що земельні ділянки були отримані відповідачами у справі (членами фермерського господарства) безоплатно у власність (приватизовані) із земель, що перебували у користуванні цього фермерського господарства на підставі приписів Земельного кодексу України, статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» та відповідно до статті 12 цього Закону входили до складу земель фермерського господарства, яке здійснювало права володіння та користування ними, тобто є їх землекористувачем. Звідси суди попередніх інстанцій правильно встановили, що земельні ділянки, що належать громадянам - членам фермерського господарства (відповідачам у справі) на праві приватної власності, перебувають у володінні та користуванні цього фермерського господарства та входять до складу його земель.
Тому Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, що особа, яка володіє та користується земельними ділянками, є належним землекористувачем. Звідси доводи відповідачів про те, що фермерське господарство будь-яких прав на спірні земельні ділянки не має, ні фактично, ні юридично не є власником чи землекористувачем земельних ділянок відхиляються, як безпідставні.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №615/2197/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №922/1347/19).
Отже, землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (частини перша та друга статті 12 Закону № 973-IV).
Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі 908/2606/18 зазначено, що у фермерського господарства право володіння та користування земельною ділянкою, що належить його члену на праві приватної власності, виникає в силу прямої вказівки закону. Іншими словами, фермерське господарство має право володіння та користування такими земельними ділянками під час членства особи у цьому господарстві. Зазначене не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому у пункті 89 постанови від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, згідно з яким факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема (тобто, не виключно), державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
Таким чином, ФГ «Арій» на підставі закону має право користуватися земельною ділянкою належною її члену на праві власності, а тому дані правовідносини побудовані не на договірних засадах, на що у даній справі посилається позивач (усна чи письмова форма договору оренди), а саме на підставі вимог закону та його прямої дії.
Тому, колегія суддів доходить висновку про те, що права ОСОБА_1 діями ФГ «Арій» не порушені, а користування земельною ділянкою позивача даним фермерським господарством є правомірним, оскільки він є його членом.
З огляду на зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для аналізу доводів позивача щодо укладеності чи неукладеності договору оренди землі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 16 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 березня 2025 року.
Судді: