Справа № 357/18842/24
Провадження № 2/375/540/25
26 березня 2025 року
Рокитнянський районний суд Київської області у складі судді Антипенка В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Голованової В. А.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на будинок,-
19.02.2025 за підсудністю із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області до Рокитнянського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , у якій позивачка просила визнати право власності ОСОБА_1 на садибний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 47,6 кв.м. та житловою площею 34.2 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами: сарай - 13,4 кв. м. вартістю 120000 грн. 00 коп..
Свої позовні вимоги позивачка обгрунтувала тим, що у листопаді 2014 році нею було придбано житловий будинок у ОСОБА_2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу уклали усно, розрахувалися готівкою згідно досягнутої домовленості. Сторони договору купівлі-продажу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовилися щодо усіх істотних умов договору і відбулося повне виконання договору.
Рішенням №49-5-УІІ від 25 грудня 2015 року Насташівської сільської ради Рокитнянського району Київської області надано дозвіл позивачці - ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд розміром 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачкою не оформлено право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачка, більше 10 років добросовісно володіє житловим будинком садибного типу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном та його утримувати.
З посиланням на приписи ст. 328,344, 392 ЦК України, просила задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду 27.02.2025 провадження по справі було відкрито, постановлено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження.
У підготовчому судовому засіданні та під час судового розгляду позивачка позов підтримала та просила його задовольнити. Пояснила, що вона тривалий час, із 2014 року, проживає у вказаному будинку. Купила його у відповідача за усним договором, розписки на передачу коштів не збереглися. У судовому засіданні позивачка також вказувала на те, що з дня свого народження вона проживає у м. Києві. Вказаний будинок належав ОСОБА_3 , яка померла у 1995 році.
У судовому засіданні відповідач пояснив, що він дійсно у 2014 році продав позивачці вказаний будинок. Право власності на нього позивач не оформив. Будинок належав тітці його дружини, яка померла. Спадкових прав після її смерті відповідач не оформляв, спадщину не приймав. Договір купівлі-продажу будинку із позивачкою укладали усно, він писав розписку на отримання грошей.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, інформація про житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у реєстрах відсутня.
Рішенням Насташівської сільської ради Рокитнянського району Київської області №49-5-УІІ від 25 грудня 2015 року надано дозвіл позивачці на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд розміром 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до даних технічного паспорту, житловий будинок АДРЕСА_1 , має загальну площу 23,1 кв.м., житлову площу - 15.5 кв.м., допоміжну - 7,6 кв.м.
Вважаючи, що позивачка користується вказаним будинком більше 10-ти років, але документів, які посвідчують право власності не має, вона звернулася до суду.
Норми права, застосовані судом при вирішенні спору.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно ( набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно із ст. 755 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. (ст. 657 ЦК України)
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи даний спір судом враховано таке.
Щодо набувальної давності
ВП ВС від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) вказала на те, що п равовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності. Це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність.
Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Таким чином, Велика Палата ВС дійшла висновку, що після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Позивачка наполягала на тому, що вона купила за договором, укладеним в усній формі у ОСОБА_2 вказаний житловий будинок. Крім того, у судовому засіданні позивачка вказувала на те, що з дня свого народження вона проживає у м. Києві.
Отже, ОСОБА_1 володіє майном не на безтитульній основі, а на підставі договору купівлі-продажу, крім того, доказів користування вказаним будинком саме позивачкою, матеріали справи також не містять, а тому підстав застосовувати положення закону про набувальну давність немає.
Щодо визнання права власності на будинок з інших підстав.
Із приписів ст. 755 ЦК України, вбачається, що продавцем майна може виступати лише власник або уповноважена ним особа.
Звертаючись до суду, позивачка повинна була надати докази того, що відповідач на дату укладення договору купівлі-продажу будинку був власником цього майна. Але нею цього зроблено не було.
Натомість у судовому засіданні відповідач пояснив, що на дату продажу будинку він не був його власником, а спадщина після померлої останньої власниці ніким не приймалася та не оформлялася.
Крім того, враховуючи вимоги ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу житлового будинку повинен укладатися не в усній, як зазначає позивачка, а у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
На переконання суду, легалізація через судове рішення договору купівлі-продажу, форма якого на момент укладення не відповідала вимогам закону, та визнання за покупцем права власності на майно, придбане за цим договором у особи, яка не є його власником, буде протиправним.
А тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 258-259, 264-265, 268, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на будинок, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування сторін:
позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
відповідач:
ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя В. П. Антипенко