Справа № 366/567/25
Провадження № 3/366/513/25
20.03.2025 селище Іванків
Суддя Іванківського районного суду Київської області Мовчан В.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від Відділення поліції № 1 Вишгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП
За протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 260579 від 02.03.2025, суть правопорушення викладена в такій редакції:
02.03.2025 року о 18 год. 00 хв. в селищі Іванків по вулиці Поліська ОСОБА_1 керував автомобілем марки Hyundai Sonata, д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у медичному закладі у лікаря-нарколога зі згоди водія у встановленому законодавством порядку. Стан алкогольного сп'яніння підтверджується висновком КНП ІСР Іванківська ЦРЛ № 118, стан сп'яніння 2,63 %, чим порушив п. 2.9 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 2 ст. 130 КУпАП.
05.03.2025 справа надійшла до суду. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею у справі визначено суддю Мовчана В.В.
Судове засідання з розгляду справи, призначене на 19.03.2025, у зв'язку з ознайомленням з матеріалами справи ОСОБА_1 та для надання йому можливості підготовки своєї позиції захисту відкладено на 20.03.2025.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився. Подав до суду клопотання про закриття провадження у справі, в якому просив провести розгляд справи за його відсутності, врахувавши його клопотання.
Клопотання про закриття провадження у справі мотивоване тим, що протокол про адміністративне правопорушення складений незаконно та без наявних на те підстав. За твердженнями ОСОБА_1 , він перебував в салоні свого автомобіля на місці стоянки поблизу магазину «Барвінок» в селищі Іванків по вул. Поліська. До його автомобіля під'їхали працівники поліції та просили пред'явити для перевірки документи, на що він погодився, так як введено воєнний стан. Після цього в нього запитали чи проходитиме він огляд на стан сп'яніння, після чого його доставили в лікарню.
У поданому клопотанні ОСОБА_1 наголошує, що транспортним засобом він не керував, а перебував на місці стоянки та чекав знайомих. Вимоги поліцейських виконував, так як не хотів виникнення конфліктних ситуацій.
У зв'язку з цим, просив закрити провадження у справі через відсутність в його діях такої об'єктивної ознаки правопорушення як керування транспортним засобом.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як зазначено у ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення має бути з'ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення у справі.
Верховний Суд України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу № 524/5741/16-а зауважив, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб'єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об'єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.
Верховний суд наголошує, що судді при розгляді справ про адміністративне правопорушення не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже, діючи таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до ст. 32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
У рішення ЄСПЛ від 30.05.2013 року (заява №36673/04) зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Виходячи з практики застосування Європейським судом Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.
У рішенні по справі «Карелін проти росії» («заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) ЄСПЛ зазначив про заборону зміни судами у своїх рішеннях фабули правопорушення, усувати певні розбіжності та неточності, які мають місце в протоколах про адміністративні правопорушення, оскільки це становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із перелічених елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.
При цьому, в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282.
У постанові ККС ВС від 21.01.2020 у справі № 754/17019/17 (провадження № 51-2568км19) зроблено висновок, за яким стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності, окрім виключень, зазначених у ст. 258 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення як підстава для притягнення особи до відповідальності та як один із засобів доказування (ст. 251 КУпАП) у будь-якому разі повинен відповідати вимогам ст. 256 КУпАП.
Деталі обвинувачення мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (справа «Маттоціа проти Італії» від 25.07.2000).
В обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП, яке проявилось в порушенні п. 2.9 ПДР України, до матеріалів справи долучено:
-протокол про адміністративне правопорушення;
-висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 118 від 02.03.2025;
-оптичний диск з матеріалами відеозапису (один фрагмент) та супровідні документи до нього.
Сторона захисту документів, які б відповідали критеріям доказів не надала.
Інших документів, які б відповідали критеріям доказів матеріали справи не містять, сторонами таких документів не надано.
За змістом диспозиції ст. 130 КУпАП, доказуванню в таких справах підлягає, крім інших, факт керування особою транспортним засобом. Керування транспортним засобом є однією з ознак об'єктивної сторони правопорушення.
Особа, яка керує транспортним засобом є суб'єктом вчинення правопорушення за ст. 130 КУпАП.
Згідно з п. 1.1 розділу 1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2006 року № 1306 (далі - ПДР України), ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до п. 1.10 розділу 1 ПДР України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Згідно з п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Виключно водій, а не особа, яка сидить з кермом, підлягає відповідальності за порушення Правил дорожнього руху. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 204/8036/16-а.
Під час дослідження у судовому засіданні матеріалів відеозапису на оптичному диску судом встановлено, що на диску знаходиться один фрагмент відеозапису.
Матеріал відеозапису розпочинаються з того, що працівники поліції під'їжджають до приміщення, схожого на магазин, поблизу якого перебувають в стоянковому положенні два автомобілі, одним з яких є автомобіль марки Hyundai Sonata з реєстраційним номером НОМЕР_1 на білому фоні. Факт руху автомобіля не зафіксовано. Коли поліцейський підходить до цього автомобіля, з відеозапису не прослуховується звук роботи його двигуна. Потім, з салону автомобіля виходить ОСОБА_1 , в якого працівники поліції просять пред'явити документи, що посвідчують його особу. ОСОБА_1 зазначає, що документів у нього немає, тому поліцейські просять назвати його свої дані, після чого здійснюють перевірку особи за наявними в них базами даних. Після цього, працівник поліції пропонує пройти ОСОБА_1 огляд на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я або на місці їх перебування, на що ОСОБА_1 дає згоду на проведення огляду в закладі охорони здоров'я. Подальший фрагмент відеозапису відображає події в КНП ІСР «Іванківська ЦРЛ» та не відображає факту керування ОСОБА_1 жодним транспортним засобом.
Надаючи оцінку дослідженому фрагменту відеозапису, суд приходить до висновку про те, що факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом не зафіксований. Ця обставина заперечується ОСОБА_1 та інші докази в своїй сукупності не свідчать про існування такого факту навіть на рівні припущень.
Разом з цим, суд приймає до уваги та вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що він не керував автомобілем з тих підстав, що в матеріалах відеозапису відсутні навіть розмови учасників події про керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Працівник поліції навіть не зазначив про те, що автомобіль, в якому перебував ОСОБА_1 , був зупинений.
З огляду на дослідженні матеріали відеозапису, суд приходить до висновку про недоведеність факту керування транспортним засобом ОСОБА_1 за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.
Згідно з вимогами ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Недоведеність вини особи, відповідно до ст. 9 КУпАП, свідчить про відсутність складу правопорушення.
Враховуючи недоведеність наданими доказами факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його заперечення про наявність такого факту за викладених у протоколі про адміністративне правопорушення обставинах, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не є суб'єктом правопорушення, та в його діях відсутня об'єктивна сторона складу правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Слід зазначити, що до таких висновків приходив Київський апеляційний суд у своїх постановах (постанова від 31.08.2023 у справі № 366/1306/23, апеляційне провадження № 33/824/3367/2023; постанова від 30.10.2023 у справі № 366/935/23, апеляційне провадження № 33/824/4447/2023, постанова від 06.06.2024 у справі № 366/504/24, апеляційне провадження №33/824/2860/2024).
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи у тому чи іншому діянні, оскільки він не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується зі стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява N 25), оскільки наявні у ньому дані не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011).
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
Згідно з ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
За встановлених обставин, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв?язку з відсутністю в його діях події і складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Питання щодо вилучених речей і документів не вирішується, оскільки з матеріалів справи не встановлено, що при складанні протоколу про адміністративні правопорушення вилучались будь-які речі чи документи.
Питання судових витрат суддя вирішує у відповідності до ст. 40-1 КУпАП.
Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення сплачується особою, на яку накладено адміністративне стягнення.
Оскільки у цьому випадку провадження у справі підлягає закриттю, судовий збір слід віднести на рахунок держави.
На підставі ст. 19, 62 Конституції України, керуючись ст. 7, 36, 40-1, 130, 245, 247, 251, 256, 266, 268, 280, 283-285 КУпАП, суд
1.Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю у його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.
Суддя Віталій МОВЧАН