26.03.2025
Справа № 489/478/24
Провадження №2/489/94/25
26 березня 2025 м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Румянцевої Н.О.,
із секретарем судового засідання - Ставратій Я.С.,
за участю: позивачки - ОСОБА_1 , представниці позивачки - ОСОБА_2 , відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщення та виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення
встановив.
Позивачка звернулася до суду з позовом, яким просила: зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю, а саме частки квартири АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 ; виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів на її користь судові витрати. Мотивуючи свої вимоги тим, що вона з ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_5 . Шлюб між ними розірвано на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27.04.2023. Під час перебування з відповідачем у шлюбних відносинах, ними була придбана квартира АДРЕСА_1 та зареєстрована по частці за кожним. Після розірвання шлюбу у спірній квартирі залишився проживати відповідач разом зі своїм братом ОСОБА_4 . Відповідачі не впускають її до квартири, у звязку з чим вона зверталася до органів поліції. Проте, їй було повідомлено про те, що у ознаках відповідачів відсутній склад злочину та рекомендовано звернутися до суду. Крім того, вона неодноразово зверталася до ОСОБА_3 з пропозицією щодо спільного користування зазначеним майном, але він відмовляється та навіть взагалі, ігнорує всі її пропозиції та вимоги. ОСОБА_3 змінив замки на дверях від тамбуру, через що вона не може потрапити до квартири. На сьогоднішній день вона не має іншого житла та вимушена проживати разом з батьками.
Відповідач право на подання відзиву не скористався, у судовому засіданні заперечував проти позову, вважає що спору не має, перешкод у проживанні позивачки ніхто не чинить, відповідач ОСОБА_6 взагалі не проживає у спірній квартирі. Також пояснив, що на даний час сторони намагаються дійти згоди щодо передачі права власності на квартиру позивачці.
Ухвалою суду від 26.01.2024, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 01.08.2024, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
13.03.2025 представницею позивачки було подано клопотання про залишення без розгляду частини позовних вимог до ОСОБА_4 б про виселення його з квартири без надання іншого житлового приміщення.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановленні наступні факти та відповідні правовідносини.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої 20.02.2024, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності по частки кожному ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі - продажу від 24.10.2011, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савченко І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 2300.
Згідно витягу з реєстру з територіальної громади м. Миколаєва з Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 25.01.2024 за № 16.27-364001-2024, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до витягів з реєстру з територіальної громади м. Миколаєва з Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 25.01.2024 за № 16.27-27517-2024 та № 16.27-27518-2024, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .
Норми права та мотиви їх застосування.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до ст. ст.150,155 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім передбачених законом випадків.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Вирішуючи даний позов, суд бере до уваги правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 20 грудня 2021 року у справі № 310/9577/19, згідно з яким у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майно власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Як на підставу задоволення своїх позовних вимог, позивачка вказала на те, що вона не має можливості потрапити у належне їй майно, розпоряджатись ним та вільно користуватись, оскільки відповідач доступу до житлового приміщення не надає, ключі від квартири є тільки у відповідача та його брата.
Суд наголошує, що позивачка у справі у законний спосіб набула право власності на частки у спірному житлі, однак через протиправні дії відповідача не може реалізувати свої правомочності співвласників щодо цього житла (копія заяви до поліції, копія відповіді).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Висновки Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року).
За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30.08.2019. Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27.04.2023.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30.04.2024, визначено місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком - відмовлено.
Позивачка зазначає, що після розірвання шлюбу у спірній квартирі залишився проживати відповідач разом зі своїм братом ОСОБА_4 . ЇЇ до квартири не впускають, змінили замки у тамбурі. За даним фактом вона зверталася до органів поліції, проте, їй було повідомлено про те, що у ознаках відповідачів відсутній склад злочину та рекомендовано звернутися до суду.
22 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Відділення поліції у Миколаївській області з заявою про прийняття міри до її чоловіка ОСОБА_3 та до його брата ОСОБА_4 , який на даний час проживають за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки вона не впускають її до квартири та вона є співвласницею вищевказаної квартири.
Як вбачається з Талону-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію № 1984, 22 лютого 2023 року та 30 березня 2023 року надійшла заява від ОСОБА_1 до РУ про те, що її колишній чоловік ОСОБА_3 та його брат, не впускають її до квартири АДРЕСА_1 , де вона є співвласницею.
Відповідно до листа Відділення поліції № 2 Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Миколаївській області від 04.04.2023 за вих. № 4656/52-2023, відносини, які склалися між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносяться до цивільно-правових та вирішуються у суді. Під час проведення перевірки було встановлено, що в даний час ознак складу кримінального правопорушення не встановлено, у звязку з чим відомості, викладені у заяві до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились, але вбачаються ознаки цивільно-правових відносин.
Як вбачається з Талону-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію № 3422, 30 березня 2023 року надійшла заява від ОСОБА_1 до РУ про те, що її колишній чоловік ОСОБА_3 та його брат, не впускають її до квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до Відділення поліції № 2 Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Миколаївській області від 11.07.2024 за вих. № 9480/52-2023, відносини, які склалися між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносяться до цивільно-правових та вирішуються у суді. Під час проведення перевірки було встановлено, що в даний час ознак складу кримінального правопорушення не встановлено, у зв'язку з чим відомості, викладені у заяві до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились, але вбачаються ознаки цивільно-правових відносин.
До матеріалів справи долучені свідчення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які пояснили, що ОСОБА_1 є співвласницею та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . З лютого 2023 року через конфліктну ситуацію зі своїм колишнім чоловіком ОСОБА_3 не може потрапити до свого помешкання, тому, що замок у тамбурних дверях замінений, ключа до нового замку в неї немає.
Позивачка у судовому засіданні пояснила про те, що починаючи з 2023 року вона не має можливості потрапити до квартири, оскільки відповідач змінив замки навіть у тамбурі. Від неї надходили пропозиції щодо продажу квартири та поділу коштів навпіл, або викуп частки квартири відповідача.
Відповідач ОСОБА_3 пояснив, що дійсно змінив замки у квартирі, ключі від нових замків позивачці не надавав, оскільки, коли остання приходила до квартири його в той момент вдома не було. Квартира не продана, оскільки не працювали реєстри.
Сідок ОСОБА_7 пояснив суду що на початку 2023 року до нього звернулась ОСОБА_9 та попросила допомоги. Вони разом піднялись на поверх вище та вона не змогла потрапити до своєї квартири де вона раніше проживала, оскілкьи там були змінені замки. На даний час ОСОБА_9 у квартирі не проживає, проживає ОСОБА_10 та періодично він бачить його брата ОСОБА_11 .
Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він є головою ОСБББ у будинку де знаходиться квартира сторін. Позивачки зверталась до нього за приводу того, що вона не може потрапити до своєї квартири, оскільки там змінені замки.
У судовому засіданні було прослухано технічну фіксацію судового засідання від 11.04.2024 у справі 489/1275/23 в якому у якості свідка було допитано батька відповідача ОСОБА_12 , який окрім пояснень щодо предмету спору зазначав, що вони не допускають ОСОБА_1 до спірної квартири.
Суд вважає, що вселення позивачки у житло, яке належить їй та відповідачу ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності, не є втручанням у право на повагу до житла відповідача, оскільки є реалізацією права одного із співвласників займати житло і не бути позбавленим свого житла.
Оскільки наявними у справі доказами доведено, що позивачка немає можливості вселитися у житлове приміщення, власником частини якого вона є, у неї відсутні ключі від квартири, а тому, з метою усунення власнику перешкод у користуванні житлом, суд знаходить підстави для задоволення позову шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача надати позивачу комплект ключів від даної квартири.
Щодо вимог про виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 слід зазначити наступне.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 257 ЦПК України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Враховуючі подання представницею позивачки відповідної заяви, суд вважає за необхідне залишити позов в цій частині без розгляду.
Додатково, враховуючи наявний конфлікт між сторонами з приводу користування спільним майном, що перебуває у частковій власності, суд вважає за необхідно роз'яснити сторонам по справі, що у відповідності до положень статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Як вказано у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо сторонам виділити ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Щодо судових витрат.
Відповідно до вимог ч.3 ст.133, ч.2 ст.137, ст.141 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, витрати на проведення експертизи, входить до предмету доказування по справі.
Представник позивача у позовній заяві зазначив, що витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги, орієнтовно будуть складати п'ять тисяч гривень.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
На підтвердження судових витрат суду надано: копію Договору про надання адвокатських послуг від 28.11.2023 з адвокатом Коржовою В.І. Надалі у справу вступила інша адвокатка Долгова Л.В. та на підтвердження її повноважень надано ордер та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
В порушення вимог ст. 137 ЦПК України, позивачем не надано акта наданих послуг, квитанції про сплату за послуги адвоката, тощо, а тому у стягненні витрат на правничу допомогу слід відмовити.
Згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (50%), а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
позовну вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення - залишити без розгляду.
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщення - задовольнити.
Усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 , квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 до вказаної квартири.
Зобов'язати ОСОБА_3 надати ОСОБА_1 вільний доступ та ключі від квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
У стягненні з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу - відмовити.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідачі:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - невідомий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Повний текст судового рішення складено «26» березня 2025.
Суддя Н.О. Рум'янцева