Справа № 359/8192/20
Провадження № 2/359/45/2025
17 березня 2025 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі
головуючого судді Муранової-Лесів І.В..
при секретарі Степаненко А.О., Бокей А.В., Івкової Д.Л.,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Калініченка В.В.,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя -
встановив:
19.10.2020 ОСОБА_5 звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом про поділ спільного майна подружжя заява, та з урахуванням поданої 27.11.2020 уточненої позовної заяви, просила суд: здійснити поділ майна - квартири та виділити в натурі частину із квартири, розташованої за адресою : АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири та виділити в натурі частку із квартири, розташованої за адресою : АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 3-7, 70-75).
У подальшому 15.03.2024 ОСОБА_1 подала заяву про зміну позовних вимог про поділ спільного майна подружжя та просить суд: здійснити поділ майна - квартири та виділити в натурі частину із квартири, розташованої за адресою : АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та виділити вказану квартиру ОСОБА_4 , а також стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за частку ринкової вартості квартири АДРЕСА_2 в сумі 1006625 гривень (один мільйон шість тисяч шістсот двадцять п'ять гривень) (т.2 а.с.180-187).
Свої уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує наступним. З 22 січня 2011 року по 22 травня 2014 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, у якому
ними була придбана квартира у ТОВ «ФК «Житлоінвест-Гарант» згідно із договором №В-3/234/29 від 01 грудня 2011 року про участь у фонді фінансування будівництва, право власності на вказану квартиру АДРЕСА_2 , було оформлено рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 1456 від 26 грудня 2011 року, на підставі якого 17 січня 2012 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - дану квартиру. Після розлучення вони з відповідачем не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна. В квітні 2017 року ОСОБА_4 з метою залишення вищевказаної квартири у своїй особистій власності звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом про визнання за ним права особистої власності на дану квартиру, і рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2019 року, залишеним в силі постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, у задоволені позову ОСОБА_4 про визнання права особистої власності на квартиру було відмовлено.
З урахуванням цих обставин позивач зазначає, що спірна квартира була придбана подружжям у шлюбі та є їхньою спільною сумісною власністю. Згідно із висновком експерта за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи у цій цивільній справі від 31 липня 2023 року №55/21/Буд. відсутня технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва виділити в натурі 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 в зв'язку з неможливістю виконати розподіл житлової квартири у відповідності до вимог державних будівельних норм України, тобто спірна квартира є неподільною.
На підставі ст. 365 ЦК України та ст. 71 СК України позивач просить суд передати квартиру у власність ОСОБА_4 та стягнути на її користь компенсацію належної їй частки квартири.
16.02.2021 представником відповідача адвокатом Куксюком А.Л. подано відзив на позовну заяву про поділ майна подружжя (т.1 а.с.105-113), а також 03.04.2024 подано відзив на позовну заяву про зміну позовних вимог про поділ майна подружжя (т.2 а.с.191-197), за змістом яких відповідач ОСОБА_4 заперечує проти позову та просить відмовити у його задоволенні. Зокрема звертає увагу, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя залежить не лише від факту його придбання під час шлюбу, а й від участі подружжя у його придбанні коштами або працею, такими критеріями є: час набуття майна; джерело коштів, за які його придбано; мета придбання, яка дозволяє надати майну правовий статус спільної власності подружжя.
Також зазначено, що 01.12.2011 відповідач ОСОБА_4 уклав договір №В-3/234/29 з ТОВ «Фінансова компанія «Житлоінвест-гарант» щодо участі у фонді фінансування будівництва (ФФБ) квартири АДРЕСА_2 . Вартість об'єкта інвестування становила 466460,00 грн. 15.12.2011 батько відповідача - ОСОБА_6 уклав кредитний договір №009/8145/11 з ПАТ «ОТП Банк» на суму 326190,00 грн. За Договором поруки №009/8145/11 від 15.12.2011р., укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_7 , позивач виступила поручителем та зобов'язалася відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_6 боргових зобов'язань за Кредитним договором. 15.12.2011р. між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_4 було укладено Договір іпотеки (майнової поруки) №009/8145/11, згідно із яким для забезпечення повного та своєчасного виконання боргових зобов'язань батьком відповідача - ОСОБА_6 передав в іпотеку майнові права на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , відповідно до п. 8.8 якого згода дружини іпотекодавця - ОСОБА_8 на укладення цього Договору викладена в Заяві-згоді на передачу в іпотеку предмета іпотеки, підпис під якою ОСОБА_8 засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пинзеник О.М. 15 грудня 2011 року за реєстровим №2232. Позивач була обізнана про джерело походження коштів для придбання спірної квартири, а саме те, що це не були спільні кошти подружжя.
Також зазначено, що батько відповідача 15.12.2011 платіжним дорученням №1 здійснив оплату грошових коштів за участь у ФФБ виду А ( АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 у розмірі 326190,00 грн. 08.01.2014р. батьком відповідача було укладено з ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» Договір №2222/249/001019 добровільного страхування майна - квартири АДРЕСА_2 , та квитанцією №12197378 від 09.01.2014р. сплачено страхові послуги в розмірі 1212,80 грн. 08.01.2014р. батьком відповідача було укладено з ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» Договір №1517/249/001163 добровільного страхування від нещасних випадків та квитанцією №12197354 від 09.01.2014р. сплачено страхові послуги в розмірі 302,15 грн.
17.01.2012 Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_2 , підстава рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 26.11.2011р. №1456, та здійснено реєстрацію права власності. Власником квартири є відповідач ОСОБА_4 .
Батько відповідача оформив Кредитний договір з метою придбання нерухомого майна для проживання сина, на якого було зареєстровано право власності, маючи на увазі договір дарування житла своїй дитині, та саме батько відповідача регулярно та вчасно проводив погашення кредиту, що підтверджується долученими квитанціями. Враховуючи, що придбання кватири відбувалося за кошти батька відповідача - ОСОБА_6 , квартира не придбана за спільні позивача та відповідача, в її придбання не було вкладено спільні зусилля чи спільна праця подружжя позивача та відповідача, з цих підстав позивач позбавлена права вимагати грошову компенсацію за нібито належну їй частку у спільному майні.
Звертають увагу, що закріплене в частині 2 статті 364 ЦК України право співвласника на отримання компенсації вартості належної йому частки не є абсолютним та обмежується правами й інтересами інших співвласників. Стягнення з відповідача компенсації в такому значному розмірі за відсутності в нього коштів для одноразової виплати всієї суми, та відсутності в нього іншого майна, за рахунок реалізації якого, може бути виконано рішення суду, неодмінно призведе або до реалізації спірної квартири з торгів у межах виконавчого провадження, або до залишення спірної квартири у власності кредитора у рахунок погашення заборгованості. Зазначають, що відповідач, який зобов'язаний буде виконати рішення суду, за відсутності грошових коштів на його виконання втратить єдине житло і не отримає грошового еквіваленту частки належної йому квартири, що в свою чергу призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини.
11.03.2021, а також 06.05.2024 до суду надійшли відповіді позивачки ОСОБА_1 на подані відзиви (т.1 а.с. 252-259, т.2 а.с.218-229), за змістом яких не погоджується із запереченнями відповідача, вважає, що судовими рішеннями, які набрали законної сили не підтверджено, що спірна квартира є особистою власністю відповідача та, що відповідач, будучи обізнаним щодо рішення Бориспільського міськрайонного суду від 16 серпня 2019 року, в порушення статті 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини нічого не зробив, щоб дати позивачу використати своє право власності на 1/2 частку спірної квартири.
05.04.2021 представником відповідача адвокатом Куксюком А.В. було подано зустрічний позов про визнання майна особистою приватною власністю (т.2 а.с. 9-16).
06.07.2024 у системі «Електронний суд» представником відповідача адвокатом Куксюком А.В. було подано заяву про застосування строків позовної давності (т.3 а.с. 24-27), у якій просив застосувати строк позовної давності у справі №359/8192/20 та відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_1 дізналася про наявність спору щодо квартири 06.05.2013 року та повторно у квітні 2017 року, коли відповідач подав позов про визнання права власності (справа №359/2737/17). З урахуванням вимог ст.72 СК України та ст.ст. 253,256 ЦК України вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові.
18.07.2024 від позивачки ОСОБА_1 надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності (т.3 а.с. 30-37), за змістом яких не погоджується
з тим, що пропустила строк звернення до суду, зокрема вказує, що була впевнена , що має право власності на квартири, та що вони разом з колишнім чоловіком відповідно до вимог закону поділять цю квартиру. Лише у травні 2018 року під час розгляду цивільної справи № 359/4154/18 за її позовом про стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_9 , вона зайшла на сайт суду та побачила, що на 04.07.2018 року призначено до розгляду справу № 359/2737/17 за позовом ОСОБА_4 про визнання права особистої власності на квартиру АДРЕСА_2 . Лише в липні 2018 року вона дізналася про порушення свого права власності на квартиру, оскільки до цього їй не було відомо про наявність спору. Позов щодо поділу квартири та визнання права власності на частину вона подала у жовтні 2020 року, тобто в межах строку позовної давності.
18.06.2024 (т.2 а.с.239-240), 19.07.2024 (т.3 а.с.42-43), 03.09.2024 (т.3 а.с.49-51)10.10.2024 (т.3 а.с.78-80), 27.11.2024 (т.3 а.с.87-89) та 06.03.2025 (т.3 а.с.109-111) позивачем ОСОБА_1 подані клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
25.06.2024 у системі «Електронний суд» представником відповідача адвокатом Куксюком А.В. було подано заяву - заперечення на клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, поданого позивачем (т.3 а.с. 1-11), а також 27.06.2024 такі ж заперечення подані через канцелярію суду (т.3 а.с.13-21), відповідно до яких просить відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі. Зокрема зазначає, що позовна заява, заява про забезпечення позову та клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи були подані позивачем до суду до укладення Договору про надання правової допомоги з Адвокатським бюро «Віктора Калініченка». Звертає увагу, що такі документи, як позовна заява від 12.10.2020 (вартість 3500,00 грн), заява про забезпечення позову від 12.10.2020 (вартість 2100,00 грн), клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи від 12.10.2020 (вартість 1400,00 грн), позовна заява про зміну позовних вимог про поділ спільного майна подружжя-квартири від 11.03.2023 (вартість 7000,00 грн), відповідь на відзив від 25.04.2024 (вартість 10500,00 грн.) підписані виключно позивачем, жодної згадки про участь адвоката позивача як представника в даних документах немає. Також не погоджується щодо вартості та вважає її необґрунтованою щодо підготовлених клопотань про відкладення розгляду справи: 05.02.2021 (500,00 грн.), 25.03.2021 (1000,00 грн.), 19.04.2021 (1000,00 грн.), 06.01.2024 (500,00 грн.), 26.01.2024 (500,00 грн.). Вважає непідтвердженими та необґрунтованими витрати на бензин (810,00 грн.) для поїздки до власним транспортом до Бориспільського міськрайонного суду. Звертає увагу, що витрати на підготовку, складання та друкування клопотання в суд в порядку ст. 182 ЦПК України від 12.06.2021 (вартість 2800,00 грн.), не зазначено стосовно яких питань воно подано. Такожвказує, що направлення матеріалів до суду та сторонам, виготовлення копій та завіряння документів (оформлення документальних матеріалів) не є юридичними послугами, не потребують спеціальних професійних навичок, відповідно не підлягають відшкодуванню, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Вважає, що відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Також звертає увагу, що у позовній заяві від 12.10.2020 та у заяві про зміну позовних вимог про поділ спільного майна подружжя - квартири від 11.03.2024 позивач не вказувала, що очікує понести судові витрати, пов'язані з отриманням правової допомоги, попередню орієнтовну суму понесених витрат на правничу допомогу, а також не надала доказів фактично понесених витрат, а наданий Рахунок-повідомлення від 18.06.2024, який містить інформацію про перелік наданих послуг, їх обсяг, суму, платіжні дані отримувача, не є доказом понесених витрат.
Ухвалою від 20.10.2020 позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (т.1 а.с.56).
Крім того ухвалою від 20.10.2020 заяву про забезпечення позову було задоволено та накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 (т.1 а.с.57-60).
Ухвалою від 01.12.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено до підготовчого судового засідання (т.1 а. с. 77-78).
Ухвалою суду від 18.06.2021 було відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача адвоката Куксюка А.Л. про поновлення пропущеного строку на подання зустрічного позову та у прийняті зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю (т.2 а.с.40, 120-122).
Ухвалою суду від 18.06.2021 було частково задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 та призначено по даній цивільній справі судову будівельно-технічну експертизу (т.2 а. с. 41-45)
Ухвалою від 01.02.2024, з урахуванням ухвали від 22.02.2024 про виправлення описки, клопотання представника відповідача адвоката Куксюка А.Л. задоволено, витребувано у Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області інформацію про доходи позивача ОСОБА_1 , отримані нею у період за 2011-2015 роки; витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пинзеник Ольги Миколаївни належним чином засвідчену копію заяви (згоди) ОСОБА_8 від 15.12.2011 реєстровий №2232, підпис під якою засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пинзеник О.М. 15 грудня 2011 за реєстровим №2232, яка надавалася для укладення Договору іпотеки (майнової поруки) №009/8145/11 від 15.12.2011, реєстровий №2233 (т.2 а.с.150-152,169-170).
Ухвалою від 03.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду (т.2 а.с.214-215, 217).
Протокольною ухвалою від 03.09.2024 було визнано обов'язковою явку судового експерта Гнаток В.Г. для роз'яснення висновку №55/22/Буд від 31.07.2023 за результатами проведення комплексної будівельно-технічної експертизи (т.3 а.с.55-56).
Протокольною ухвалою від 17.11.2024 витребувана інформація від Управління містобудування та архітектури Бориспільської міської ради Київської області та Міністерства юстиції України.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Калініченко В.В. позов підтримала просили задовольнити, посилаючись на презумпцію права спільною сумісної власності подружжя та судових рішень, які набрали законної сили. Позивач та її представник підтвердили, що платежі за квартиру здійснював батько відповідача, проте квартира придбавалася для сім'ї: відповідача, позивача та їх спільної дитини. Представник позивача звертає увагу, що доказів протилежного не надано. Батько позивачки брав участь у ремонті квартири, купляв за свої кошти будівельні матеріали. Позивач була зареєстрована та проживала у квартирі, перед розірванням шлюбу переїхала до своєї матері, Проте, що ОСОБА_4 звернувся до суду не знала. Вважають, що строк позовної давності не пропущений, оскільки про наявність спору позивач дізнавалася у 2018 році, коли у Бориспільському міськрайонному суді вже розглядалася цивільна справа за позовом ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю.
Представник відповідача адвокат Куксюк А.Л. проти задоволенні позову заперечував з наведених у поданих заявах по суті справи підстав, у тому числі з урахуванням визнаних позивачем обставин, що квартира була придбана за кошти батька відповідача. У задоволенні позову просить відмовити, звертає увагу, що вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 не заявляє, доказів того, що квартира була придбана за спільні кошти подружжя, не надає, в рішенні суду, на яке позивач посилається, ці обставини встановлені не були. Звертає увагу, що у відповідача відсутні кошти для виплати компенсації, тому він не зможе виконати рішення суду в добровільному порядку, а виконання рішення у примусовому порядку призведе до відчуження єдиного наявного у відповідача житла. Також підтримує заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Заслухавши пояснення учасників справи, їх представників, допитавши свідка ОСОБА_6 , судового експерта ОСОБА_10 , дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ч. 3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу.
Зокрема, згідно ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Встановлено, що з 22 січня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2014 року (справа №359/2874/14-ц) (т.1 а.с.14-15).
За змістом вказаного рішення також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_11 .
Згідно із даними паспорта громадянина України на своє ім'я, позивачка змінила набуте у шлюбі з відповідачем прізвище - ОСОБА_12 на ОСОБА_13 (т.1 а.с.11-12).
Також встановлено, що у період шлюбу у власність відповідача ОСОБА_4 була набута спірна квартира АДРЕСА_4 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого мана від 25.06.2018 (т.1 а.с.163-165).
Реєстрація права приватної власності, частка 1/1, за відповідачем ОСОБА_4 здійснена 17.01.2012 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 17.01.2012 Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради (т.1 а.с.166-167).
Також встановлено, що у 2017 році відповідач ОСОБА_14 звертався до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом про визнання права особистої приватної власності на вищевказану квартиру, що підтверджується дослідженими у судовому засіданні матеріалами цивільної справи №359/2737/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання квартири об'єктом особистої власності.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2019 року, залишеним в силі постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, у задоволені позову ОСОБА_4 про визнання права особистої власності на квартиру було відмовлено.
Так, відмовляючи у задоволенні позову, Бориспільський міськрайонний суд виходив з недоведеності позивачем наявності передбачених законом підстав для визнання за ним права особистої власності на квартиру АДРЕСА_2 .
У постанові Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року також зазначено, що судом першої інстанції цілком вірно встановлено, що квартира квартиру АДРЕСА_2 була придбана під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому правильним є висновок суду про те, що набуття сторонами спільної сумісної власності на вказаний об'єкт нерухомого майна презюмується, якщо протилежне не буде доведено позивачем ( ОСОБА_4 ).
Також зазначено, що доводи апеляційної скарги про придбання квартири за кредитні кошти, отримані батьком позивача ОСОБА_6 на підставі кредитного договору, укладеного між ним та ПАТ «ОТП Банк», законності та обґрунтованості висновків суду не спростовують, оскільки жодним чином не підтверджують тієї обставини, що ці кошти були передані в особисту власність ОСОБА_4 для придбання ним спірної квартири.
Так за змістом вищезазначених судових рішень у цивільній справі №359/2737/17, які набрали законної сили, встановлено, що набуття права власності на квартиру відбулося за наступних обставин.
01 грудня 2011 року ОСОБА_4 уклав з ТОВ «ФК «Житлоінвест-Гарант» договір №В-3/234/29 про участь у Фонді фінансування будівництва виду А, за яким позивач зобов'язався сплатити грошові кошти в розмірі 466460 гривень, а ТОВ «ФК «Житлоінвест-Гарант» зобов'язалось організувати будівництво квартири АДРЕСА_2 та передати ОСОБА_4 документи, необхідні для державної реєстрації за ним права власності на вказану квартиру.
Також встановлено, що 15 грудня 2011 року ОСОБА_6 уклав з ПАТ «ОТП Банк» кредитний договір №009/8145/11, за яким ПАТ «ОТП Банк» надав кредит в розмірі 326190 гривень для придбання квартири АДРЕСА_2 , а ОСОБА_6 зобов'язався щомісячно до 15 грудня 2020 року повертати кредит по частинам та сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 20,50% річних.
В той же день ТОВ «Житлоінвест-Гарант» видало ОСОБА_4 довідку №370 про сплату повної вартості вказаної квартири та право позивача на набуття права власності на цей об'єкт нерухомого майна.
15 грудня 2011 року ТОВ «Транспромсервіс» передало у володіння ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується копією акта прийому-передачі квартири.
Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради №1456 від 26 грудня 2011 року за позивачем було оформлено право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
17 січня 2012 року на підставі цього рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Відповідні письмові докази також були долучені до матеріалів цієї цивільної справи (т.1 а.с.16-20, 118-127,233-245).
Крім того, з досліджених у судовому засіданні письмових доказів встановлено, що одночасно з укладенням вищевказаного кредитного договору №009/8145/11 від 15 грудня 2011 року в забезпечення виконання зобов'язань за договором, в цей же день були укладені:
- Договір поруки №009/8145/11 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_7 (128-131);
- Договір іпотеки (майнової поруки) №009/8145/11, між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 , відповідачем у справі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пинзеник О.М., за реєстровим №2233, за яким в іпотеку була передана спірна двокімнатна квартира АДРЕСА_5 на (а.с.132-139).
Також встановлено, що згідно з п.п.8.8 Договору іпотеки укладення договору здійснено за згодою дружини іпотекодавця ОСОБА_8 , позивачки у справі, яка викладена у заяві-згоді на передачу в іпотеки предмета іпотеки, підпис під якою ОСОБА_8 засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пинзеник О.М. 15 грудня 2011 року за реєстровим №2232.
Так, за змістом вищевказаної заяви від 15 грудня 2011 року, реєстровий №2232, позивач ОСОБА_8 надала свою згоду своєму чоловіку, ОСОБА_4 (Свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 . Шлюб зареєстровано 22 січня 2011 року Вознесенською сільською радою Золотоніського району Черкаської області, актовий запис №1) на укладення та підписання кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки з АТ «ОТП «Банк» майнових прав на квартиру АДРЕСА_6 , які належать їм на праві спільної сумісної власності подружжя, так як придбавались в зареєстрованому шлюбі, в забезпечення зобов'язань боржника ОСОБА_6 за Кредитним договором №009/8145/11 від 15 грудня 2011 року (т.2 а.с.178).
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , батько відповідача, показав, що після одруження син з невісткою жили у них в квартирі, роботи в сина з невісткою не було, тому він з дружиною вирішили купити сину квартиру. Це мав бути подарунок для сина. Необхідної суми грошей не було, тому вирішили взяти кредит під іпотеку. Син не працював, тому не міг оформити кредит і самостійно його погашати. Він зробив помилку, що оформив квартиру на сина, а не на себе. У грудні 2011 року оформив кредит, сплатив авансовий платіж, та купив із сином спірну квартиру, після чого виплачував кредит, позичав гроші щоб достроково закрити кредит, та закрив його у 2014 році. Вже після того, як невістка з'їхала, він ще продовжував рік сплачувати кредит.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до змісту ч.ч. 1, 2, 3 ст. 61 Сімейного кодексу України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
За змістом ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до вимог ч.4, ч.5 ст.71 Сімейного кодексу України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сторонами визнано, що шлюбний договір, а також будь-які інші письмові договори щодо майна, яке є об'єктом спільної сумісної власності, ними не укладалися.
Як визнано сторонами, кошти на придбання квартири були надані батьком відповідача ОСОБА_4 , який у подальшому здійснював погашення кредиту.
За змістом ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Так, суд звертає увагу, що в силу вимог ч.2, ч.5 ст.719 ЦК України в редакції закону, чинної станом на грудень 2011 року, коли були сплачені кошти за Договором про участь у фонді фінансування будівництва виду А №В-3/234/29 від 01.12.2011 та було видане свідоцтво про право власності на спірну квартиру, а також зареєстроване право власності за відповідачем ОСОБА_4 , було визначено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Належних і допустимих доказів того, що свідок у справі ОСОБА_6 подарував грошові кошти, або спірну квартиру саме своєму сину, а не надав допомогу відповідачу та його на той час дружині, позивачу у справі, для придбання квартири для потреб їх родини, суду надано не було. Показання свідка не є такими допустимими доказами.
Разом із цим, суд звертає увагу, що вартість об'єкта інвестування (спірної квартири) на дату укладенні Договору про участь у фонді фінансування будівництва виду А №В-3/234/29 від 01 грудня 2011 року становила 466360 грн. (т.1 а.с.233-239), які згідно із Довідкою про право Довірителя на набуття у власність об'єкта інвестування від 15 грудня 2011 року №370, були повністю сплачені станом на 15.12.2011 (т.1 а.с.240).
Зокрема встановлено, що 326190,00 грн. були сплачені за рахунок отриманого кредиту, що підтверджується платіжним дорученням від 15.12.2011 №1 (т.1 а.с.148).
Дослідивши надані відповідачем копії платіжних документів також встановлено, що погашення кредиту та сплата процентів здійснювалась від імені батька відповідача ОСОБА_6 , а також частково від імені відповідача ОСОБА_4 у період січня 2012 року по листопад 2014 року включно, що відповідає показанням допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_6 про погашення кредиту у 2014 році (т.1 а.с.169-188), а також частково підтверджується заявами ОСОБА_6 в АТ «ОТП «Банк», які подавалися у цей період, про надання дозволу на дострокове погашення частини кредиту та нарахованих відсотків (т.1 а.с.192-216).
Суд звертає увагу, що у період з травня 2013 року по листопад 2014 року в рахунок погашення кредиту всього здійснено платежів на загальну суму 163455,00 грн., що підтверджується відповідними квитанціями (т.1 а.с.170-177).
При цьому суд враховував, що відповідно до умов Кредитного договору (т.1 а.с.118-127), погашення кредиту ОСОБА_6 мало здійснюватися на поточний рахунок № НОМЕР_2 , а тому брав до увагу платіжні документи, відповідно до яких кошти від імені відповідача та його батька вносилися саме на цей рахунок. Належність наданих квитанцій без зазначення призначення платежу - погашення кредиту, які здійснені на інший рахунок № НОМЕР_3 , відповідачем не доведена, а тому не приймалися судом до уваги як неналежні докази.
Також судом встановлено, що, звертаючись 07.07.2014 року до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом про розірвання шлюбу позивач ОСОБА_15 в позовній заяві власноручно зазначила, що шлюбні відносини припинені з 06.05.2013 (т.1 а.с.117).
У судовому засіданні позивач не заперечувала, що у травні 2013 році переїхала до мами. А також визнала, що кошти на погашення кредиту за придбану квартиру вона не сплачувала.
Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Згідно із ч. 7 ст. 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
В силу вимог ч.2 ст.70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
З урахування викладеного, суд дійшов висновку щодо часткової обґрунтованості заявленого позовну, оскільки судом встановлено, за час окремого проживання подружжя у період травня 2013 по червень 2014 року, а також після розірвання шлюбу з 05.06.2014 по листопад 2014 року включно, за рахунок коштів відповідача та його батька в рахунок заборгованості за кредитним договором було сплачено 163455 грн., що становить 35% від вартості придбаної у шлюбі квартири.
Ця обставина є істотною та підлягає врахуванню при визначенні розміру часток кожного із подружжя.
Так, в силу положень ч.ч. 6, 9,10 ст.7 Сімейного кодексу України жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Зважаючи на встановлені у судовому засіданні, повністю визнані сторонами та документально підтверджені обставини, а саме, що більш ніж 1/3 частина від вартості спірної квартири була виплачена відповідачем з допомогою його батька після фактичного припинення подружніх відносин у період окремого проживання сторін, у спосіб повернення отриманого на придбання квартири кредиту, від виконання зобов'язань за яким позивач повністю самоусунулася, суд вважає, що є усі підстави для збільшення частки відповідача на 1/3 частку у вартості квартири та, відповідно зменшення частки позивача у спільному майні подружжя до 1/3 частки. При цьому суд враховує щодо доказів придбання сторонами іншого майна за час їх спільного проживання, суду не надано, про наявність спору щодо поділу такого майна жодною із сторін заявлено не було.
Такий поділ квартири (позивач -1/3 частки, відповідач - 2/3 частки) повністю відповідає вищенаведеним вимогам ч.ч. 6, 7 ст. 57, ч.2 ст.70 СК України, а також засадам справедливості, добросовісності та розумності сімейних правовідносин.
Щодо порушеного представником відповідача питання про застосування до позовних вимог позивачки наслідків спливу строку позовної давності, суд проаналізувавши фактичні обставини справи, дійшов висновку, що строк звернення з позовом до суду ОСОБА_1 не порушений.
Суд враховує, що відповідно до положень ч.1 ст.72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.
Відповідно до вимог ч.2 цієї статті до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Відповідного до ч.1 ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Встановлено, що у позивачки були підстави вважати, що її право на частку у спільному майні подружжя не порушено, оскільки при придбанні квартири та передачі квартири в іпотеку вона нотаріально посвідчила заяву-згоду від 15 грудня 2011 року, реєстровий №2232, зі змісту якої вбачається, що вона надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_4 на укладення та підписання кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки з АТ «ОТП «Банк» майнових прав на квартиру АДРЕСА_6 , які належать їм на праві спільної сумісної власності подружжя, так як придбавалась в зареєстрованому шлюбі, а відповідач ОСОБА_4 проти складання такої заяви не заперечував та надав цю заяву нотаріусу при укладенні відповідного іпотечного договору.
Не може бути врахований і як доказ того, що позивачу стало відомо про наявність спору про її право на спільну сумісну власність на квартиру,зроблене позивачем застереження при подачі 07.07.2014 до Бориспільського міськрайонного суду Київської області позовної заяви про розірвання шлюбу, а саме, що спір про поділ спільного майна буде розглядати в окремому провадженні (т.1 а.с.117).
Так, в позовній заяві не конкретизовано, чи виник такий спір про поділ майна між подружжям, чи позивач не виключає можливість виникнення такого спору у майбутньому, а також, якого саме майна стосувалося таке застереження.
Будь-яких даних про те, що у позивача були підстави вважати, що між нею та відповідачем існує спір щодо права спільної сумісної власності на квартиру до моменту звернення відповідача ОСОБА_4 до суду з відповідним позовом про визнання спірної квартири його особистою приватною власністю, суду не надано.
Про наявність такого спору позивачці ОСОБА_1 стало відомо у липні 2018 року при ознайомленні з матеріалами вищезазначеної цивільної справи №359/2737/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання квартири об'єктом особистої власності, що підтверджуються дослідженими у судовому засіданні матеріалами відповідної цивільної справи.
До суду з позовом про поділ майна подружжя ОСОБА_1 звернулася у жовтні 2020 року, в межах трьох років, а тому строк звернення з позовом до суду позивачем не порушений.
Зважаючи на те, що строк звернення з позовом до суду не пропущений, а також, зважаючи на те, що суд дійшов висновку щодо часткової обґрунтованості позовних вимог в частині розміру частки позивача на спільно нажите майно, яке складається зі спірної квартири, а саме в розмірі 1/3 частки, позивач має право на присудження їй грошової компенсації вартості належної частки у спірній квартирі.
При цьому суд враховує, що в силу вимог ч.2 ст.183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
А також враховує вищенаведені вимог ч.ч.4,5 ст.71 СК України та аналогічні за змістом вимоги ст.364 ЦК України, відповідно до яких власник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Також суд враховує, що в силу положень ст.ст.12,13 ЦПК України судовий розгляд здійснюється на засадах змагальності сторін та принципу диспозитивності, а тому, обов'язок доказування, ініціювання клопотань покладається на сторони.
Згідно з висновком експерта №55/21/Буд від 31 липня 2023 року за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи у цивільній справі №359/8192/20 (т.2 а.с.54-85) встановлено, що відсутні технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва виділити в натурі частку квартири АДРЕСА_2 в зв'язку з неможливістю виконати розподіл житлової площі квартири у відповідності до вимог державних будівельних норм України.
Також висновком експерта встановлено, що ринкова вартість спірної квартири станом на дату проведення експертизи без урахувань ПДВ станом на 31.07.2023 становить 2013250 гривень.
У судовому засіданні судовий експерт Гнаток В.Г. підтримав вищенаведені висновки, надав пояснення, що при проведенні оцінки він використовував порівняльний метод оцінки, дані про вартість аналогічних за площею та розташуванням двокімнатних квартир у м.Бориспіль Київської області, а також застосовував коригування з урахуванням поправки на величину зниження вартості в процесі торгу, на технічний стан , на забезпечення інженерними комунікаціями, використовуючи «Методичні рекомендації з проведення корегування при оцінці об'єктів нерухомого майна» ( ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , Ю. Крумеліс, КНДІСМЕ, Мінюст України, 2013 рік).
Судом було звернуто увагу, що оголошення щодо продажу обраних для порівняння квартир містили також відомості: або про «свіжий ремонт»; або про додаткові покращення «бельгійська натяжна стеля, італійські шпалери, ламінат «Tarkett», в коридорі ванній кімнаті та кухні іспанська плитка, сантехніка «Hansgrohe». Сучасні кухонні меблі з технікою «Whirpool». Квартира мебльована під індивідуальне замовлення»; або про те що «квартира з ремонтом, бойлер, туалет і ванна окремо в кафелі, 3 кондиціонера, меблі і техніка залишаються», - що могло вплинути на вартість обраних для порівняння квартир (т.2 а.с.82).
З метою перевірки правомірності використання експертом Методичних рекомендацій та зауважень представника відповідача, що використане для експертного порівняння оголошення про продаж квартири по АДРЕСА_7 у 10-ти поверховому будинку не відповідає дійсності, оскільки на вулиці відсутні багатоповерхові будинки, були зроблені запити до Міністерства юстиції України та до Управління містобудування та архітектури Бориспільської міської ради (т.3 а.с.101, 103).
Разом із цим з отриманих відповідей встановлено, що Управління містобудування та архітектури Бориспільської міської ради не володіє необхідною інформацією (т.1 а.с.106).
Міністерство юстиції України повідомило, що Наказом Міністерства юстиції України від 08.05.2018 № 1467/5 затверджено Переліки рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури, що використовується під час проведення судових експертиз. У пункті 12 додатку 13 до Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури, що використовується під час проведення судових експертиз, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 08.05.2018 № 1467/5, міститься науково-технічна література, що використовується при проведенні судової будівельно-технічної, земельно-технічної, оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертиз, зокрема: «Методичні рекомендації з проведення коригувань при оцінці об'єктів нерухомого майна: звіт про НДР (заключний) / керівник: О. Буратевич, викон: Р. Пасько, Д. Псярнецький, ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 - 0113U000618. - КНДІСЕ. - К« 2013,- 139 с.».
Також суду повідомлено, що згідно з абзацом другим пункту 1.4 Інструкції № 53/5 визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта. Таким чином, використання певних методів дослідження, методик, методичних рекомендацій, тощо при проведенні судової оціночно-будівельної експертизи (розрахунок коефіцієнтів корегування) належить до спеціальних знань експерта. (т.3 а.с.107-108).
Судом було роз'яснено сторонам їх процесуальні права та обов'язки, а також наслідки вчинення чине вчинення процесуальних дій, зокрема, що права заявити клопотання про призначення повторної судової будівельно-оціночної експертизи.
Відповідного клопотання сторонами заявлено не було. В процесі виготовлення судового рішення, судом було отримано інформацію, яка перебуває у публічному доступі на сайті оголошень, який було використано судовим експертом Гнаток В.Г. (http://dom.ria.com/...). Внаслідок чого суд переконався що вартість пропозиції продажу двокімнатних квартир в залежності від стану та віддаленості від центру міста варіюється: від 35000-36000 грн. до 67000-79000 грн.
З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність очевидної неправильності чи ознак недійсності висновку судового експерта ОСОБА_10 , враховуючи роз'яснення, надані Міністерством юстиції України та зважаючи на відсутність клопотань сторін щодо призначення у справі повторної експертизи з метою встановлення дійсної ринкової вартості квартири, а також вищенаведені вимоги ст.ст.12,13 ЦПК України, суд приймає та враховує для визначення розміру належної позивачу компенсації висновки експерта ОСОБА_10 щодо визначеної ним вартості спірної квартири - 2013250 гривень.
Таким чином судом встановлено, що розмір належної позивачу компенсації становить 1/3 від вказаної суми, тобто 671083 гривні 33 копійки (2013250 грн. /3= 671083,33 грн.).
Заперечення представника відповідача, що присудження судом на користь позивача грошової компенсації становить для відповідача ОСОБА_4 надмірний тягар та може призвести до відчуження в процесі виконання судового рішення квартири, яка є єдиним житлом відповідача та його родини, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки відсутність у відповідача необхідної суми коштів, пов'язаної з його матеріальним станом, відсутність іншого майна, окрім спірної квартири, не позбавляє його права звернутися до суду із відповідною заявою щодо відстрочення або розстрочення виконання рішення в процесі його виконання, надавши докази, які підтверджують зазначені представником відповідача обставини. Суду таких доказів надано не було.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у зв'язку з частковим задоволення позову, суд враховує наступне.
Відповідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також суд враховує, що в силу положень ч.ч.1-3 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Так, звертаючись з позовом до суду, в позовній заяві від 12.10.2020 року ОСОБА_1 зазначила, що судові витрати складаються з витрат зі сплати судового збору: 6306,00грн. та 420,40 грн. - за заявою про забезпечення позову, 1025,00грн. - оплата за експертну оцінку квартири. А також зазначила, що планує понести витрати - 10000,00 грн. (т.1 а.с.3-7). Разом із цим орієнтовний розрахунок витрат на суму 10000,00 грн. позивачем зазначений не був, також не зазначено про те, що позивачем укладено Договір про правову допомогу з адвокатом, а також обумовлена в договорі вартість послуг адвоката.
Суд звертає увагу, що в заяві про часткову зміну предмету спору (т.2 а.с.180-187) ОСОБА_1 до витрат по сплаті судового збору, та проведеної оцінки додала витрати на оплату експертизи - 10000,00 грн., а також повідомила, що очікує понести витрати в сумі 50000,00грн., проте, з чого складаються такі витрати та їх орієнтовний розрахунок наведений не був.
Крім вищезазначених витрат на оплату судового збору, проведену оцінку та витрат на судову експертизу, позивач заявила додаткові клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу: 18.06.2024 на суму 69110 грн. (т.2 а.с.239-240), від 19.07.2024 на суму 8600,00грн. (т.3 а.с.42-43), від 03.09.2024 на суму 3000,00 грн. (т.3 а.с.49-51), від 10.10.2024 на суму 3000,00 грн. (т.3 а.с.78-80), від 27.11.2024 на суму 8100,00 грн. (т.3 а.с.87-89), від 06.03.2025 на суму 3000,00 грн. (т.3 а.с.109-111).
В судових дебатах представником позивача заявлено клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу на загальну суму 94810 грн., зазначивши, що така сума підлягає оплаті позивачем за надану у справі правничу допомогу за складання заяв по суті справи, клопотань, участь у судових засіданнях, а також витрат на проїзд до суду.
Відповідно до ч. ч. 1 - 6 ст. 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Суд враховує, що відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Зважаючи на подані представником відповідача заперечення щодо відшкодування витрат позивача на правничу допомогу , суд дійшов висновку щодо їх часткового задоволення в межах визначеного у першій заяві по суті справи розмірі 10000 грн.
Так, з наданого суду лише 18.06.2024 Договору про надання правової допомоги, датованого 04 лютого 2021 року (т.2 а.с.241-243) вбачається, що при укладенні договору позивач та Адвокатське бюро «Віктора Калініченка» погодили, що вартість надання адвокатами бюро правовою допомоги становить: підготовка позовної заяви про поділ спільного майна подружжя - 3500 грн., підготовка клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи - 1400 грн., підготовка заяви про забезпечення позову - 2100 грн., збір документів, виготовлення копій згідно додатку до позовної заяви - 2200 грн., за представництво інтересів клієнта у Бориспільському міськрайонному суді : перше засідання - 4000 грн., та 3000 грн. за кожне наступне судове засідання.
ідповідно до п.3.1. Договору оплата правової допомоги проводиться за домовленістю сторін у безготівковій або готівковій формі у вигляді передоплати або після завершення виконання всіх робіт.
Суд звертає увагу що на підтвердження вартості та розміру таких витрат до відповідних клопотань про їх відшкодування позивачем долучалися акти виконаних робіт на відповідну суму, датовані тими ж датами, що і клопотання: від 18.06.2024 на суму 69110 грн. (т.2 а.с.244-245), від 19.07.2024 на суму 8600,00 грн. (т.3 а.с.44), від 03.09.2024 на суму 3000,00 грн. (т.3 а.с.52), від 10.10.2024 на суму 3000,00 грн. (т.3 а.с.81), від 27.11.2024 на суму 8100,00 грн. (т.3 а.с.90), від 06.03.2025 на суму 3000,00 грн. (т.3 а.с.112). А також рахунки-повідомлення, складені тією ж датою та на такі самі суми.
Суд звертає увагу, що у вартість послуг адвокатом включені також витрати на підготовку клопотань щодо відкладення судового засідання та участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, та інших, які не є заявами по суті справи, подача яких не є обов'язком сторони та вартість яких попередньо в договорі обумовлена не була.
Суд погоджується із запереченнями сторони відповідача, що ані в позовній заяві, ані в заяві про забезпечення позову, ані в заяві про зміну предмету спору, позивачем не було вказано на те, що вона уклала Договір про надання правової допомоги, та що складання процесуальних документів виконано адвокатом, також не було зазначено і вартість таких послуг. Договір про надання правової допомоги, який, враховуючи його зміст, був укладений задовго до звернення позивача з позовом до суду, ще у лютому 2020 року, суду був наданий лише у червні 2024 року.
Відсутність у позовній заяві будь-яких даних про те, що складання позовної заяви та інших заяв були вчиненні адвокатом Калініченком В.В., а також не подання разом із позовом доказів, які ці обставини підтверджують, мають наслідки, які передбачені ч.2 ст.134 ЦПК України.
Крім того, жодних доказів фактично понесених витрат стороною позивача також не надано, у тому числі заявлених витрат на поїздку в суд власним автомобілем та придбання 30 л бензину А-95 на суму 810 грн., про що зазначено у Акту виконаних робіт - наданих послуг з правничої допомоги від 18.06.2024 (т.2 а.с.244-245).
Дійсно, за змістом ст.137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи підлягають розподілу між сторонами не тільки фактично понесені витрати на правничу допомогу, але й суми, що підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката. Разом із з цим доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат суду не надано.
Також суд враховує, що відповідно до практики ЄСПЛ (справа «Бєлоусов проти України», «Савін проти України»), належна адвокату відповідно до умов укладеного договору оплата його послуг, є «фактичними витратами» сторони, що дає суду підстави вирішувати питання про відшкодування таких витрат стороні, яка такі витрати має понести та на користь якої ухвалено судове рішення.
Разом з цим це не звільняє позивача від обов'язку доведення дійсності та необхідності витрат, а також розумності розміру таких витрат.
Оскільки участь адвоката позивача у судових засідання підтверджується матеріалами цивільної справи, зважаючи на часткове задоволення позову (на 66,67%), а також подане представником відповідача клопотання в порядку ст.137 ЦПК України щодо розміру таких витрат, суд дійшов висновку, що необхідності їх зменшення до визначеної у позовній заяві сумі 10000 грн. Така сума, з урахуванням тієї обставини, що позов задоволено частково, є розумною та відповідає складності справи, фактичним витратам позивача.
Щодо інших заявлених до відшкодування судових витрат позивача, то витрати на проведення оцінки квартири в сумі 1025,00грн. не є судовими витратами. Крім того, зважаючи на подане разом із позовною заявою клопотання про призначення судової експертизи у тому числі з метою визначення вартості спірної квартири, яке було судом задоволено, такі витрати не були для сторони позивача обов'язковими та неминучими, а тому відшкодуванню не підлягають.
Понесені витрати на сплату судового збору в сумі 6306,00 грн. та 420,40 грн., а також на оплату судової експертизи в сумі 10000 грн. (т.1 а.с. 1,2, т.2 а.с.28-129), на загальну суму 16726 грн. підлягають частковому відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог на суму 11151,22 грн. (16726,00грн.х66,67%).
Документально підтверджені витрати, понесені відповідачем ОСОБА_4 , в матеріалах справи відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 142, 200, 206, 258, 259, 263-265, 266, 273 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Здійснити поділ майна - квартири, розташованої за адресою : АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та виділити вказану квартиру у приватну власність ОСОБА_4 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/3 частку ринкової вартості квартири АДРЕСА_2 в сумі 671083 гривні 33 копійок (шістсот сімдесят одна тисяча вісімдесят три гривні тридцять три копійки).
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 частину понесених судових витрат на сплату судового збору та вартості судової експертизи в сумі 11151 гривня 22 копійки, а також частину витрат на правничу допомогу в сумі 10000 гривень, всього на загальну суму 21151 гривня 22 копійки (двадцять одна тисяча сто п'ятдесят одна гривня двадцять дві копійки).
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_8 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду, або через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня проголошення рішення.
Учасник справи, який не отримав повний текст рішення в день його проголошення має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 17.03.2025.
Суддя: І. В. Муранова-Лесів